РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Діяльність у сфері духовної - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Діяльність у сфері духовної План 1. Створення духовних цінностей 2. Збереження і поширення духовних цінностей 3. Освоєння духовних цінностей У чому цінність книги: у її змісті чи в якості паперу, обкладинки, шрифту тощо? Чи є творчою діяльність тих людей, які не створюють, а лише поширюють духовні цінності? Чим "споживання" книги відрізняється від споживання їжі? Згадаємо відмінність духовної діяльності від матеріальної: перша пов'язана зі зміною свідомості людей, друга - з перетворенням об'єктів природи і суспільства. Розглянута вище пізнавальна діяльність є важливим проявом духовної діяльності, її результатом є знання. Однак духовна діяльність не зводиться тільки до пізнавальної. Розглядаючи духовну діяльність у цілому, можна умовно виділити два її види: духовно-теоретичну і духовно-практичну. Перший вид - це виробництво (створення) духовних цінностей (духовних благ). Продуктом духовного виробництва є думки, ідеї, теорії, норми, ідеали, образи, що можуть приймати форму наукових" філософських, релігійних і художніх творів (наприклад, думки про еволюцію органічного світу, викладені в книзі Ч. Дарвіна "Походження видів шляхом природного добору", ідеї й образи такого твору Лесі Українки як "Лісова Пісня", образи, відбиті в картинах і фресках Врубеля, чи музиці Лисенка, законодавчих актів. Другий вид - це збереження, відтворення, розподіл, поширення, а також освоєння (споживання) створених духовних цінностей, тобто діяльність, результатом якої є зміни свідомості людей. СТВОРЕННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ Для того, щоб усвідомити особливості духовного виробництва, зіставимо його з матеріальним. Якщо сказати коротко, то матеріальне виробництво - це створення речей, а духовне - створення ідей. Створені речі - продукт праці. А ідеї? Вони теж результат трудових зусиль, переважно розумових. Ви знаєте, що роман чи наукова книга, художнє полотно чи великий музичний добуток - це нерідко багаторічна праця автора. Чи можна вважати, що матеріальне і духовне виробництва відрізняються тим, що перше засновано на фізичній праці, а друге - на розумовій? Якщо задумаємося, то прийдемо до висновку, що усе, що робить людина в матеріальному виробництві, попередньо проходить через її свідомість. Не буває праці без усвідомлення її цілей і засобів. Як говориться, усе потрібно "робити з головою". А духовне виробництво поряд з розумовою працею вимагає часом і чималих фізичних зусиль. Згадаємо про працю скульптора чи диригента, балерини чи вченого-експериментатора. Відзначимо також, що духовне виробництво, як видно зі сказаного, пов'язане з виробництвом матеріальним. По-перше, папір, фарби, прилади, музичні інструменти і багато чого іншого — необхідна умова духовного виробництва. По-друге, деякі продукти духовного виробництва є елементом матеріального виробництва: це технічні ідеї і наукові теорії, що стають продуктивною силою. Духовне виробництво здійснюється, як правило, особливими групами людей, духовна діяльність яких є професійною. Це люди, які мають відповідну освіту, що володіють майстерністю. Звичайно, знань для оволодіння прийомами даного виду діяльності недостатньо. Адже продукт духовного виробництва відрізняється новизною, унікальністю, а отже, це результат творчої діяльності. Але духовне виробництво поряд із професійною діяльністю містить у собі і діяльність, постійно здійснювану народом. її результатом можуть бути народний епос, народна медицина, обряди, що мають самостійну цінність (народні казки і перекази, рецепти лікування травами, народні весільні обряди тощо). Багато людей, не будучи професіоналами, із захопленням прилучаються до творчої духовної діяльності через участь у художній самодіяльності. Деякі з них у своїй творчості піднімаються до рівня професіоналів. Нерідко образи або знання, створені, наприклад, творчістю народних музикантів чи цілителів, стають основою художніх творів професійних майстрів чи наукових праць фахівців. Важлива особливість духовного виробництва полягає в тому, що його продукти створюються не тільки для задоволення існуючої в суспільстві потреби в тих чи інших духовних благах, але і для самореалізації мислителя, художника тощо. Вони задовольняють внутрішню потребу автора виявити, виразити себе, передати свій настрій, реалізувати свої здібності. Для вченого, музиканта, художника, поета цінність праці полягає в цінності Не тільки його результатів, але і самого процесу створення добутку. Ось що писав англійський натураліст Ч. Дарвін (1809-1882): "Головною моєю насолодою і єдиним заняттям протягом усього життя була наукова праця і збудження, викликане нею, що дозволяє мені забувати або зовсім усуває моє постійне погане самопочуття". З цією особливістю духовного виробництва пов'язане і те, що між моментом створення духовного продукту і часом розкриття його значення для інших людей нерідко існує проміжок часу. Деякі технічні винаходи і художні твори були зрозумілі і гідно оцінені лише після смерті їхніх творців, а іноді - через століття. Отже, духовне виробництво - діяльність людей зі створення духовних цінностей. Багато з них - наукові відкриття, винаходи - сприяють розвитку виробництва матеріальних благ. Інші, наприклад, соціальні норми, допомагають упорядкувати життя суспільства. Усі духовні цінності здатні задовольняти духовні потреби людини, впливати на її свідомість. Цей вплив, наслідком якого є ріст духовної культури людей, забезпечується діяльністю щодо збереження, відтворення, поширення духовних цінностей у суспільстві, тобто духовно-практичною діяльністю. Продуктом духовного виробництва можуть бути й омани, утопії, помилкові судження, що нерідко отримують неабияке поширення. Однак людство зберігає ті ідеї й образи, у яких утілені мудрість, знання, досвід. ЗБЕРЕЖЕННЯ І ПОШИРЕННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ Оригінальні ідеї, наукове відкриття, роман чи картина можуть бути втрачені безповоротно або залишитися в невідомості, і тоді вони не нестимуть ніякого впливу на людей, Уявимо, як збідніло б людство, якби не знало античної міфології, якби не збереглися єгипетські піраміди" розписи Рубльова, твори Т. Шевченка чи загадкова Мона Ліза Леонардо да Вінчі, як потьмянів би вигляд Києва без пам'ятника Богдану Хмельницькому чи Софіївського собору. Хто ж сприяє збереженню і поширенню духовних багатств? Це насамперед різні установи, що виконують функції збирання, збереження, дослідження і популяризації культурно-історичних і природно-наукових цінностей, Почнемо з музеїв" Сутність їх спочатку добре розкривав древній в'єтнамський термін "бао та", що означає "сховище реліквій". З розвитком музеїв (нині їх у світі понад 12 тис.) вони стали не тільки зібраннями цінностей" але завдяки своїм експозиціям, виставкам" екскурсіям 1 серйозним джерелом поповнення знань мільйонів відвідувачів. Музеї різноманітні за своїм профілем: історичні (у тому числі археологічні" етнографічні тощо), художні" літературні, природно-історичні (ботанічні, геологічні тощо), технічні. В Україні й інших країнах багато і самодіяльних (створених на суспільних засадах) музеїв; це музеї історії навчальних закладів, військових частин, підприємств. Слова "сховище" і "поширення" відносяться і до бібліотек. Найдавніша з них з'явилася за багато століть до винаходу друкарства: у середині VII ст. до н.е. при дворі ассірійського царя Ашшурбаніпала була зібрана бібліотека з "глиняних книг". З розвитком друкарства постійно зростала роль бібліотек як найважливішого засобу сприяння тому, щоб усе більше людей опановували науковими, літературними, духовними цінностями. Мережа бібліотек величезна: від невеликих - особистих, шкільних, міських - до найбільших книгосховищ. Слово "архів" (у перекладі з лат. - письмосховище) нерідко асоціюється з чимось дуже давнім і від життя далеким. Архіви, як і бібліотеки, відомі здавна. Архіви - це місце збереження документів, у тому числі і найбільш древніх, і зовсім недавнього часу. Зібрання архівних джерел призначені для наукових досліджень, для реалізації практичних цілей. Архіви безупинно поповнюються, тому що щоденно накопичуються нові свідчення про діяльність окремих людей, організацій, державних установ. Архіви бувають невеликі (наприклад, архів заводу, де зберігаються документи про його працівників) і гігантські, за якими можна досліджувати багато чого, ще не пізнаного, або відновити істину, що довго ховалася. Так, завдяки архівним пошукам удалося зробити надбанням гласності раніше засекречені договори (наприклад, секретний протокол, підписаний Молотовим і Ріббентропом напередодні Другої світової війни). При відновленні стародавніх українських міст, зруйнованих фашистами в роки Великої Вітчизняної війни, залучалися дані про архітектурні особливості і розміри відроджуваних споруд, пам'ятників культури. Давні повідомлення, що зберігаються в архівах, про ті чи інші природні явища допомогли геологам XX ст. знайти колосальні запаси корисних копалин (нафта, газ тощо). Архівні довідки допомагають громадянам підтвердити деякі їхні права (наприклад, довідки про стаж роботи впливають на розмір пенсії). Таким чином, архіви, бібліотеки, музеї - це не тільки сховища; древні єгиптяни називали їх "будинками життя", підкреслюючи важливу роль цих установ у збереженні і передачі культурної спадщини. Музеї, архіви, бібліотеки - надбання народу, вони повинні бути доступні для усіх. Результативність духовно-практичної діяльності, здійснюваної музеями, бібліотеками, архівами, багато в чому залежить від "лоцмана", що прокладає відвідувачу, читачу найкращий шлях до пізнання. Ці "лоцмани" -екскурсоводи, бібліотекарі, архіваріуси. Афоризм "дивитися - не значить бачити" нагадує про одне з корінних завдань музейного працівника - навчити "бачити", тобто виявляти істотні риси експозиції, одержуючи, таким чином, максимум закладеної в ній інформації. Згадаємо, наприклад, про відвідування художньої галереї. Звичайно, залишаючись один на один з картиною, кожний відчуває її естетичний вилив. Але нерідко багато що залишається незрозумілим через слабке знайомство з тематикою (наприклад, із сюжетами на біблійні теми), через недостатньо чітке сприйняття художнього стилю, його особливості. У таких випадках пояснення екскурсовода дуже важливе. У бібліотеках дуже важко орієнтування у світі книг. І тут порада бібліотекаря допомагає вибрати правильний шлях для задоволення запитів читача, формування його інтересів і смаків. Найбільший за охопленням людей і за загальнонародною значимістю внесок у діяльність з поширення духовних цінностей вносить школа, насамперед учитель. Згадаємо широкий, суспільний зміст слова "учитель": це мислитель, що веде людей по дорозі знань і допомагає їм оформити свої погляди, шукати і знаходити свій життєвий шлях. Саме вчитель є для дітей і юнаків живим джерелом знань і умінь, носієм естафети часів, він поширює, передає новим поколінням найбільш головне, цінне і по-людському загальнозначуще з того, що накопичене наукою, технікою, мистецтвом із глибокої стародавності до наших днів. Учитель прагне закласти основи розуміння сучасної системи наукового знання, що розвивається, про світ, людину, суспільство. Масова аудиторія, що сприймає духовні цінності, - це сотні мільйонів читачів газет і журналів, слухачів радіо, телеглядачів, тобто ті, на кого постійно впливають засоби масової інформації (ЗМІ). Безсумнівним народним надбанням є класичні театральні постановки і кінофільми, відтворення яких телевізійними засобами знайомить нові покоління з мистецтвом народу України, різних закордонних країн. ОСВОЄННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ Створення, збереження і поширення духовних цінностей спрямовані, як відзначено вище, на задоволення духовних потреб людей. Процес їхнього задоволення називається духовним споживанням, прилученням до духовної культури. Найважливіша духовна потреба людини — у пізнанні. Про це говорили філософи різних епох. Аристотель писав: "Усі люди від природи прагнуть до знання". А французький мислитель XVI ст. М. Монтень стверджував: "Немає прагнення більш природного, ніж прагнення до знання". Інша найважливіша духовна потреба - естетична. Прагнення освоювати світ за законами краси, бачити гармонію в природі, у людях, глибоко відчувати музику, живопис, поезію, удосконалювати людські відносини - усе це грані єдиної естетичної потреби. Ще одна духовна потреба людини - у спілкуванні. Любов до людини" дружба, товариство - справжні людські потреби. Моральна і психологічна підтримка, увага одне до одного, співчуття, співпереживання, обмін ідеями, спільна творчість - ось деякі прояви потреби в спілкуванні (згадайте, що говорилося про значення спілкування в попередніх розділах). Духовні потреби породжують види діяльності, спрямовані на їхнє задоволення. Відбувається ніби рух назустріч один одному: діяльність письменника зустрічається з діяльністю читача, діяльність актора - з діяльністю глядача, діяльність учителя - з діяльністю учня. Духовне життя суспільства немислиме без поєднання духовного виробництва і духовного споживання. Ніхто не зможе насолоджуватися музикою, яка ще не створена. Але професійний музикант буде засмучений, якщо на його концерті глядацька зала виявиться напівпорожньою. Духовні потреби, таким чином, викликають до життя ті види діяльності, які спрямовані на створення, поширення духовних цінностей і на прилучення до них. Але і самі потреби не є незмінними. Коли з'являються нові духовні цінності, виникає і потреба в прилученні до них. Нова книга, наприклад, знаходить своїх читачів. Створення духовних благ, таким чином, впливає на духовні потреби, розширює і змінює їх. А освоєння (споживання) духовних цінностей також впливає на духовні потреби, розширюючи, збагачуючи і поглиблюючи їх. Отже, у духовному житті суспільства діяльність, спрямована на створення, збереження і поширення духовних цінностей, духовні потреби і духовне споживання є нерозривною єдністю. Розглянемо детальніше духовне споживання. Духовні цінності найчастіше з'являються перед нами в речовинній формі (іноді говорять, що вони мають речову форму). Так, зміст літературного твору, думки й образи, створені письменником, можуть бути відбиті дрібним або великим шрифтом на сліпучо білому чи сірому папері, у м'якій чи твердій обкладинці. Книга це цінність духовна, але в той же час річ, предмет. Коли споживаються матеріальні блага, то конкретна матеріальна цінність (дана річ) припиняє своє існування. Наприклад, зношені одяг і взуття вже не існують як цінності, обумовлені їх призначенням. Духовні цінності, як правило, можуть використовуватися багаторазово і багатьма людьми протягом тривалого часу. У тих випадках, коли здобуток може бути відтворено (книги, ноти тощо), загибель однієї речі - носія духовної цінності не веде до зникнення самої духовної цінності. Споживання (використання) унікальної картини в художньому музеї ніяк не впливає на її речовинну форму, якщо дотримуються оптимальні фізичні умови її збереження (температура повітря, вологість тощо). Більше того, цінність духовних продуктів у процесі їхнього споживання все більшою кількістю людей, як правило, зростає. Духовні цінності, що виступають предметом споживання, у процесі задоволення духовних потреб не зникають, а збагачують духовний світ людини, стають її приналежністю. Така перша особливість духовного споживання. Друга особливість полягає в тому, що процес духовного споживання є певною мірою і процесом духовного виробництва. Сприйняття духовних "цінностей носить творчий характер. Кожен по-своєму осмислює зміст літературного твору, сприйняття музичного добутку породжує власні образи і почуття. Будь-яка людина переживає духовні цінності через призму власного досвіду, але завжди це творча робота душі і розуму людини. Сказане вище дозволяє нам зробити висновок про те, що духовне споживання - це особливий вид діяльності, і, отже, він має свою спрямованість, вимагає певних зусиль, використання відповідних засобів. Спрямованість духовного споживання визначається суспільними умовами і духовними запитами людини. Одна шукає книги, що спонукують міркувати про зміст людського життя, інша не виходить за межі пригодницької літератури. Одна вчитується в опис природи, інша пропускає ці сторінки. Одній потрібна серйозна музика, іншій тільки розважальний жанр. У процесі духовного споживання засобами досягнення мети виступають, з одного боку, матеріальні можливості, з іншого боку - відповідні знання і навички. Щоб прочитати книгу, потрібно мати можливість одержати її в бібліотеці чи купити. Щоб слухати музику, треба або потрапити в концертний зал, або володіти записами і технічними пристроями, що дозволяють відтворювати звучання. У даному випадку магнітофон - це один із засобів задоволення потреби в музиці. Але, з іншого боку, піднятися до вершин духовної культури не можна без знань про літературу і мистецтво, про письменників і художників, про виразні засоби і способи їхнього використання, без навичок дивитися і бачити, слухати і чути, читати і розуміти. Рівень освіти і загальної культури особистості безпосередньо впливає на споживання духовних цінностей. Наукові дослідження дозволили зробити висновок: чим вища культура людини, тим більше засобів із сімейного бюджету вона прагне виділити на задоволення духовних потреб (купування книг, компакт-дисків, підписку на журнали, відвідування театрів тощо), тим більше вільного часу затрачає на самоосвіту, читання художньої літератури й інші види духовного споживання і творчості. Але справа не тільки в кількісних показниках (витратах коштів і часу), головне - якісна характеристика духовного споживання. Можна за допомогою сучасної звуковідтворюючої техніки насолоджуватися шедеврами світової музичної творчості, але та ж апаратура може відтворювати примітивні добутки, цінність яких сумнівна. З програми телевізійних передач можна вибрати спектаклі за участю великих акторів сучасності. Але хтось дивиться тільки спортивні змагання, а хтось годинами сидить біля телевізора і дивиться все підряд. Отже, споживання духовних цінностей залежить насамперед від суб'єкта цієї діяльності, від його духовних запитів. У багатьох випадках на духовне споживання дуже впливає мода. Модними можуть стати ті чи інші книги, театральні спектаклі, вірші і пісні (подумайте, як оцінити вплив моди на духовне споживання: позитивною чи негативною буде ця оцінка?). Найбільш розповсюджені засоби прилучення до духовних цінностей -книга, радіо і телебачення. Читання книг - це найважливіший вид духовного споживання. "Люди перестають мислити, коли перестають читати, - говорив французький філософ Д. Дідро (1713-1784). А інший французький мислитель Р. Декарт (1596-1650) писав: "Читання гарних книг є ніби бесіда з поважними людьми минулих століть - їхніми авторами, і причому учена бесіда, у якій вони відкривають нам тільки кращі зі своїх думок". Дослідження соціологів у 60-80-х рр. XX ст. показали, що за кілька десятиліть відбулося зрушення в структурі культурної діяльності людей. Значно зросло споживання культури "у домашніх умовах" (індивідуально організовані форми культурної діяльності) у порівнянні з відвідуванням установ культури (суспільно організованими формами). Росте чисельність книг в особистих бібліотеках у порівнянні з бібліотечними установами, збільшилася кількість фільмів і спектаклів, переглянутих по телевізору. Виникли суперечки: чи витісняється читання книг переглядом телепередач? Висловлювалися різні точки зору. Одні говорили, що через телебачення люди стали менше читати, що школярі, замість того, щоб прочитати "Лісову пісню" Лесі Українки, обмежуються переглядом фільму, створеного за цим твором. Інші стверджували, що, хоча телебачення і відняло частину часу в читання, воно, по-перше, через майстерність виконання повніше і глибше представляє образи й ідеї твору; по-друге, для людей, що прилучилися до читання, телефільм нерідко буває стимулом до прочитання відповідної книги; по-третє, якщо телебачення і забирає час, то для частини людей це відбувається за рахунок часу, що раніше затрачався на гру в карти чи доміно, на байдикування тощо (а як думаєте ви? Чи актуальна ця суперечка сьогодні?). Підіб'ємо підсумок. Духовна діяльність людей різноманітна, у кожного широкий вибір її форм і видів. Така діяльність може стати його професією: він буде вченим чи письменником, актором чи художником, вчителем чи бібліотекарем, екскурсоводом чи журналістом. Він може прилучитися до аматорської духовної творчості, беручи участь у народному театрі, літературному об'єднанні, створенні народного музею, конкурсах художньої самодіяльності. А головне - кожний спілкується з книгою, музикою, театром і кіно, І від того, яким цінностям людина віддає перевагу, багато в чому залежить те, яка вона сама.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (31.08.2016)
Просмотров: 281 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: