РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Методи збору соціологічної інформації: спостереження - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Методи збору соціологічної інформації: спостереження План 1. Спостереження 2. Соціометричні процедури 3. Експеримент у соціології 4. Аналіз документів (традиційний, кількісний) Під спостереженням в соціології розуміють пряму реєстрацію фактів очевидцем. Соціологічне спостереження, оскільки воно пов'язане із прямим безпосереднім сприйняттям подій, а то і участі у ньому, має багато спільного із тим, як людина в повсякденному житті сприймає, аналізує, пояснює, запам'ятовує й узагальнює події, характеристики, очевидцем котрих вона була. Соціологічне спостереження як метод збору наукової інформації - це завжди спрямоване, систематичне, безпосереднє простеження значущих соціальних явищ, процесів, подій. Воно слугує певним пізнавальним цілям. Спостереження дозволяє широко, багатомірно охопити події, здійснюється одночасно із розвитком досліджуваних подій, явищ та процесів. Саме при ньому відкривається можливість безпосередньо сприймати поведінку людей в конкретних умовах і в реальному часі. На відміну від звичайного, наукове спостереження характеризується тим, що воно: ¦ підпорядковане чіткій дослідницькій меті і чітко сформульованим задумам; ¦ спостереження проводиться за обдуманою заздалегідь процедурою; ¦ всі дані спостереження фіксуються в протоколах або щоденниках за визначеною схемою; ¦ інформація, отримана шляхом спостереження, має бути піддана контролю на обґрунтованість і стійкість. Спостереження різняться і класифікуються залежно від ступеня формалізованості (структуралізоване і неструктуралізоване), становища спостерігача (ступінь участі спостерігача в досліджуваній ситуації). Розрізняють включене і просте спостереження, за місцем проведення, умовами організації - польове і лабораторне, за регулярністю проведення - систематичне і несистематичне. Структуризоване спостереження відповідає високому ступеню стандартизації, а для фіксації результатів використовуються спеціальні бланки та документи, досягається точність інформації. Його застосовують за наявності достатньої інформації про об'єкт дослідження. На протилежність йому неструктуралізоване спостереження є менш формалізованим. При його проведенні відсутній чіткий план дій спостерігача, застосовують його переважно у розвідувальних пошукових дослідженнях. Включеним спостереженням називається такий його різновид, коли дослідник безпосередньо включений в досліджуваний соціальний процес, контактує, діє разом із досліджуваними. Дослідник імітує входження в соціальне середовище, адаптується в ньому, аналізує події ніби зсередини. (Прикладом класичного застосування такого виду спостереження в соціологічній практиці служить діяльність гарвардського соціолога У. Уайта, який досліджував мафіозний клан Корневіль в Чикаго протягом 3 років). Характер "включеності" дослідника може бути різним: в одних випадках він зберігає інкогніто, в інших спостерігач не приховує своєї мети, ролі, функції. Повністю включене спостереження дозволяє розглядати досліджуване явище ніби зсередини, очима очевидців. У простому спостереженні спостерігач реєструє події, знаходячись "на стороні". Польовим називається спостереження, коли воно проходить в умовах для спостереження (місцях та приміщеннях для зборів, засідань, мітингів). Коли ж завдання полягає у розробці та експериментальній перевірці нової методики, принципів та підходів пізнання, застосовують лабораторну форму спостереження. Систематичні спостереження проводять регулярно протягом певного періоду. Серед несистематичних спостережень виділяють такі, з якими спостерігачеві доводиться мати справу як із заздалегідь незапланованими явищами. Постає питання: Що ж спостерігати? На це питання, дає відповідь програма дослідження, стратегія дослідження, стан гіпотез, емпіричні факти, індикатори. При відсутності чітких гіпотез, коли дослідження проводиться за формулятивним (розвідувальним) планом, застосовується просте, безструктурне спостереження; його мета - придумати гіпотези для більш чіткого опису об'єкта, що спостерігається. Орієнтири такого спостереження зводяться до того, що спостерігаємо і фіксуємо, а саме: ¦ загальна характеристика соціальної ситуації (мета, причина виникнення та розповсюдження, масовість тощо); ¦ визначення типовості спостережуваного об'єкта в даній ситуації щодо інших об'єктів (відбиття соціальних протиріч, ідеї, гасла, спрямованість діяльності); ¦ суб'єкти або учасники соціальних дій (кількість людей, котрі беруть участь у даній ситуації, соціально-демографічна структура групи, характер взаємин, розподіл ролей між ними); ¦ мета діяльності і соціальні інтереси суб'єктів, груп (випадковість або закономірність спостережуваної ситуації, сумісність чи протилежність цілей, інтересів); ¦ структура та особливості діяльності з точки зору зовнішніх побуджень, внутрішніх засобів, цілей, результатів (характер діяльності, стимули, спрямованість, психологічна атмосфера в групі); ¦ регулярність та частота спостережуваних явищ (час, тривалість, повторюваність даної ситуації, її унікальність та типовість). Якщо основна мета спостереження – діагностика ситуацій, то втручання соціолога в хід подій спотворить реальну картину, будуть отримані ненадійні дані. Якщо ж мета дослідження - практично-прикладна і полягає головним чином у прийнятті управлінських та організаторських рішень - активне втручання не тільки можливе, а й корисне. Саме таким цілям служить стимулююче включене спостереження. При цьому спостерігаються ситуації, коли учасник подій, що вивчаються, ніби провокує нестандартні ситуації і досліджує реакції об'єкта. Надійність (обґрунтованість, стійкість) даних підвищуватиметься, якщо виконувати такі правила та вимоги: ¦ максимально детально класифікувати елементи подій, які підлягають спостереженню; ¦ якщо основне спостереження здійснюється кількома особами, вони зіставляють свої враження і оцінки, розуміння подій, тим самим підвищується стійкість даних спостережень; ¦ один і той же об'єкт слід спостерігати в різних ситуаціях, що дозволяє побачити його з різних боків; ¦ необхідно чітко розрізняти і реєструвати зміст, форми вияву спостережуваних подій, їх характеристики (інтенсивність, регулярність, періодичність); ¦ важливо стежити за тим, щоб описи подій не сплутували з їх власною інтерпретацією. Оцінюючи інших, спостерігачі схильні судити про людей, дії за своїми власними рисами характеру. Тобто, особисті риси спостерігача певною мірою можуть вплинути на враження (через призму особистого "я"), оцінку спостережуваних явищ - цього не слід забувати. У цілому метод спостереження - як метод збору даних - або наводить на гіпотези і служить трампліном для використання більш складних методик, або застосовується на заключній стадії масових досліджень для уточнення й інтерпретації основних висновків. Соціометричні процедури Практика застосування методів опитування спричинила розробку ряду специфічних методик з вивчення соціальних явищ. При вивченні малих груп і міжособистісних відносин застосовуються різні соціологічні методики, зокрема ефективні соціометоричні методики. Соціометричний метод - це метод опитування, спрямований на вивчення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів, симпатії або неприязні серед членів групи (або, іншими словами, – призначений для діагностики емоційних зв'язків тобто симпатій або антипатій між членами групи). Як правило, такі методики застосовуються для того, щоб охарактеризувати колектив, виявити позитивний статус індивіда, експансивність (міра прагнення до встановлення соціальних відносин з іншими), структуру групи, спільність, спаяність групи. Термін "соціометрія" походить з латинського "socius" - товариський, співучасний та "metrum" - вимір. Основна заслуга у створенні певної методології соціометричних досліджень та їх процедур належить американському психологові Дж. Морено. Обґрунтованість та плідність застосування соціометричних методів у прикладних соціологічних дослідженнях пов'язані, передусім, з правильним розумінням такого складного соціального утворення, як мала група - основний об'єкт мікросоціології. Технічний апарат соціометрії знаходить застосування в різних сферах мікросоціології, дозволяє пом'якшити конфлікти, активізувати діяльність у професійному колективі, зміцнити його і т. ін. Характерною критеріальною рисою будь-якої групи є відчуття згуртованості, котре цементує відносини членів групи. В одних випадках, це розуміння мети спільних дій, в інших - певний емоційний потяг, у третіх - тимчасове узгодження на використання конкретних засобів, методів, вирішення завдань. Мала група має суттєву ознаку: суспільні відносини виступають у формі безпосередніх особистісних контактів, оскільки її чисельність обмежена. Існує безліч різних причин для класифікації малих груп. Вони різняться за часом існування, ступенем повноти контактів, особливостями цілей, їх формальністю та неформальністю і т. ін. Одним з ключових понять при дослідженні особливостей міжособистісних стосунків малої групи є "статус" та "роль", котрі визначають місце індивіда в системі життєдіяльності групи, в розвитку групових процесів, його функції. Саме на вивчення соціальних ролей всередині малих груп, на вимір структури взаємин в групі в цілому і спрямовані соціометричні методи. У більш спрощеному процедурному відношенні соціометрія - це поєднання опитувальної методики і математичної обробки різних персональних та групових індексів (сума належних кожному індивіду симпатій, антипатій, ігнорувань). Все починається із створення та вибору так званого соціометричного критерію - питання, яке ставиться до всіх членів досліджуваної групи, з метою з'ясування специфіки взаємин між ними. Оскільки взаємини між людьми завжди складні, мінливі та суперечливі, вибір критерію є важливим завданням, бо він повинен бути індикатором взаємин. Соціометричний критерій, будучи одним із питань анкети або інтерв'ю, своєю будовою та змістом повинен відповідати багатьом вимогам. Він повинен: ¦ націлювати індивіда обрати або відхилити іншого члена групи на основі заданого завдання спільної діяльності; ¦ бути цілком зрозумілим, простим для членів групи; ¦ включати елементи, які генерують емоційно-психологічні відносини; ¦ запевняти індивіда в практичній спрямованості опитування, в можливості взяти участь у створенні або реорганізації групи. Основними елементами проведення соціометричних процедур є: ¦ вибір - виражене будь-ким бажання співпрацювати з іншими; ¦ відхилення - (або негативний вибір) - виражене будь-ким бажання уникнути співпраці з іншим; ¦ опущення – залишення будь-ким поза увагою іншого (відсутність вибору або відхилення). Суттєвим для соціометричного опитування є те, що вибір або відхилення однією людиною іншої здійснюється щодо певної змістовної діяльності. Конкретна ситуація, яка характеризується контактом осіб і представлена як основа вибору або відхилення, називається соціометричним критерієм. Соціометричний критерій формулюється у вигляді запитання: "З ким із членів колективу (групи, бригади і т. д.) Ви б хотіли разом працювати, діяти?" Виходячи з цього, соціометричні критерії поділяються на виробничі, невиробничі, прогностичні. Виробничі - дозволяють з'ясувати міжособистісні відносини на рівні виробничої (службової") діяльності. Невиробничі - дозволяють з'ясувати відносини на рівні позавиробничої (позаслужбової) діяльності. Гностичні - дозволяють з'ясувати структуру очікування відносин згідно з уявленнями людей. Далі критерії розподіляються на позитивні та негативні - згідно з характером запитання: "З ким би хотіли співпрацювати...?", "З ким би не хотіли співпрацювати ....?" Крім того, соціометричні критерії поділяються на два основних класи: комунікативні та гностичні. Комунікативні використовуються для опису та заміру реальних або уявних відносин у групі, вияву того, як кожний член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні - призначені для відображення уявлень людини про свою роль, позицію у групі і ставлення до нього. З іншого боку, соціометричні критерії поділяються на офіційні та неофіційні. Перші дозволяють зробити замір міжособистісних відносин на рівні формальної структури групи, виробничих відносин, суто службових обов'язків. Неофіційні ж відкривають перед дослідником сферу неформальних стосунків типу: "З ким із колег Ви хотіли б поділитися особистими переживаннями?" Ще один різновид соціометричних питань – критерії ранжирування. Вони створюють можливість для ранжирування суб'єктом власних стосунків до членів групи. Наприклад: "Укажіть за порядком, з ким би Ви хотіли спільно..? В першу чергу.., в другу чергу.., в третю чергу... і т. п.". Процедура соціометричного опитування складається з кількох етапів: ¦ підготовча фаза (визначення проблеми, вивчення характеристики колективу); ¦ фаза контакту (прямий контакт з членом колективу, викликається довір'я до себе; підвищення психологічної готовності членів колективу; встановлення змісту соціометричних критеріїв; ¦ фаза польова (проведення опитування: інструктування респондентів, роздача соціологічних карток, заповнення їх опитуваними, збір карток); ¦ фаза обробки інформації; ¦ фінальна фаза (отримання висновків, рекомендацій; обробка отриманої інформації включає в себе побудову соціоматриць, соціограм, розрахунки соціометричних індексів). Соціометричні опитування проводяться, як правило, сторонньою особою (соціологом) без присутності адміністрації, членів колективу і т. д., оскільки порушується конфіденційність (анонімність), відвертість. Кожному опитуваному вручається соціометрична анкета та список членів групи. Соціометрична анкета (карточка), як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюється мета опитування, прохання про участь в опитуванні. Далі викладається інформація про особливості заповнення картки-анкети. Результати опитування передусім заносяться в соціоматрицю, яка компактно розміщує первинну інформацію і полегшує математичну обробку даних. Матриця представляє собою таблицю, в якій рядками розміщують відповіді кожного опитуваного. Кількісними характеристиками міжособистісних стосунків, які відповідають виділеним критеріям, є соціометричні індекси або коефіцієнти. Вони відображають як індивідуальні соціально-психологічні властивості особи, так і характеризують групу в цілому. Для цього соціологія використовує цілий арсенал математико-статистичних методик, прийомів. При обчислюванні індексів слід акуратно підраховувати односторонні позитивні та негативні вибори або зв'язки, додаючи кількість попарних виборів (взаємопозитивні та взаємонегативні). В кінці підраховують міру спаяності групи (індекс когерентності). Експеримент у соціології До числа найбільш своєрідних та складних методів збору соціологічної інформації належить експеримент. Експеримент у соціології - це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни діяльності та поведінки соціального об'єкта під дією певних факторів. (Соціальний об'єкт - людина, група, колектив). Отримати відповіді на безліч запитань, які не можна отримати на основі багатьох методик, може допомогти тільки експеримент, який здатний в силу своїх можливостей "провести" певну ситуацію і видати цінну інформацію. Основна мета його проведення – перевірка тих чи інших гіпотез, результати яких мають вихід на практику, на різні за характером управлінські рішення. Особливістю експерименту як методу отримання соціальної інформації є те, що його проведення потребує розробки та висунення гіпотези про наявність причиново-наслідкового зв'язку. За специфікою поставленого завдання розрізняють науково-дослідні та практичні експерименти. В ході науково-дослідного експерименту перевіряється гіпотеза, яка містить нові дані наукового характеру. А в ході практичного - перевіряється отримання даних з метою подання практичних рекомендацій в тій чи іншій галузі. Загальна логіка експерименту полягає в тому, щоб за допомогою вибору певної експериментальної групи, для якої створюють незвичайну експериментальну ситуацію (під дією певних факторів), простежити напрямок, величину і стійкість змін характеристик, що цікавлять дослідника. При цьому характеристики групи чи умов поділяються залежно від характеру їхньої дії на: нейтральні (які "не беруть участі" в експерименті), факторні (які вводяться або змінюються самим дослідником), контрольні (за яким звіряють величину та особливості змін). За таким же принципом і розрізняють групи, які беруть участь в експерименті: контрольні (які не підлягають впливу змін, а вважаються еталоном при порівнянні) та експериментальні (які підлягають впливу змін). Причому контрольні та експериментальні групи з усіх соціальних параметрів повинні бути однаковими. За характером експериментальної ситуації експерименти поділяються на: польові та лабораторні. У польовому експерименті об'єкт (група) перебуває у природних умовах свого функціонування (учнівська, студентська група). В лабораторному експерименті експериментальна ситуація (а також і експериментальні групи) формуються штучно. Як в польовому, так і в лабораторному експерименті як допоміжні методи збору інформації використовують також опитування та спостереження. Розрізняють експерименти лінійні, паралельні та послідовні. Лінійний експеримент характеризується тим, що аналізу піддається одна і та ж група, яка одночасно є і контрольною (її первинний стан), і експериментальною (її стан після зміни однієї або кількох характеристик). Тобто ще до початку експерименту чітко фіксуються всі контрольні, факторні і нейтральні характеристики об'єкта. Після цього змінюються факторні (експериментальні) характеристики групи або умови її функціонування, і через певний проміжок часу знову замірюється стан об'єкта за його контрольними характеристиками. Одним із найбільш простих та поширених є так званий паралельний експеримент. В ньому одночасно беруть участь дві групи: контрольна та експериментальна. Як зазначалося, їх склад повинен бути однаковим за всіма характеристиками. Характеристики контрольної групи залишаються постійними протягом всього періоду експерименту, а експериментальної - змінюються. Доказ гіпотез при такому експерименті опирається на порівняння стану двох об'єктів спостереження в один і той же час. За результатами експерименту контрольні характеристики двох груп зрівнюються і робиться висновок про причини та величини змін, які мали місце в ході експерименту. Для успішного проведення експерименту велике значення має правильний відбір його учасників. У соціологічній практиці, як правило, розрізняють такі методи відбору експериментальних груп: ¦ метод випадкового відбору (випадкова, ймовірна вибірка); ¦ метод попарного відбору (відбір двох за однаковими характеристиками груп; як правило, застосовується при паралельному експерименті); ¦ метод структурної або квотної вибірки (обрана група являє собою мікромодель генеральної сукупності; як правило, застосовується при лінійному експерименті). Підготовка та проведення експерименту обумовлює послідовне вирішення ряду питань: ¦ визначення мети експерименту; ¦ вибір об'єкта (групи) для експерименту та виділення предмета експерименту (найсуттєвіші проблемні сторони); ¦ визначення умов експерименту та створення експериментальної ситуації; ¦ визначення завдань та формулювання гіпотез; ¦ вибір індикаторів та способу контролю протікання експерименту; ¦ фіксація результатів та перевірка ефективності експерименту. Логіка експерименту завжди визначена пошуком причин та характеру змін соціального явища чи процесу. Аналіз документів (традиційний, кількісний) Цей метод вважається одним із найстаріших, відколи з'явилася документальна інформація. Документальною в соціології називають будь-яку інформацію, фіксовану в друкованому чи рукописному тексті, на магнітній стрічці, на фото-кіноплівці, в електронних носіях. (У такому разі значення терміна відрізняється від загальноприйнятого: як правило, документом називаємо лише офіційні матеріали). Аналіз документів - один із широко застосовуваних і ефективних методів збору первинної інформації. Документи із різним ступенем повноти відображають духовне та матеріальне життя суспільства і передають не тільки подію та фактологічний бік соціальної дійсності, але і фіксують мову викладу, характер опису та відображення соціальної дійсності. Різновиди документів. До них у прикладній соціології, в першу чергу, відносять, як вже вказувалося, різні друковані та рукописні матеріали, а також теле-, кіно-, фото-, звукові записи. За останні роки набули великого розповсюдження електронна система та мережа "появи", збереження і поширення документальної інформації - Інтернет. Існує ряд критеріїв для класифікації документів. Розрізняють офіційні і неофіційні матеріали. Принципове значення для дослідника мають офіційні документи, які відображають переважно суспільні зв'язки. Такого типу документи складаються та затверджуються державними та громадськими інституціями. Велику користь приносить вивчення неофіційних документів. Серед них виділяють особисті документи: листи, записки, мемуари, щоденники, художня творчість тощо. Вони дозволяють пізнати глибокі соціальні механізми багатьох процесів, зрозуміти мотиви поведінки людей, збагнути ті чи інші конкретні явища. За формою викладу розрізняють письмові та статистичні документи За функціональними особливостями - інформаційні, культурно-виховні, регулятивні. В окрему групу входять матеріали засобів масової інформації. Це - важливе джерело документальної інформації, яке відображає всі сторони життя суспільства. Публікації газет та журналів синтезують інформацію документів різних типів: цифрову, словарну, мистецьку та іншого типу інформацію. Аналіз змісту різноманітних матеріалів, преси та теле- і радіопередач дозволяє глибше усвідомити проблеми суспільного життя. Інформацію, яка міститься в документах, поділяють на первинну та вторинну. Тому розрізняють первинні та вторинні документи. Первинні - складені на базі прямого спостереження або опитування, на основі безпосередньої реєстрації відбулих подій. Вторинні - являють собою обробку, узагальнення або опис, зроблений на основі даних первинних джерел. Окрім цього, можна класифікувати документи за їх прямим змістом, наприклад: літературні дані, історичні, наукові архіви, архіви соціологічних досліджень тощо. Ще одна основа для типології документів - їх цільове призначення. Виділяють документи, створені незалежно від дослідника, і документи цільові, підготовлені відповідно до програмних вимог дослідження. До першої групи належать всі документи, існування яких не обумовлено технікою проведення соціологічних досліджень (офіційні документи, статистичні дані, матеріали преси, листування). Друга група документів включає записи спостережень, матеріали інтерв'ю, різного типу звітні соціологічні матеріали. Самостійним етапом аналізу документів виступає відбір джерел інформації та комплектування вибіркової сукупності матеріалів аналізу. Опорою цьому служить програма дослідження. Якісна сторона вибірки документів обумовлюється критеріями різновидів документів. Кількісна сторона вибірки визначається матеріально-технічними можливостями та організаційними умовами діяльності дослідника. При аналізі документів постає проблема достовірності документів та інформації. На практиці не слід плутати надійність, оригінал документа із достовірністю повідомлених в ньому подій. Особливо це важливо у юриспруденції. Ні печатка, ні підпис на документі не гарантують надійності документальної інформації. За будь-яким текстом - завжди "стоять" люди, їх інтереси та цінності, що прямо чи опосередковано відображається в змісті документа. Тому, приступаючи до роботи, потрібно визначити надійність самого документа і достовірність його змісту. В першому випадку мається на увазі автентичність (достовірність, справжність) джерела інформації та його зв'язок із предметом дослідження. В іншому - правдивість у висвітленні фактів, точність у передачі автором описуваних ним подій. Як засіб перевірки надійності, достовірності інформації і одночасно аналізу їх змісту є "зовнішнє" та "внутрішнє" дослідження документів. Як зовнішній аналіз виступає вивчення обставин виникнення документа, його історичного та соціального контексту. Внутрішній аналіз - це і є власне вивчення змісту документа, всього того, про що свідчить текст джерела, і тих об'єктивних процесів та явищ, про які йдеться в документі. В усіх випадках первинні дані надійніші за вторинні. Тому офіційний особовий документ, отриманий із перших рук, більш надійний і достовірний, ніж неофіційний, і до того ж складений на основі інших документів. При використанні вторинних документів важливо встановити їх першоджерело. Особливу точність, суворість повинен виявляти дослідник при роботі із особовими документами, такими, як: автобіографії, щоденники, лист. Ось кілька умов, що сприяють виникненню довіри до інформації, що містять особові документи: ¦ можна вірити повідомленням, якщо вони аж ніяк не зачіпають інтересів автора документа; ¦ ... або завдають певної шкоди авторові; ¦ більш достовірні ті дані, які в момент реєстрації автором були загальновідомими; ¦ достовірні деталі події, які несуттєві з точки зору автора документа, а також дані, до яких автор ставиться недоброзичливо; З точки зору психології, перевірка оригінальності документа, аналіз мотивів, побуджень, умов його складення, цільової установки автора, ситуації, в якій він діяв, характер його оточення - ось ті фактори, від яких залежить достовірність інформації із особових документів. Отже, розглянемо методи аналізу документів. В усьому різновиді дослідних прийомів, які використовуються при вивченні документів, виділяють два основних: якісний та кількісний. Ці два підходи до вивчення інформації, хоч і розрізняються багато в чому, однак і доповнюють один одного. Перший метод - традиційний, якісний або класичний. Під ним розуміється вся багатомірність розумових операцій, спрямована на інтерпретацію даних, які складають зміст у документах. Традиційний аналіз - це ланцюжок розумових, логічних побудов, спрямованих на виявлення суті аналізованого матеріалу. Здійснюючи традиційний аналіз, соціолог (юрист, журналіст) має відповісти на такі запитання: Що являє собою документ? Хто його автор? Яка мета створення документа? Яка надійність самого документа? Яка достовірність зафіксованих у ньому даних? Яка дія (резонанс), реакція на документ? Який оціночний зміст документа (характер, спрямованість)? Які висновки можна зробити про факти, які є в документі? Традиційний аналіз прагне ніби до кінця проникнути" в глибину документа, вичерпати його зміст. Велику роль при цьому відіграє досвід дослідника, глибина його знань про предмет та інтуїція. Основна складність при роботі із документами - вміння читати дані мовою гіпотез дослідження. Адже документ був складений зовсім не для того, щоб перевірити гіпотези соціолога. Тому, щоб аналізувати документальні матеріали по суті, соціолог передусім повинен виконати складну роботу пошуків у документі індикаторів (ознак, ключових понять, досліджень). У багатьох випадках застосовують кількісний аналіз (контент-аналіз) - другий тип аналізу документів. Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти (і підрахувати) такі ознаки, риси, властивості документа, які із необхідністю відображали б певні суттєві сторони змісту. Контент-аналіз - це квантифікація тексту, перевід у кількісні показники масової текстової інформації із подальшою статистичною обробкою. Основні методи цього аналізу були розроблені у 40-х роках XX ст. американськими вченими Д. Лассуеллом, Б. Берельсоном, перші вітчизняні спеціалісти в цій галузі - Б. Грушин, М. Лаурістін). Контент-аналіз розпочинається з вияву смислових одиниць, в якості яких використовуються: ¦ поняття, виражені в словах, окремих термінах; ¦ тема, виражена в цілих смислових абзацах, частинах тексту, радіопередачах; ¦ імена історичних осіб, політиків, видатних вчених і діячів мистецтва; ¦ цілісна громадська подія, офіційний документ, факт, твір, випадок. Об'єктом аналізу виступає зміст даних, їх тематика і смислові значення, а предметом - картина світу і відображення його засобами масової інформації. У контент-аналіз і існує два методи виміру: - той, де квантифікація зводиться до визначення частини згадування виділеної смислової одиниці щодо інших категорій; - у другому випадку за одиницю обчислення обирають фізичну протяжність або площу тексту, заповнену смисловими одиницями: кількість рядків, абзаців, квадратних міліметрів, знаків, колонок у друкованих текстах. Інформація є основою для прийняття будь-якого управлінського, комерційного, науково-технічного рішення. Інформація - це свого роду опосередковане знання про оточуючу нас дійсність, що стають надбанням людини завдяки переносу їх на матеріальний носій. Інформація може бути: ¦ кон'юнктурна (економічна), яка характеризує стан будь-якого виду ринку; ¦ комерційна (сукупність даних про попит та пропозиції на певні види товарів та послуг, співвідношення попиту та пропозицій (маркетингова інформація); ¦ науково-технічна інформація (про досягнення науки та техніки, винаходи, наукові дослідження та їх результати тощо); ¦ статистична (про динаміку кількісних та якісних змін у різних соціальних сферах: економіка, демографія тощо); ¦ соціальна (констатація факту про події, явища, їх оцінка та ін.). Це далеко не повний перелік різновидів інформації. В даному разі нас цікавить інформація соціальна, тобто: знання, повідомлення, дані про ставлення людей, стан та характер розвитку соціальних процесів, умов життєдіяльності, суспільний стан індивідів і соціальних груп тощо. За своїм змістом вона відрізняється від економічної, технічної та інших видів інформації. Збір та узагальнення соціальної інформації є завданням соціальної статистики. Крім того, складовою соціальної інформації є дані, що отримані в ході аналізу різного роду документів (звітів, протоколів, листів, біографій, літературних джерел), повідомлень засобів масової інформації (преса, радіо, телебачення, кіно) а також безпосередніх спостережень. У структурі соціальної інформації велике значення належить даним масових соціологічних, соціально-демографічних та інших опитувань. Без такого роду даних знання про закономірності розвитку у будь-якому різновиді соціальної сфери суспільства є неповними. Кількість та якість соціальної інформації залежить від ступеня повноти та адекватності системи показників, інструментарію, процедур, методів, які застосовуються при її зборі та аналізі. Щоб люди могли реалізувати власну пізнавальну активність, їм необхідно отримувати повну інформацію про конкретні факти і зважену аргументацію, на основі чого можна було б робити власні висновки. З цієї точки зору, інформація характеризується такими ознаками: ¦ релевантність інформації (вираження того, що всі факти та аргументи повинні мати відношення до заданої основної думки, ідеї); ¦ широта інформації (різнорідність аргументації, яка використовується для обґрунтування основної думки); ¦ глибина інформації (ступінь логічної та науково обґрунтованої позиції); ¦ насиченість інформації (співвідношення максимальної подачі інформації із мінімальним часом її сприйняття). Дані характеристики оцінки інформації максимально використовуються при аналізі документів у соціологічному дослідженні. Прикладом вміння подавати інформацію за усіма вищеподаними критеріями є так званий "феномен Сєви Новгородцева" - відомого ведучого англійської радіостанції Бі-Бі-Сі (в минулому радянського музиканта і журналіста). Унікальність його в тому, що він за досить короткий проміжок часу міг цікаво видати максимум інформації, котра чітко сприймалася і запам'ятовувалася. Література Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000. Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000. Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11. Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2. Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998. Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4. Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9. Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (04.09.2016)
Просмотров: 343 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: