РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Аналіз нашого життя - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Все пережите нами засноване на нашому сприйнятті, а сприйняття засноване на розумінні. А розуміння засноване на нашій культурі. Якими ми будемо в майбутньому вирішувати і вибирати нам. Якщо наша ціль – жити мирним, радісним, наповненим любов’ю життям, то насильство не працює. Це вже доведено. Якщо наша мета – жити здоровим і довгим життям, то вживання мертвої плоті, куріння канцерогенних речовин і вживання алкоголю і наркотиків, а також великої кількості вбиваючих нерви і пом’якшуючих мозок психотропних засобів не працює. Це вже доведено. Якщо наша мета – виховувати дітей, вільних від насильства і агресії, то демонстрація їм протягом багатьох років по TV яскравих картин насильства, збочень і злоби, поразки і вбивства, не працює. Це вже доведено. Якщо наша мета – піклуватися про землю і мудро використовувати її ресурси, то ми не будемо забруднювати оточуюче середовище, свою атмосферу, нераціонально використовувати земельні ресурси, ніби вони безкінечні, це не працює. Теж доведено. Люди бачать, що система охорони здоров’я більше витрачає коштів на лікування хвороб, чим на їх попередження: Що потрібно робити, щоб зберегти міцне здоров’я? Не отруювати своє тіло вживанням шкідливих продуктів, м’яса тварин, яких кормили синтетичними домішками води в якій небезпечно купатися, рослин підживлених хімічними добривами. Ми відкидаємо те, що свідомо вводимо в свій організм речовини, коли наперед знаємо, що вони зашкодять нам, але нам приємно пити і курити ці речовини. Ми хочемо, щоб наше правління забезпечило нам мир, свободу, спокійний добробут. Але насправді наше правління веде нас до переворотів, жорстокості законів, підвищення цін, недостатку свободи. Ми непідвладні вирішити основні проблеми: просто забезпечувати людей іжею, підтримуючи здоров’я і зберігаючи життя, тим більше ми не в змозі запропонувати людям рівні можливості. Сотні людей на планеті щоденно помирає з голоду, тоді як дехто викидає їжі стільки, що можна було б прогодувати цілі країни. Люди бачать, що правління скоріше притісняє їх, чим допомагає. Ми бачимо, що майже половина людей, які перебувають в шлюбі, розривають свій шлюб, а багато хто з одружених нещасні до відчаю. Деякі шлюби приводять до ненависті, озлобленості. Ми хочемо, щоб одруження забезпечувало нас розумним рівнем спокою, безпеки і щастя. Але можливо недоліки в нашому вихованні все руйнують. Напевно все залежить від нашої психологічної поведінки. Мотив – це все. Шлюб – це спроба забезпечити безпеку, який призначений для управління поведінкою один одного. Ми вступаємо в шлюб в спробі опустити любов до рівня обіцянки чи гармонії. Якщо б ми не потребували цієї гармонії ми б не потребували одруження. Ви знаходите одруження корисним навіть якщо воно не має здорового глузду. Це також ваша спроба гарантувати щоб почуття, які ви відчуваєте один до одного, ви не відчували ні до кого іншого, і ніколи їх не проявляли. Але це штучний закон. Якщо любов до іншої людини містить вимогу. Це не любов, а підробка. І версія, що любов повинна давати, а не отримувати стала вимогою. Але у любові не повинно бути ніяких вимог, саме це робить її любов’ю. Це приводить до безглуздя і приносить більше шкоди чим можна собі уявити. Оформлення і збереження таких поганих шлюбів призводить до різноманітних дисфункціональних відносин. Але ніхто – ні батьки, у яких ви шукаєте поради, ні духівництво – у яких ви шукаєте натхнення, ні наші психологи і психіатри, у яких ми шукаємо чіткості, ні навіть письменники і художники, у яких ми шукаємо інтелектуального керівництва, не відважуються дати виклик господарському міфу нашої культури. Мета визначає результат. Життя витікає з намірів. Наші істинні наміри відкриваються в наших вчинках, і наші вчинки визначаються нашими істинними намірами. Як і все в житті, це замкнуте коло. Ми не помічаємо цього кола і ігноруємо його. Люди занадто часто обманюють себе і інших. Говорять одне, роблять інше, а думають ще інше. Немає єдності в думках, словах і вчинках. Глибоко всередині ми знаємо, що щось не так. Що ми намагались отримати щось інше, а отримали дещо не те. Невже ми не бачимо протиріччя в своїй поведінці? Ми що загіпнотизовані? Якщо ми і наше суспільство віримо, що в нашій основі від природи закладено добро, ми повинні приймати життєстверджуючі рішення і закони. Це ті закони, які дозволяють нам бути, робити і отримувати те, що ми хочемо. Ми повинні самі собі довіряти. Наша Божественна природа вимагає цього, і пояснює як прийти до того до чого ми повинні прийти. Що стосується релігії, то ми говоримо, що ми повинні пізнати Бога і любити Бога. Але релігія дає напевно мало для того, щоб ми змінили свого поведінку. Ми далі осуджуємо один одного, вчиняємо один з одним “неправильно”, вкорочуємо собі і іншим життя своїми “стресами”, “ненавістю”, “злістю”, “ревністю”, “жадністю”, “заздрістю”, “самоїдством”, “аморальністю”. Ми далі заклопотані тим, що хоче, ким є, що робить або чим володіє інший. Ми самі робимо себе нещасними , мучениками, страждальцями, поки ми потворствуємо цим комедіям і трагедіям, що відбуваються на сцені нашого життя . Ніхто нас не руйнує як ми саме себе. Ніхто не приносить стільки шкоди, як ми самі собі. Ми постійно виконуємо якісь ролі колись свої, колись нав’язані. Ми втратили, цілісність і єдність. Наші рішення приймаються врізнобій логіці, розуму, інтуїції та емоціям. Це виникає від внутрішнього конфлікту та організації. Наша психіка деформована правилами і законами, умовами і обмеженнями, ритуалами і заборонами, нас контролюють, нами маніпулюють. Але людина створена на подобу Божу, вона є вінцем творіння. Та все виходить не так, ми залежні від деяких обставин, ми слабкі, завжди хвилюємось, що скажуть люди. Живемо як паралізовані в страхах і порушеннях. Ми є такими якими дозволяємо собі бути. Ми живемо в міфах нами створеної культури. Але міф нашої культури не служить нам, він не приводить нас до того, до чого , по нашим словам, ми хочемо прийти. Або ми обдурюємо себе відносно того, до чого ми хочемо прийти, або ми не бачимо, що ми цього не отримуємо. Ні як індивідуальності, ні як суспільство, ні як країна. Все залежить від того: ким ми хочемо бути і, що ми хочемо отримати. Є істина, яка покладена в основу всього: що добре для других, добре для мене, що погано для других, погано для мене. Але саме цю істину ми частіше всього ігноруємо. Якщо ви людина добра і уважна, співпереживаючи, співстраждаюча і любляча, що піклується про слабких, то ви проявляєте себе такою по відношенню до інших. Але якщо ви істота, яка не любить себе, яка дозволяє другим погано з собою поводитися, приносити шкоду і руйнувати, то ви продовжуєте вести себе таким чином, що дозволяєте собі переносити це. То яка ваша мета? Ми насправді повинні починати з себе. Ми повинні в цих питаннях ставити себе на перше місце. Тільки це є осуд. Це правда, яка є в нашому суспільстві. Більшість людей відкриває те, що є очевидним для всіх навколишніх, але й те, що вони бачать власними очима. Вони відкидають свої почуття, а в результаті і свою істину, свою правду. Ми втручаємося в світовий процес еволюції і забуваємо, що ми теж і відповідальні за нього. Люди здатні контролювати свої емоції, хоча також одні в це не вірять, а інші просто не вибирають практикувати це. Але з чим ми погоджуємось, тим ми і стаємо. Ми повинні бути щирими самі з собою. Нам необхідно змінитися. Це нелегкий шлях, і навіть у цьому випадку наші дії повинні бути щирими. На відміну від людей Всесвітом маніпулювати неможливо. Він незримо стоїть за плечима і чекає, коли ми схаменемось. Так що тут існує дуже тонка рівновага. Ми робимо те, в що розум не вірить. Але Бог бачить все і наша душа стає неспокійна, вона починає страждати. Все, що нами створене буде проявлятися, як кажуть в народі: “Від Бога нічого не сховаєш”. А в Св. Біблії говориться: “не обманюйтесь Бог осміяний не буває, що людина посіє те і пожне”. Ми не будемо щасливі, поки не станемо правдивими і щирими з собою і з іншими, поки не позбудемося егоїзму і власної вигоди. Все в світі створене Творцем і є досконале. У Всесвіті вічно продовжується процес творення, і не потрібно втручатися в нього і порушувати закони Космосу, щоб не страждати і комусь не приносити біль. Необхідно любити себе, свою душу і всіх людей, все творіння. Поки не зміниться кожний, не зміниться суспільство. Необхідно змінити своє розуміння, що правильно, а що ні, змінити свої структури, ідеали рамки, моделі, теорії. Скільки можна жити в сумнівах і страхах, з почуттям провини. Чому люди не вірять, що вони можуть бути хорошими самі по собі, в силу закладених в них мотивів. Чому ми повинні приховувати свої почуття. “Як ви хочете, щоб чинили з вами, так чиніть з іншими людьми”. Більшість людей чує образу там, де ви висказано тільки спостереження, якщо вони не хочуть признати те, що помітили. І тому ми боїмося говорити правду, щоб не образити когось, ми не вміємо приймати правду, тому слухаєм “солодку” брехню. Душа змучилась від усієї неправди, фальшивої реальності, придуманих перешкод і заборон. Душа – це легкість і воля, спокій, мир і радість. Вона безкінечність і блаженство, досконала мудрість і любов. Це необхідно усвідомити. Відкидаючи свою велич ми відкидаємо, що ми діти Бога. Кожний в своєму серці знає хто він є. Ми неправильно використовуємо засоби, які дав нам Бог, для створення нашої реальності “По вірі вашій і буде вам”. Нам потрібно стати такими як діти. Дитина не відчуває страху, вона думає, що може робити все. Вона не відчуває відсутності волі, недостатку життя, вона може любити кожного. Діти вірять, що вони будуть жити вічно, ніщо їм не зашкодить. Вони не знають ніяких жахів і трагедій, поки їх не навчать жахливим речам дорослі. Напевно дітей повинно виховувати старше покоління, як було заведено в древності. Діти повинні рости в оточенні мудрості і любові, великого терпіння і глибокого розуміння. Дітей не обманеш, вони дуже чутливі і бачать наше серце. А коли ми відчуваємо і виражаємо любов, ми намагаємось пізнати хто ми є. Але ми самі є любов, воля, безмежність і вічність. Сказано “Будьте досконалі, як Отець ваш в небі досконалий”. Зараз уже життя вимагає більше давати іншим, ніж отримувати самому. І в економіці майбутнього ми будемо в своїх справах керуватися принципом не власної користі, а власним духовним зростом, який і буде нашою користю. Якщо інша людина не буде дотримуватися угоди, ви просто дозволите їй йти своїм шляхом, робити свій вибір і отримувати свій власний досвід. Даючи свободу вибору іншому, ви даєте свободу вибору собі. Ви звільняєтесь від напруги, що хтось вам дав обіцянку, від вразливого почуття власної гідності і власної самооцінки. Проблема суспільства в тому, що воно засноване на силі, а не на переконанні. Ми побудували суспільство на парадоксі. Ми продовжуємо змінювати свої цінності, і весь час проголошуємо, що незмінні цінності ми цінимо! Не будуйте замків з піску. Все створене в нашому суспільстві не служить своєму призначеню – становленню нас як людини, з метою пізнання себе і Бога. Наша конструкція помилкова. У людства немає шансів піднятися вище своїх найнижчих думок, поки воно не підніматися до своїх найвищих уявлень. Поки суспільство бачить себе поділеним, воно живе в ілюзії. Рівень розвитку суспільства, незмінно відображається на степені двоякості його мислення. Ми відділилися від власної правди. Ігноруючи її змінюючи, перекручуючи, спотворюючи її, щоб вона відповідала нашим наперед складеним помислам про те, як усе повинно бути. И все життя ми не приймаємо те, що є в дійсності. Було б сумно якщо б ми обмежились відкиданням менш власних речей, таких як спустошення озонового рівня, знищення старих лісів, жахливого ставлення до молоді. Але ми не задовольняємось відкиданням того, що бачимо навколо себе. Ми не заспокоїмось поки не відречемося також від всього, що бачимо у себе в середині. І ніде воно не є таким зрадливим, як самозречення. Ви не бачите в середині себе добро і співстраждання, не бачите в середині себе всю мудрість, ви не бачите тих безмежних можливостей якими обрадувала вас природа. Ви бачите і відчуваєте в середині себе Бога, і все ж зрікаєтесь цього. І чим далі ми уявляємо собі від нас Бога, тим далі ми відходимо від власної природи, від спустошення природних ресурсів нашої планети до жорстокого поводження з дітьми та людьми похилого віку, від отруєння атмосфери фтор вуглеводними і збільшення ракових хвороб, ви бачите, але не вірите в це. Ви настільки ополонені ілюзією і занурені в неї, що нічого не бачите за нею. Як ми можемо мати розвинуту технологію не маючи розвинутого мислення, вона приведе до загибелі. Необхідно змінитися, проявити себе, свою вищу природу, щоб покласти кінець цій ілюзії. Людина може продовжувати діяти так як вона діє зараз сама з собою і з іншими до тих пір поки не зрозуміє, що це не відповідає її інтересам, і що наслідки її вчинків негативні. Від отруєння атмосфери і збільшення ракових хвороб. Наше суспільство рухається назад, а не вперед. Нам властиво називати регрес прогресом. Сімдесят років тому багато хто в світі проявляв більше співчуття і любові чим сьогодні. Ми відносимось до істот, які вражаюче нездатні навіть контролювати себе. Ми більше платимо футболістам чим вчителям і священникам. Ми діємо в протиріччі з метою до якої прагне суспільство. Люди повинні вирішувати свою долю, тому що можливість вибору обмежена. Необхідно змінитися, проявити себе, свою вищу природу, щоб покласти кінець цій ілюзії.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (23.08.2016)
Просмотров: 279 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: