РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Гендерні дослідження в історичній соціології - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Гендерні дослідження в історичній соціології Починаючи з 1960-х років, проблематика гендера стає популярною насамперед у соціальній психології. Незабаром, як зазначає Дж. Ріцтер, з’являються феміністичні соціологічні теорії, які також набувають значного поширення [8, с. 36]. Але ж, звичайно, суспільний інтерес до відносин між чоловіком та жінкою такий само старий, як і людська історія. Стосовно цього психолог Н. Хамітов слушно наголошує, що „особистість приходить з Вічності в час щаблями статі. Ними вона й повертається у вічність” [12, с. 21]. Загалом слід зазначити, що ще Платон у трактаті „Держава” звертав увагу на проблему однаковості освіти для чоловіків та жінок як передумови набуття ними справді рівних шансів брати участь в громадських справах. Проте інший видатний давній грек, Софокл, наголошував, що досить лише зрівняти жінку в правах з чоловіком, як вона починає чоловіка переважати за своїми суто людськими властивостями. Однак, принаймні з часу появи праці Ф.Енгельса про походження людини, родини, суспільства та приватної власності, в науковій думці утверджується концепція, згідно з якою з настанням доби патріархату ставиться крапка на ідеї рівноправ’я статей, що і стає „всесвітньо історичною” поразкою жіноцтва. Тому тривалий час суто, так би мовити, жіночого погляду на перипетії історичного процесу не спостерігалося. Та все ж і в давній історії не все було безпросвітним. Наприклад, стародавні римляни принаймні почали вносити до своїх родоводів імена жінок. Історично гендерні стереотипи формувалися в рамках типів соціального та економічного обміну. Так, в часи розвиненої „військової економіки” красивими полонянками нагороджували вояків за хоробрість – жінки вважалися предметом престижного споживання. Але вже у ХІІ столітті у Франції одночасно з появою куртуазних романів (у вищих, звичайно, суспільних верствах) зароджується етика високої поваги до жінки. Проте в добу Відродження і церковної Реформації, коли активізуалась буржуазна економіка, продовжували розвиватися патріархальні відносини. В цих умовах індивід не був упевнений у власній цінності, якщо вона не підкріплювалася ринковим успіхом. Відтак розрахунку підпорядковуються й сексуальні відносини. Жінка навіть втрачала власне прізвище, чого не було у середньовіччі (у середовищі знаті) [1, с. 23]. З цілковитою підставою можна вважати, що проблему соціально-психологічної ролі гендера в історії вперше порушила Сімона де Бовуар, дружина французького філософа Ж.-П. Сартра. Вона, зокрема, наголошувала, що „...неповноцінність жінки визначила її мізерну роль в історії, а мізерна роль в історії прирекла її на неповноцінність” [9, с. 252]. Хоча такі суб’єктивні оцінки досить поширені, спробуємо коротко охарактеризувати стан сучасних соціально-історичних досліджень гендерної проблематики та визначити коло найцікавіших та найактуальніших проблем цієї сфери. Зазначимо, що І. Кант, А. Шопенгауер, Ф. Енгельс, К. Маркс, З. Фрейд та інші філософи, психологи, соціологи звертали пильну увагу на відносини між статями, розкриваючи різні їх аспекти. Так, Ф. Ніцше (1844 – 1900 рр.) ставив занепад народів у залежність від зменшення індивідуальної пристрасті та збільшення шлюбів за соціальними мотивами. У „Книзі для вільних умів” у розділі про жінку й дитину він зазначає, що досконала жінка є вищим типом людини, ніж досконалий чоловік, але зустрічається такий жіночий тип надзвичайно рідко [7, с. 415]. Подальше дослідження гендерної проблематики пов’язане з поглибленим вивченням таємниць людської психіки. Зокрема, К.-Г. Юнг зазначав, що немає чоловіка, який був би повністю позбавлений жіночих рис. І навпаки. Він увів поняття архетипів „чоловічості” та „жіночості”, тобто анімус, який формує думку та аніму, котра відтворює настрої [13, с. 189]. Китайська соціальна думка також виділяє „інь” та „янь” як дві сторони чоловічого й жіночого: вони неподільні, але не тотожні. Однак суто психологічні підходи до вивчення проблеми взаємовідносин між статями не дали можливості висвітлити ширші суспільні аспекти цих стосунків, показати їх значення для конкретного перебігу історичного процесу. Напередодні Великої французької революції у низці публіцистичних творів ставилося риторичне запитання: якщо чоловіки народжуються вільними, то жінки є рабинями своєї статі? Ж.-Ж. Руссо, звертаючись до проблематики відносин між статями, наголошував, що той, хто не є добрим сином, чоловіком, батьком, не є і добрим громадянином. Відтак після 1789 року, коли було проголошено принцип прав людини, особливо гостро постало питання про права жіноцтва. Зовнішнім, суто семантичним проявом ідеї рівноправ’я стало використання замість слів „монсір” та „мадам” звернень „громадянин” і „громадянка”. Слід зазначити, що питання про роль жінок у суспільному процесі закономірно постало саме на гребені Великої французької революції 1789 – 1794 років. Причому це сталося не лише внаслідок активізації жінок як суб’єкта революції (досить згадати Шарлоту Корде, яка вбила Марата), але й із суто об’єктивних причин, пов’язаних з економічними (урбанізація, індустріалізація), політичними (демократизація суспільного життя, республіканська форма правління) та соціокультурними чинниками (просвітництво, початок епохи модерну). На межі ХІХ – ХХ століть розпочалися масштабні соціальні перетворення, складовою яких став і жіночий рух. І відразу він опинився в предметному полі соціологічних досліджень. В цей період жінки увійшли до сфери найманої праці, активно включились у виробничі відносини. І тут же постала проблема заробітної платні: жінкам платили менше, ніж чоловікам, навіть якщо вони виконували однакову роботу. Почала складатися й тенденція фемінізації певних професій – менш престижних і нижче оплачуваних. Особливо виразно це виявилося в роки Першої світової війни, коли жінки були змушені виконувати економічні функції чоловіків. У цей час, до речі, жіноцтво порушило й чоловічу монополію на політичну сферу життя. Впродовж ХІХ і ХХ століть гендерні дослідження проводились переважно на основі феміністичних теорій. Формуються основні ідейні течії. Смислом ліберального фемінізму стає боротьба проти дискримінації жінок у сфері громадського життя. Натомість радикальний фемінізм вбачає головне своє завдання у звільненні жінки через руйнацію владних та соціально-психологічних механізмів існування і функціонування режиму патріархату, який перманентно відтворюється родиною. Неомарксистський же фемінізм вважає головною причиною гендерної нерівності умови капіталістичної експлуатації. Причому саме експлуатацію жінок, а не пролетаріату, розглядає, наприклад, Г. Маркузе, як фундамент капіталізму. Нагадаємо, що К. Маркс в „Економічно-філософських рукописах 1844 року” зазначав, що у ставленні до жінок як до здобичі та служниці суспільного сластолюбства втілено безмежну деградацію, в якій людина перебуває щодо самої себе. Адже таємниця цього ставлення втілюється в ставленні чоловіка до жінки та в тому, як мислиться безпосереднє природне родове відношення. У цьому природному родовому відношенні ставлення людини до природи є безпосереднім його ставленням до людини. Отже, в цьому ставленні у вигляді наочного факту виявляється, наскільки для людини природа стала людською сутністю, або наскільки природа стала людською сутністю людини [3, с. 257]. В цьому контексті фрейдо-марксист В. Рейх (1897 – 1957 рр.) розглядав майбутнє людства в залежності від вирішення проблеми структури людського характеру [16, с. 111]. Він закликав лікувати людей від знання, яке не знає любові. На початку ХХ століття утверджувалась перша хвиля розвитку фемінізму та „жіночої історії”. Наприклад, в США самі суфражистки стали першими істориками свого руху. Проте це лише один із напрямків досліджень. А завдання соціології полягає в тому, щоби розкрити сенс соціальної диференціації статей та соціально-статевих відносин. Слід зазначити, що загалом в науковій літературі найчастіше розробляється так звана жіноча історія. Навіть наголошується, що „бути гендерологом не будучи феміністом – неможливо” [6, с. 171]. Проте, зрештою, „сенс фемінізму може бути лише в народженні нової єдності чоловіка й жінки” [12, с. 40]. З цієї точки зору розробляється, зокрема, проблематика „жінки і влада”. В цьому сенсі певний історичний та соціологічний інтерес становлять праці „Перші леді Америки” [5, с. 10] та „Жінки Гітлера” [11, с. 10]. Вони дозволяють з суто політологічної точки зору уточнити соціально-психологічні особливості функціонування чоловічої й жіночої психології в умовах різних політичних режимів. Слід також звернути увагу на зібрані афоризми, які належать відомим жінкам та чоловікам [4], що дає можливість здійснювати компаративний контент-аналіз, який став перспективним напрямком соціально-психологічних досліджень в історичному контексті. Такі дослідження в умовах нинішньої перехідної доби, як у національному, так і в глобальному масштабі, поступово актуалізуються. Зокрема, в німецькій соціологічній науці стали досить популярними гендерні дослідження та їх історичні аспекти. З 1982 року в ФРН видається журнал „Історичних жіночих досліджень та феміністської практики”. Досить інтенсивно розвиваються прикладні й теоретичні гендерні історичні дослідження. Так, професор історії Берлінського університету Г. Бок у праці „Жінка в європейській історії. Від середньовіччя до сучасності” розглянула передумови формування феміністського руху. Вона зазначає, що до часів Відродження вважалось, що жінка за межами дому суперечить Божому замислові [14, с. 27]. Однак подібні констатації лише порушують проблеми історичного аналізу розвитку гендерних стереотипів, не вирішуючи їх. Поняття гендера покладено в основу концептуальних феміністичних побудов. В них індивіди розглядаються в якості соціальних жінок і соціальних чоловіків, яким приписується виконання певних продиктованих суспільством ролей. Причому жінка, як правило, сприймалась як „соціальний інвалід”, що вимагає засобів „позитивної дискримінації”. Відтак вона не може претендувати на рівноправну участь у громадському житті, а тому апріорі сприймається як менш адаптований індивідуум. Звідси виникає проблема створення середовища рівних можливостей. Натомість чоловічу стать у зазначеному контексті вивчає „соціальна андрологія”. Отже, завданням соціології стає тлумачення сенсу соціальної диференціації статей і статевих відносин. Принципове значення у цьому контексті є визначення поняття гендер. Зазначимо, що гендер може розглядатись як історична та соціальна категорія. Природна гендерна ієрархія пов’язується з функціонально-рольовою моделлю поведінки. Тому гендер, будучи культурно та історично відносним феноменом, визначається не біологічно, а соціокультурно. Він також розглядається як сукупність уявлень про особистісні та поведінкові особливості чоловічого та жіночого [17, с. 32]. Ці особливості, взяті окремо, визначають фемінінність або маскулінність: чоловіче в жіночому і жіноче в чоловічому. Жіноче ідентифікується з тонкою інтуїцією, емоційністю, покірністю. Чоловіче – з агресивністю, логікою [16, с. 34]. Американський соціолог Н. Смелзер виділяє чотири компоненти статевої ідентичності: біологічна стать, гендерна ідентичність, гендерні ідеали та сексуальні ролі. Усвідомлення своєї статі завжди відповідає біологічній статі індивіда. У гендерних ідеалах втілюються культурні уявлення про чоловічу та жіночу поведінку. Сексуальні ролі пов’язані з розподілом праці, правами та обов’язками чоловіка й жінки. За часів модерну сексуальні ролі та гендерні ідеали змінюються [10, с. 330]. Гендерна диференціація формується за допомогою зразків ідентифікації, засвоєних у дитинстві. Секс та гендер співвідносяться як біологічна та культурно-соціальна стать. Стать дає прикметні фізичні ознаки людського тіла. Гендер характеризує психологічну, соціальну та культурну різницю між чоловіками та жінками. Врешті, гендерна різниця формується природою і вихованням. Гендерний дуалізм за часів модерну набуває особливого значення. Навіть відбувається певна ідеалізація жіночого. Натомість дві світові війни посилювали саме чоловічу гендерну ідентичність. Водночас масове суспільство активно легалізує нетрадиційні сексуальні практики. Втрачається фундаментальний інтерес до протилежної статі як до чогось забороненого [9, с. 127 – 134]. Консерваторами називають тих, хто продовжує вважати, що гетеросексуальність є основою шлюбу й родини [16, с. 129]. Проте активна легалізація одностатевих шлюбів у західному цивілізаційному ареалі ставить це твердження під сумнів. До речі, воно стає одним із гострих ціннісних конфліктів між секуляризованою західною цивілізацією та мусульманським світом, який переживає внутрішній конфлікт адаптації до нового світового порядку. Отже, гендерні дослідження набувають ще одного, а саме цивілізаційного виміру. В галузі історичної соціології вони можуть бути пов’язані, передусім, із з’ясуванням критеріїв залежності між гендерними стереотипами. Загалом історики, які дотримуються феміністського погляду на макроструктурний характер системного аналізу в історичній соціології, наголошують, що, внаслідок переважної уваги до конфліктів усередині соціальних класів, стосунки між жінками та чоловіками залишаються на периферії „великих структур” та „великих змін” (індустріалізації, урбанізації тощо). Натомість вони пропонують створити історію, де жінки й чоловіки посідатимуть однакове місце. Зокрема, в історичні дослідження має включатись „повсякденна діяльність” як сума процесів у всіх сферах життя суспільства, соціальних прошарків та груп, впливу практики на структури. Література: 1. Астафьев Я. И. Экономика любви: формирование гендерных стереотипов // Социс. – 2002. - №1. 2. Гідденс Е. Соціологія. – К., 1999. 3. Кромм М.М. Историческая антропология. – Спб., 2000. 4. Мысли, афоризмы и шутки выдающихся женщин. – М., 2004; Мысли, афоризмы и шутки знаменитых мужчин. – М., 2004. 5. Пастусиак Лонгин. Первые леди Америки. – Ростов-на-Дону, 1998. 6. Пушкарёва Н. Л. Историческая феминология в России: состояние и перспективы // Общественные науки и современность. – 2003. - №6. 7. Ницше Ф. Человеческое слишком человеческое. – М., 1990. 8. Ритцер Дж. Современные социологические теории. – М., 2001. 9. Сімона де Бовуар. Друга стать. Т. 1. – К., 1994. 10. Смелзер Н. Социология. – М., 1994. 11. Шааке Эрих. Женщины Гитлера. Женщины – союзницы Гитлера на его пути к власти. – М., 2003. 12. Хамитов Назип. Тайна мужского и женского. Исцеляющие афоризмы. – К., 2002. 13. Юнг К.-Г. О психологии восточных религий и философии. – М., 1994. 14. Bock Gisela. Frauen in der europaischen Geschichte. Vom Mittelalter bis zur Gegenwart. – Munchen, 2000. 15. Brunkhorst Helmut, Koch Georg. Herbert Marcuse. Zur Einfuhrung. – Hamburg, 1990.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (03.07.2016)
Просмотров: 396 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: