РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Демократія - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Демократія План 1. Що ж таке демократія? 2. Політичний плюралізм 3. Парламентаризм 4. Сучасне політичне життя україни Що таке демократія? У чому її достоїнства і недоліки? Чи може і як українська молодь сприяти ствердженню демократії в країні? Багато мислителів минулого, описуючи ідеальні моделі суспільного устрою, називали демократію найбільш раціональною і справедливою формою правління. Інші, навпаки, бачили в демократії приховану загрозу руйнувань для суспільства. ЩО Ж ТАКЕ ДЕМОКРАТІЯ? Нагадаємо, що термін "демократія" походить від грецьких слів demos і kratos, що означає "народу влада", тобто "народовладдя" або "правління народу". З часом її первісний зміст розширився. Сьогодні під демократією розуміється форма державного устрою, політичний режим, при якому народ служить джерелом державної, політичної влади (спираючись на поняття "демократичний політичний режим", назвіть основні ознаки демократії). Провідними демократичними ознаками (принципами) є народовладдя, рівноправність громадян (незалежно від статі, мови, соціального походження тощо) і свобода особи, виражена в її природних і невідчужуваних правах. Принцип народовладдя реалізується на основі рівних для всіх політичних прав у представницькій і безпосередній демократії. Представницька демократія - це участь громадян у діяльності органів державної влади, прийнятті і реалізації політичних рішень через обраних представників, що покликані виражати на державному рівні інтереси народу. В даний час представницька демократія є основною ({юрмою народовладдя і знаходить концентроване вираження в парламентаризмі (про нього мова йтиме нижче). Безпосередня (пряма) демократія - це прямий, без посередників, вплив громадян на політичні рішення і дії державних органів та посадових осіб. До проявів безпосередньої демократії відносяться зібрання, збори, вибори, референдуми (з лат. referendum - те, що повинно бути повідомлено) - голосування з найбільш важливих питань державного і громадського життя. ПОЛІТИЧНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ На думку багатьох учених-політологів, плюралізм є повною протилежністю монополістичного принципу організації суспільства. Вони вважають, що різнорідність суспільних елементів - важлива, але не єдина ознака плюралізму. Він включає і ряд інших взаємозалежних ознак, зокрема стимулювання різноманітності громадського життя шляхом створення умов для конкуренції й опозиції. Це значить, що в суспільстві не забороняється, а, навпаки, заохочується розвиток різноманітних форм власності, утворення і діяльність різних політичних партій, громадських організацій, культурних установ тощо. Саме завдяки такій розмаїтості в суспільстві створюється необхідна система стримувань і противаг, досягається баланс між різними елементами, які, конкуруючи один з одним, сприяють соціальному прогресу в цілому. Самостійність і рівноправність різноманітних елементів суспільства ще одна важлива ознака плюралізму. Тільки завдяки тому, що надається кожному соціальному інституту, кожному громадянину рівна самостійність у визначенні своїх цілей і дій, у суспільстві створюються сприятливі умови для творчості, пошуку альтернативних шляхів розвитку. Плюралізм припускає наявність такої ознаки, як відмова від диктатури і насильства, вирішення конфліктів неодмінно в рамках закону, мирними способами. До них відносяться терпимість до опонентів (супротивників у публічній бесіді, дискусії тощо), готовність до компромісів, пошук консенсусу (згоди). Найважливішим проявом політичного плюралізму є багатопартійність. Під багатопартійністю найчастіше розуміють наявність двох і більше партій. Але варто розрізняти багатопартійність як суспільне явище, тобто існування в тій чи іншій країні більше однієї партії, і багатопартійність (або двопартійність) як систему партійної влади, тобто особиста участь партій у виборчих кампаніях і діяльність представників цих партій в органах влади. Більшість учених сходяться на думці, що в будь-якому випадку в порівнянні з однопартійною багатопартійна або двопартійна система політичної влади більш прогресивна, тому що правляча партія проводить свою політику не за обставин політичного монополізму, а в постійному пошуку консенсусу з представниками інших політичних сил. Причому виконавча влада в західних демократіях діє, як вам відомо, під контролем законодавчої влади і нерідко в протиборстві з нею, а в законодавчих органах завжди та чи інша кількість мандатів знаходиться в руках опозиційних партій. Це і є система противаг, що характеризують плюралізм. Однак діючі механізми дво- або багатопартійної системи не ідеальні. Так, хоча формально в багатьох країнах Заходу і проголошена рівність усіх партій, насправді кандидати дрібних партій, як і незалежні кандидати, не мають можливості широко використовувати засоби масової інформації для пропаганди своїх ідей. Так, під час виборчої кампанії 1980 р. у США Дж. Картер і Р. Рейган витратили 18 млн. доларів тільки на телевізійну рекламу. Невелика партія навряд чи мас у своєму розпорядженні такі засоби. Не випадково при наявності безлічі партій політичною ареною заволодівають великі традиційні партії, які чергують біля влади і володіють значними коштами. ПАРЛАМЕНТАРИЗМ Класичною формою представницької демократії с парламентаризм. Він будується на принципах народного представництва, виборності, змінюваності, подвійній відповідальності парламентаріїв, захисту прав меншості, широкої гласності. Розглянемо сутність цих принципів і механізм реалізації. Існують два основних типи виборчих систем: мажоритарна і пропорційна. При мажоритарній системі (Англія, США, Франція, Японія) від кожного виборчого округу обирається один депутат. Переможцем на виборах вважається кандидат, що набрав найбільше число голосів. При такій системі, якщо по тому самому окрузі балотуються не два, а кілька кандидатів, перемогу може одержати той, хто набрав менш 50% голосів. Наприклад, консервативна партія Великобританії не раз здобувала перемогу, одержавши лише близько 40% голосів виборців, тому що інший електорат поділявся між лейбористською партією і ліберально-соціал-демократичним партійним об'єднанням. Більшість, отримана стороною, що перемогла, може бути двох видів абсолютною і відносною. У першому випадку переможцем вважається кандидат, що завоював 50% +1 голос усіх виборців, які брали участь у голосуванні. Якщо жоден з кандидатів не одержує необхідне число голосів, призначається другий тур виборів, у якому беруть участь два кандидати, що зібрали найбільше число голосів у першому турі. Переможцем у другому турі стає кандидат, що набрав відносну більшість голосів. При мажоритарній системі меншість може виявитися не представленою у законодавчому органі. Пропорційна виборча система має два різновиди. Перша припускає обрання від кожного округу декількох кандидатів - представників тієї чи іншої партії'. Число кандидатів розподіляється пропорційно числу завойованих партіями голосів. Наприклад, якщо кандидати від однієї з партій зібрали 40% усіх голосів, від другої - 20%, від третьої - 10%, то кожна з партій одержує відповідно 40%, 20% і 10% місць у парламенті. Іншими словами, депутати першої партії будуть мати кількісну перевагу в 2 і 4 рази в порівнянні з іншими партіями. Другий різновид пропорційної системи в тому, що виборці голосують не за особистості від партій, а за партійні списки в масштабі всієї країни. Виборчі округи при цьому не виділяються, але розподіл місць між партіями здійснюється за тією ж схемою, як і в першому варіанті, тобто пропорційно числу поданих за партію голосів. Пропорційна система діє в Бельгії, Іспанії, Швеції, вона є стимулом для невеликих партій і сприяє збереженню багатопартійності в країні. Кожний з тинів виборчої системи має свої достоїнства і недоліки (подумайте, у чому вони полягають). Депутати, обрані в парламент від кожної партії, утворюють парламентські фракції, або, як їх іноді називають, парламентські партії. Члени партій, що одержали на виборах найбільше число голосів, стають членами партій більшості. Депутати від партій, що набрали менше число голосів, стають членами партій парламентської меншості і перебувають в опозиції. Партійні фракції в парламенті мають рівні права. Права меншості не тільки не обмежуються, а, навпаки, захищаються сформованими традиціями і нормативними документами. Під час проведення парламентських дебатів партія меншості завжди має можливість висловитися з того чи іншого питання. Захист прав меншості є найважливішим демократичним принципом. Не випадково діяльність парламенту характеризують як парламентську демократію. Перемога на виборах не веде до втрати зв'язку депутата з виборцями. За існуючими правилами депутат несе подвійну відповідальність: і перед партією, і перед виборцями, причому друга вважається пріоритетною. Термін повноважень парламентів складає, як правило, 1-5 років. Періодичне переобрання парламенту дозволяє обновити його склад з урахуванням волі виборців. При переобранні депутатського корпусу виборцями дасться оцінка політичним партіям, рухам і окремим депутатам, представленим у колишньому парламенті. Партії, рухи і депутати, які не виражають інтересів виборців, можуть не одержати числа голосів, достатнього для проходження в парламент. Тим самим безпосередньо виявляється правова і політична залежність депутатів від виборців. Сучасний парламент - головний форум політичної гласності. її концентрований прояв. Тут депутати, парламентські фракції, комітети і комісії, що складаються з депутатів відкрито заявляють про свої позиції і наміри. Від них вимагається вести відкриту і конструктивну політичну полеміку. Обмеження парламентської гласності прийнятно тільки в надзвичайних випадках і строго обговорено визначеними умовами. Парламентська демократія не ідеальна, як може здатися на перший погляд. Вона має певні вади, і найістотніша - система фінансування виборчої кампанії. У США, наприклад, кандидат сам забезпечує свій політичний бізнес. Якщо врахувати, що в середньому витрати на обрання в конгрес досягає 600 тис. доларів, то далеко не завжди конгресменом може стати найбільш здатна до політичної діяльності людина. Крім того, існує нерівність і між окремими групами кандидатів, зокрема між новачками і колишніми парламентаріями. Останні, одержуючи грошову підтримку від уряду, мають значно більші можливості для проведення рекламної кампанії. Не випадково в американському конгресі найвищий відсоток не знову обраних, а переобраних. Недоліком парламентаризму є і те, що добір кандидатів виробляється самими партіями, усередині яких існують різні політичні течії. Виборці найчастіше не мають права вибирати між кандидатурами усередині партій. В даний час деякі партії, наприклад, італійська компартія, намагаються ввести новий принцип добору кандидатів, відповідно до якого в первинних виборах будуть брати участь не тільки члени партії, але і всі її прихильники. Слід зазначити також, що, незважаючи на проголошене загальне виборче право, певні верстви населення позбавляються можливості брати участь у виборах через існування в деяких країнах різних цензів - майнового, осілості, грамотності. Це лише деякі типові недоліки парламентської демократії. У політичній практиці різних демократичних країн їх набагато більше. Як же оцінити в цілому парламентську демократію, з огляду на всі "за" і проти"? Парламентська демократія, безсумнівно, є досягненням сучасності. Будучи класичною формою представницької демократії, вона сполучається з формами безпосередньої демократії, що допомагає виявити інтереси і настрої різних груп населення і виражати їх у політику. З курсів історії, географії ви знаєте, що в XX ст. у різних країнах демократія існувала в неоднакових формах. Демократичні інститути Франції, Італії, Великобританії, США н інших країн помітно відрізняються один від іншого. їхній вигляд і політична ефективність залежать від традицій кожної країни, від загальної культури, від політичного усвідомлення громадянами відповідальності за зроблений ними вільний вибір. СУЧАСНЕ ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ Із здобуттям незалежності України був відкритий шлях для здійснення демократичних реформ. Вони спрямовані нате, щоб забезпечити чіткий поділ законодавчої, виконавчої і судової влади, посилити правову основу для перетворень, стимулювати розвиток справжніх демократичних структур цивільного суспільства, системи засобів масової інформації при значному підвищенні відповідальності кожного із соціальних інститутів, а також громадян Української держави. Як вирішуються ці проблеми? У країні працює вищий представницький і законодавчий орган - парламент (Верховна Рада). Він проводить велику законотворчу роботу щодо затвердження і розвитку різноманітних форм власності, розширення підприємницької й іншої господарської діяльності, зміцнення представницької демократії, судової влади, місцевого самоврядування. Виконавчу владу здійснює Уряд України, що складається з голови, заступників голови і міністрів. Уряд розробляє і представляє. Верховній Раді державний бюджет і забезпечує його виконання; сприяє проведенню в Україні єдиної фінансової, кредитної і грошової політики; реалізує програми соціально-економічного розвитку; проводить заходи з забезпечення оборони країни і державної безпеки, а також законності, прав і свобод громадян, охорони суспільного порядку, боротьби зі злочинністю тощо. Керівником держави і вищою посадовою особою є Президент України, наділений великими повноваженнями. Він забезпечує погоджене функціонування і взаємодію органів державної влади, активно бере участь у правотворчому процесі, підписує прийняті Верховною Радою закони, видає укази тощо; очолює Раду безпеки, затверджує військову доктрину, мас право оголошення надзвичайного стану. Правосуддя на території всієї України здійснюється тільки судом. Судочинство діє на основі змагальності і рівноправності сторін (тобто за участю прокурора - обвинувача і захисника - адвоката). Надзвичайно важливе значення в контролі за відповідністю законів і інших нормативних актів діючої Конституції набуває Конституційний Суд. Активізувалася також діяльність судів загальної компетенції й арбітражних судів. Останні розглядають значну групу специфічних суперечок, найчастіше адміністративно-правового й економічного характеру, наприклад, суперечок між комерційними організаціями і податковими органами. Разом з тим, вимагає подальшого вирішення проблема встановлення меж прав і відповідальності парламенту, президента, уряду, особливо в нормотворчій діяльності. Сьогодні усе ще спостерігається втручання цих владних структур у справи одна одної, нерідко відбувається "війна законів, указів, постанов тощо", що вносить неузгодженість у систему українського права, порушує принцип верховенства закону в суспільстві. Необхідні також практичне розмежування функцій державного управління і місцевого самоврядування. Не вироблений ще механізм негайного і беззастережного виконання постанов Конституційного Суду. На порядку денному стоїть питання про проведення широкомасштабної судової реформи, кадрове і матеріальне забезпечення судової влади. З метою найбільш повного і точного представництва інтересів українців в органах державної влади проведена виборча реформа. Активне виборче право громадяни одержують з 18 років, пасивне право бути обраним у Верховну Раду - з 21 року, а на посаду Президента - з 35 років. При цьому участь у виборах є справою добровільною і здійснюється на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Вибори Президента проводяться на альтернативній основі за єдиним виборчим округом, що включає всю територію країни. Ряд партій під впливом політичної практики удосконалюють свої програми й організаційну побудову, активно беруть участь у виборчих кампаніях. Разом з тим, учені відзначають, що в даний час більшість українських партій ще не сформувалися як власне партії і характеризуються відсутністю міцної соціальної бази, нечисленністю, недостатньою організаційною згуртованістю, не до кінця осмисленою і чітко сформульованою політичною програмою діяльності. Не дивно, що багато українців розрізняють партії лише за прізвищами лідерів, орієнтуються у своїх поглядах не стільки на самі партії, скільки на особистості. При цьому усе ще зберігається віра в "доброго" лідера, здатного вивести країну з кризи. Політологи і політики вважають, що в міру розвитку українського суспільства і його соціальної структури, нагромадження досвіду участі у виборах, партії залучать "свої" групи виборців, стануть партіями парламентського типу, орієнтованими на демократичні конституційні цінності. У зв'язку з цим відзначається необхідність подальшого удосконалення виборчого процесу. Практика показала також доцільність навчання виборців елементарним правилам участі у виборах. Сказане дозволяє зробити висновок про те, що, незважаючи на складність і суперечливість процесів політичного життя, у них виявляється головна тенденція - становлення демократичних інститутів в українському суспільстві.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (27.07.2016)
Просмотров: 423 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: