Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
| Главная » Статьи » Реферати » Соціологія |
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Акмеологічні методи
|
Акмеологічні методи ПЛАН 1. Специфіка та сутність акмеологічної діагностики. 2. Специфіка побудови діагностичної вибірки в акмеології. 3. Методи акмеологічних досліджень. 4. Експеримент в акмеології та його види. 5. Діагностичні методи (тестові методики в акмеології, психобіографічний метод, акмеологічна експертиза). 1. Специфіка та сутність акмеологічної діагностики. Необхідність в діагностичних дослідженнях підвищується в кризових чи перехідних станах суспільства, коли підсилюється мінливість у всіх сферах життя. Методологія вивчення цих змін повинна одночасно включати в себе як діагноз стану так і розробку прогнозів, моделювання процесів зміни дійсності. В загальному розумінні діагностика (від грец. diagnostikos – здатний розпізнавати) – це наукова система про принципи і методи пізнання в багатоманітному одиничного, виділення цих одиничних явищ в певний клас. У теоретико-методологічному аспекті, діагностика – особливий вид пізнання, який знаходиться між істинним знанням сутності та особливостей процесу життєдіяльності а також розпізнаванням одиничних явищ і проблемних ситуацій. Постановка діагнозу передбачає порівняння, в результаті якого виносяться висновки про стан об’єкту і процеси його зміни. Оцінка стану об’єкта залежить від класифікації засобів діагностики, а саме:– по джерелу і методам отримання інформації про стан об’єкту (статистичні, документальні, об’єктивні, суб’єктивні, опитувальні, змішані джерела інформації);– по типу проблемних ситуацій: конкретно-історична проблемна ситуація (визначається економічним рівнем суспільства і відповідними суспільними відносинами; людина виступає як член суспільства і як громадянин); соціально-групова проблемна ситуація (відповідає тим умовам і організації життєдіяльності, які протягом певного часу здійснюють вплив на зміст і структуру життєдіяльності представників різних суспільних верств і груп); локальна життєва ситуація відповідає особистому рівню життєдіяльності, вона складається із психофізіологічних, соціально-психологічних, культурно-освітніх факторів життєдіяльності особистості;– по напрямку управлінської діяльності (діагностичні засоби, які орієнтовані на вирішення організаційних змін, завдань підбору, розстановки кадрів, формуванні складу колективу; класифікація діагностичних засобів по стратегічним цілям управління, розвиток, функціонування, реформування організації); Отже, виділяють три типи діагнозу. Діагноз який встановлює відхилення об’єкту від норми. В якості норми акмеологія пропонує: професіограми, акмеограми, еталонні чи ідеальні уявлення про суб’єкт дійсності. Діагноз, який визначає належність об’єкту до того чи іншого класу, типу, групи. Діагноз, який описує об’єкт як унікальний стан ознаки, тобто його специфічні особливості. Діагностика в акмеології виконує такі практичні завдання:– з допомогою методів діагностики здійснюється оцінка стану об’єкту, виявляються проблемні ситуації;– проводиться порівняльний аналіз проблемних ситуацій, виділяється пріоритетний напрямок, найбільш актуальні та оптимальні рішення;– діагностика прослідковує процес змін до конструктивного результату;– сутність діагностики виражається в необхідності доведення її результатів до прогнозування, проектування, програмування;– по наслідкам діагностичного дослідження повинен створюватися певний механізм інформаційно-аналітичної взаємодії всіх суб’єктів, які приймають участь у вирішенні проблем об’єкту (моніторингова діяльність). Діагностика в акмеології володіє певними особливостями:– об’єкт діагностичного аналізу дуже складний та багатовимірний;– умовою вирішення діагностичних завдань є тривалість в часі та комплексність у просторі;– досягнення повноти діагностичної інформації вимагає використання різноманітних методів;– складність діагностичної інтерпретації станів, які аналізуються є дуже специфічними. Об’єктами акмеологічної діагностики можуть бути будь-які сторони особистісно-професійного розвитку людей та їх груп. Предмет діагностики – це вивчення дії механізмів і факторів, які обумовлюють процеси змін. Основною проблемою діагностики є ідентифікація об’єкту. Діагностика тієї чи іншої проблемної ситуації в особистісно-професійному розвитку людини чи групи людей може бути виражена в наступному: ступень мінливості, відношення людини до інтенсивності змін; спрямованість змін (зони змін і максимальний вплив, відношення до цього людини); ступінь та локалізація напруження і потенційних конфліктних ситуацій; ступінь і форми активності в зонах напруження (пасивна, конфліктна, конструктивна); оцінка засобів, які використовуються в зонах напруження (запозичених зразків і ресурсів із зовні, створення нових засобів на базі власних ресурсів); оцінка пріоритетів і відносин людини до змін в області ціннісних установок (орієнтація на зміни чи збереження). Професіонал як об’єкт діагностики розглядається з позиції динаміки як активна особистість, здатна до досягнення цілі, яка володіє фундаментальними потенціями і здібностями до активної творчої діяльності. З метою кращого уявлення про професійні відносини особистості в акмеології введено екстеріорний, інтеріорний та інтроіорний рівні життєдіяльності. Екстеріорний рівень життєдіяльності – це простір професійної діяльності на рівні суспільства, де людині надаються визначені ролі, позиції, функції, статуси в основному у зв’язку з вертикальною професійно-посадовою градацією. Основні зміни пов’язані із освітою, працею, територіальними переміщеннями, які пов’язані із кар’єрним ростом. Цей рівень життєдіяльності створюється суспільством; в залежності від ступеня його стабільності чи нестабільності, науково-технічної та соціокультурної відсталості чи модернізації. Виходячи з цього, виникають різні проблеми вирішення фундаментальних основ життєдіяльності: освіти праці, соціалізації, комунікації, життєзабезпечення. Інтеріорний рівень життєзабезпечення – це той простір неформальних відносин і зв’язків людини (приналежність до різних соціокультурних груп, субкультурам: політичним, відпочинковим, спортивним, етнокультурним, релігійним, та іншим формам горизонтальної соціальної мобільності). На сьогоднішній день джерелом динаміки в суспільстві служить інтеріорний рівень – рівень „Ми”. Він має суттєву перевагу над суспільним чи особистісним. Інтроіорний рівень життєдіяльності – рівень „Я”, тобто рівень внутрішнього і духовного світу особистості, її індивідуальної культури, а також простір найближчого оточення особи (родичі, сім’я, діти, друзі, кохані). Цей рівень породжує основні вектори та способи розвитку особистості у всіх сферах життєдіяльності. Така діагностична модель рівнів життєдіяльності допомагає зрозуміти з позиції динаміки наступні проблеми області особистісно-професійного розвитку людини в тій чи іншій галузі, зокрема: Що змінюється в професійній діяльності? Хто здійснює ці зміни? Де виникають і як поширюються зміни? Виділяють такі основні методологічні принципи, які лежать в основі діагностики специфіки і особливостей професійної діяльності працівників:– екологічний (людина як суб’єкт в цілісній системі життєдіяльності);– динамічної концептуалізації (закономірності процесу розвитку – формування; становлення; криза; розпад; перетворення);– рівноцінності, а не ієрархії соціального та індивідуального начал у виборі спрямованості змісту процесів життєдіяльності;– індивідуальна відповідальність і соціальна участь у виробленні соціально визначних рішень;– лонгітюдності та експерименту: багатоманітних змін особистісно діяльнісних проблем в часі і просторі життєдіяльності людей;– антропологічний – це проблеми індивідуального особистісного розвитку людини;– єдності науки та практики, тобто діагностичне дослідження робиться завжди під конкретні практичні цілі та завдання;– психологічний, що дозволяє враховувати особливості етнонаціональної психології в поведінці, діяльності, ціннісних установках людей. 2. Специфіка побудови діагностичної вибірки в акмеології. Мета будь-якої вибірки – досягнути максимальної репрезентації. В акмеології існує декілька підходів до побудови вибірки. Наприклад, В.І. Паніотто пропонує брати до уваги пропорції складу обстежуваних (респондентів) до загальної кількості генерального складу. Сьогодні основна увага акмеологічної науки, і не тільки її, але у всіх інших дисциплінах гуманітарного напрямку, зосереджена на мікросоціальних процесах. Це що передбачає вміння формувати в якості одиниць спостереження малі групи респондентів. Тому, більш актуальним є шлях її логічної побудови без прямої залежності від загальної кількості (генеральної сукупності). 100 респондентів – для міст місіонерів; 75 респондентів – для великих міст (300 тис. – 1 млн.); 50 респондентів – для середніх міст (100 тис. – 300 тис.) 35 респондентів – для малих міст, та сіл. Часто використовують в акмеологічних дослідженнях вибірку під назвою „середньоарифметична”. Наприклад, в анкеті „Відомості про вас” для дослідження особистісно-професійного розвитку держслужбовців було обрано такі ознаки: вік, освітній рівень, соціальний статус, сімейне становище. Отже, стосовно віку виділимо три категорії: молодь, люди віком 30-40 років, особи передпенсійного віку. Освітній рівень має два показники: середня спеціальна освіта та вища освіта. Соціальний статус: інтелігенція, робітники, селяни. Сімейне становище: мають сім’ю, неодружені. Потім проводять наступні обрахунки: 1. вік – три показники. 2. освіта – два показники 3. соціальний статус – три показники. 4. сімейний становище – два показники. (1·3) + (2·3) + (3·3) + (4·2) = 24 Отже, 24 чоловіка мінімальна, але достатня та обґрунтована кількість для одного локального опитування. Пізніше механічним шляхом обирають місця проведення опитування. Наприклад, ми обрали чотири організації, або чотири рівні територіального управління (область, район, місто, село). Відповідно, вибірка становитиме, в загальному: 24 4 = 96 осіб. Слід пам’ятати, що чисельність вибірки залежить від рівня однорідності чи неоднорідності об’єкту, що вивчається. Чим він більше однорідний – тим менша вибірка, чим більше неоднорідності тим більшу кількість ознак потрібно виділяти по кожному показнику, отже вибірка буде більшою. 3. Методи акмеологічних досліджень. Ряд науковців, зокрема М. Конюхов, А. Деркач вважають, що всі наукові методи, які використовуються в акмеології можна поділити на дві великі групи: теоретичні та інструментально-практичні. До класу теоретичних методів акмеологічних досліджень входять:– логічні: аналіз, синтез, індукція, дедукція, експеримент;– математичні методи;– міждисциплінарні методи: комплексний, системний, генетичний, модельний, біографічний. До інструментально-практичних методів належать:– загальнонаукові: спостереження, експеримент, експертні оцінки;– методи певних наук: психологічні (тестування, спостереження, бесіда, самоспостереження); соціологічні (перепис, опитування, інтерв’ювання, анкетування);– акмеологічні. Розглянемо ті методи, які найбільш оптимальні в акмеологічних дослідженнях. Центральне місце посідає акмеологічний аналіз, на основі якого виявляють акмеологічні умови і фактори, будуються прогнози та вибираються шляхи і способи розвитку особистості, а також її професіоналізму. Він включає в себе пошук закономірностей, механізмів, умов і факторів, які сприяють досягненню професіоналізму, або навпаки перешкоджають цьому. Його проводять на основі порівняльного аналізу. Порівнянню підлягають такі показники:– професійні якості, які найбільш важливі, а також ступінь їх вираженості;– мотиви професійної діяльності та досягнень у сфері професії;– професійні еталони. Для прикладу доцільно навести два оригінальні дослідження у яких використано цей метод. Є.В. Фетисова проводила дослідження з артистами балету. Методом експертної оцінки були виділені три групи артистів: зірки, „середняки”, і ті, у кого дуже високий, але не реалізований творчий потенціал. Порівнювалися особливості мотивації творчої діяльності, система відношень, самооцінка, рівень та спрямованість рефлексії, домінуючі емоційні стани і характеристики емоційного слуху, як індикатора креативності. Були отримані дані, які свідчили про суттєві відмінності за даними показниками у представників різних виділених груп. Вони послужили основою для складання програм індивідуального розвитку та психокорекції. Друге дослідження було проведене А.П. Чернишовим. Автор порівнював показники характеристик діяльності та особливості мотивації льотчиків-асів і курсантів, які тільки навчаються обраної професії. На основі досліджень були запропоновані кількісні методи оцінки по параметрам „простору льотної майстерності”. В акмеології використовують акмеологічні моделі. Акмеологічна модель – це система об’єктів і знаків, яка відтворює суттєві властивості об’єкту-оригіналу – ідеального образу професіонала чи еталону особистісно-професійного розвитку. Сьогодні розроблені такі акмеологічні моделі: табличні моделі розвитку спостережливості (І. Кулькова); професійної майстерності (А. Маркова); особистісно-професійного розвитку держслужбовців (В. Дьяченко). Сьогодні створюються узагальнені моделі професійності для представників різних професій, зокрема, для проведення атестації держслужбовців (Л. Свірідова); моделі майстерності працівників служби зайнятості (В. Зазикін), педагогічної майстерності (Є. Богданова), професійної діяльності в екстремальних управлінських ситуаціях (А. Щербина). Розглянемо ті методи, які безпосередньо є акмеологічними. Зокрема, в акмеології часто використовується акмеограма – система акмеологічних вимог, умов і факторів, які сприяють розвитку професіоналізму конкретних суб’єктів праці. Акмеограма вимагає дуже кропіткої індивідуальної роботи. Вона є основою для індивідуального особистісно-професійного розвитку. В загальному, акмеограма це індивідуальний зріз резервів суб’єкту, перспектив, оцінки його потенційних можливостей. Розробка акмеограми здійснюється по єдиній типовій методичній схемі. Заповнення акмеограми вимагає дуже високої кваліфікації. Акмеолог повинен досконало володіти багатьма методами інструментальної психодіагностики, бути хорошим практичним психологом, з повагою відноситися до особистості, яку обстежує, через те, що він вирішує доленосні завдання і помилки є недопустимі. В акмеологічному обстеженні необхідно використовувати різноманітні методи: тестування, експертні оцінки, спостереження інтерв’ю, опитування. В Росії акмеограми складені для деяких категорій військових спеціалістів, державних службовців, педагогічних кадрів, для представників творчих професій. В акмеології часто використовується акмеографічний опис. В йому є наступні елементи:– підвищення професійної компетенції;– вдосконалення професійних навичок та вмінь;– оволодіння новими способами та технологіями вирішення професійних завдань;– розвиток особистісно-ділових якостей, розвиток професійно важливих рис;– підвищення потреби в самореалізації і досягнення розширення кругозору;– розкриття творчого потенціалу особистості. Основні методи, які використовуються для акмеографічного опису це – експертні опитування і оцінки, співбесіди із спеціалістами, аналіз документів, результати порівняльного аналізу, психологічне тестування, аналіз динамічних змін в особистісно-професійному розвитку. Акмеографічні описи можуть мати різну форму, проте при необхідності їх можна привести до єдиної форми. В акмеографічному описі необхідно особливо виділити:– динаміку зростання професійної майстерності;– „вузькі” місця і фактори, які заважають професійному зростанні;– особливості зміни мотиваційної сфери; динаміку особистісного розвитку і ті фактори, які сприяють росту, а також і ті, які йому перешкоджають;– вид психотехнологій, які доцільно використовувати для особистісно-професійного зростання. Як акмеограма так і акмеографічний опис обов’язково повинні містити індивідуальні рекомендації для особистості. 4. Експеримент в акмеології та його види. Беручи до уваги те, що предметом вивчення в акмеології є процес просування людини до вершин його професійної та особистісної зрілості, одним із найбільш надійних способів збору інформації є експеримент. Сутність експерименту полягає у тому, що експериментатор створює та змінює умови, фактори і прослідковує їх вплив на зміну психічних процесів. Іншими словами, експеримент – це активне втручання дослідника у область, яка досліджується, відстеження залежності одних змінних від інших. В акмеології експеримент проводиться для людини і з участю самої людини як суб’єкта праці, суб’єкта виробничих умов у ході праці. В акмеології експеримент має такі особливості:– акмеологія вивчає дорослу особистість, психічні процеси у якого вже є стійкими, що затрудняє контроль за змінами;– маючи справу із дорослими людьми обов’язково необхідна згода на проведення експерименту;– акмеологія вивчає зміни не тільки в професійній діяльності, але і в цілому особистості працівника, це означає, що зміни можуть торкатися суверенного особистого життя людини;– на просування людини до вершин професіоналізму впливають багато неконтрольованих факторів (важко здійснювати облік соціального і професійного досвіду дорослої людини);– у трудовій діяльності людини очевидним є продукт, результат діяльності, а процес, який призводить до результату, як правило не видно. Експеримент в акмеології поділяють– по умовах: лабораторний (він проходить в спеціально створених умовах під досить строгим контролем) наприклад, акмеологічна підтримка невеликих груп спеціалістів з чіткими завданнями; природній (відбувається в умовах, що є близькими до реальних умов праці, коли його учасники не знають, що вони знаходяться в експерименті) наприклад, в організації проходить процес підвищення кваліфікації і співробітники підприємства приймають в ньому участь, а до і після впровадження нових технологій професійного росту в природних умовах у співробітників виявляють окремі сторони їх професійної майстерності;– по об’єкту: натуральний (здійснюється в реальних умовах і обставинах трудової діяльності) наприклад експеримент по раціоналізації праці; і модельний або „мислительний” (здійснюється на моделі) наприклад, з допомогою комп’ютера досліджуються різні варіанти навчальних програм для викладання в системі профтехосвіти;– по меті: констатуючий (відображає наявність станів трудової діяльності та психічні процеси, які склалися) наприклад, обстеження професійної пам’яті до спеціального акмеологічного тренінгу; перетворюючий або формуючий (спрямований на внесення змін , на покращення умов функціонування системи) наприклад, проведення акмеологічного тренінгу з метою розширення свідомості та самосвідомості співробітників. В акмеології часто поряд із експериментом, або навіть замість нього використовують біографічний метод. При обробці біографічного матеріалу окремі біографії ніби накладаються одна на одну, причому спільні моменти (наприклад, конкретна історична епоха) стають обов’язковими і однаковими для цілого покоління, а індивідуальні варіанти життя і продукти діяльності – змінними. Біографічний метод як форма наукового опису життєвого шляху особистості, його досягнення акме може допомогти акмеологу у розумінні джерел саморозвитку особистості. Біографічний метод встановлює як особистість створює сама себе, причому аналіз обставин життя може бути проведено як модельний експеримент. Особливим методичним принципом аналізу біографії є реконструкція значних для особистості подій і виборів, дослідження їх причинно-наслідкових зв’язків і виявлення їх впливу на подальше життя, а також програвання суттєвих поворотів життєвого шляху. 5. Діагностичні методи (тестові методики в акмеології, психобіографічний метод, акмеологічна експертиза). В акмеології використовують всі основні діагностичні методи, які використовуються в психології, педагогіці соціальній психології та соціальній педагогіці. Діагностичні методи в акмеології можна класифікувати за різними формально-логічним основам. Зокрема, по ступеню алгоритмування процедури дослідження діагностичні методи ділять на:– строго алгоритмовані, стандартизовані, які допускають широке застосування математичних методів, вони спрямовані на діагностику якостей особистості (тест Кеттелла, тести інтелекту Айзенка). Вони легко піддаються машинній обробці, широко поширені, але при їх використанні присутній трафарет, а особистість, її професіоналізм завжди є унікальними;– проективні по своєму застосуванню близькі до мистецтва, вони побудовані по принципу дослідження індивідуальності особистості у всій її багатоманітності (ці тести принципово індивідуальні). Вони спрямовані на інтерпретацію відповідей особистості на зовні нейтральні запитання. Найбільш відомі проективні тести – тест Роршаха – дослідження особистості на основі аналізу результатів інтерпретації нею різноманітних плям, які провокують виявлення фантазії при створенні зорових образів. (Роршах швейцарський лікар-психіатр робив різноманітні чорнильні клякси на папері та просив своїх пацієнтів відповісти на запитання – що вони бачать. Кожна особистість, виходячи із своєї сутності по-різному реагує на одні і ті ж стимули. У кожної людини було своє бачення. Автор тесту напрацював певні правила і тенденції. Зокрема, люди із високим інтелектом бачать в плямах рухомі явища, предмети; хворі зі звуженим сприйняттям оточуючого бачать фрагменти в цілісних плямах). До проективних тестових методик належать також ТАТ (тематичний апперцептивний тест), тест „Рука”. Зазначений поділ полягає у тому, що з однієї сторони акмеологічна діагностика є наукою але поряд із цим вона є мистецтвом. Досить практичним є поділ діагностичних методів на:– Life-date – біографічні опитувальники, діагностичні методи, побудовані на вивченні реального життя, біографії, життєвого шляху людини;– Questen-date – методи в формі тестів-опитувальників, сюди можна віднести тест Кеттелла;– Test-date – методи завдання, прикладом такого тесту є інтелектуальні завдання. По суб’єкту дослідження вони поділяються на:– дослідження особистості і її акме;– дослідження системи міжособистісних відносин в групі, колективі. По предмету дослідження:– методи, які діагностують особливості інтелекту;– методи, які діагностують особистісні якості, риси характеру У значній степені ця класифікація співпадає з класифікацією тестових методик. Тестові методики займають особливе місце серед методів дослідження особистості і її діяльності. Це сталося по таких причинах:– по-перше, вони досить точні;– по-друге, більшість тестів піддається стандартизації та комп’ютеризації;– по-третє, результати тестування не залежать від установок дослідника, вони більш об’єктивні як по формі так і по змісту;– по-четверте, тестові методики комплексні, міждисциплінарні по своїй суті. Найважливішими характеристиками тесту є його надійність і валідність. Надійність тесту можна знайти шляхом співставлення результатів першого і наступних тестувань (через строго визначений відрізок часу) і вирахування коефіцієнту кореляції між результатами першого і повторного тестування. Або, тестування з допомогою декількох варіантів одного і того ж тесту. Надійність тестів, виражаючи ступінь неточності, можливої помилки, заставляє шукати шляхи зменшення цієї помилки надійність кращих тестів, представлена через коефіцієнт кореляції становить 0,8 – 0,9. Валідність тесту – критерій якості тесту, який використовується при з’ясуванні степені достовірності змін тієї властивості, якості, явища, які хочуть виміряти з допомогою даного тесту. Акмеологія, використовуючи тестування, акцентує увагу не просто на значенні тієї чи іншої шкали тесту, а на співвідношення цих результатів з акмеограмою. Такий підхід доцільно пояснити на прикладі використання інтелектуальних тестів. Для інтелектуальних тестів знаходять коефіцієнт інтелектуальності – ІQ – показник розумового розвитку, який отримується на основі використання різних інтелектуальних методик. Ця ідея вперше була реалізована французьким психологом А.Біне в 1903 р., а сам термін ввів австрійський психолог В.Штерн у 1911 р. Показник ІQ використовується в арміях багатьох країн, в педагогічному тестуванню. Його доцільно використовувати при тестуванні осіб одного віку. При підрахунках використовують формулу: ІQ = 100 * де, СЗ середнє значення даної вибірки; ФЗ – фактичне значення для даної особистості (тобто скільки інтелектуальних завдань виконала правильно дана людина). Якщо ІQ = 100, то це означає, що у вас для даної вибірки є норма. На практичні роботі ми проведемо таке тестування і дізнаємося на скільки ваш рівень інтелекту є вищим чи нижчим від середньостатистичного. Популярність біографічного методу обумовлена таким конкретними причинами:– по-перше: біографія включає в себе соціально-демографічні характеристики особистості, які характеризують її глибинну сутність;– по-друге: в біографії, кристалізуються, осідають основні результати діяльності особистості, а ці результати і є одним із визначальних критерієм оцінки особистості;– по-третє: по біографії можна судити про факторах, умовах в яких формувалася особистість, виявити наскільки досягнуто рівень розвитку особистості. Біографічний метод має як кількісні так і якісні психологічні варіанти, тому його часто називають психобіографічний аналіз. Для розуміння конкретної людини акмеологи використовують аналіз автобіографій, біографічне інтерв’ю. Аналіз біографії. Сьогодні при конкурсному відборі в солідні фірми в обов’язковому порядку пишуться автобіографії, тому, що вона є дуже важливим джерелом інформації про особу. Наприклад, надмірне висвітлювання своїх переваг, свого „Я” нерідко служить ознакою самозакоханості людини, його завищеної самооцінки. Підмічено, що якщо автобіографія має багато другорядних нюансів, її автор має акцентовані риси характеру, надмірна деталізація повинна насторожити. На практичному занятті я наведу конкретний приклад такого явища в автобіографії (ст. 203 – 204). Аналіз біографії дозволяє побачити та діагностувати деякі індивідуальні риси характеру, які не завжди можна визначити за допомогою інших методик, зокрема тестування. Біографічне інтерв’ю – трудомісткий метод дослідження, який полягає в докладному спілкуванні з обстежуваним про його життєвий шлях, найбільш важливі події духовного життя. В процесі інтерв’ю підтверджуються дані, які отримані іншими методами, способами, прийомами. Тривалість такого інтерв’ю може зайняти до п’яти годин часу, через те його доцільно проводити з невеликими перервами і навіть протягом декількох днів. У процесі інтерв’ю можна створити невимушену обстановку. Кінцева мета – зрозуміти особливості формування індивідуально-психологічних рис особистості. Життєвий шлях людини є відображенням тих процесів, які відбуваються в суспільстві, але разом з тим це і результат особистісного вибору, особистих бажань, ціннісних орієнтацій. Шляхом бесіди можна продіагностувати степінь активності особистості на тому чи іншому етапові розвитку. Інтерв’ю дозволяє більш повно зрозуміти світогляд особистості. Багато інформації можна почерпнути аналіз життєвого вибору професії, того чи іншого доленосного рішення. Важливим і конструктивним методом вирішення акмеологічних завдань є акмеологічна експертиза. Це комплексна оцінка суб’єктів праці, яка спрямована на виявлення рівня їх професіоналізму і резервів його підвищення, а також резервів. Метод експертних оцінок є основним при прийнятті складних рішень в проблемних ситуаціях. Експертиза – це дослідження спеціалістами (експертами) певних питань, вирішення яких потребує спеціальних знань. Існує багато видів експертиз: військова, криміналістична, судово-психіатрична, акмеологічна. Отже, акмеологічна експертиза – комплексна оцінка підприємства, його працівників з метою оцінки рівня їх професійної майстерності і пошуку резервів для вдосконалення професійної діяльності, досягненні акме як окремими співробітниками, так і всього підприємства в цілому. У процесі акмеологічної експертизи використовуються методи групових і індивідуальних експертних оцінок; методи експертної оцінки особистості, групи людей; морфологічний експертний метод, метод рейтингу, парного порівняння, рольового списку. Сама особа експерта, її риси характеру впливають на хід експертизи. На експертів, які є представниками художнього емоційного типу великий вплив має емоційна та психологічна атмосфера при проведенні експертизи. Виділяють три групи експертів:– з ведучою орієнтацією на пошук істини;– з ведучою орієнтацією на досягнення єдності в поглядах, консенсусу з іншими;– проміжна група, яка прагне притримуватися і одної і другої стратегії, в залежності від ситуації. Сьогодні розроблено певні вимоги до експертів, які проводять акмеологічну експертизу. Це такі:– професіонали високого рівня;– повинні володіти знаннями про особливості специфіку функціонування акме;– повинні володіти особистісними якостями, які дозволяють об’єктивно оцінювати особистісно-професійних потенціал працівників, організації. Встановлено, що оптимальним є 5 експертів на 25 працівників. Існує декілька методик безпосередньої роботи експертів. Наприклад, робота, побудована на спілкуванні експертів між собою. При такому підході не відбувається ізоляція одного експерта від своїх колег при оцінці. Доцільно періодично змінювати склад експертної комісії, по мірі того, як починає проявлятися ефект надмірного спрацьовування, коли кожен автоматично погоджується із думкою свого колеги. Відзначимо, що акмеологічна експертиза завершує систему діагностичних методів в акмеології. Література: Волков Ю. Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов В.А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю.Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001. Головатый Н.Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999. Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997. Кравченко А.И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр «Академия», 2002. Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001. Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003. | |
| Просмотров: 468 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всего комментариев: 0 | |