Реферат на тему Територіальний поділ праці як основа формування економічних районів - Розміщення продуктивних сил - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Територіальний поділ праці як основа формування економічних районів. “Територіальний поділ праці як основа формування економічних районів” ПЛАН Вступ 1. Поняття територіального поділу праці, його прояви 2. ТВК як похідний фактор від територіального поділу праці 3. Форми територіальної організації виробництва, їх вплив на районоутворення Висновок Список використаної літератури Вступ На формування економічних районів впливають різні факто-ри: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні. Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є су-спільний територіальний поділ праці, який є результатом просто-рового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці. Закономірність територіального поділу праці є основною в РПС, економічному районуванні та зовнішньоекономічній діяльності будь-якого регіону чи країни. Раціональний територіальний поділ праці між регіонами і в межах їх територій є необхідною умовою ефективного розміщення виробництва в умовах ринкової економіки. Країни і регіони дуже відрізняються за економічними, природно-ресурсними, соціальними та історичними умовами і особливостями, рівнями економічного розвитку тощо. Саме диференціація цих умов лежить в основі територіального поділу праці. Кожен регіон може формувати свою спеціалізацію економіки і на основі економічних зв’язків обмінюватися продукцією з іншими регіонами. Отже, територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її районів та місцевостей) на виробництві відповідних видів продукції та послуг на основі розвиненого обміну з іншими країнами. 1. Поняття територіального поділу праці, його прояви Територіальний поділ праці проявляється у господарській спе-ціалізації окремих частин території країни на різних видах вироб-ничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних тру-дових та інших ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до мак-симального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території, вигідного географічного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енер-гетичних) ресурсів, комбінування виробництв, що їх використо-вують, а також використання навичок та виробничого досвіду на-селення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду. Основою визначення спеціалізації є ступінь участі регіону в територіальному поділі праці. До спеціалізованих відносяться ті галузі господарства, які зосереджують свою діяльність на обмеженій території, можуть ефективно обслуговувати потреби не лише свого, але й інших регіонів. Основою характеристики регіональної спеціалізації є високий рівень концентрації та висока питома вага даного виробництва в регіоні, активна участь у загальнодержавному поділі праці. Найбільш спеціалізованим районом України є Донецький. Він характеризується найвищою територіальною концентрацією індустріального виробництва. Важкі умови склалися у вугільній промисловості Донецької та Луганської областей. Сьогодні вона потребує вкладення інвестицій. Єдиний шлях виведення спеціалізації промисловості Донбасу з глибокої кризи – структурна перебудова і забезпечення якісних змін у промисловому виробництві. Характерною особливістю розвитку промисловості Придніпров’я є те, що у чорній металургії та машинобудуванні зосереджено ѕ основних фондів і 70% людських ресурсів. Потребує також вирішення проблема раціонального використання зрошуваних земель і розширення робіт по меліорації засолених масивів на зрошуваних землях за рахунок їх гіпсування. Для Причорноморського району важливо зміцнити енергетичну базу, посилити розвиток морського транспорту, реконструювати і технічно переобладнати портове господарство, оснастити флот сучасними суднами. У промисловому комплексі району доцільно розвивати і поглиблювати спеціалізацію на суднобудуванні і судноремонті, розвиток основної хімії на базі солей Сиваша і соляних озер. Отже, у кожному регіоні можуть бути виділені галузі, що ведуть перед у розвитку його господарства, тобто галузі спеціалізації. Регіональна спеціалізація може бути внутрішньорегіональною, міжрегіональною та міжнародною. Галузі спеціалізації підрозділяються на профільні, що мають значну питому вагу в структурі господарства даного регіону, та непрофільні, що мають незначну питому вагу. Регіональна політика в умовах розвитку ринкових відносин в Україні має стати вираженням соціально-економічної природи взаємин між центром і регіонами. Завданням регіональної політики є забезпечення збалансованого комплексно-пропорційного розвитку окремих регіонів з метою успішного функціонування їх господарських комплексів і створення належних соціально-економічних умов. На сьогодні економічний потенціал зосереджений у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Харківській та Київській областях, в яких розміщено 47% усіх створених в Україні основних фондів. Головна увага в регіональній політиці України зараз має бути спрямована на створення організаційно-правових та економічних умов для забезпечення стабільної роботи підприємств в усіх регіонах. Некерований перехід економіки України до ринкових відносин створив процес подальшої диференціації рівнів соціально-економічного розвитку регіонів. Особливо помітна поляризація між західними та східними областями. 2. ТВК як похідний фактор від територіального поділу праці Другим важливим районоутворюючим фактором, який є похід-ним від територіального поділу праці, є територіальні виробничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці веде до формуван-ня галузей спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення ТВК. Як складові частини до ТВК входять елементарні техніко-економічні комплекси (первинні ланки енерговиробничих циклів). В основі цих комплексів знаходяться стійкі сполучення взаємопов'я-заних підприємств різних галузей, їх зв'язки визначені техноло-гією і економікою виробництва. Прикладом таких елементарних комплексів можуть бути молокозаводи, розташовані в сільській місцевості, та цукрові заводи з їх сировинними зонами і взаємо-пов'язаним з ними тваринництвом, яке використовує відходи цих виробництв. Елементарні комплекси є в різних галузях про-мисловості. Сукупність однорідних або тісно зв'язаних між собою різних елементарних техніко-економічних комплексів, розташованих на компактній території, утворює територіально-виробничий комп-лекс, який охоплює значну частину економічного району. В ме-жах одного великого економічного району може бути один або декілька тісно пов'язаних ТВК. До основних районоутворюючих факторів належать також і найбільші міста країни — великі регіональні і індустріальні цен-три із зонами економічного тяжіння до них периферійних тери-торій. Кожне місто як економічний центр впливає на навколиш-ню тяжіючу до нього місцевість, а найбільше місто об'єднує своєю зоною районоформуючого впливу всі менші міста. Так забезпе-чується зв'язок ядра і периферії економічного району. Зона районоформуючого впливу великого регіонального цент-ру охоплює цілу групу адміністративних областей. На Україні та-кими центрами є Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів. Найбільшу зону районоформуючого впливу має м. Київ, який, крім потужного регіонального центру, є ще і столицею держави. 3. Форми територіальної організації виробництва, їх вплив на районоутворення Районоутворююче значення мають також основні форми те-риторіальної організації виробництва — промислові центри, про-мислові вузли (зосереджені в одному місті чи розосереджені в близько розташованих містах і селищах міського типу), одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об'єднуються в народногоспо-дарський комплекс економічного району. Важливу роль у фор-муванні економічних районів відіграє транспорт. Наявність роз-винутої транспортної мережі на певній території впливає на темпи формування економічного району, забезпечує здійснення широких міжрайонних економічних зв'язків, посилює формуван-ня зон економічного тяжіння периферійних територій до їхнього економічного ядра. Значний вплив на формування економічних районів має національно-політичний устрій та адміністративно-територіальний поділ країни. В умовах перехідної економіки, ко-ли ще значна кількість промислових підприємств залишається власністю держави, а в сільському господарстві зберігаються ко-оперативні сільськогосподарські підприємства, адміністративні області залишаються ще як єдине господарське ціле із своїми ор-ганами управління господарством. У їх межах функціонують те-риторіальні виробничі комплекси, їхні основні складові частини або окремі ланки народногосподарського комплексу великого еко-номічного району. Адміністративні центри низових районів і областей, як прави-ло, стають і важливими економічними центрами, створюють свої зони впливу на навколишню територію і цим також зв'язують її в єдине ціле. У науковій літературі обґрунтовується і використовується ряд критеріїв і принципів економічного районування. До основних з них належать такі: загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район має бути великою економічно цільною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарсь-кої спеціалізації і забезпечення сучасного і перспективного розвитку; розміри територій великих економічних районів повинні від-повідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів в межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх одномасштабності, а величини економічних потенціалів ра-йонів повинні бути близькими між собою (Економічний потенціал району може визначатися чисельністю населення, розмірами ва-лового внутрішнього продукту, валової продукції промисловості і сільського господарства, вартістю основних виробничих фондів, показниками на душу населення, на тисячу чоловік та ін.) економічний район повинен являти собою виробничо-еконо-мічну територіальну єдність, яка створюється розвиненими внут-рішніми виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарс-тва у масштабі країни; на території інтегрального економічного району повинен бути сформований достатньо потужний народногосподарський комп-лекс, основу якого становлять територіальні виробничі комплек-си з такою галузевою структурою:* профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до свого складу кілька галузей промисло-вості і сільського господарства;* галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації району (добування і збагачення сировини, виробництва напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних мате-ріалів тощо);* галузі, які забезпечують потреби населення району промис-ловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами; при виділенні економічного району повинно враховуватися економіко-географічне положення території і його вплив на спе-ціалізацію та особливості розміщення продуктивних сил; врахування при виділенні економічного району принципу економічного тяжіння, тобто необхідності включення в його межі основної територіальної частини або і всієї зони, формуючого впливу його головного регіонального центру; до складу великих економічних районів повинні повністю включатися території адміністративних областей, країв, автоном-них республік без порушення їх меж. Висновок Загальне (інтегральне) економічне районування базується на регіональних народногосподарських комплексах, в основі яких знаходяться територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини. В Україні здійснюється генеральне економічне районування території для цілей прогнозування, розробки і реалізації терито-ріальних комплексних програм і схем природокористування, проек-тів районного планування, схем розвитку і розміщення продуктив-них сил та розселення населення. Територіальні схеми розмі-щення і розвитку продуктивних сил певних районів являють со-бою прогнозні, науково обґрунтовані розробки прикладного харак-теру, які містять як ретроспективний аналіз розвитку усіх структурних складових господарського комплексу території, так і ви-значення напрямів перспективного розвитку. При цьому обґрун-товуються основні завдання і показники соціально-економічного розвитку регіонів та шляхи вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем. Таким чином, економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і водночас од-ним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдоскона-лення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку. Список використаної літератури Заставний Ф. Д. Географія України. — Львів: Світ, 2003. Колосовский Н. Н. Теория экономического районирования. — М.Мысль, 1969.— 335с. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник. — К.: Знання, 2001. Регионы Украйни: Поиск стратегии оптимального развития / Под ред. А. П. Роликова. — Харьков: Харьковский ун-т, 2000.
1 2 3 4 5 Категория: Розміщення продуктивних сил \| Добавил: Aspirant (09.08.2013)
Просмотров: 799 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: