РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Кодекс про шлюб та сім’ю України - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Кодекс про шлюб та сім’ю України Вступ Кодекс про шлюб та сім’ю України прийнятий 10 січня 2002 р. Знання Сімейного кодексу України дає громадянам зрозуміти, що сім є первинним і основним осередком суспільства, її складають особи, які мають взаємні та рівноправні права та обов’язки. Кожна сім’я створюється на підставі шлюбу та кровного споріднення, установлення та інших прав, що не заперечує закон і моральні засади суспільства. Кодекс дає зрозуміти вагомість шлюбу та його складові які особи мають виконувати. Наприклад: Піклування батьків про дітей і навпаки. Піклування дієздатних та неправоздатних членів сім’ї. Піклування і повага гідності інших людей. Стаття І Розділ 1 Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові і майнові обов’язки подружжя, права і обов’язки батьків та дітей, установлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим кодексом з метою: зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї; побудова сімейних відносин на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку. Окремі розділи Кодексу присвячені опіці й піклуванню. А також вказано права та обов’язки батьків і майнові питання. Передбачається право подружжя на укладання шлюбного договору, в якому можуть бути застережені багато майнових та інших питань. Розділ 2 Глава 10 “Шлюбний договір”. Кодекс розширює права органів ЗАГСу, які мають права скорочувати строк реєстрації шлюбу з моменту подання заяви. Шлюб є юридично оформленим добровільним, вільним і рівноправним союзом чоловіка та жінки, що породжує у них взаємні права і обов’язки спрямовані на створення сім’ї, народження і виховання дітей. Часом виникненням прав: обов’язків в подружжя вважається момент реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу. За загальним правилом одруження відбувається після закінчення місячного строку від подання відповідної заяви ст. 23 “Шлюбний вік для чоловіків – 18, для жінок - 17 років. У виняткових випадках ці строки можуть бути зменшеними на один рік місцевими органами влади. Двоєженство і багатоженство не допускається ст. 26. Не можна брати шлюб і родичам по прямій висхідній чи несхідній лінії, повно рідним чи неповно рідним братом і сестрою, а також усиновителя чи усиновленим, особам, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства. Особи, які одружуються, повинні бути взаємно обізнані щодо стану здоров’я одне одного. Поняття про шлюб та обов’язки подружжя вказані в статтях 23, 24, 25. Стаття 24 Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Шлюб руйнується на вільній згоді чоловіка та жінки. Стаття 25. Жінка та чоловік можуть перебувати одночасно лише в одному шлюбі і мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього. Припинення шлюбу Згідно статті 104 Сімейного кодексу України Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя оголошене його померлим. Або розірвано у порядку розлучення за заявою подружжя. Чоловік не має права без згоди дружини порушувати справу про розлучення під час її вагітності і протягом року після народження дитини. Шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя: визнаний безвісті відсутнім; визнаний недієздатним; засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років; шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Існують два порядки припинення шлюбу – судовий та спрощений: При спрощеному – припинення шлюбу за взаємною згодою на це подружжя, що не має неповнолітніхдіте2. коли особу визнано недієздатною, душевно хворою. Органи суду повинні вжити заходів для припинення подружжя. Під час одруження виникають особливості та майнові права і обов’язки подружжя. До особистих прав належать, наприклад, право на вибір прізвища, на спільне виховання дітей та інші аспекти сімейного життя. Право на вільний вибір занять, професії і місця проживання. Майнові права – це права, що виникають з приводу майна, яке наживається у шлюбі, право непрацездатного чоловіка, жінки на аліменти; права, що виникають у зв’язку з укладеним у подружжі (доручення. Позика, купівля-продаж). Подружжя має права володіння, користування спільним майном і розпоряджається ним за спільною згодою. Подружжя зобов’язане матеріально підтримувати одне одного. Згідно статті 105 про припинення шлюбу внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, відповідно до статей 106 та 107 цього Кодексу. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу. Стаття 106 Подружжя яке не має дітей, має право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу. Державний орган реєстрації актів цивільного стану виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяці після подання такої заяви, якщо вони не була відкликана. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Стаття 109 Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей. Подружжя, яке має дітей, має із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто проживатиме окремо, а також про умови здійснення ними права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу. Якщо діти з певних причин залишились без батьківської опіки, то стосовно них може встановлюватись опіка і піклування місцевими органами влади. Безпосереднє ведення справ щодо покладання покладається на органи освіти, хорони здоров’я або соціального забезпечення. Опіка й піклування – це форма захисту особистих і майнових прав та законних інтересів громадян. Обов’язки опіки й піклування виконуються безплатно. Згідно статті 143 Сімейного кодексу України Опіка, піклування встановлюється на дітьми, які залишились без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною яка не досягла чотирнадцяти років; Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України. Опікуни й опікувальники переважно призначаються з числа осіб, близьких підопічному, і ними за їхньою згодою. За можливістю враховуються і побажання майбутніх підопічних. Опікуни й опікувальники зобов’язані дбати про осіб, які знаходяться під опікою і піклуванням, створювати необхідні умови життя, забезпечувати їм догляд і піклування. Ст. 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини. Опікуном, піклувальником дитини може бути ха її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначення дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не може бути опікуном, піклувальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, особа позбавлена батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини. Ст. 247. Права дитини над якою встановлена опіка або піклування. Дитина має право: на проживання в сім’ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку; на забезпечення її умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності; на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону; на захист від зловживань з боку опікуна чи піклувальника; Встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на аліменти, пенсії, інші соціал6ні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника. Ст. 249. Права та обов’язки опікуна, піклувальника щодо дитини. Опікун піклувальник зобов’язаний виховувати дитину піклуватися про здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Опікун, піклувальник має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування. Опікун, піклувальник має право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини. Цивільні права та обов’язки опікуна, піклувальника встановлюються Цивільним кодексом України. Обов’язки з опіки та піклування щодо дитини виконуються опікуном та піклувальником безплатно. Використана література Конституція України Сімейний кодекс України 2002 р. План Нормативно-правова база сімейного законодавства. Порядок Укладання шлюбу. Розірвання шлюбу. Опіка та піклування над дітьми.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (13.07.2016)
Просмотров: 341 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: