РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Держава в працях Гобса і Локка - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План Вступ. 1. Поняття держави по Гобсу. 1.1. Виникнення держави по Гобсу. 1.2. Державний механізм по Гобсу. 1.3. Державна церковна політика. 2. Вчення про державу в філософських поглядах Локка. 2.1. Політичні погляди раннього Лока. 2.2. “Природний стан” за вченням Лока. 2.3. Власність. Висновок Література. Вступ. Сьогодні впливовою є думка про те, що в разі обговорення представницької де-мократії належить згадувати Лока. Ключові локівські поняття консенсусу, тобто визнання певної форми з боку більшості громадян, тобто коли парламент і уряд застосовують політичну владу як довірені особи народу і цю довіру можуть втратити, належать до усталеного понятійного інструментарію су-часної політичної науки. Це доводить незмінну актуальність політичних ідей Лока. В творчій спадщині Гобса у різний спосіб знаходили вияв похмурі та гіркі риси його особистості, Гобсу приписували мізантропію, зневіреність та озлобленість. Але про це не може бути й мови. Проти такого припущення говорить наявність великого ; кола друзів, стосунки з якими навряд чи підтримувалися б впродовж десятиліть Друзі більше говорили про його веселість і врівноваженість, про його свіжість і граціозність, про його жартівливість. Він був людиною класичної освіти і, як Монтень, ставився до стародавніх неначе до своїх сучасників. Проте як у творах любого йому Фукидида було закарбовано у мармурі жахи революційних змін, так напру-жені й тверді рядки Гобса зберігають страхіття розпаду релігійного та політичного порядку — достоту як і мушля, в якій тремтить і клекоче полонений океан. 1. Поняття держави по Гобсу. 1.1. Виникнення держави по Гобсу. Під час розгляду гобсівського вчення про державу важливо мати на увазі ту змі-ну, яка відбувається в його працях: Гобс лише поступово розвиває вчення про дер-жаву, що постає як єдність, як персона, як штучна людина і, нарешті, як deus mortalis у повному обсязі в елементах закону – права, а в De cive – громадянин, ще залишаються метою, а ідея держави конденсується вже у Левіатані. Виникнення держави Гобс описав у De cive. При цьому він переймає принципи побудови і поняття старого вчення про договір. В Англії були ще живі середньо-вічні уявлення про те, що володаря обмежено правом, а право панування має харак-тер договору. За цим стоїть схоластичне природно-правове вчення про суспільний договір і протиставлений йому договір про панування. Думка, що міститься в його основі, є такою: перш ніж суспільство підкориться тій чи іншій групі (договір пану-вання), ця група спершу має сама правничо інституалізуватися. Це значить, що спо-чатку має відбутися вихідне consociatio, акт злуки попередньо ізольованих індиві-дів, і тільки після цього можна перейти на другу сходинку договору про покору чи панування. Розрізняють три рівні: status naturalis; громадянське суспільство; полі-тичну структуру панування (або, з погляду права, - природне право, приватне пра-во та державне право). Тут йдеться не про конкретні історичні ступені розвитку, а про правничі категорії: якщо порушуються політичні чи гро-мадянські права, то відбувається відступ до попереднього «природного» права, че-рез що володареві закривається шлях до «абсолютного», звільненого від права па-нування. Гобс перескочив другу сходинку. У той час як теорія договору постулювала, що народ як первинна, правовим чином конституйована universitas виник до появи договору про панування, а також що ця universitas продовжувала жити в утвореній державі і могла утримувати володаря у рамках права, Гобс поєднав суспільний до-говір із договором про покору: «народ» після укладання договору більше не є суб'єк-том права, він «помирає» в акті укладення договору. Надалі чинним є лише дого-вір про панування, і порушення цього договору народом — порушень з боку воло-даря не буває — відкидає індивідів, що втратили захист, до природного стану, до bellum omnium contra omnes. Між абсолютною анархією та абсолютним пануван-ням ніякого середнього стану немає, а тому суспільний договір як окрема величина зникає і стає надалі частиною договору про панування. Наслідки такого абсолютного панування, що спираються на тоталітарне підпо-рядкування (subditio), очевидні. За Гобсом, держава вільна від будь-яких обов'язків стосовно попередніх, передуючих договору про панування, прав. Й оскільки воля верховного носія влади per difinitionem є волею держави, то виходить, що «той, кому передана верховна влада, не зв'язаний ані законами держави (яким би мусив всупереч собі підкорятися), ані обов'язками перед громадянами». Ніхто не має такої власності, на яку б носій найвищої влади не мав би права, «оскільки закони є його законами, в його волі міститься воля окремих громадян і він поставлений над усіма — від окремих громадян і до найвищого судді». Загалом же правовий поря-док filia sivitatis є створінням держави. Важливим е значення законів, а не «приро-да», яка лежить навколо їхньої основи. Так, крадіжка, убивство, перелюб для Гобса також заборонені природним законом; «однак що значить крадіжка, вбивство, пере-люб та несправедливість для громадянина, має визначати не природний, а громад-ський закон». І те, що в одній державі є несправедливістю, в іншій може бути правом; так, наприклад, крадіжка дозволялася хлопчикам у Лакедемоні, за умови того, що їх не спіймають. «Стосунки, які в одній державі розглядаються як шлюб, в іншій оголошуються перелюбом, і навпаки». Гобс і сам був свідомий надзвичайної непопулярності такої думки. «Більшості людей», — писав він у De sive, — «найвища державна всевладність і ця абсолютна влада здаються настільки жорстокими, що вони ненавидять навіть їхні прояви». Але він захищає необхідність абсолютної влади для будь-якої держави — і для рес-публіки, і для демократії, вказуючи на велике зло анархії природного стану і не в останню чергу на постійно наголошувані обов'язки володаря, що обмежують його можливість зловживати владою. При цьому він претендує на позапартійне мис-лення всупереч партикулярним поглядам своїх критиків — «священиків, сектан-тів та правників», яких він перелічив у вступі до De cive. «Всі їхні закиди мене стосуються мало, оскільки вони говорять виключно про свої власні інтереси; тоді як я тільки сильніше затягують вузли». 1.2. Державний механізм по Гобсу. Якщо De cive обертається навколо фігури громадянина, то поняття держави ви-ступає з повною чіткістю в Левіатані. Трансперсональна інстітуція «штучної лю-дини» пізнається відокремлено від поняття права, спільноти громадян і навіть від питання про носія державної влади. Гобс, прив'язаний до старого органологічного образу, зображає державу як імітацію природи, що походить з творчої волі людини: «Природа (тобто мистецтво, за допомогою якого Бог створив світ та ним керує) подібна мистецтву людини у багатьох аспектах, і зокрема в тому, що вона може зробити штучну тварину. Адже, якщо життя є лише рухом членів, початок яких мі-ститься десь у головній внутрішній частині, то хіба не можемо сказати, що всі автомати (механізми, що рухаються за допомогою пружин та коліс, наприклад, як го-динник) мають штучне життя? І справді, чим є серце, як не пружиною; чим є нерви, як не линвами? Хіба суглоби — це не колеса, що завдають такий рух усьому тілу, якого хотів майстер? Хоча мистецтво йде ще далі, імітуючи розумний та найкращий витвір природи — людину. Адже це мистецтво створило Левіатана, що зветься Рес-публікою, або Державою, латиною — сivitas, і є лише штучною людиною, хоча й більшою за розміром і сильнішою за природну людину, заради охорони та захисту якої його було створено. Суверенітет виступає тут як штучна душа, що дає життя і рух усьому тілу; службовці та інші представники судової та виконавчої влади — це штучні суглоби; нагороди та покарання, за допомогою яких кожен суглоб і член приєднується до осереддя суверенітету і примушується виконувати свої обов'яз-ки, — це нерви, що мають ті самі функції у звичайному тілі; добробут і багатство усіх окремих членів — це його сила; saus populi, безпека народу — це його справа; радники, що повідомляють йому все, що необхідно знати, — це пам'ять; справед-ливість та закони — це штучний розум і воля; громадянський мир — здоров'я; по-встання — хвороба, а громадянська війна — смерть. І нарешті, угоди та домовле-ності, завдяки яким спочатку були утворені, складені та об'єднані частини політич-ного тіла, схожі на "Fiat", або ж "нумо створимо людину", промовлене Богом під час творення людини». 1.3. Державна церковна політика. Як він це часто робить у своїх творах, Гобс використовує тут біблійні образи, аби бути зрозумілим у своєму захопленому Біблією, ба навіть пристрасно біблійному, часі. Левіатан — це морський монстр, про якого йдеться в книзі Йова (гл. 41). Тут є місця, на які Гобс натякає: «На землі немає нічого схожого на нього. Він створений так, аби нічого не боятися. Він дивиться на всіх згори вниз і є королем дітей гордо-щів». Але біблійні вирази більше затуманюють думки Гобса, ніж розкривають їх. Чому автор надає своїй державі, яку досі позитивно оцінював і вітав як поміч лю-дині, жахливого символу левіатана? Чи не йдеться тут про іронію, про обмовку на бароковий кшталт? Це й до сьогодні залишається спірним питанням для інтерпре-таторів. Зрозумілішим є інший ключовий термін цитованого тексту. Йдеться про artificial — «штучний». Згадаймо, що Гобс розглядає світ людини в його механіч-них спонуках, в його вимірюваних закономірностях. Левіатан — це не що інше, як останній і крайній результат цього методичного зусилля — зусилля, яке виходить з механістичного тлумачення вчення про афекти спонукального механізму, яке йде далі, зводячи animal homo до головного почуття страху, яке відтак конструює пану-вання як раціональний результат договору, аби нарешті встановити політичний вза-ємозв'язок підлеглого і керівника, держави взагалі у вигляді штучного механізму Левіатана. Відповідно до цього у першому виданні містилася гравюра: за горами і містом з'являється володар із короною та клейиодами. Якщо придивитись ближче, то велетенська штучна людина складається з маленьких людей — відображення того факту, що в гобсівській левіатановій державі кожен укладає сам із собою договір, в якому воля всіх громадян збігається із волею володаря. Є ще один елемент, який визначає форму книг про Левіатана: державна церков-на політика. Адже в Левіатані йдеться не тільки про світську, але й про церковну державу, і відповідний розділ займає добру половину книжки. Тут Гобсові тези є ще, революційніші, ніж у світській частині. Левіатан виводить із опертя державної влади на право не тільки зовнішні наслідки, він також вдало нищить — і щонайменше в теорії — суверенність церкви. Гобс змушує людське суспільство обертатися виключ-но навколо осі політичної репрезентації; йому невідома жодна першість, жодна авто-номія духовного. Це також відображено на титульному малюнку: вінценосний во-лодар, який символізує всевладдя держави над людиною, тримає в руках не тільки меча, але і єпископський посох. Це знов-таки відповідає засадам вчення Гобса про державу. Якщо людина дійсно є лише сукупністю пристрастей, а її життєвою метою є самозбереження, якщо вона із вдячністю під час втечі приймає від ближнього свого (котрий є таким самим вов-ком) будь-який захист, навіть від голого авторитету без претензій на істину, то всі цілі цієї істоти насправді збігаються в її політичній організації, а все соціальне жит-тя зводиться до діалектики захисту і покори. У гострих виразах Гобс заперечує будь-яку іншу репрезентацію існування людини, відмінну від політичної. Його «шляхет-на антипатія» у цьому випадку стосується католицької церкви. Але ця політична тенденція спрямована проти будь-якої фор-ми церкви, яка претендує на офіційну роль. Чого хоче Гобс, так це впорядкування та підпорядкування церкви, її злиття з державою. Він намагається усунути християн-ський поділ влади на духовну та світську, повернутися до античної нерозподільності культу і політики, знов поєднати в bonne politie «обидві голови орла», як це пророчо назвав Русо. І християнська держава, чиї обриси спроектовано в остан-ньому розділі Левіатана, насправді є античною спільнотою — з релігією поліса, чиї зовнішні форми запозичено з християнської традиції. 2. Вчення про державу в філософських поглядах Локка. 2.1. Політичні погляди раннього Лока. Філософію Лока слід розглядати як важливий проміжний етап процесу, що вів до звільнення від загальної обов'язковості схоластичної, передусім томіської кар-тини світу. У цій успадкованій картині світу, що залишилася від філософії Аристотеля і стоїків, людина знаходила своє відповідне місце в ієрархічно структурованому універсумі. Політичний лад, якому належала людина, теж є частиною створено-го Богом та ієрархічно поділеного космосу. Щаблі цього поділу простягаються від родини через стани і громади аж до імперії. Божий розум, котрий як lex aeterna визначає весь порядок творіння, також керує людиною: оскільки вона підкорена lex aeterna, вона здатна за допомогою власного розуму й сумління сформулювати обо-в'язкові для неї закони природи. Небагато представників новочасного вчення суспільного договору так свідомо і послідовно відкидають аристотелівсько-томіську традицію, як Гобс. Такі вчителі природного права, як Ґроцій, Сандерсон, Пуфен-дорф і Томазій займали проміжну позицію, яка для прояснення ще потребує ретельного аналізу. Адже для новочасних вчень про при-родні права залишалася зразковою, попри всі зміни внутрішньої структури, схолас-тична модель учення про природні права, згідно з якою Бог разом з об'явленими законами Декалогу також дав природні закони, що визнаються розумом і сумлінням та є обов'язковими для співіснування людей і неусувними з боку державного зако-нодавства. Деякі політичні теорії абсолютизму, що мали небагато спільного з пра-вильно зрозумілою соціальною філософією традиції, використовували це вчення про природне розмежування станів — згадаймо патерналізм Роберта Філмера. Ко-ротко кажучи, у політичних теоріях перехідного періоду часто без узгодження сти-каються елементи традиційного і модерного мислення. Це також стосується Лока. Ранній Лок вагався між патерналіською теорією абсо-лютизму, традиційним вченням про природні права та модерним ученням про сус-пільний договір. У цілому його позиція є однозначно роялісько-абсолютиською. Він відкидає обидві розповсюджені на той час теорії походження державної влади, згідно з якими вона або безпосередньо встановлюється Богом, або стає можливою за-вдяки договору, бо вважає, що обидві мають одні й ті ж самі наслідки. Тезу, що громадяни можуть виводити певні права щодо питань служби Божої з первісного договору, він заперечував на тій підставі, що кожна людина первісні права свобо-ди — якщо вона взагалі їх мала —обов'язково і повністю передає можновладцям. Врешті-решт, Локова конструкція обов'язкової передачі первісних прав можновлад-цям нагадує вчення Гобса, адже виключати вплив Гобса на молодого Лока і справді не можна. Очевидними є також впливи Сандерсона і, вірогідно, Філмера. Що сто-сується питання законів природи, то Лок ще дотримується згадуваної традиції вчень про природні права. Лок запроваджував природний закон у свої ранні політичні праці не рефлектив-но, а певною мірою як самоочевидний факт. Проте поняття природного закону по-требує кращого пояснення. Лок спробував це зробити в Essaus on the Law of Nature 1664 р. У цьому есе він слідує наявній теорії природного права, що ґрунтувалася на вченнях стоїків та Томи Аквінського. Він відхиляє зазначену теорію лише сто-совно одного важливого питання — пізнаваності природного закону. За класичним вченням, принципи природних норм істотно вміщені в розумі й сумлінні і самі ді-ють у людини таким чином, що спрямовують її до добра. Однак, за Локом, люд-ський розум є в повному сенсі tabula rasa, а сумління — тільки «опінія». Лок приймає природні норми, оскільки розсуд створює їх за допомогою відчуттів з емпіричного матеріалу. Вчення про співучасть у тра-диційних природних правах не може мати нічого спільного, наприклад, з індуктив-ною теорією пізнання, зорієнтованою на природничі науки: Лок відкидає вже в ран-ньому Essaus on the Law of Nature онтологічні передумови вчення про природні пра-ва в звичайному сенсі. І хоча Лок в Two Treatises рішуче стверджує, що закон природи є intelligible and plain to all rational Creature, проте його відхід від традиційних вчень про природні права посилюється, коли він під впливом Шефтсбері посідає ліберальну позицію. Принципи теорії пізнання і гедоністична теорія мотивації людських дій, які він, мабуть, запозичив від французького неоепікурейства і репрезентував у Essau, уже не залишали можливості для самодостатнього вчення про природні права. В його політичній теорії усе сильніше виявлявся суб'єктивний бік закону природи, тобто природне право. Для нього це було право самозбе-реження; з нього він виводив право на власність, а вже з метою захисту власності — заснування держави. Отже, Лок, подібно до Гобса, виходить у своїй конструкції політичної системи із суб'єктивних природних прав людини. Однак було б однобічним не вбачати в політичній теорії Лока нічого більшого, аніж порівнювані з модерною соціальною технікою Гобсові «корисні теореми» про те, як створювати й підтримувати сильну буржуазну державу. Лок ніколи не сум-нівався в існуванні природного закону і радше прагнув переконливого вчення про природні права. Його держава має уможливити мирне і справедливе співіснування вільних громадян — можна сказати: добре і справедливе життя в civitas (лат: місто-Держава), про яке qде мова в Аристотелевій Політиці. У Two Treatises міс-титься багато елементів історично утвореної англійської Конституції і в його державі має панувати Government of Laws. Як класичну політику Лок засуджує політику тиранії — поняття, яке для Гобса варте лише насміху й глуму. Утім, у зіставленні з аристотелівсько-томіським вченням про природні права і політикою всі ці традиційні аспекти одержують у політичній філософії Лока відмінне значен-ня. Отже буде помилкою, якщо відразу не побачимо основний буржуазно-індивідуалісгичний підхід Лока. Локова людина вже за природним станом є буржуа, який привласнює та акумулює. Локова спільнота бере початок від суспіль-ства, структурованою обміном товарів і грошовим господарством, що вже за умов природного стану було буржуазним суспільством. Розглянута під таким кутом зору Локова держава, що підтримує право, менш схожа на середньовічний Government of Laws, а подібніша до модерної ліберальної держави; адже мирне співіснування віль-них громадян передбачає спілкування рівних у правах. Вердикт Лока проти тиранії спрямований проти абсолютиської влади корони, що вдається, в обхід парламенту, до підвищення податків і перешкоджає політиці торгового життя. Відштовхуючись від локівської природно-правової системи політики, яка повністю відповідає при-родно-правовій традиції, набула розвитку модерна, буржуазно-ліберальна теорія, де традиційні елементи локівського мислення зрештою змінюють його оцінку. І це те, що визначає складне положення Лока між старою і модерною теорією політики. 2.2. “Природний стан” за вченням Лока. Лок критикує патерналізм Філмера. Останній стверджував, що політичний авторитет правителя випливає з батьківської влади Адама, яка йде від Бога, а правителів слід вважати Адамовими спадкоємцями. Лок, однак, дотриму-вався думки, що політична влада є чимось зовсім відмінним від батьківської влади. Батьківська влада — також і материнська, про що Філмер постійно забуває, — існує лише поки діти малі й має лише єдину мету: виховати розумних людей. Проте полі-тична влада є, як сказано в знаменитому Локовому визначені, «Право творити зако-ни, що передбачають кару смерті і відповідно всі менш строгі покарання для регу-лювання і збереження власності та застосовувати силу спільноти задля виконання цих законів і для захисту держави від нападу ззовні і все це тільки заради суспільно-го блага». За Локом, сутність цієї влади можна зрозуміти тільки тоді, коли знаєш своє справжнє походження. Щоб осягнути першоджерела, він провадить мислимий екс-перимент, під час якого розглядає людину як вільну від будь-яких політичних зв'яз-ків і доходить висновку, що, таким чином, ізольована людина в межах закону при-води мала б мати право на повне самовизначення. Це й буде людина природного стану. Природний стан, припускає Лок, не тільки фактично існував, а й досі існує в певних частинах Америки. Він інколи навіть намагається підтвердити свій мислимий експеримент уявною історичною реальністю. У природному стані люди не тільки вільні розпоряджатися собою та своєю вланістю незалежно від чужої волі, але ще й рівні. Якщо окремі люди можуть дуже відрізнятися за своїми духовними й тілесними спроможностями, все ж усі вони мають однакові права щодо використання цих здатностей задля освоєння природи. Тому від природи жодна людина не підпорядкована іншій. Така думка ставить Лока на бік тих модерних вчень про природні права, які поривали з Аристотелевою тео-рією про природну нерівність людей. На противагу Гобсові, для якого у природному стані не існує жодного обов'язко-вого природно-правового розрізнення між добром і злом, у Локовому природному стані панує зобов'язувальний для кожного закон природи, який кожний здатен ви-знати. Якщо люди дотримуються природного закону, природний стан виявляється “a state of Piace, good will, mutual and Preservation” отже, Гобсова вій-на всіх проти всіх не є панівним станом. Щоправда, не всі люди дотримуються вимог закону природи. Впадає в око, що в Локовому описі природного стану в перших розділах “Second Treatise” дещо замало йдеться про мирне співіснування людей, натомість багато — про право людей кара-ти злочинця. Оскільки той, хто не дотримується природного закону, що водночас є законом розуму, сам виключає себе з природної громади розумних людей, то в разі порушення з його боку права іншого на збереження життя його можуть вбити як дикого звіра. І оскільки за умов природного стану не існує спільного судді, будь-хто має природне право самостійно судити, чи мала місце протиправна дія щодо нього або іншого, а також право самостійно виконувати вирок закону природи. Це повно-владдя окремої людини природного стану бути суддею у власній справі дає додат-ковий привід для конфлікту. Згідно з усім вищесказаним Локів природний стан не можна вважати ідилією, і особливо це стосується його останньої фази, що безпосе-редньо передувала заснуванню держави. 2.3. Власність. Найважливішим правом людини є право на самозбереження. Бог хотів, щоб його створіння залишалися сущими; тому він забезпечив людину, як і всіх інших живих істот, інстинктом самозбереження. Звідси у природно-правовій теорії традиційним чином виводять право та обов'язок людини зберігати себе: «Оскільки бажання, силь-не бажання зберегти своє життя та існування було закладено як принцип дії в ньому самим богом, розум, що був у ньому голосом бога, не міг не навчити і переконати його, що підкоряючись своїй природній схильності збереження свого існування, він виконує волю свого творця і тому має право використовувати ті створіння, які як він визначив за допомогою розуму або почуттів, були б корисні для досягнення цієї мети. І таким чином власність людини на створіння засновувалася на його праві використовувати те, що було необхідно, або корисне для його існування». Отже, Лок виводить, як свідчить цитата, право власності безпосе-редньо з права самозбереження. Зовнішні обставини теж, здається, підтверджують розбіжність між загальною філософією Лока і його політичною теорією. Якщо Essau з'явилося під іменем Лока, то Treatises і листи про толерантність опубліковані анонімно, і Лок зі страху нама-гався приховати, що він автор Treatises. Так могло виникнути враження, що Treatises є Piace D’Occasion, щоправда настільки важливий політичний памфлет, написаний на виправдання Glorious Revolution, що він містив теореми, які заперечують локівську загальну філософію, і що його філософське значення відтісняє Essau на другий план. Насправді теорія пізнання в Essau і політична теорія Treatises є результатом деся-тилітніх філософських змагань, в яких політичні і теоретико-пізнавальні питання були тісно пов'язані між собою. Як ми знаємо, до перших творів Лока належать трактати з проблем толерантності і природного права, а поштовх до теоретико-пізнавальних досліджень Лок отримав, коли осмислював проблеми пізнаваності при-родних норм. В той час як Лок у своїх теоретико-пізнавальних дослідженнях впро-ваджував у життя загалом нову філософію людської пізнавальної здатності, в якій природному закону в його традиційному розумінні місця вже не знайшлося, то у своїй політичній теорії він дотримувався у показній формі звичайного поняття при-родного права. І в певному розумінні він був змушений до цього. Якщо б він розго-рнув у Treatises проблематику природного права, він би спантеличив свою публіку і завадив собі висунути політичні тези з переконливою силою — до того ж він зовсім не був у змозі висунути альтернативу щодо традиційного вчення про природні пра-ва. Тому те, що стосується проблематики природного права, у порівнянні з Essau має відтісняти Treatises на другий план. Висновок Загальна філософія Лока у XVIII ст. швидко здобула визнання не тільки в Англії, а й у Франції та Північній Америці. Славнозвісні слова на початку американської Декларації незалежності безпосередньо містили квінтесенцію Локової політичної теорії. Разом з Монтеск'є, Русо і Сеєм Лок значно вплинув на політичну думку до початку й підчас Французької революції; про це добре свідчить обгово-рення проекту Конституції французьким Національним зібранням 1789 і 1791 рр. Раціональна форма політичної теорії Лока — конструкція соціального договору і начебто дедукованість природних норм, —звичайно, XVIII ст. не пережила. Проте матеріальний зміст, тобто вчення, що державна влада необхідна лише для того, щоб захищати права громадян, входить до ліберальних конституційних учень британців від Бьорка до Бейджфта. У Німеччині великий вплив мала теорія пізнання Лока, але не його політична філософія. Ранні ліберали, такі, як Людвіг Гайнріх Якобз і Людвіг Август Шльоцер, сприйняли окремі положення Локової політичної думки, наприклад вчення про мету держави та право на толе-рантність і опір; втім, про систематичну рецепцію поглядів Лока мова йти не може. Для великих філософських умів — Кайта, Фіхте і Гегеля — Русо і теоретики Французької революції мали більше значення, аніж Лок; не слід також недооцінювати вплив шотландських філософів моралі Фергюсона і Адама Сміта. Деякі ліберальні конституціоналісти XIX ст. вважали англій-ську Конституцію зразковою. Життя і вчення Гобса можна зрозуміти лише з огляду на конфесійні громадянські - війни його часів. Навряд чи ми сьогодні можемо уявити, з якою пристрастю та майже релігійним завзяттям ставилася та епоха до держави. Чашу руйнівної дії релігій-них та конфесійних сутичок випили тоді в кривавих війнах, тортурах та звірствах до дна: боротьба за істину перетворилася на самогубну лють, що загрожувала само-му існуванню людини. Хіба можна було розглядати державу інакше, ніж найбіль-шого посередника, який насильно примирює бунтівні релігійні партії, їй передава-ли все, що раніше належало до предметів релігійної та філософської думки: питан-ня про добро і зло, форму боговшанування, стосунки між людьми і в громаді, зв'я-зок світської та релігійної влади. Навіть християнська думка полишила цю пробле-матику. Для Паскаля обов'язок християнина коритися чистій і злій владі держави є так само святий, як і для англійського мислителя. Зрозуміло, що у першого вік постає з приреченості християн на страждання у цьому світі, де право забруднено гріхом, тоді як Гобс цей вимір більше не визнає — він, виступаючи в цьому випадку як попередник сучасного лібералізму, поміщає державу, відмовивши їй у емпі-ричній істинності, на нижньому рівні конкуренції інтересів, на рівень турботи про сьогоденне і необхідне. Література Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера. К.: ВКТОВ. “Тандем”. – 2002 г. Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. Учебное пособие (по изданию 1910—1912 гг.). Т. I. Вып. 1. М, 1995. С. 212—213. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. – 3-е издание переработанное и дополненное. – М.: Юрайт, 1997 Гоббс Т. “Основы философии”. Избранные произведения. Москва, 1964 г. Локк Дж. “Два трактата о правлении”. Сочинения, Москва, 1988 г., т.3 Рассел Б. “История западной философии”, Москва, 1950 г.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (13.06.2016)
Просмотров: 375 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: