РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Класи і типи соціальних технологій - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Класи і типи соціальних технологій Соціальні технології як сполучна ланка між соціологічною теорією, методологією і соціальною практикою забезпечують наукове обгрунтування вибору способів впливу соціальних суб'єктів на об'єкт. Якщо вони будуються на недосить вивіреній базі даних соціальних наук і соціальної статистики та на прогнозах, які важко перевірити, то в таких випадках правомірно говорити про квазітехнології. У цьому плані цікаву гіпотезу висловив французький вчений Петер Ленж'єл. На його думку, соціальні науки колективно постають як квазітехнології. Цим терміном він позначив не тільки базисні інструменти досліджень, аналізу і спостережень (статистичні огляди, вибірки, обстеження природного і регульованого оточень, вивчення конкретних проблем, експерименти, анкетні опитування і узагальнення громадської думки, тестування, розрахунки типу «витрати — вигоди»), а й управлінські розробки, як-от групова динаміка, «гуртки якості» в промисловості, інструменти планування і політики, нові форми співробітництва між державним і приватним секторами, регіональна політика і практика переговорів і т. ін. Розрізнення між справжньою технологією і квазітехнологією, вважає він, проводиться за двома критеріями. Справжня технологія т- продукт закритих, ізольованих систем і користується абсолютною перевагою. Не дотримуючись технології виробництва, неможливо якимось іншим шляхом одержати шуканий результат з такою ж ефективністю. Квазітехнологія «діє» у зовсім іншій формі: її функціонування зазвичай націлене на зміну й виправлення певних умов, щоб надати процесові потрібного напрямку або визначити такий напрямок. Критерієм тут є передбачуваність. Другий критерій — часовий. За цим критерієм виявляється принципова відмінність у можливостях технологічного вдосконалення і розподілу в часі. Справжня технологія — типово модульна: вдосконалення проводяться в різних компонентах поступово; час не є важливим параметром для технолога, який досягає найкращого результату настільки швидко, наскільки дозволяє рівень майстерності. Квазітехнології соціальних наук, в основному, не можна віднести до модульних. Кожне тестування, опитування громадської думки, вибірка, вивчення мотивації мають своє конкретне застосування і вдосконалюються лише у власних рамках, але не в поєднанні з іншими прийомами. Тим часом вчений-суспільствознавець повинен чітко враховувати часові параметри, оскільки все, що рекомендується або схвалюється, має свої часові межі. У такому становищі перебувають технології саморозвитку, самоосвіти, самореалізації особистості, що набувають сьогодні першорядного значення, але опиняються нерідко без міцного наукового підґрунтя. Соціологи не мають точної інструментовки вимірювання еволюції природи людини, реальних мотивацій, стресів очікування, переживань, векторів руху, не враховують сенсорики, психолінгвістики, не опираються на етнологію. Впроваджувальна практика технологій самоосвіти особистості без усього цього постає збідненою, часто спотвореною і вирішує коло завдань, які, образно кажучи, знекровлювали мотиваційні механізми самореалізації людини, а інколи заганяли її в безвихідь. Соціальна технологія завжди детермінована суспільною проблемою і спрямована на її розв'язання: спочатку—у процесі соціодіагностики, пізнання, потім — технологізації. Висуваючи те чи інше завдання дослідження, соціолог вже орієнтується на розробку спершу технології діагностики суспільної проблеми (програма дослідження), а тоді на технологію одержання кінцевого результату. Тому соціальні технології не можуть бути абстрактними і їх побудова зазвичай виходить із логіки самого дослідження, відображає суть конкретних явищ. Чим вище рівень цього збігу, тим зазвичай ефективніші соціальні технології, які покликані розв'язувати суспільні проблеми адаптивними методами, впливати на процеси відповідно до цілей управління. Таким чином, самі ці технології являють собою необхідну ланку переходу від соціологічної парадигми до соціологічної концепції і теорії, а від неї — до керування об'єктами за соціальним результатом, до регулювання, оптимізації соціальних процесів, соціальних зв'язків, соціальних взаємин. Якщо брати зміст соціальної технологізації, то він розкривається через систему взаємопов'язаних, взаємозумовлених понять: мета, соціальні зв'язки і стосунки; соціальна діяльність; соціальна дія; умови і ознаки технологізації; процедури і операції; соціальний результат. Науково обґрунтовані соціальні технології допомагають відобразити зв'язок між частиною і цілим, одиничним і загальним, змістом і формою, причиною й наслідком, можливістю й дійсністю в соціальному розвитку об'єктів. У них найвиразніше проявляється характер цього розвитку — ситуаційного, стабільного, усталеного, інноваційного; спрямованість управління — оперативного, стратегічного, по відхиленнях; стану соціального об'єкта, процесу — реального, планованого, прогнозованого. Залежно від того, як, за якими принципами функціонує система соціальних стосунків, можливі такі варіанти побудови багаторівневої моделі:— «матрьошка»: соціальні стосунки мають багатоукладний характер і відтворюються таким чином, що будь-яка попередня система входить до наступної на рівні видозміненої підсистеми;— «вир»: розвиток нагадує турбулентний процес — нові форми володіють більшим ступенем організованості і менш схожі на старі у відповідний момент розвитку;— «сходинки»: зміна парадигм відтворення на якісно новому рівні сприйняття соціального життя. Технологічний розрив водночас знаменує новий етап у відтворенні соціальної системи; — «ланцюг»: формування зв'язків і стосунків у кожній підсистемі з метою досягнення компромісу з кожним діючим фактором, до того ж зміна характеру зв'язку однієї з «ланок» веде до зміни його в усьому «ланцюгу». Дальший процес об'єктивізації перетворює ці зв'язки і стосунки в норми моралі і принципи поведінки, тобто в стереотипи діяльності. Очевидно, всі ці варіанти, відображаючи складність і суперечність процесу соціалізації, взаємодії і самореалізації людей у межах соціального простору, дозволяють проектувати різні моделі технологізації. Перший, або початковий рівень — теоретико-пізнавальний. Він включає аналіз ситуації, прогнозування, вироблення стратегії і тактики. Другий рівень належить до технологізації горизонтальних соціальних зв'язків (орієнтування і комунікація індивідів у суспільстві, системі установ та інститутів, вибір партнерів і конкретних шляхів дії, визначення пріоритетів соціальної дії). Третій рівень охоплює аналіз конкретних фактів. Таким чином, складається трирівнева модель соціального пізнання:— 1-й рівень (пізнання вищого порядку за характером охоплення пізнаваного, сукупності складових і системи узагальнень) — загальносоціологічна теорія;— 2-й рівень — спеціальні соціологічні теорії (у західній соціології вони звуться теоріями середнього рівня), більшість із них є галузевими науками і навчальними дисциплінами (як особливі галузі соціологічного знання і пізнання);— 3-й рівень — емпіричне пізнання, тобто вивчення соціальних явищ на рівні конкретних фактів соціальної дійсності і їх емпіричної статистики. Цей рівень соціальної науки раніше визначали як конкретні соціологічні дослідження, що принципово неправильно (адже й теоретичні дослідження з окресленої тематики завжди конкретні). Теоретичні соціологічні дослідження спрямовані на пошук і утвердження змінних соціологічних парадигм, які формуються й розвиваються, основних наукових положень, постулатів, узагальнених уявлень, які виробляються під час інтегративної пізнавальної діяльності і служать для обгрунтування і поглиблення здебільшого загальносоціологічної теорії. Що стосується методологічних досліджень, то вони, базуючись на загальнофілософських положеннях про наукове пізнання, позначені, знову ж таки, багаторівневістю, прямим зв'язком з соціологічною наукою і є, в свою чергу, основою для вироблення концептуально-логічних моделей безпосередніх об'єктно-предметних досліджень. Емпіричні соціологічні дослідження пов'язані з одержанням «фактофіксувального» знання, визначенням емпіричних закономірностей (типового, повторюваного відносно вузьких соціальних проблем). Прикладні соціологічні дослідження спрямовані на вивчення соціальних явищ і процесів з певними цілями, які й позначають особливості їх методологічного і організаційно-технологічного забезпечення:— вивчення стану конкретної життєвої проблеми, з вирішенням якої пов'язана певна практична діяльність;— виробнича, педагогічна, культурно-просвітницька, правоохоронна, управлінська цілі і т. ін.;— виявлення конкретних соціальних тенденцій і закономірностей, врахування яких може підсилити або нейтралізувати вплив тих або інших факторів і умов для успішного вирішення конкретного завдання або прийняття конкретної програми дій;— вивчення характеру впливу певних умов і факторів на обстежуваний об'єкт, явище або процес, визначення взаємозв'язку цих факторів, виявлення можливості регулювання, керування ними;— узагальнення одержуваної під час дослідження інформації і формулювання конкретних висновків, практичних рекомендацій, проектів конкретних і адресних рішень. Праксеологічні дослідження соціального простору розкривають принципи єдності і взаємозв'язку теорії і практики. В соціальному управлінні цей принцип, як ніде, повинен бути конкретним, практичним, таким, що реалізується, а не абстрактним, декларативним. Реалізації цієї ідеї служить праксеологія, яку зарубіжні вчені визначають як комплексну наукову дисципліну. Роботи в галузі праксеології дозволяють запропонувати ще одну багаторівневу модель технологізації соціального простору по таких найважливіших сьогодні засадах, як якість життя. Ось такий вигляд має така багаторівнева модель: 1 — реальний стан; 2 — нормативна модель; 3 — ідеальна модель; 4 — показники. А. Рівні технологізації: а) сім'я; б) селище, населений пункт; в) місто, сільський район; г) область, край, республіка; д) держава в цілому. Б. Показники якості життя: а) тривалість життя; б) забезпечення житлом; в) доход на члена сім'ї; г) вартість споживчого кошика; д) наявність у сім'ї товарів тривалого користування; є) кількість і якість комунально-побутових послуг; ж) можливість придбати екологічно чисті продукти вітчизняного виробництва, здобути сучасну освіту і своєчасно та якісно підлікуватися; з) стан довколишнього середовища. Набір технологій, що відповідають різним компонентам моделі, вельми великий, потребує постійної корекції з урахуванням соціальних інновацій і досить скрупульозної, адекватної прив'язки до певних структурних елементів. Модель технологізації соціального простору конкретного рівня включає в себе такі елементи: соціальне середовище — соціальна діяльність — самореалізація особистості, фактори і умови, що сприяють ефективності цього процесу. Технологізація соціального простору, в широкому значенні слова, являє собою цілісну систему концептуально і практично значущих ідей, принципів, методів, засобів соціалізації (людини, групи, спільноти, нації, народу), що гарантує надійний і діагностований результат у поточному періоді і подальшому її відтворенні. У вузькому розумінні — мова йде про наукове обгрунтування вибору способів впливу соціальних суб'єктів на об'єкт для формування сприятливих умов життєдіяльності людей. Структурування соціальних технологій може здійснюватися на багатьох засадах. Наприклад, в основу типо-логізації можуть бути покладені дослідницькі завдання й гіпотези, соціальне замовлення, межі соціального процесу і т. ін. Так, глобальна модель виживання людства, розроблена американськими вченими на замовлення Римського клубу, була обчислена за критерієм скінченності, виснажуваності ресурсів. За критерієм цілісності соціальних систем розрізняються універсальні технології освоєння соціального простору на рівні суспільства, нації, національно-етнічної групи, трудової асоціації, контактної групи, особистості. За основами ієрархічності управління розрізняють технології світові (ООН), континентальні (Європа, Азія, Австралія і т. ін.), державні, регіональні, територіально-галузеві, місцевого самоврядування, технології трудових асоціацій. Мова йде, передусім, про такі важливі проблеми, як права людини, забруднення довкілля, забезпечення якості життя, здоров'я людей тощо. Відтак особлива увага в нинішній ситуації має приділятися глобальним технологіям відвернення криз, катастроф, конфліктів: техногенних (Чорнобиль), екологічних (аварії на нафтопроводах, танкерах, підводних човнах), воєнних, продовольчих, демографічних та інших, які суттєво коректують зусилля з оптимального освоєння соціального простору. За сферами життєдіяльності людей розрізняють економічні, політичні, духовно-культури і технології управління соціальними процесами. За видами діяльності людей розрізняють промислово-трудові, аграрні, навчальні, впроваджувальні, родинно-побутові технології. За значущістю прийнято вирізняти два класи технологій — універсальні і приватні. Високий, середній або низький ступені зрілості соціальної системи також потребують свого специфічного підходу до технологізації соціального простору. Отже, в процесі розробки і впровадження соціальних технологій різного рівня і класу створюється інтелектуальна атмосфера, в якій усім є місце для самореалізації. Ключ схований у переході до інформаційного суспільства, у створенні програм особистісного само- і взаємо-вдосконалення. Погодьмося з тим, що не можна побудувати «золоте» суспільство з «олов'яних» людей. Якщо соціальний процес можна розщепити і виміряти, описати, а тоді здійснити на основі цього опису (наприклад, теорія людських взаємин), то, виходить, ми володіємо соціальними винаходами в галузі соціотехнології. Мова йде про способи розв'язання соціальних проблем, що постають, на принципах гуманізму, духовності, діалогу, співтворчості, свободи вибору, відповідальності, незалежного пошуку істини, першості морального і духовного начал, рівності прав чоловіка й жінки, єдності почуття і розуму, внутрішнього і зовнішнього, гармонії матеріального й духовного, особистого і суспільного. Соціальна технологія являє собою систему інноваційних способів і засобів оптимізації соціального управління. Використана література Дікон Б. Глобальна соціальна політика. Пер. З англ.. – К., 1999. – 346 с. Матвієнко, В.Я. Соціальні технології. К.: Укр. пропілеї, 2001. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. – К., 1995. – 206 с. Соколенко С.И. «Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины». – К.: Логос, 1998. – 568 с. Холостова Е.И. Технологи социальной работы. Ученик. – К.: Изд-во: Инфра-М, 2003. – 400 с. Шевчук П.І. Соціальна політика. – Львів: Світ, 2003. – 400 с.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (04.09.2016)
Просмотров: 291 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: