РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Древні цивілізації Європи - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План 1. Зародження античної цивілізації 2. Розквіт давньогрецької цивілізації 3. Цивілізація еллінізму 4. Цінності давньоримської цивілізації Що таке давньогрецький поліс - місто, держава чи громада? Чи була економіка в Древній Греції ринковою? Які цінності жителі Древньої Еллади принесли на завойовані землі? За що ми цінуємо давньоримське, право? Не применшуючи значення інших древніх цивілізацій, ми все-таки повинні визнати, що особливий вплив на історію народів Європи зробили Древня Греція, елліністичні держави і Древній Рим. їхня історія, багата подіями і досить детально описана і вивчена, багато в чому відома і вам. Однак навряд чи буде зайвим ще один погляд на неї з погляду руху людства до сучасної цивілізації. Чим збагатили ці древні цивілізації людство? Чому пам'ять про них зберігається в століттях, а інтерес до них не зменшується з часом? ЗАРОДЖЕННЯ АНТИЧНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ У Греції в VIII-VI ст. до н.е. розвинулися соціально-економічні і політичні явища, які надали античному суспільству певну специфіку в порівнянні з іншими цивілізаціями: класичне рабство, система грошового обігу і ринок, поліс - основна форма політичної організації, ідея суверенітету народу і демократична форма правління. Тоді ж були розроблені й основні принципи моралі, естетичні ідеали, які вплинули на увесь античний світ. Нарешті, у той період зародилися найважливіші елементи античної культури - наука і філософія, головні жанри літератури, театр, архітектура, спорт. Стрімкий підйом, підготовлений попереднім розвитком господарства, мав різноманітні наслідки для суспільства. Ріст продуктивності праці завдяки використанню залізних знарядь у сільському господарстві і ремеслі призвів до збільшення надлишкового (понад необхідний для виробника) продукту праці. Із сільського господарства вивільнялося усе більше число людей, що забезпечувало швидкий ріст ремесла. Відокремлення ремесла від сільського господарства спричинило за собою регулярний обмін між ними, іншими словами - поява ринку не як місця, куди з усієї Греції звозилися товари, а як регулярних торгових зв'язків між областями і районами країни. Розвиток торгівлі вимагав такого продукту, який міг би відігравати роль загального еквівалента легко обмінюватися на інші продукти праці. Таким еквівалентом стали гроші. Спочатку функцію грошей виконувала худоба, пізніше - монети з металу, які можна було обмінювати на інші продукти за певним рахунком. Незважаючи на те, що в архаїчний період Греція не була єдиною державою, регулярні торгові зв'язки між окремими полісами призводили до поступового формування етнічної самосвідомості: греки починали усвідомлювати себе єдиним народом - еллінами, відмінним від інших - нееллінів. Одним із проявів самосвідомості еллінів були знамениті Олімпійські ігри, що проводилися з 776 р. до н.е. і на які допускалися тільки елліни. Основною рисою моральної свідомості давньогрецького суспільства того періоду було поєднання почуття колективізму і змагального початку. Існування окремої людини поза рамками громади, поліса було неможливе, тому вища доблесть громадянина складалася в захисті свого поліса. "Солодко адже життя втратити, серед воїнів доблесно упавши, хороброму чоловіку в бою заради вітчизни своєї",- писав спартанський поет Тиртей. А принцип змагальності втілювався в прагненні якнайкраще послужити полісу. До УШ-УІ ст. до н.е. відноситься поява досконалої архітектури, головним чином суспільної. Усі сили суспільства використовувалися для монументальних культових споруд, насамперед храмів покровителів громади. Для полісного світогляду було характерне уявлення про особливий зв'язок поліса з певним божеством-заступником. Загальногрецьке значення мали лише святилища в Д ельф ах і Олімпії. Звичай приношення дарунків у храми сприяв тому, що останні зосереджували кращі твори мистецтва, а їхня територія нагадувала музеї. Найбільшим досягненням грецької культури тієї епохи було створення алфавітного письма. Перетворивши фінікійську складову систему писемності, греки створили свій алфавіт. Для того, щоб опанувати письмом і рахунком, не потрібні були роки важкої праці. Відбулася демократизація системи навчання, що дозволила зробити грамотними практично усіх вільних жителів Греції. Оволодіння грамотою давало можливість користуватися письмовими способами передачі інформації, знайомитися з працями літераторів і вчених. Особливе значення для всієї європейської культури мало виникнення філософії - принципово нового підходу до пізнання світу і людини, який докорінно відрізнявся від міфології. Постановка проблем, погляд на людський розум як засіб пізнання, орієнтація на пошуки причин усього, що відбувалося у світі в ньому самому, а не поза ним істотно відрізняли філософський підхід до світу від релігійно-міфологічних поглядів. Можна погодитися з думкою вчених, які пов'язують виникнення філософії із суспільним досвідом громадянина раннього поліса. Світ поліса, відносини в ньому - ось та модель, що лежала в основі уявлень грецьких філософів про великий світ - космос. У зародженій філософії складалися протилежні підходи до вирішення найважливіших питань устрою світу. Так, мислителі натурфілософського напряму (лат. natura природа) шукали першооснову світу в самій природі, а не вбожестві чи ідеї. Вони прагнули розкрити взаємозв'язок явищ і понизати розвиток світу. їхня філософія були стихійно-матеріалістичною і діалектичною. Інший напрям філософії представляли піфагорійці, послідовники відомого математика Піфагора. Основою основ піфагорійці вважали математику. Вони думали, що кількість, форма визначають сутність усього. Поступово вони стали ототожнювати речі з числами, позбавивши речовинний світ матеріального змісту. Перетворене в абсолют число, на думку піфагорійців, і складає сутність світу. Найважливіші завоювання цивілізації періоду архаїки були розвинуті в період класичної Греції (від рубежу VI-V ст. до н.е. до 338 р. до н.е.). У цих надбаннях духу виявлялася своєрідна риса античної Греції - формування етнічної самосвідомості еллінів. РОЗКВІТ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ Це був період великого розквіту полісної організації суспільства, що зробила вплив на всі сторони його життя. Поліс був суспільною громадою, важливою особливістю якої було сполучення общинного характеру і своєрідних рис, що відрізняли цю громаду від родової, сімейної, територіальної тощо. У її основі лежала антична форма власності, яка була одночасно державною (спільною) і приватною. Власником основного засобу виробництва (землі) міг стати лише той, хто був повноправним членом суспільної громади. Верховним правом на землю (правом володіти, користуватися і розпоряджатися нею) володів тільки колектив громадян. Взаємозв'язок і взаємозумовленість права власності на землю і цивільні права сприяли визнанню всіх громадян рівноправними. У полісах діяли різні органи управління, але верховним органом у більшості полісів були народні збори, яким належало право остаточного вирішення всіх найважливіших питань. Ще однією особливістю поліса було об'єднання політичної і військової організації. Громадянин-власник одночасно був і воїном, що забезпечував Недоторканність поліса, а виходить, і своєї власності. Економіка поліса базувалася на землеробстві і скотарстві, виноградарстві 1 садівництві. Основним принципом була ідея автаркії (самозабезпеченності). Засоби існування, що не залежать від зовнішніх, природних факторів, розглядалися як економічна основа свободи. Надлишки продуктів складали предмет продажу й обмінювалися через ринок. Таким чином, поліс здійснював економічні, військові і політичні функції. Відповідно до основних принципів поліса вироблялася полісна система цінностей: тверда впевненість у тому, що поліс - вище благо, існування людини поза його рамками неможливе, а благополуччя окремої особи залежить від благополуччя поліса. До цінностей поліса відносилися також визнання переваги землеробської праці над іншими видами діяльності (виключення складала лише Спарта, де цінністю вважалася і війна); прагнення зберегти незмінними й економічну основу, і всі інші умови життя поліса, пріоритет традицій. Бажання накопичення засуджувалося як анти цінність. У той період почалося поширення рабства класичного типу. Наприклад, в Афінах раб не тільки не мав власності на засоби виробництва, але і був "розмовляючим знаряддям", що належало його хазяїну. Право власності рабовласника на раба нічим не обмежувалося. Діти рабинь називалися приплодом і також ставали рабами. Раби в Греції - це, як правило, захоплені під час військових походів чи піратських набігів військовополонені, що надходили на невільницькі ринки і ставали "живим товаром". Поліс, що сформувався в специфічних природних умовах Еллади при своєрідності її соціально-економічного і політичного розвитку, був явищем, практично невідомим у світі древніх цивілізацій Переднього Сходу, що різко відрізнявся від існуючих там форм організації суспільства. Він вплинув на елліністичні цивілізації і Рим. ЦИВІЛІЗАЦІЯ ЕЛЛІНІЗМУ Початок цивілізації еллінізму поклав Східний похід Олександра Македонського і масовий колонізаційний потік жителів Древньої Еллади в знову завойовані землі. У результаті в Середземномор'ї, Передній Азії і районах, що прилягали до них, поступово склалися нова матеріальна і духовна культура, форми політичної організації і соціальних відносин народів. Вплив цивілізації еллінізму поширився надзвичайно широко — на Західну і Східну Європу, Передню і Центральну Азію, Північну Африку. Нові форми життя суспільства, що з'явилися, стали своєрідним синтезом місцевих, головним чином східних і грецьких елементів, що відігравали більшу чи меншу роль залежно від конкретно-історичних умов. Найбільш характерними рисами економічного розвитку в цьому великому регіоні були ріст торгівлі і виробництво продуктів праці, призначених для обміну. Незважаючи на часті військові зіткнення, установлювалися регулярні морські зв'язки, прокладалися торгові шляхи, виникали нові великі центри ремесла, виробництво яких і було значною мірою розраховано на ринок. З розвитком торгівлі значно розширився грошовий обіг, чому сприяла уніфікація монетної справи, що почалася при Олександрі Македонському, при якому поширилося виробництво золотих монет. Елліни, що прийшли в східні регіони, знайшли там незнайому їм, але об'єктивно необхідну форму влади - деспотію. Потреба стародавньосхідних держав у необмеженій владі деспота диктувалася його найважливішою функцією - організатора суспільних робіт, пов'язаних насамперед з іригацією. Тому наприкінці IV - початку Піст, до н.е. на знову завойованих землях виникла специфічна форма соціально-політичної організації ~ елліністична монархія, що поєднала н собі елементи східної деспотії - монархічну форму влади з постійною армією і центральною адміністрацією її елементи полісного устрою. Останні були представлені містами з приписаною до них сільською місцевістю, що зберегли органи внутрішнього самоврядування, але значною мірою підлеглі царю. Від монарха залежали розміри приписаних до поліса земель. У більшості випадків царські чиновники контролювали діяльність полісних органів самоврядування. Утрата полісами зовнішньополітичної самостійності компенсувалася безпекою їхнього існування, більшою соціальною стійкістю і забезпеченням міцних економічних зв'язків з іншими частинами держави. Царська влада придбала в міському населенні важливу опору й одержала необхідні джерела поповнення армії і чиновництва. Змінилися в елліністичній державі і відносини власності. На території поліса земельні відносини залишилися колишніми, але якщо землю з місцевими селами, що знаходилися на ній, приписували до міст, то її населення ставало громадянами поліса. Продовжуючи володіти своїми ділянками, воно сплачувало податки місту чи приватним особам, що одержали від царя ці землі. На території, не приписаної до міст, уся земля вважалася царською. Існувало сполучення деспотичної й античної форм власності. Поряд із класичним рабством збереглися і більш примітивні його форми - боргове рабство, самопродаж тощо. Роль рабської праці в елліністичних містах була не меншою, ніж у грецьких полісах, але в сільському господарстві праця рабів не могла витіснити працю місцевого вільного населення. Культура елліністичної цивілізації є сполученням місцевих стійких традицій з культурою, принесеною завойовниками і переселенцями - греками і не греками. Однак це була цілісна культура: при всіх місцевих відмінностях їй були властиві деякі загальні риси, обумовлені впливом грецької культури, а також подібними тенденціями соціально-економічного і політичного розвитку. Еллінізм мав неминуче значення в історії людства, збагативши його новими відкриттями в галузі наукових знань і у винахідництві. Досить назвати імена Евкліда й Архімеда. У рамках філософії зародилися й одержали розвиток соціальні утопії, що описують ідеальний суспільний устрій, вільний від вад і конфліктів. Скарбниця світового мистецтва поповнилася такими шедеврами, як вівтар Зевса в Пергамі, статуї Венери Мілоської і Ніки Самофракійської, скульптурна група Лаокоон. З'явилися громадські будинки нового типу: бібліотека, мусейон, що служив науковим центром. Ці й інші досягнення культури були успадковані Візантійською імперією, арабами, ввійшли в золотий фонд загальнолюдської культури. ЦІННОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ Серед учених немає єдності у визначенні місця давньоримської цивілізації в історичному процесі. Одні стверджують, що Рим не мав самостійного значення як цивілізація і був кризою античності. Інші вважають, що Рим особлива цивілізація з власною системою цінностей, що склалися в римській суспільній громаді. Які ж ці цінності? Яке значення мають вони для розуміння пройденого людством шляху? Систему цінностей древніх римлян визначав патріотизм, уявлення про особливу боговибраність римського народу і самою долею призначених йому перемог. Рим розглядався як вища цінність, а обов'язок громадянина полягав утому, щоб служити йому всіма силами, не жалкуючи життя. Загальна справа значила більше особистої. Для того, щоб відповідати цим цінностям, громадянин повинен володіти мужністю, стійкістю, чесністю, вірністю, достоїнством, здатністю підкорятися залізній дисципліні на війні, владі закону і звичаям предків у мирний час, вести помірний спосіб життя. Поширення рабства, що досягло саме в Римі найвищого розвитку, привело до протиставлення раба і вільного громадянина. Останній вважав для себе соромним, якщо його підозрювали в "рабських вадах"(неправда, лестощі) або "рабських заняттях", що включали на відміну від Греції не тільки ремесло, але і написання п'єс, роботу скульптора і маляра, гру на сцені. Справами, гідними римлянина, особливо вихідця зі знатного аристократичного роду, визнавалися тільки політика, війна, законотворчість. Найбільш розвинутими елементами римської культури були право і красномовство. Римське право складалося протягом декількох століть. У ньому була розроблена система правових норм, що регулювали майнові й інші господарські відносини, пов'язані з правом власності, установлені правила забезпечення договірних зобов'язань і відповідальності, дуже досконалі норми успадкування майна. Римські юристи поділяли право на приватне, що відносилося до "користі окремих осіб", і публічне, яке стосувалося "стану Римської держави". Саме в Римі з'явилася доктрина, відповідно до якої воля імператора - закон для всіх громадян. В імператорську епоху велике значення одержала законодавча діяльність імператорів: вони видавали едикти, декрети, рескрипти і мандати, що поєднувалися загальною назвою "конституція". Мистецтво красномовства розвивалося в античних цивілізаціях у безпосередньому зв'язку з особливостями політичного життя. Володіння ораторським мистецтвом було найважливішим і найбільш діючим способом зміцнення авторитету в суспільстві і завоювання політичного успіху. Римське красномовство досягло свого апогею в працях Цицерона (106-43 р. до н.е.), від якого до нас дійшло більше 50-ти промов, а також твори з теорії риторики (мистецтва красномовства). У творах Цицерона висувався ідеал всебічно освіченого філософа-оратора і державного діяча. Саме Цицерону належить думка про те, що будь-якій сфері діяльності відповідають свої обов'язки, у виконанні яких і полягає моральний сенс життя. Римські цінності мінялися протягом бурхливої історії цієї цивілізації. Криза, що охопила її наприкінці існування, не могла не зачепити і системи цінностей: усе далі відступало римське суспільство від тих принципів, якими так пишалися жителі Вічного міста. Змінився і склад жителів Рима: у їхньому числі усе більше виявлялося "варварів". Корупція, зловживання, політичні інтриги, невтримна погоня за наживою, жорстокі і криваві громадянські війни, кар'єризм з опорою на сімейні зв'язки, сваволю, доноси, безмежне раболіпство і лицемірство стали звичайними нормами життя римлян в епоху, що передувала падінню Рима під натиском варварських племен. Однак це не применшує значення самих цінностей, на вірності яким римляни виховували юнацтво. Завершуючи розмову про древні цивілізації і їхнє значення для сучасності, згадаємо слова Цицерона: "Не знати, що трапилося до твого народження, - значить завжди залишатися дитиною".
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (25.07.2016)
Просмотров: 358 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: