РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Духовна культура - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План 1. Традиції і новаторство в культурі 2. Культури в культурі 3. Діалог культур 4. Проблеми сучасної вітчизняної культури Як накопичуються культурні цінності? Творці культури: хто вони? Що читають, слухають і дивляться широкі маси? Чи потрібна суспільству елітарна культура? Як зберегти вітчизняні культурні цінності? Ви вже знаєте, що культура в широкому розумінні це все цінне, створене суспільством. Ллє не тільки суспільство творить духовну культуру. Вона, у свою чергу, також виливає на всі сфери громадського життя, на кожного з нас. І не буде перебільшенням, якщо сказати, що духовна культура є мірою людського в людині. ТРАДИЦІЇ І НОВАТОРСТВО В КУЛЬТУРІ Розглядаючи культуру певного суспільства на конкретному історичному етапі, прийнято насамперед характеризувати існуючу в ньому систему основних моральних, естетичних, духовних, політичних, наукових цінностей (тобто менталітет даного суспільства), які втілені в науці, релігії, моральності, мистецтві, політиці тощо. В історії формування культур є ряд особливостей. Нагромадження культурних цінностей йде за двома напрямами - по вертикалі і горизонталі. Перший напрям пов'язаний з передачею культурних цінностей від одного покоління до іншого, тобто з наступністю в культурі. Наступність як закономірність розвитку, наприклад, науки можна проілюструвати відомими фактами: виявлення В. Рентгеном невидимих променів привело Л. Пуанкаре до гіпотези про зв'язок між цими променями і явищем флюоресценції; А. Беккерель, перевіряючи дану гіпотезу, випадково зафіксував невідоме раніше мимовільне випромінювання урану, що, у свою чергу, призвело подружжя Кюрі до відкриття радію і явища радіоактивності в ряді інших елементів. Виходячи з цієї закономірності, можна сміло стверджувати, що без евклідової геометрії не було би геометрії Лобачевського, а без відкриттів Ньютона : теорії відносності Ейнштейна. Найбільш стійка сторона культури культурні традиції, елементи соціальної і культурної спадщини. Що зберігаються протягом тривалого часу, протягом життя багатьох поколінь. Традиційними можуть бути цінності, ідеї, звичаї, обряди тощо (спробуйте самі навести приклади). Багато традицій, звичних для нас, прийшли з різних епох і цивілізацій. Так, звичай відзначати весняне свято Масниці знайоме ще з часу древніх слов'ян, а правило етикету пропускати жінку вперед дійшло до нас з періоду матріархату. Творцями традицій були люди, що жили в різні епохи, представники різних соціальних груп і класів, тому традиції іноді настільки суперечливі. Кожна культура здійснює добір тих чи інших традицій і в цьому розумінні вибирає не тільки майбутнє, але і минуле. Друга лінія нагромадження культурних цінностей (по горизонталі) найбільше чітко виявляється в художній творчості. Вона виражається в тому, що, на відміну під науки, успадковуються як цінності не окремі компоненти, актуальні ідеї, частини теорії, а цілісний художній твір. Творчість Шекспіра так само не може замінити творінь Данте, як твори Данте - творів великих трагічних поетів стародавніх часів. Однак художній твір, створений у XIX ст.. Читачами XX ст. сприймається зовсім інакше. Це відбувається тому, що змінилися суспільство, спосіб життя і менталітет людей, змінилася культура. Людство, здобуваючи новий досвід, інакше сприймає спадщину минулого, відкриваючи в ньому те, що не побачили сучасники. З'явилися нові творці. Своїми творами здійснивши вплив на свідомість людей, що жили в XX ст. У такому одночасному існуванні і взаємодії сьогодні творів, створених у різні епохи, народжується культура сучасної цивілізації. Але проблема особливостей формування культури того чи іншого суспільства не зводиться тільки до успадкування деяких (далеко не усіх) елементів старого. Людина за натурою творець. Ми творимо навіть тоді, коли сприймаємо створене іншими. Але цим проблема формування культури, звичайно ж, не вичерпується. Кожна епоха породжує своїх творців, Своїх новаторів, які роблять видатні наукові відкриття створюють оригінальні, іноді геніальні твори мистецтва. Правда, буває і так, що ці твори не знаходять визнання в сучасників. Але якщо несправжні духовні цінності, то час їх приходить і наступні покоління відплачують їм належне. КУЛЬТУРИ В КУЛЬТУРІ Ви вже знаєте, що культура різноманітна не тільки за змістом, але і за своїми формами, різновидами. В другій половині XX ст. особлива увага була приділена проблемам масової й елітарної культур. Масова культура сформувалася одночасно із суспільством масового виробництва і споживання. Радіо, телебачення, сучасні засоби зв'язку, а потім відео і комп'ютерна техніка сприяли її поширений). У сучасній соціології масова культура розглядається як комерційна, оскільки твори мистецтва, науки, релігії тощо виступають у ній як предмети споживання, здатні при продажу приносити прибуток, якщо вони враховують смаки і запити масового глядача, читача, аматора музики. Як і в будь-якому іншому виді комерції, невід'ємною частиною масової культури є реклама. Деякі видавництва, кінокомпанії витрачають до 15-20% прибутку на рекламування своєї продукції і на вивчення смаків її споживачів. Відповідно до запитів глядачів комерційний кінематограф пропонує набір фільмів жахів, мелодрам, бойовиків, секс-фільмів тощо. З огляду на потреби молоді в самоствердженні, її прагнення до лідерства, у кіно і літературі з'явився відповідний герой деякий супермен типу знаменитих Джеймса Бонда, Рембо, Індіани Джонса, наділений такими якостями, як сміливість, рішучість, воля, спритність, своєрідно зрозумілим почуттям справедливості тощо. Вони завжди здобувають перемогу. Такими героями буяє сьогодні і наш кінематограф. Зачинателями масової культури були бізнесмени Голівуда (США). Вони розробили цілу систему виробництва подібних фільмів, які сьогодні заполонили екрани кінотеатрів світу. Не випадково зараз усе частіше говорять про художню експансію американського кінематографа в Європі, Азії і Латинській Америці. Подібній комерціалізації піддалися також друкарство, преса, живопис, музика, фотографія. Кілька слів про вплив масової культури на психіку людини. Слідом за австрійським психологом 3. Фрейдом більшість дослідників вважають, що при споживанні масової культури діє механізм навіювання і зараження. Людина ніби перестає бути самою собою, а стає частиною маси, зливаючись з нею. Вона заражається колективним настроєм і тоді, коли слухає рок-музику чи дивиться фільм у великому залі, і тоді, коли сидить вдома біля телевізора. При цьому люди часто створюють собі кумирів з кінозірок, ведучих телепрограм, модних модельєрів, популярних письменників, чому великою, мірою сприяє створювана навколо них реклама. В американського письменника Ела Моргана є роман "Велика людина". Перед його героєм, скромним репортером, раптово відкривається блискуча перспектива здобути популярність. В автомобільній катастрофі гине відомий актор Герб Фуллер, і репортеру пропонують зробити спеціальну передачу про нього. Він зустрічається з людьми, що близько знали кіноактора, кумира багатьох американців. Але... після кожної зустрічі виявляється усе більш дивовижна невідповідність між міфічним і дійсним Фуллером. Велика людина насправді виявилася п'яницею, розпусником, циніком, егоїстом і нікчемою. "Ми творили Фуллера з рваних ганчірок",- відверто сказав могутній президент телемережі. Чи не так створюються і сьогодні іміджі багатьох зірок української естради, бізнесменів і політиків? Масову культуру називають по-різному: розважальним мистецтвом, мистецтвом "антивтоми", кічем (від німецького жаргонізму "халтура"), нанівкультурою. У 80-х рр. XXст. термін "масова культура" стали вживати рідше, оскільки він скомпрометований тим, що використовувався винятково в негативному розумінні. У наші дні його замінило поняття популярна культура, чи поп культура. Характеризуючи її, американський філолог М. Белл підкреслює: "Ця культура демократична. Вона адресована вам, людям без відмінностей класів, націй, без огляду на бідність і багатство. Крім того, завдяки сучасним засобам масової комунікації людям стали доступні багато творів мистецтва, що мають високу художню цінність". Масовій культурі чи поп-культурі часто протиставляють елітарну, складну за змістом і важку для непідготовленого сприйняття культури. До неї звичайно відносять фільми Фелліні, Тарновського, книги Кафки, Белла, Базена, Воннегута, картини Пікассо, музику Дюваля, Шнітке. Твори, створювані в рамках цієї культури, розраховані на вузьке коло людей, які тонко розбираються в мистецтві і служать предметом жвавих суперечок серед мистецтвознавців і критиків. Ллє масовий глядач, слухач може не звернути на них ніякої уваги чи не зрозуміти. Комерційна вигоди не є мстою для творців елітарних творів мистецтва, які прагнуть до новаторства, повного самовираження і художнього утілення своїх ідей. При цьому можлива поява унікальних творів мистецтва, які іноді (як трапилося, наприклад, з фільмами Ф. Копполи і Б. Бертолуччі, з картинами С. Далі і М. Шемякина) приносять їхнім творцям не тільки визнання, але і чималий дохід, стаючи дуже популярними. Поп-культура й елітарна культура не ворожі одна одній. Досягнення, художні прийоми, ідеї елітарного мистецтва через якийсь час перестають бути новаторськими і переймаються масовою культурою, підвищуючи її рівень. У той же час поп-культура, що приносить прибуток, дає можливість кінокомпаніям, видавництвам, будинкам моделей надавати підтримку творцям елітарного мистецтва. Деякі дослідники вважають, що межі між "високою" (елітарною) і «низькою» (масовою) культура ми дуже рухливі і багато в чому умовні. Є і такі, хто намагається поставити популярну культуру, що відповідає естетичним запитам і смакам переважаючої більшості, вище елітарної. А як вважаєте ви? Дуже специфічною галуззю культури кінця XX і XXI ст. є культура народна. Вона розгортається в просторі між класичною фольклорною традицією, з якої виростає, і вищезгаданою масовою культурою. Цим, власне, і визначається її багатоликість. Діапазон жанрів тут надзвичайно великий: від героїчного епосу і обрядових танців, виконавці яких ще залишилися в сільських місцевостях, до злободенного анекдоту і пісенної традиції, породженої тими чи іншими політичними подіями. Особливою ({юрмою цієї культури є дитячий і, зокрема, шкільний фольклор. Відносини народної культури з масовою суперечливі. З одного боку, масова культура нав'язує народній творчості певний спосіб мислення і вираження. У той же час саме ця культура часто базується на народній. Наприклад, естрадні виконавці часто використовують елементи фольклорної музики. Л звертання до різних традиційних сюжетів, скажімо, до легенд про короля Артура, у сучасних фільмах веде до їх популяризації і спонукує деяких глядачів звернутися до першоджерел. В останні десятиліття заговорили про появу екранної культури, що пов'язано з комп'ютерною революцією. Екранна культура складається на основі синтезу комп'ютера і відеотехніки. Відеотелефони, електронні банки, Інтернет дозволяють викликати на екрані комп'ютерів практично будь-яку необхідну інформацію, перетворити домашній комп'ютер у могутній засіб спілкування. Прямі контакти і читання книг ідуть на другий план. З'являється новий тип спілкування, заснований на можливостях вільного виходу особистості у світ інформації. Завдяки використанню комп'ютерної графіки вдається збільшити швидкість і поліпшити якість одержуваної інформації. Комп'ютерна сторінка несе із собою новий тип мислення й освіти з характерними для нього швидкістю, гнучкістю, реактивністю. Багато хто сьогодні вважає, що саме екранній культурі належить майбутнє. Ми познайомилися з деякими галузями культури сучасного суспільства. Як ви думаєте, чому були обрані саме ці культури? ДІАЛОГ КУЛЬТУР Як уже відзначалося, масова й елітарна культури взаємодіють одна з одною. Поговоримо детальніше про діалог різних культур і про те, що є результатом цього діалогу. Для прикладу розглянемо розвиток національних культур і їхню взаємодію. Джерела національних відмінностей культур варто шукати в історичних умовах їхнього формування. Ці відмінності мають глибокі корені, які відбивають особливості громадського життя тієї чи іншої соціально-історичної чи етнічної спільності людей, її взаємозв'язку з природою. Культурні відмінності - одне з джерел багатогранності історичного процесу, які надають йому барвистість і багатомірність. Кожна національна культура неповторна, унікальна. І ця неповторність, незамінність визначають необхідність особливо дбайливого ставлення до неї. Разом з тим, вже в античній цивілізації йшов процес взаємодії культур. У міру того, як історія ставала всесвітньою, виникали передумови для взаємозбагачення культур як у рамках окремих багатонаціональних держав, так і в масштабах усього людства. Науково-технічний прогрес, загальні тенденції в розвитку освіти, величезна рухливість населення, світовий поділ праці - ці и інші фактори сприяють подальшій інтернаціоналізації культури і громадського життя, посиленню і поглибленню взаємопроникнення культур, але в той же час породжують і різноманітні проблеми. Інтернаціоналізація культури часто зустрічає опір, особливо там, де вона насаджується насильно. У деяких розвинутих країнах і тих, що недавно звільнилися від колоніальної залежності прагнення до відокремлення національне"! культури є своєрідною формою протесту проти неоколоніалізму чи засилля західної масової культури. Уже сьогодні масовий експорт західної культури, особливо американської, поширення англійської мови як універсальної викликали в ряді країн відповідну реакцію населення: звучать заклики обмежити використання іноземних слів у публічних виступах, друкованих матеріалах, зовнішній рекламі. Не випадково, наприклад, сучасне покоління молодих японців з особливою увагою стало ставитися до національного одягу, їжі і культури. Л в Уельсі, де практично усі вже давно говорять англійською, у 70-і рр. XX ст. народився широкий рух за відродження уельської (кимрської) мови, яка практично зникла. В умовах інтернаціоналізації загострюються проблеми збереження культури нечисленних народів. Так, у деяких народностей Півночі немає своєї писемності, і рідна мова поступово забувається в процесі постійного спілкування з іншими народами. Подібні проблеми можна вирішити лише завдяки діалогу культур, але за умови, що це повинен бути діалог рівних і різних. Діалог припускає також взаємопроникнення, взаємозбагачення культур. Не випадково культурний обмін (виставки, концерти, фестивалі тощо) став доброю традицією в житті сучасної цивілізації. У результаті діалогу створюються загальнолюдські культурні цінності, найважливішими з яких є моральні норми і, в першу чергу, такі, як гуманізм, милосердя, взаємодопомога. ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ КУЛЬТУРИ Проблеми сучасної вітчизняної культури часто зводять до її поганого фінансування з боку держави, занепаду рівня життя більшої частини населення і поганого впливу "бездуховної" культури Заходу. Незважаючи на те, що, принаймні, дві перші проблеми дійсно, існують, це вкрай спрощене пояснення. Історія людства показує, що рівень культури аж ніяк не завжди пропорційний рівню фінансування і забезпеченості населення. Що ж стосується "експансії Заходу", то вона можлива завдяки тому, що з якихось причин затребувана в Україні. Суть того, що відбувається в сфері сучасної культури, можна зрозуміти, тільки розглядаючи цю проблему в більш широкому контексті. Справа в тому, що сучасна вітчизняна культура - це культура перехідного періоду. Перетворення, що віддулися в нашій країні за останнє десятиліття, настільки фундаментальні, що, власне кажучи, є радикальною зміною способу життя, системи цінностей і стилю свідомості. Характеристиками подібних періодів в історії культур є динамічність розвитку, з одного боку, і значна нестабільність - з іншого. Переходячи до конкретних питань вітчизняної культури, необхідно відзначити крайню ЇЇ мозаїчність. Звичайно, субкультури існували в Україні й у радянський час, однак в умовах безроздільного панування комуністичної ідеології, яка регламентувала всі основні сфери соціального буття, вони, залежно від їхнього характеру, контролювалися і вписувалися в єдину соціалістичну культуру чи придушувалися. На рубежі 80-90-х рр. XX ст. стримуючий фактор, а також "залізна завіса", що відокремлювала Україну від Заходу, зникають, і починається стрімкий процес утворення різних культурних спільнот зі своїми традиціями, картиною світу тощо. Кількість їхніх видів і варіантів дуже велика: від відродження і відокремлення національних культур до субкультур нових соціальних груп (наприклад, так званих "нових українців"), від традиційних хіпі до таких екзотичних я нищ. як прихильників відродження язичництва і шанувальників романів англійського філолога Дж.Р. Толкієна. Процес культурного багатоголосся взагалі ж нормальний, природний і плідний, адже культура країни створюється в результаті діалогу, і чим більше в ньому учасників, тим більше вона буде цікавою. Однак у ситуації нашої батьківщини таке становище речей викликає і певну тривогу. Почуття національної ідеї, що лежить в основі великих культур і об'єднуючої субкультури, у даний час сильно послаблено, а уявлення про неї розмиті. І таким способом вищезгадане різноголосся може негативно вплинути на українську культуру. Помітна також різниця культурної ситуації столиці і провінції. Подобається нам це чи ні, але сучасна культура - культура інформаційного суспільства, і рівень оволодіння нею залежить від ступеня доступу до інформаційних потоків, трансльованих ЗМІ, Інтернетом, масою книжкової продукції тощо. У цій сфері ми досягли значних успіхів, але, як правило, переважно в столицях, жителі яких мають більшу можливість вибору. Рівень же культурної інформації, який досягає провінції, істотно скоротився за більшістю показників, причому не тільки за обсягом, але і за якістю. Інша група проблем пов'язана з певним відставанням вітчизняної культури в галузі технологічного оснащення. Нова технологія - не тільки якісне і кількісне поліпшення результату тієї чи іншої праці, вона докорінно змінює сам характер людської діяльності у всіх сферах, що, у свою чергу, є одним з факторів, які формують новий спосіб життя. Стосовно культури можна згадати, що перехід у живописі до тюбиків з фарбами (раніше вони були у відкритих чашках) радикально змінив його характер, а разом з ним, істотно змінилися життєві відчуття європейців XIXст., що можна бачити на прикладі імпресіоністів. У даний час навряд чи не найзначнішою з цих технологій є Інтернет. Про його роль у сучасному суспільстві не припиняють сперечатися: одні бачать у ньому найбільше досягнення, інші - найбільшу небезпеку (полегшує підпорядкування й усереднення людської свідомості, необмежені можливості для злочинності і шпигунства тощо). І ті, й інші по-своєму праві. але необхідно пам'ятати, що такі суперечки ведися навряд чи не з приводу кожного великого нововведення (наприклад, кінематографа на початку XX ст.). Вчені і політики стверджують, що в ХХІст. "багатство, праця, культура, знання, гроші, торгівля усе буде циркулювати через кібернетичні мережі". Кордони інформаційних полів будуть ретельно охоронятися. А саме ці поля стануть набагато більш ефективним засобом у боротьбі за владу над світом, ніж зброя. Необхідно також врахувати, що при всезростаючому потоці інформації (обсяг наукових публікацій в одному тільки 1985 р. перевищив їхній обсяг, що з'явився в Європі з часів епохи Відродження) знайомство з нею одними традиційними методами (через книги, наприклад) усе більш проблематичне, так само, як і цими методами майже неможливий настільки необхідний постійний діалог творчих людей різних країн. І цю можливість надає Інтернет. Сам розвиток мистецтва нерозривно пов'язаний з комп'ютерними технологіями. Кіно, телебачення, дизайн активно використовують комп'ютерну графіку і взагалі можливості, надані віртуальною реальністю. Однак, якщо порівняти поширення в нас мережі Інтернету, картина дуже невтішно нагадає мережу залізниць в Україні перед Першою світовою війною, яких було катастрофічно мало в порівнянні з Західною Європою. Не меншою проблемою є і споживачі культурної продукції (у тому числі і ми з вами). Сам спосіб життя в сучасному індустріальному суспільстві (який погіршується в Україні частими економічними і політичними безладдями) формує особливий тип людини. По-перше, вищою цінністю значна частина наших сучасників (як показують опитування) вважає матеріальне благополуччя. І за останнє десятиліття дуже багато людей залишили гуманітарну сферу діяльності, оскільки вона не приносила відповідних доходів. По-друге, багато людей втягнуто в надзвичайно інтенсивну трудову діяльність, що супроводжується великою концентрацією зусиль, і, разом з тим, одноманітну діяльність з вузькою спеціалізацією в сфері виробництва і послуг. Подібний ритм життя разом з вільним часом, що скоротився, дуже обмежує розумові обрії і можливість доступу до серйозної культурної інформації, оскільки культурна продукція сприймається тільки як варіант відпочинку і розслаблення. Більш того, людина поступово позбавляється здатності серйозно аналізувати яку-небудь інформацію, передоручаючи це ЗМІ, що надзвичайно полегшує маніпулювання її свідомістю. Потрете, перед поглядом споживача відкривається величезна кількість галузей культури, варіантів культурної продукції і постійно з'являються все нові. "Гарним тоном" вважається прагнення прилучитися до максимально більшої їхньої кількості (звичайно, у міру матеріальних і інтелектуальних можливостей), що створює ілюзію пізнання життя у всій її повноті. Наявність подібного широкого вибору, звичайно, розширює кругозір і робить людину більш вимогливою. Але, разом з тим, неможливість "осягти неосяжне" змушує її ковзати верхівками, а смаки робить усе більш рухливими і нестійкими. В усіх сферах діяльності людина оточується усе більшою кількістю складних речей (машини, комп'ютери, факси, домашня техніка тощо). Причому у сучасному способі життя вона взаємодіє з ними набагато частіше і більше, ніж з людьми. Ці, далеко не єдині, проблеми свідомості сучасної людини пояснюють усе частіші заклики інтелектуальної еліти, суспільства до гуманізації сучасної культури. Особливою проблемою є сильні культурні виливи ззовні, що відбуваються на тлі серйозних змін і навіть повного зникнення багатьох традиційних галузей вітчизняної культури. Особливо відчутне проникнення в Україну американської культури (що, як ми вже говорили, відбувається і в усьому іншому світі). І справа тут не втому, духовна вона чи бездуховна, просто вона інша. Багато європейських країн приймають закони, що утруднюють проникнення американської культури і захищають культуру національну. Особливо цим прославилася Франція, де ще в 1982 р. міністром культури була складена програма боротьби з тим, що він назвав "американським культурним імперіалізмом". Видно, це дуже актуально і для нас. Справа не в тому, щоб діалог різних культур припинився, але втому, щоб він сприяв взаємозбагаченню, а не руйнуванню однієї культури іншою. Ми розповіли далеко не про всі проблеми, пов'язані з розвитком нашої культури за останнє десятиліття, але вони дають уявлення про характер тих труднощів, з якими вона стикається. Подолання цих труднощів багато в чому буде залежати від того, наскільки серйозно суспільство і держава будуть турбуватися плануванням і проведенням продуманої культурної політики. Культурна політика полягає не в підпорядкуванні національної культури державі, але в її підтримці, причому аж ніяк не тільки фінансової, але й інтелектуальної. Серед цих мір - розробка нових освітніх програм, що сприяють гуманізації освіти, де оптимально сполучалися б загально-гуманітарні і національні цінності, закон про охорону мови (прийнятий, зокрема, у Франції), програми, що сприяють збереженню і вивченню традиційних видів мистецтв тощо. Державу повинна турбувати проблема збереження національної картини світу (національного світогляду), що об'єднує масу індивідуальностей у націю і безліч субкультур у національну культуру. Перефразуючи відомі слова Наполеона, можна сказати, що ті, хто не хочуть піклуватися про свою культуру, будуть піклуватися про чужу.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (24.07.2016)
Просмотров: 673 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: