Реферат на тему Еволюція суспільної свідомості. Раціональні знання - Розміщення продуктивних сил - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Еволюція суспільної свідомості. Раціональні знання. План 1. Астрономія та календар 2. Математичні знання 3. Біологія та медицина 4. Географія та картографія 5. Виникнення та становлення обміну 6. Поділ праці 7. Розвиток духовної культури 8. Становлення писемності 9. Вихідні відомості 10. Розвиток піктографії Величезний масив раціональних знань, накопичений протягом попередньої історії первісного суспільства, в епоху його розпаду зазнає істотних кількісних та якісних змін, які були зумовлені глибокими економічними й соціальними перетвореннями в житті давньої людини. Зростання чисельності населення, розвиток продуктивних сил, регулярне одержання надлишкового продукту й формування пов'язаних з ним нових соціально-економічних відносин були важливими стимулами для подальшого прогресу астрономічних, математичних, біологічних, медичних, хіміко-технологічних, географічних знань. Об'єктивні передумови для цього процесу склалися в період розквіту первісного суспільства. Становлення й удосконалення землеробства та скотарства було тісно пов'язано з послідовною реалізацією великої суми нових виробничих і технічних процесів, яким передувало виготовлення спеціальних знарядь на кожній стадії. Прогрес у цих галузях господарства сприяв практичному освоєнню, а потім уже й осмисленню широкого спектра нових відносин між просторовими формами і їхніми кількісними характеристиками, між різними відрізками часу й одиницями їх вимірювання. , Астрономія та календар В епоху формування класів розвиток астрономії й удосконалення сонячного календаря стають основою прогресу у лічбі часу й розвитку уявлень про нього. Відтворююче господарство постійно ускладнювалося, вимагаючи удосконалення вміння орієнтуватися в часі. Більш точні розрахунки, пов'язані із рухом сонячного циклу (добова, річна, сезонна періодичність), витіснили місячний календар. У той же час у різних пережиткових формах продовжували зберігатися уявлення про лічбу часу за Місяцем. Пошуки шляхів удосконалення лічби часу для потреб хліборобсько-скотарського господарства вимагали, зокрема, розробки різних варіантів узгодження місячного календаря із сонячним. Прив'язка встановлених співвідношень до місцевих природних і господарських умов надавала своєрідного етнічного забарвлення знайденим вирішенням у кожному конкретному випадку, не позбавляючи їх внутрішнього, раціонального за своєю сутністю змісту. Яскравим прикладом цього є неолітичні й енеолітичні менгіри та дольмени на території Франції, що демонструють у самій техніці споруд елементи точних знань не тільки з геометрії, арифметики, механіки, але й астрономії, про що свідчить досить високий рівень коректності їх орієнтації на точку сходу Сонця. Люди давно помітили розбіжність між місячним та сонячним календарями. Багато народів долали ці труднощі, удаючись до різних вузько-спеціалізованих відповідно до господарських потреб конкретних календарних розрахунків. У деяких народів практичне коректування лічби часу за Сонцем і Місяцем досягалося насамперед завдяки спостереженням за зоряним скупченням Плеяд у сузір'ї Тельця, яке було виділено на карті зоряного неба ще в період ранніх мисливських общин. У Середземномор'ї в І тис. до н.е. із 48 відомих сузір'їв 25, тобто більше половини, позначалися назвами тварин. Назви Тельця, Овна, Козорога та інших сузір'їв Зодіаку (сама назва якого походить від давньогрецького слова "тварина") є свідченням першорядної ролі первісних мисливців і скотарів у формуванні карти зоряного неба, сприйнятої і розвинутої пізніше в ранньокласовому суспільстві. Математичні знання Становлення первинних астрономічних уявлень і календарів було нерозривно пов'язане з розвитком математичних уявлень та обчислень, насамперед лічби й вимірювань, які посідали винятково важливе місце у господарській діяльності людини. Прогрес математичних знань наочно відображає хід інтелектуального розвитку людини й суспільства, оскільки "першою теоретичною діяльністю розуму, що ще вагається між чуттєвістю й мисленням, — підкреслював К. Маркс, — є рахунок". Відомі межі лічби в різних народів спочатку були різними — від 100 до 1000 — і пов'язувалися з процесом розпаду первісного суспільства та активізацією торговельних й інших відносин. Розширення меж кількісних операцій до десятка тисяч зумовило удосконалення інших розділів математичних знань. Потреба у вимірюваннях та обчисленнях зростала, але її реалізація ставала все більш нерівномірною в умовах майнового й соціального розшарування общини. Процедура лічби набувала настільки різноманітних форм, що важко всі їх перелічити: за допомогою пальців, паличок, соломин, камінчиків, зернят, за допомогою пучків, рахункових бірок і ременів, вузлів, кольорових шнурів, нарізки різної кількості одиниць (5,10,20 одиниць) у залежності від системи лічби. Створення все більш різноманітних форм кам'яних, а пізніше металевих знарядь, керамічних виробів вимагало попереднього практичного вирішення певних задач у сфері просторового співвідношення площин, об'ємів, фігур, вимірювання одних предметів за допомогою інших. Без попереднього проведення горизонтальних і вертикальних (прямовисних) ліній, без побудови з їх допомогою прямих кутів було б неможливо споруджувати різні будівлі. Утвердження приватного землеволодіння потребувало точного вимірювання довжин, відстаней, площ земельних ділянок; звідси і давньогрецький термін "геометрія" (землеміряння) на позначення розділу математики. Біологія та медицина У первісній картині світу важливе місце посідали уявлення про єдність людини з природою, її подібність із тваринами. Ці уявлення стали вихідною базою для розвитку біологічних і медичних знань. З поглибленням спеціалізації галузей відтворюючого господарства закладалися практичні основи для нових видів діяльності: ветеринарії, агротехніки, гідротехніки — нових розділів раціональних знань. Досвід мисливців і збирачів було покладено в основу суспільної й особистої гігієни, санітарії, застосування засобів рослинного походження (трави, корені, квіти, плоди, кора дерев та ін.) з лікувальною метою. . Значне поширення керамічного посуду сприяло використанню лікувальних відварів, які складалися за все більш складними рецептами. З розвитком скотарства пов'язане використання молока не тільки для харчових, але й для лікувальних цілей. Емпіричні пошуки в цій галузі були неможливі без найпростіших експериментів, які стосувалися і біології, і хімії. Так було закладено основи біохімії. Завдяки удосконаленню процесів виплавки металів, способів їх очищення та виготовлення сплавів з потрібними властивостями первісна хірургія отримала більш досконалі металеві інструменти: скальпель, ланцет, металевий ніж (замість кам'яного), щипці, затискачі (замість дерев'яних). Усе це сприяло прогресу практичної медицини" в активі якої були не тільки найпростіші хірургічні операції, наприклад, кровопускання й зшивання вен, але й голковколювання, масаж, фізіотерапевтичні процедури, диетика. Основою лікування залишалася народна медицина, але застосування її засобів поступово зосереджувалося в руках вузького кола професійних лікарів. Становлення професійної медицини в умовах розкладання первісного суспільства поєднувалося з ритуально-магічними діями. У виборі лікарів і шаманів не було істотної переваги тих чи інших — це відповідало, в кінцевому підсумку, загальній атмосфері еволюції духовної культури в ранньокласових суспільствах. Географія та картографія Процес консолідації племен, розвиток торгових, військових та інших відносин із сусідами розширювали обрії сукупних географічних пізнань. Потреба доповнювати усне передавання географічних знань наочними поясненнями виникла дуже рано серед корінного населення всіх частин світу. Спочатку це були короткочасні найпростіші схеми місцевості, рельєфно зображені на землі за допомогою каменів, лозин, соломи й інших підручних засобів, накреслені пальцем або палицею на піску, пухкій глині, на снігу. Потреба в більш довгостроковому наочному приладді, особливо в умовах кочового життя, привела до появи більш довговічних і портативних форм відображення місцевості за допомогою графічних методів. Карти креслили вістрям ножа чи шила на корі дерева, малювали на шкірі й тканині пензликами. Одні карти були признач ні для навчання юнаків географії, інші зберігалися в таємниці в старійшин і вождів, їхні секрети передавалися найближчим родичам по чоловічій лінії. Такі карти, доповнені усними переказами, орієнтуванням за Сонцем і зірками, використовувалися в далеких плаваннях на відстані до тисячі миль. Розширення торговельних зв'язків стимулювало подальший розвиток первісної географії й картографії. У ході трансформації первіснообщинних відносин у ранньокласове суспільство розвиток географічних знань і картографії поступово зосереджувався в руках панівної верхівки й спрямовувався на задоволення її потреб. У класовому суспільстві практична цінність географії вже нерозривно пов'язується з діяльністю державних людей і володарів. Географія Страбона починається з констатації цього факту. Виникнення та становлення обміну У первісному родовому колективі за умови панування суспільної власності на засоби виробництва й предмети споживання, економічні відносини між його членами мали розподільний, а не обмінний характер. Глибинні витоки обміну лежать у системі первісних розподільних відносин, а також особистісних і престижних відносин усередині роду, конкретний зміст яких визначається образами й символами міфологічної свідомості. Такий розподіл виконував подвійну функцію: був засобом забезпечення індивідуалізованих потреб членів громади й водночас засобом вираження соціального престижу в суспільстві, зміцнення внутріобіцинних і міжобщинних зв'язків. Таким чином, у розподілі вже виявлялися передумови обміну. З появою стійкого надлишкового продукту, а також у зв'язку із спеціалізацією родів, родин, індивідів та общин на окремих видах праці, зростанням значення міжособистісних зв'язків, ролі соціального престижу колективістський розподіл поступово перетворюється на стійкий економічний обмін. На основі поділу праці між різними общинами, спеціалізації общин на виробництві певних видів продукції (рослинництво, скотарство, ремесла) поступово формується вища форма обміну — обмін товарами (товарообмін). Як відомо, товаром називається річ, створена працею людини й призначена для обміну на інший продукт пращ. Обмін товарами можливий з тієї причини, що всі товари мають щось спільне — опредметнену в них працю, що і є субстанцією їхньої вартості. На найбільш ранніх етапах товарообміну речі не створювалися спеціально для обміну, а ставали товаром лише тоді, коли спорадично обмінювалися на інші речі, як правило, створені в іншій общині. Згодом обмін стає більш-менш систематичним. Частина продукту починає вироблятися спеціально для обміну. Таким чином, на цьому етапі зароджується товарне виробництво. На наступному історичному етапі розвитку товарообміну з усієї маси товарів виділяється один, який стає загальним еквівалентом, тобто через нього виражається вартість всіх інших товарів. Коли роль загального еквівалента закріплюється за яким-небудь товаром, що витіснив інші, то такий товар стає грошима. Найчастіше в ролі грошей виступають дорогоцінні метали. Поступово на зміну первісному типу безпосереднього спілкування приходять нові типи спілкування, нові спеціальні відносини — ті, котрі притаманні цивілізації. Підґрунтям цивілізації є здатність людини подумки співвідносити безпосередні умови своєї діяльності й спілкування з такими ж умовами інших людей, що мають місце в будь-який час і будь-де. З появою такої здатності формується новий тип єдності людей, що поєднує осіб не тільки не знайомих, але навіть таких, що не знаходилися (і не могли знаходитися) в один час в одному місці. Інакше кажучи, людина, перш ніж стати цивілізованою, повинна була навчитися спілкуватися не просто з іншими, чужими їй людьми, але й вільно почувати себе в ситуації спілкування з уявним партнером, з його знако-символічними, образними проявами. Знак речі, її образ і сама річ повинні були розмежуватися настільки, щоб їх сприймали як окремі сутності, хоч і пов'язані між собою. У даному випадку історичним критерієм найбільш розвинутих станів є грошовий товарообмін. А оскільки в грошовому товарообміні завжди присутня ситуація ризику, то свідомість повинна не тільки проектувати майбутнє, але й бути здатною досить ефективно блокувати емоційно-афективне регулювання мотиваційних станів. Інакше кажучи, тут не тільки мстив визначає мету, але й мета, можливості її реалізації впливають на мотиваційну сферу. Таким чином розвивається самосвідомість. Поділ праці Необхідною передумовою становлення цивілізації є розвиток форм поділу праці. Поділ праці полягає, по-перше, у поділі трудового процесу на окремі операції (технологічний поділ праці) і, по-друге, у закріпленні певних видів діяльності за окремими особами або групами людей (природний і суспільний поділ праці). Перший по-справжньому важливий поділ праці виростав не з будь-якої форми міжобщинного обміну, а з тієї, яка була історично перспективною, сприяла розвитку товарного обміну, максимально стимулювала економічні інтереси виробників, підтримувала максимально можливе (у тих умовах) зростання продуктивних сил і продуктивності праці, Сприяла появі регулярного (і зростаючого) стійкого надлишкового продукту. Такі умови задовольняв міжобщинний поділ праці, що виявився у виокремленні хліборобсько-скотарських племен із племен, які займалися полюванням, збиральництвом, рибальством і були здебільшого кочівниками. Наступні великі суспільні поділи праці виявилися у відокремленні від землеробства кочового скотарства, а потім і ремесла. Відокремлення ремесла від землеробства тісно пов'язане з відокремленням фізичної праці від розумової, що було найважливішою умовою становлення міста, відокремлення міста від села. Найдавніше місто виникло не просто як поселення ремісників на перехресті торговельних шляхів, а як зосередження всіх форм людської активності, що існували в цю епоху, як місце концентрації цивілізовано прогресивних форм діяльності й спілкування, що вимагають абстрактної і динамічної свідомості. Саме така свідомість була властива ремісникам і купцям, які пізніше виділилися з їх середовища. Ремісницьке виробництво має ряд принципово нових рис, які дають йому право на особливу роль порівняно з попередніми типами виробництва. Ремесло задовольняє не стільки біологічні, скільки соціально-культурні потреби людини. Продуктивність ремісницького виробництва не залежить жорстко від природних факторів, а багато в чому визначається виробничими навичками, професіоналізмом, знаннями самого виробника. У ремісницькому виробництві безпосередньо взаємодіють два природні об'єкти — предмет праці й засоби праці, а в результаті взаємодії обов'язково проявляються об'єктивні (незалежні від суб'єкта) характеристики цих предметів. На ранніх етапах товарообмін відбувався між самими виробниками й покупцями. Але такий обмін був малоефективний. Він стримував розвиток ремісницького виробництва, оскільки виробник багато часу витрачав на реалізацію свого товару. Поступово із середовища ремісників і їхніх родин виділилася група осіб, які безпосередньо забезпечували реалізацію, обмін товарів, — це були купці, торговці. Наприкінці IV—III тис. до н.е. в Месопотамії вже сформувався купецький стан. Зародившись у перед класовому суспільстві, торгівля інтенсивно розвивалася в умовах класового суспільства, в умовах цивілізації, сприяючи становленню міжнародних економічних зв'язків. Розвиток духовної культури Неолітична революція спричинила, у кінцевому підсумку, кардинальні перетворення у сфері духовної культури, у суспільній свідомості. Міфологія не могла забезпечити задовільне орієнтування людини в нових формах виробничої діяльності й у нових соціальних зв'язках. Як відповідь на суспільні потреби на зміну первісній міфологічній свідомості прийшов новий історичний тип свідомості, новий тип духовної культури. Виникнення суспільного поділу праці мало надзвичайно глибокі наслідки для становлення людської індивідуальності, розвитку духовного світу особистості. У способі життя поступово виділяються дві сфери: особистої, повсякденної, побутової життєдіяльності з відповідною свідомістю, що обслуговує структури повсякденності, і продуктивної, трудової життєдіяльності, зумовленої суспільними умовами праці, якій відповідала раціоналістично орієнтована свідомість. Внутрішній світ людини значно ускладнився за рахунок остаточного закріплення розбіжностей між соціальними й особистими, сімейно-побутовими інтересами, уявленнями, оцінками, знаннями й т.п. Ускладнилася як система мотивів, так і її зв'язки, з одного боку, зі сферою усвідомлення й досягнення мети, а з іншого боку — зі сферою потреб. З'явилися умови для виникнення глибокого внутрішнього конфлікту, виявлення підвищеної духовної напруженості, драматизму у внутрішньому світі особистості. Саме тому цивілізованість завжди драматична. А головний сюжет "драми цивілізації" — це боротьба між соціальним та особистісно мотивованим у внутрішньому світі людини, що виступає, як правило, в іпостасі боротьби добра і зла; відбувається соціально-класова поляризація суспільної свідомості, формується ідеологія і психо^ логія класового поділу суспільства: єдина, цілісна, синкретична первісна міфологічна свідомість диференціюється на відносно самостійні форми суспільної свідомості (основні компоненти духовної культури) — релігію, мораль, мистецтво, філософію, політичну ідеологію, правосвідомість і, нарешті, науку. Ціннісні форми свідомості (мораль, релігія і т.п.) формувалися спочатку більш інтенсивно в порівнянні з формами раціональної свідомості — наукою і філософією. Становлення писемності Найбільшим культурним досягненням, що утвердилося на рубежі первісного й класового суспільства, є упорядкована писемність. Вихідні відомості Згідно з найбільш розповсюдженим у наш час визначенням, письмо — додатковий щодо звукової мови засіб спілкування або засіб закріплення мовної інформації за допомогою нарисних знаків або зображень (В. О. Істрін); "знакова система фіксації мови, що дозволяє за допомогою нарисних знаків (графічних елементів) передавати мовну інформацію на відстань і закріплювати її в часі" (І. М. Дяконов); система взаємної комунікації людей за допомогою умовно застосовуваних видимих знаків (І. Гельб). Зважаючи на широке трактування поняття письма, украй важко виявити його первісні витоки у відомих у наш час масивах первісної символіки (до речі, що також не має ще й досі загальноприйнятої класифікації), специфічні передумови його генезису залишаються досить невизначеними. Так, серед писемних засобів передачі повідомлень часто згадується так зване "предметне письмо". Цим розпливчастим терміном позначаються дуже різнорідні явища: від купи листя, залишеної мисливцем на стежці з метою орієнтування для тих, хто йде слідом, до різноманітної символіки відносин між ворогуючими сторонами. Серед інших видів зорової символіки до вирішення подібних завдань наближалися перехідні від предметних до образотворчих засоби закріплення й передачі інформації. Наприклад, в Африці плем'я йоруба певним числом і взаємним розташуванням раковин каурі фіксувало й передавало відомості про взаємини людей, у т.ч. про стосунки між кредитором і боржником. Вирішальне значення для створення специфічних передумов становлення писемності мала поява й розвиток образотворчої діяльності, що використовувала пластику форм, кольори й, найголовніше, — графіку. У кінцевому підсумку, серед різних концепцій становлення писемності можна виділити три основні чинники, що визначають специфіку цього процесу: виділення графічної символіки серед інших форм первісних комунікацій, вироблення стабільних графічних засобів для передачі загального змісту повідомлень, створення стійкої системи графічних знаків для передавання мовної інформації. Розвиток піктографії Використання малюнків з метою фіксування й передавання інформації сягає корінням у часи розквіту первісного суспільства. Зачатки піктографії ("рисункового письма") більшість фахівців пов'язують з мистецтвом палеоліту, вбачаючи в його художньо-естетичних і пізнавальних функціях елементи комунікативно-меморіального призначення окремих творів. На відміну від первісного мистецтва виконання малюнків як піктограми не має на меті створення конкретних художніх образів. Тому піктографічні малюнки порівняно легко стають схематичними, а потім і умовними зображеннями, не втрачаючи при цьому основного змісту переданої з їх допомогою інформації. Згодом за кожним малюнком закріплювався строго визначений зміст, тобто зображення ставало однозначним; вироблявся єдиний спосіб накреслення малюнка в межах того фонду піктографічних позначень, якими користувалося плем'я. Поряд із процесами спрощення, схематизації окремих малюнків, наближення їх як за формою, так і за функціями до перехідних "рисунково-знакових" елементів письма, що зароджувалося, відбувалося певне ускладнення в композиційних побудовах піктографічних повідомлень. Цьому сприяло поступове введення в зображувальний арсенал піктограм деяких типів умовних знаків: рахункових, маршрутних, картографічних, знаків власності й т.д., які сформувалися раніше. Вищі форми розвитку піктографії можна відшукати в рукописах ацтеків. Вони являють собою серії багатоколірних малюнків, майстерно виконаних на оленячій шкірі або на тканині з лубу агави. Малюнки передавали поняття, а не звуки мови, причому важливу роль відігравали дати та інші чисельні позначення. Велике значення мала символіка кольорів, які застосовувалися при створенні піктограм. Розвиток ідеографії Провести чітку межу між піктографією та ідеографією неможливо. Для цього не існує незаперечних підстав ні в графічній формі піктограм та ідеограм, ні в принципах побудови закінчених повідомлень. Протягом декількох тисячоліть піктографічне письмо поступово переростало в ідеографічне, де на зміну малюнкам приходили якісь певні знаки. Ідеограми частково зберігали рисункові накреслення й були пов'язані — прямо чи побічно — зі змістом подібних знаків. На певному етапі суспільного розвитку вони стали основою для створення первинної писемності. Це був період формування держав, коли виникла нагальна потреба в точному, однозначному передаванні управлінської, господарської, статистичної інформації, у фіксуванні законів, історичних подій, релігійних настанов і, разом з тим, з'явилася можливість виділити для виконання цих функцій спеціальну категорію людей (переписувачів, жреців). * Ідеографічне письмо розвивалося в напрямку від зображення певних уявлень (образів, понять), незалежно від їх звучання в усному мовленні,—до ієрогліфів. Ієрогліфи одночасно позначали й образ (уявлення, поняття), і ті звуки, з яких складаються слова, що позначають дані образи. Найдавніші письмена Шумеру, Єгипту, Китаю, Еламу, Криту, Урарту вже в IV тис. до н.е. широко використовували ієрогліфи (тобто "священні письмена, висічені на камені" — саме так древні греки називали ранню писемність єгиптян). Становлення державності вимагало також безпомилкової однозначної фіксації в записах зростаючої кількості власних імен і географічних назв, що сприяло прогресуючій фонетизації письма. На завершальних стадіях розвитку ідеографії письмо стає словесно-складовим. Найраніше це відбувається в шумерському клинописі близько 2400 р. до н.е.: написи царя Лагаша Еаннатума виконані вже за остаточно сформованими принципами змішаного словесно-складового написання. Клинописне письмо було досить складною системою, що складалася з декількох сотень і навіть тисяч спеціальних знаків. Його засвоєння вимагало значної спеціалізації і професіоналізації. Протягом III тис. до н.е. сформувалася і єгипетська ієрогліфіка. У суспільстві з'явилася ціла соціальна верства — верства переписувачів. Безперечно, переписувачі належали до числа найбільш інформованих та освічених людей свого часу. Саме переписувач був центральною фігурою месопотамської цивілізації. Вищою формою писемності, що склалася в II тис. до н.е., була фонетична, буквена, в якій знаки позначали не предмети, а склади, звуки й графічно передавали окремі звукові позначення. Перше алфавітне письмо винайшли фінікійці. Фінікійське письмо було покладено в основу давньогрецького, а також арамейського письма, від якого пізніше виникли індійська, перська, арабська системи писемності. Писемність як можливість зберігання, нагромадження й передавання знань стала найважливішим стимулом для прискорення розвитку духовної культури й визначальною передумовою становлення науки. Один невідомий єгипетський переписувач, розмірковуючи над значенням письма, записав на папірусі понад чотири тисячі років тому: "Людина зникає, тіло її стає прахом, усі її близькі зникають з лиця Землі, але писання змушують згадати її вустами тих, хто передає це у вуста інших. Книга потрібніша за споруджений будинок, вона краща від розкішного палацу, краща за пам'ятник у храмі". , Список використаної літератури 1. Абачиеп С. К. Концепции современного естествознания (в 2-х частях). Балашиха. - 1988. - I ч.: 150 с, II ч.: 190 с. 2. Ампер А. Электродинамика. М.: ИЛ. — 1954. — 369 с. 3. Античная цивилизация. — М.: Наука. — 1973. — 269 с. 4. Аристотель. Соч. В 4-х тт. Т. 4. - М.: Мысль. - 1983. - 828 с. 5. Арцимович Л. А. Управляемые термоядерные реакции. М.: Гос. изд. физ.-мат. лит. - 1961.-468 с. 6. Арцимович Л. А. Элементарная физика плазмы. М.: Госатомйздат. — 1963. — 192 с.
1 2 3 4 5 Категория: Розміщення продуктивних сил \| Добавил: Aspirant (06.08.2013)
Просмотров: 749 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: