РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ІНСТРУМЕНТИ РЕҐУЛЮВАННЯ ТРУДОВОЇ МІҐРАЦІЇ - Соціологія - Реферати - Каталог статей

ІНСТРУМЕНТИ РЕҐУЛЮВАННЯ ТРУДОВОЇ МІҐРАЦІЇ У статті розглянуті інструменти реґулювання трудової міґрації як засіб діяльності, заснований на застосуванні системи методів та інструментів законодавчого, виконавчого, контролюючого характеру, що реалізується правомочними державними інститутами з метою впорядкування, підвищення результативності та зниження негативних наслідків трудової міґрації. Інструменти трудової міґрації сприяють стійкому функціонуванню та розвитку економічної системи за рахунок ефективного використання трудового потенціалу країни та раціонального залучення додаткової робочої сили у проблемні сектори економіки у відповідності до соціально- економічних цілей держави. The instruments of adjusting of labour migration as a mean of activity, based on application of the system of methods and instruments of legislative, executive, supervisory character, that are realized by competent state institutes with the purpose to increase the effectiveness and decline the negative consequences of labour migration are considered in the article. The instruments of labour migration are instrumental in the proof functioning and development of the economic system due to the effective use of labour potential of the country and rational bringing in of additional labour force in the problem sectors of economy in accordance with the socio-economic aims of the state. Актуальність теми. Посилення світових глоба- лізаційних процесів обумовлює об'єктивний характер міґрації робочої сили, яка стає невід'ємною складовою ринку праці будь-якої країни. Стосовно того, який ефект має трудова міграція - позитивний чи негативний - існує багато точок зору. Все залежить від того, з яких позицій розглядати цей процес: економічної, соціальної, моральної, політичної тощо. Проте з якої б точки зору на цю проблему не дивитися, все зводиться до одного - наскільки контрольованим з боку держави є цей процес. Саме якість державної міґраційної політики, вміння управляти цим процесом і створювати умови для запобігання (пом'якшення) негативних наслідків стають визначальними при забезпеченні розвитку трудового потенціалу країни, формуванні (пере- спрямуванні) міґраційних потоків та підвищенні соціально-економічної віддачі від них. Стан наукової розробки теми. Вагомий вплив міґрації на економічний та соціальний розвиток, збільшення її обсягів та інтенсивності в Україні обумовлює важливість дослідження міґраційних процесів. В останні роки проблеми міґрації досліджуються вченими М. Долішнім, Т. Драгуновою, Ж. Зайончковською, С. Злупком, В. Євтухом, В. Іонцевим, А. Кірєєвим, Е. Лібановою, О. Малинов- ською, Ю. Олефіром, В. Онікієнком, В. Перевєдєн- цевим, Т. Петровою, С. Пирожковим, О. Позняком, І. Прибитковою, Л. Рибаковським, М. Романюком, О. Хомрою, С. Чеховичем, Л. Шамілевою, Л. Ша- ульською, М. Шульгою. Важливість міґрації в історії людства підкреслювали І. Блюнчлі, О. Ейхельман, Ф. Ліст, Ш.Л. Монтеск'є, Л.Ф.Л. Оппенгейм, А. Тойнбі та інші. Дослідженням причин і наслідків міґрації також присвячені праці відомих зарубіжних учених Дж.С. Беккера, Дж Бориаса, Х.Р. Кларка, А. Лаффера, Д. Массея, Дж. Минцера, Л.А. Саастада, П. Саму- ельсона, С. Сассена, А. Симмонса, А. Портеса, М.П. Тодаро, Дж.Р. Харриса та інших. Наукою накопичено багатий досвід, що дозволяє охарактеризувати основні риси, масштаби міґрації, визначити історичну періодизацію, можливі наслідки міґраційних процесів. Водночас невирішеною залишається задача формування дієвої міграційної політики в Україні, проблема ефективного державного реґулювання процесів трудової міґрації з урахуванням особливостей, передумов, факторів та форм міґрації. Мета роботи. Метою даної статті є систематизація інструментів міґраційної політики та організаційних основ державного реґулювання зовнішньої трудової міґрації. Сучасні ринкові перетворення, що відбулися і відбуваються сьогодні в Україні, суттєво впливають на формування та функціонування вітчизняного ринку праці, трудоресурсну ситуацію, а, отже, і на міґраційні процеси та міґраційну активність населення. Особливості реґулювання міґрації робочої сили у ринковому середовищі пов'язані з особливостями формування українського ринку праці, що, з одного боку, вимагає врахування загальних закономірностей організації та реґулювання ринку, а з іншого - специфіку соціально- економічного та політичного розвитку держави. Реіулювання трудових міґраційних потоків в умовах адаптації економіки до ринкових умов є об'єктивною необхідністю. Під регулюванням (від лат. геіо - приведення у порядок) слід розуміти форму цілеспрямованого управлінського впливу, що зорієнтований на підтримку рівноваги в управлінському об'єкті і на його розвиток шляхом застосування певних методів, інструментів, засобів [2, с. 105]. Ринкове реґулювання передбачає взаємовідносини між покупцями та продавцями на ринках конкретних товарів та послуг на основі механізму конкуренції. Ринок праці є важливою ланкою, інтеґральним елементом ринкової економіки, що знаходиться в органічному функціональному зв'язку з іншими елементами системи. Ринок праці, як економічна категорія, виражає відносини між власником коштів (покупцем або роботодавцем) та найманим працівником (власником робочої сили) з приводу купівлі-продажу робочої сили. Ринок праці, який є підсистемою у комплексі ринкових відносин, залежить від ступеня зрілості інших ринків, від рівня розвитку всієї економічної системи [5, с. 3]. Він підкоряється ринковим законам. Отже, процеси, що відбуваються та пов'язані з ринком праці, також реґулюються ринковими інструментами, в тому числі і міґраційні пересування робочої сили. Відносини на ринку реалізуються за допомогою таких інструментів, як гроші, ціни та конкуренція, а їх результати оцінюються у формі прибутку або збитків [3, с. 95]. Виходячи з цього, можна стверджувати, що основними ринковими інструментами, що впливають на міґраційні процеси є: конкуренція робочої сили; попит та пропозиція робочої сили на ринку праці; ціна робочої сили; трудовий доход найманих працівників; фінансові можливості роботодавців для покупки кваліфікованої робочої сили; розвиненість ринкової інфраструктури; інформація. За допомогою названих інструментів ринок реґулює і спрямовує міґраційні процеси у певному напрямі. Однією з характерних особливостей ринку, в тому числі й ринку праці, є його стихійність, у результаті чого неминучими є негативні наслідки для економіки та суспільства в цілому. З метою їх зниження або уникнення необхідним є втручання держави. Наприклад, ринок не може забезпечити комплексний розвиток економіки всіх регіонів, а не тільки тих, що характеризуються найбільш сприятливими умовами; раціональний перерозподіл трудових ресурсів; макроекономічну стабільність тощо. Сьогодні в Україні незадовільні показники та негативні тенденції, що склалися у міґраційній сфері, свідчать, що реґулювання міґраційних процесів відбувається під впливом переважно ринкових чинників, яким не протиставлено державні інструменти реґулювання. Така ситуація вимагає переорієнтації ролі держави в управлінні міґрацією, зокрема трудовою. Відсутність в Україні державної моделі міґраційної політики обумовлює невизначеність таких її елементів, як мета, принципи, методи та заходи, таких основних понять, як державне реґулювання трудової міґрації, його основних принципів і мети. Для визначення поняття «державне реґулювання трудової міґрації», по-перше, необхідно уточнити, що означає державне реґулювання економікою. Державне реґулювання економікою - система інститутів та заходів у межах держави, що служить стійкому функціонуванню й розвитку економічної системи країни у відповідності до соціально- економічних цілей, що схвалені суспільством [15, с. 104-115]. Метою державного реґулювання є забезпечення правової бази функціонування ринкової системи, встановлення законних та ефективних взаємовідносин між виробниками, постачальниками та споживачами продукції [7, с. 8]. До основних інструментів державного реґулю- вання економікою відносяться: фіскальна (пільгова-бюджетна) політика; грошово-кредитна політика; соціальна політика і політка реґулювання доходів; зовнішньоекономічна політика [7, с. 26-27]. До фіскальної політики (тобто бюджетної) відносять діяльність держави із розпорядження бюджетними коштами. Одна сторона цієї діяльності пов'язана зі збором коштів через систему оподаткування, інша - з їх витратами. Фіскальна політика - важливий інструмент для досягнення макроекономічної стабілізації економіки. Іншим важливим інструментом реґулювання є грошова політика. Реґулюючи грошову масу, держава може впливати на ціни, інвестиційні процеси та споживання населення, об'єм виробництва та темпи економічного зростання. Обов'язковим у державному реґулюванні є використання такого інструмента, як соціальна політика. Функцію перерозподілу доходів держава виконує через пільгову систему, а також різноманітні соціальні програми з державної допомоги незаможнім прошаркам населення, реалізує політику у сфері зайнятості тощо. До соціальної політики відноситься діяльність держави у сфері освіти, медицини, культури. У числі важливих інструментів економічної політики - державне реґулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава здійснює торгове та валютне реґулювання, використовує валютні обмеження, квотування, ліцензування, митні збори, субсидії тощо [7, с. 27-28]. Всі інструменти державного реґулювання тісно взаємозалежні і при прийнятті рішення в одній сфері необхідно враховувати їх вплив на інші. Державне регулювання трудової міґрації визначається як діяльність, заснована на застосуванні системи методів та інструментів законодавчого, виконавчого, контролюючого характеру, що реалізується правомочними державними інститутами з метою впорядкування, підвищення результативності та зниження негативних наслідків трудової міґрації і сприяє стійкому функціонуванню та розвитку економічної системи за рахунок ефективного використання трудового потенціалу країни та раціонального залучення додаткової робочої сили у проблемні сектори економіки у відповідності до цілей соціально-економічного розвитку держави [6, с. 47-51]. Конструювання концептуальних основ державного реґулювання трудової міґрації потребує визначення його принципів. Принципи - це сукупність правил, на яких ґрунтується система управління міґраційними процесами, які є загальними нормами державної міґраційної' політики, сприяють якості та ефективності її здійснення [6, с. 95]. Основними принципами державного реґулювання трудової міґрації є: захист прав та свобод людини на основі законності та неухильного дотримання норм міжнародного права; захист національних інтересів та забезпечення безпеки України; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність; диференційований підхід до вирішення проблем різних категорій міґрантів; взаємодія органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого управління із громадськими об' єднаннями міґрантів; раціональний територіальний перерозподіл міґрантів [6, с. 96]. Пріоритетними задачами, що стоять перед державою, при реґулюванні трудової міґрації є: подолання та попередження стихійного розвитку міґрації; вироблення та реалізація дієвих важелів та інструментів впливу на міграційні процеси; підвищення ефективності використання трудового потенціалу як іноземних, так і вітчизняних працюючих-мігрантів. Водночас протиставлення та співвідношення «ринок - держава» повинно бути виваженим, на основі раціонального поєднання ринкових та державних інструментів регулювання як важливих складових розвитку держави. Масштаби державного регулювання, його конкретні форми і методи повинні бути чітко окреслені і визначені у національній моделі міграційної політики [14, с. 32-39]. Міграційна політика - це система засобів, за допомогою яких держава регулює потоки мігрантів для досягнення цілей, що відповідають інтересам розвитку суспільства [2, с. 270]. Розбудовуючи міграційну політику, Україна повинна керуватися загальновизнаними міжнародними принципами: право на вільне пересування і вибір місця проживання у своїй країні; право залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися до своєї країни; право на захист сім'ї; право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком; право на громадянство, а також його зміну; право іноземця, особи без громадянства, яка легально перебуває в державі, на захист від депортації; право на забезпечення специфічних потреб осіб, які належать до національних меншин [9, с. 79]. Відповідно до цих принципів, держава, реалі- зуючи міграційну політику, повинна забезпечувати: кожному, хто на законних підставах перебуває на території країни, свободу пересування, вибір місця проживання, право вільно залишати територію країни, за винятком обмежень, встановлених законодавством, а також в'їжджати в країну громадянам країни; умови для реалізації мігрантами своїх прав і свобод та виконання ними обов'язків, неможливість створення для іноземців та осіб без громадянства безпідставних пільг чи переваг, які б ставили їх у привілейоване становище порівняно з громадянами країни; неможливість надання привілеїв чи обмежень щодо мігрантів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, політичних переконань, статі, належності до певної соціальної групи, майнового стану, за мовними та іншими ознаками; регулювання міграційних потоків з урахуванням соціально-економічного розвитку регіонів; уникнення масових стихійних і нерегульованих процесів міграції населення; всебічне сприяння поверненню до країни вихідців з її території; взаємодію та координацію діяльності органів виконавчої влади і громадських організацій у сфері міґрації на державному та міжнародному рівнях; національні інтереси країни у співробітництві країни в сфері міґрації з міжнародними організаціями та іншими державами [11, с. 37-44]. Державна міґраційна політика проводиться шляхом: прийняття відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері міґрації, затвердження і виконання державних та реґіональних цільових програм у цій сфері; забезпечення ефективного управління міґра- ційними процесами через посилення взаємодії державних органів у розв'язанні міграційних проблем та утворення в системі центральних органів виконавчої влади спеціально уповноваженого органу у справах міґрації; забезпечення належного фінансування проведення державної міґраційної політики, що здійснюється за рахунок коштів та у порядку, передбаченому законодавством України; здійснення заходів з інформаційного забезпечення та супроводження проведення державної міграційної політики [12, с. 3-23]. Реґулювання міґраційних процесів - це специфічна сфера соціальної політики, що реалізується комплексом правових, адміністративних, економічних методів. Правові методи реґулювання передбачають прийняття законів і законодавчих актів, видання інших нормативно-правових документів, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю. Адміністративні методи реґулювання виражають пряме управління з боку держави. Адміністративна діяльність є засобом виконання обов'язків, покладених на відповідні підрозділи системи управління і керівників, а також створює передумови вирішення поставлених цілей і завдань. До адміністративних методів може відноситися, наприклад, адміністративний контроль, зокрема, паспортно-візовий, цензово-майновий, санітарно- епідеміологічний та інші види контролю [8, с. 64]. Економічні методи реґулювання - це система прийомів і способів прямого впливу на соціально- економічні процеси з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин із використанням економічних інструментів. До економічних методів регулювання належать: прогнозування, планування, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, як заробітна плата, ціна тощо [9, с. 98]. Таким чином, відповідно до визначених методів реґулювання, загальних інструментів державного реґулювання і основних задач, що стоять перед державою у міґраційній сфері, у її розпорядженні є наступні інструменти. 1. Закони і нормативно-правові документи. Використання цього інструменту передбачає регулювання міграційних процесів шляхом формування, удосконалення та реалізації національного законодавства з питань міграції, а також контроль за його виконанням; приведення чинного законодавства у відповідність до міжнародних норм та вимог; розвиток інституту ліцензування господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні громадян України за кордоном, посилення їх соціального захисту та запобігання торгівлі людьми, нелегальній міграції. Соціальна політика. Створення місткого і привабливого внутрішнього ринку праці, посилення мотивації до легальної зайнятості; створення системи адаптації та інтеграції мігрантів (як іммігрантів у приймаюче суспільство, так і емігрантів, що повернулися до країни після перебування в іншій державі). Зовнішня діяльність. Приєднання України до багатосторонніх міжнародних договорів з питань праці й соціального захисту трудових мігрантів та забезпечення їх реалізації; укладання міждержавних та міжурядових договорів щодо працевлаштування трудових мігрантів; співробітництво прикордонних регіонів держав у питаннях розвитку прикордонних міграцій та взаємного регулювання трудової діяльності громадян, що працюють за межею держави; укладання договорів та досягнення домовленостей щодо візового режиму, умов перетину кордонів та перебування українських громадян на території інших держав; відкриття закордонних філій вітчизняних банків та використання іноземних банків з метою полегшення переказів заробітків мігрантів; співпраця з зарубіжними країнами з метою розробки програм допомоги з працевлаштування реемігрантів. Фінансова політика, в тому числі пільгово- бюджетна. Застосування системи пільг із валютних вкладів та переказів мігрантів, перш за все, з метою виведення трудових доходів з «тіні», використання внутрішніх займів (цінних паперів) з метою ефективного використання заощаджень мігрантів, здійснення міжнародних платежів-компенсацій через розробку механізму погоджених витрат і взаємних бюджетних платежів, пов'язаних з обміном працівниками [3, с. 48]. Митна політика. Передбачає встановлення митного контролю та регулює процеси вивозу та ввозу до країни товарів певного виду, матеріальних благ та цінностей; застосування митних пільг для працівників-емігрантів, що повертаються на батьківщину; отримання митних преференцій, що обумовлюється у міжнародних договорах. Інвестиційна політика. Створення інвестиційного клімату, дозвіл тимчасовим мігрантам здійснювати інвестиції на пільгових умовах, розробка програм стимулювання самозайнятості та підприємництва. Інноваційна політика та політика науково- технічного розвитку. Розробка й реалізація інноваційних проектів і програм з метою сприяння розвитку інновацій, реалізація програм продуктивної зайнятості, розробка і впровадження програм підвищення кваліфікації та перекваліфікації мігрантів. Регіональна політика. Розробка та реалізація регіональних міґраційних програм з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку регіонів, розвитку процесів міґрації, їх обсягів та інтенсивності, складу міґрантів та рівня міґраційної активності населення, територіального розташування реґіону. Інформаційна політика. Створення інформаційних центрів, у тому числі регіональних, надання консалтингових послуг як еміґрантам про зміни, що відбуваються у країні, за час їх відсутності, так і імміґрантам про основні права та обов'язки, умови працевлаштування і проживання тощо; проведення інформаційних кампаній, націлених на роботодавців та найманих працівників з інформування суб'єктів міґраційних відносин про наявність вакансій на місцевому, національному та міжнародному ринках праці щодо умов, оплати праці тощо. ЛІТЕРАТУРА Горкавий В.К., Ярова В.В. Математична статистика: Навчальний посібник. - К.: Професіонал, 2004. - 384 с. Государственное регулирование рыночной экономики / Под ред. В.И. Кушлина. - М.: Изд-во РАГС, 2002. - 832 с. Государственное регулирование рыночной экономики: Учеб. пособие. - М.: Дело, 2001. - 280 с. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - К.: Знання, 2006. - 559 с. Гущин В. В Британии впервые подсчитали нелегалов // Заграница. - 2005. - № 27 (287). - С. 3. Данюк М., Леонтенко О. Удосконалення державної міґраційної політики України // Україна: аспекти праці. - 1999. - № 6. - С. 47-51. Демченко О.В. Імміґраційні лотереї США і проходження імміграційного процесу. - Львів: НВП «Мета», 2000. - 144 с. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії / За ред. Стешенко. - К.: ІЕ НАН України, 2001 - 560 с. Державне реґулювання економіки: Навчальний посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. - К.: КНЕУ, 2000. - 316 с. Дмитриев А.В., Слєпцов Н.С. Конфликты миграции. - М.: Альфа-М, 2004. - 224 с. Довжик Б. Актуальне регіональне дослідження трудової міграції // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 3. - С. 37-44. Долішній М., Садова У., Семів Л. Глобалізація та її регіональні виміри // Регіональна економіка. - 2002. - № 3. - С. 3-23. Драгунова Т. Результативність міґраційних процесів: аспекти приживаності населення // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 6. - С. 26-30. Драгунова Т. Управління міграційними процесами великих міст // Україна: аспекти праці. - № 5. - 2004. - С. 35-39. Драгунова Т.А. Міграційні аспекти формування робочої сили м. Києва // Формування ринкової економіки. - Т. 2: Демографічні аспекти регулювання та відтворення трудового потенціалу. - К.: КНЕУ, 2006. - С. 104-115.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (31.08.2016)
Просмотров: 360 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: