РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Фашизм - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Фашизм (італ. , від fascio — пучок, зв'язування, об'єднання), політичний плин, що виник у капіталістичних країнах у період загальної кризи капіталізму і вираження інтересів найбільш реакційних і агресивних сил імперіалістичної буржуазії. Фашизм у влади — терористична диктатура самих реакційних сил монополістичного капіталу, здійснювана з метою збереження капіталістичної будови. Найважливіші відмітні риси Фашизму — застосування крайніх форм насильства для придушення робітничого класу і всіх трудящих, антикомунізм, шовінізм, расизм, широке використання держ.-монополістичних методів регулювання економіки, максимальний контроль над усіма проявами суспільного й особистого життя громадян, розгалужені зв'язки з досить вагомою частиною населення, що не відноситься до правлячих класів, здатність шляхом націоналістичної і соціальної демагогії мобілізувати і політично активізувати його в інтересах експлуататорського ладу (масова база Фашизму — по перевазі середні шари капіталістичного суспільства). Зовнішня політика Фашизму — політика імперіалістичних захоплень. Спільність рис, властивих Фашизму, як політичному плину, не виключає існування різних його форм, обумовлених часто ступенем переваги політичних чи мілітаристських сил. Перевага мілітаристських сил характерно для военно-фашистських режимів. У боротьбі за створення масової соціальної бази Фашизм висунув систему поглядів (т.п. фаш. ідеологія), що використовувала у значній, мірі реакц. навчання і теорії, що склалися до його появи (расистські ідеї Ж. А. Де Гобино, Ж. В. де Лапужа, X. Чемберлена й ін.; антидемократичні концепції Ф. Ницше й О. Шпетлера; антисемітизм; геополітика пангерматизм і т.д.). У центрі фашистської ідеології — ідеї військової експансії, расової нерівності, «класової гармонії» (теорія «нар. співтовариства» і «корпоративності»), вождізму («принцип фюрерства»), усевладдя державної машини (теорія «тотальної держави»). У найбільш концентрованому виді ці ідеї були виражені в книзі А. Гітлера «Майн кампф» (1925). Дуже істотна риса фашистської ідеології — криклива демагогія з метою маскування її щирого змісту. Цій меті служило, зокрема, спекулятивне використання Фашизму популярності ідей соціалізму в масах. Виникнувши як реакція на революційний підйом, настання якого зумовила Велика Жовтнева соціалістична революція в Росії; Фашизм перетворився в запеклого і небезпечного супротивника всього прогресивного людства і насамперед міжнародної революції робочого руху. Перші фашистські організації з'явилися навесні 1919 в Італії у виді напіввійськових дружин з націоналістично настроєних бувших фронтовиків. В жовтні 1922 фашистами, що перетворилися у велику політичну силу, був інсценований збройний «похід на Рим», що дав правлячим колам Італії привід для призначення 31 жовтня 1922 прем'єр-мін, ватажка італійських фашистів («дуче») Б. Муссоліні. Протягом наступних чотирьох років фашизм керівництво поступове ліквідувало буржуазно-демократичні основи, установлювало усевладдя фашистської олігархії. У 30-х рр. в Італії було завершено створення корпоративної держави, що сприяло мілітаризації італійської економіки. Демократії, профспілковий рух, политичні завоювання робітничого клас були ліквідовані. Уряд Муссоліні проводив усе більш активно політику імперіалістичної експансії. У 1935 фашистська Італія розв'язала війну проти Ефіопії, після захоплення якої (1936) взяла участь в інтервенції проти республіканської Іспанії (1936— 1939), у 1939 захопила Албанію, в жовтні 1940 напала на Грецію, а ще раніш, у червні того ж року, оголосила війну Франції, вступивши тим самим у другу світову війну 1939—45). У ході цієї війни фашистський режим в Італії зазнав аварії (1943). Німецька фашистська Национал-соціалістична партія виникла в 1919 (офиційна назва — Націонал-соціалістична німецька робоча партіяця назва відбивало прагнення її організаторів використовувати в інтересах крайньої реакції вплив ідей соціалізму серед герм. трудящих). В обстановці політичної кризи, що поглиблювалося, спираючи на підтримку групи великих монополій і уклавши союз із впливовими колами в керівництві рейхсверу, вождь («фюрер») герм, фашистів Гітлер одержав наприкінці січня 1933 мандат на формування уряду. Інсценувавши підпал рейхстагу і приписавши провину за нього комуністам (див. Лейпцігський процес 1933), герм. фашисти протягом декількох місяців цілком «уніфікували» країну, обрушивши кривавий терор на всі демократичні і ліберальні плини, кидаючи у в'язниці і фізично знищуючи всіх дійсних і потенційних супротивників нацистського режиму. Слідом за Комунистичною партією були заборонені Соціал-демократична і вся традиції буржуазної партії. Були розпущені усі суспільні організації і насамперед профспілки, позбавлений своїх прерогатив парламент, скасовані усі форми суспільного контролю за державною адміністрацією. Створений націонал-соціалізмом механізм диктатури містив у собі апарат який виділявся крайньою жорстокістю (СА, СС, Гестапо, а також «Народний трибунал» і ін. органи фашистської юстиції), апарат організації впливу на населення (Націонал-социалистична партія, Націонал-соціалістичний жіночий союз, Гітлерівська молодь, Німецький робочий фронт, організація «Сила через радість» і т. д.), що контролював усі форми суспільств, діяльності, а також апарат по пропагандистській обробці мас (очолювався Міністерством пропаганди). У тісному союзі з генералітетом гітлерівський уряд проводив форсовану мілітаризацію Німеччини. Негайно був узятий курс па мілітаризацію економіки, що супроводжувався здійсненням різних форм державно-монополістичного регулювання (державного капіталовкладення, головні обороні та військові цілі, податкова політика, політика кредитів і запланованої інфляції, адміністративний контроль над господарським розвитком, примусовий синдицировання та картелірування промисловості, створення нових об'єднань монополістів і ін.). Були розірвані міжнародні угоди, що обмежували озброєння Німеччини, і проведений ряд агресивних актів, розрахованих на зміцнення військово-стратегічних позицій німецького, імперіалізму в його боротьбі за світове панування. У 1936—39 Німеччина разом з Італією брала участь в інтервенції проти республіканської Іспанії. У 1938 було зроблено насильницьке приєднання (аншлюс) Австрії, у 1938—39 захоплена і розчленована Чехословакія. Нападом на Польщу у вересні 1939 фашисткою Німеччина розв'язала 2-ю світову війну. Виявившись у влади в Італії і Німеччині, фашисти поставили під свою егіду численні фашисткою і профашистської організації за рубежем. У деяких країнах ці організації стали становити серйозну небезпеку для буржуазно-демократичних режимів. У період між двома світовими війнами були встановлені режими фашистських типу в ряді держав Східної і Центральної Європи: в Угорщині (режим Хорти), Австрії, Польщі («санаційний режим»), Румунії, прибалтійських державах і т.д.. Під впливом Італії і Німеччини розвивався фашистський рух в Іспанії, де після кровопролитної громадянської війни 1936—39 (див. у ст. Іспанська революція 1931—39) була встановлена (березень 1939) при військовій і політичній підтримці італійских і німецьких інтервентів фашистська диктатура Франко. Ще раніш у Португалії затвердилася фашистська диктатура Салазара. До середини 30-х рр. Фашизм виріс у смертельну загрозу не тільки для робочого і демократичного руху окремих країн, але і для всього людства, поставивши під питання існування багатьох народів. Усвідомлення серйозності цієї погрози привело до виникнення широкого антифашистського руху, заснованого на зімкненні всіх політичних сил, готових вчинити опір Фашизму. Головну роль в організації такого опору зіграли комуністичні партії, що випливали рішенням 7-го конгресу Комінтерну про єдиний робочий і народний фронт (1935; див. у ст. Комуністичний Інтернаціонал) з урахуванням особливостей обстановки в кожній окремій країні. У країнах, де Фашизм знаходився при владі, комуністи встали на чолі підпільного антифашистського руху (див. Антифашистський рух). В роки 2-й світової війни фашистські окупанти ввели в дію ретельно розроблену систему масового знищення людей не захоплених терористами. По деяких підрахунках, через концентраційні табори і табори смерті, організовані націонал-соціалістами, пройшло приблизно 18 млн. чол. усіх національностей Європи. З них 11 млн. чол. були по-звірячому вбиті. Фашистський терор на окупованих територіях, геноцид, навмисне знищення мільйонів людей у всій повноті розкрили нелюдську сутність Фашизму, що викликав на себе ненависть народів усього світу. У фашистському тилу, на окупованих територіях і в самих фашистських країнах виник антифашистський Рух Опору, що підривало бойову міць фашистської армії і міцність фашистських режимів. Розгром у 1945 Німеччині і її союзників силами антигітлерівського коаліції при вирішальному участі СРСР завдав важкого удару по Фашизму. Однак у деяких капіталістичних країнах (Іспанія, Португалія) правлячим класам удалося в післявоєнні роки продовжити існування диктаторських режимів фашистського типу. У країнах які очолювали фашистський блок, корені Фашизму були ліквідовані не цілком. Почалася після 2-й світової війни “холодна війна” привела до пожвавлення найбільш реакційних, у тому числі фашистських, елементів і в тих капіталістичних державах, що входили в минулому до складу антигітлерівської коаліції. Не менш важливо і те, що соціальні і політичні процеси, що породили Фашизм і перетворили його па визначеному історичному етапі в дуже впливову силу (розвиток державно-монополістичного капіталізму і поглиблення загальної кризи капіталізму, економічного і політичного потрясіння в країнах капіталістичного світу), продовжують відбуватися й у сучасному капіталістичному суспільстві. У капіталістичних країнах, правлячі кола яких дотримують традиційних методів правління, склалася більш-менш впливова вкрай права опозиція, у ряді випадків відверто фашистського спрямування за своїм характером. Сила і вплив цієї опозиції коливаються в залежності від зміни економічної кон’юнктури і стану міжнародного обстановки, зростаючи нерідко при загостренні кризових явищ усередині країни і на міжнародній арені і слабшаючи при зм'якшенні напруженості. У деяких випадках фашистські елементи в союзі з мілітаристськими силами починають спроби захопити пануючі позиції шляхом воєнних переворотів. У квітні 1967 був здійснений державний переворот у Греції, у вересні 1973 — у Чилі. У цих країнах була встановлена террористична военно-фашистська диктатура. Значно раніше (у 1954) затвердилася террористична диктатура в Парагваї. Великий вплив на внутрішню і зовнішню політику роблять й у ряді інших латиноамериканських країн. У нових умовах фашистські сили, природно, приймають нове обличчя, прагнучи нерідко відгородитися від рухів, якими скомпрометували себе фашисти минулого. Тому, говорячи про сучасний фашизм, найчастіше вживають термін неофашизм. В умовах загострення загальної кризи капіталізму неофашистські сили широко застосовують т.зв. стратегію напруженості, організувати террористичні та інші підривні акції. Основна ціль цієї стратегії в тім, щоб створити в політично хитливої частини громадськості враження повної нездатності парламентських урядів забезпечити в суспільстві, порядок і тим самим штовхнути групи помірковано консервативних виборців в обійма «легальних» неофашистів. У цілому, однак, позиції Фашизму після 2-й світової війни набагато слабші, ніж до її. Скинення Фашизму у Португалії (квітень 1974), Греції (липень 1974), а також крах франкізму в Іспанії — переконливе свідчення слабості фашистських режимів у сучасних умовах. Розміщення класових сил у промислово розвинутих капіталистичних країнах у ряді випадків обмежують самовладдя монополістичної буржуазії. Форсуємій владі імущими тенденції до зрушення вправо протистоїть тенденція до зрушення вліво — до розширення демократії, що є результатом завзятої боротьби народних мас і насамперед робітничого класу. В обстановці поширення антифашистських настроїв і росту притягальної сили соціалізму правлячі класи капіталістичних країн часто вважають небезпечним перехід від буржуазно-демократичних форм правління до відкрито фашистських методів.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (30.06.2016)
Просмотров: 536 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: