Реферат на тему Економічна і соціальна географія України: світове господарство - Розміщення продуктивних сил - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Економічна і соціальна географія України: світове господарство. Економічна і соціальна географія України: світове господарство План 1. Світове господарство та етапи його формування 2. Світове господарство в період науково-технічної революції (НТР) 3. Вплив НТР на галузеву структуру господарства 4. Вплив НТР на територіальну організацію виробництва 5. Література Світове господарство та етапи його формування Сукупність взаємозв'язаних національних господарств країн світу називають світовою системою господарства. У своєму розвитку вона пройшла декілька етапів. Основи формування світового господарства почали закладатися ще в давні часи, коли відбулися перший, а пізніше другий та третій суспільні поділи праці. Перший привів до утворення місцевого ринку, наслідком другого був вихід обміну на регіональний рівень. Третій суспільний поділ праці, основне значення в якому мало відокремлення торгівлі на основі грошового обігу, зумовив прискорений розвиток простого товарного виробництва й переростання регіональних ринхів у регіонально-світові. Важливу роль у становленні світового ринку відіграв період Великих географічних відкриттів та формування колоніальних імперій (XV—XVII ст.). Проте вирішальне значення для оформлення світової системи господарства мало зародження й становлення промислового виробництва. Формування світового цілісного господарства завершилося наприкінці XIX — початку XX ст. у результаті розвитку машинного виробництва, транспорту і світової торгівлі. З кінця XIX ст. до 1920-х рр. світове господарство складалося з двох підсистем: ринкового господарства індустріально розвинутих країн і малорозвинутого ринкового та доринкового господарства колоній і залежних країн. Нерівноправні відносини, низька собівартість продукції в розвинутих державах поступово призвели до перетворення відсталих країн на постачальників сировини та дешевої робочої сили. Характерною особливістю розвитку світового господарства з 1920-х до кінця 1980-х рр. було протистояння двох систем — переважно ринкової (понад 160 країн на кінець 1980-х, із яких понад ЗО — індустріально розвинутих) та командно-адміністративної (понад 20 соціалістичних країн та країн, що розвиваються, соціалістичної орієнтації). Відносини між останніми лише формально вважалися товарно-грошовими, а їхні зв'язки з іншими країнами світу були дуже обмеженими. Основними соціально-економічними підсистемами сучасного світового господарства е національні господарства:— країн розвинутої ринкової економіки;— країн ринкової економіки, що розвиваються;— держав перехідної від командно-адміністративної (централізовано-керованої) до ринкової економіки. Світове господарство в період науково-технічної революції (НТР) На відміну від науково-технічного прогресу, що супроводжує розвиток людської цивілізації, науково-технічна революція — це період часу, протягом якого відбувається якісний стрибок у розвитку науки і техніки, докорінно перетворюючи продуктивні сили суспільства. Початок науково-технічної революції припадав приблизно на середину XX ст. Для НТР характерні такі основні риси: всеосяжність; надзвичайне прискорення науково-технічних перетворень; корінна зміна ролі людини в процесі виробництва. Всеосяжність означає, що вона задіяла усі сфери людського життя, але найбільше проявилася у науці, техніці й технології, виробництві, управлінні. Визначальною рисою НТР є винятково прискорений розвиток науки, перетворення її на безпосередню продуктивну силу. Надзвичайно скоротився термін між відкриттями, винаходами у науці та їхнім впровадженням у виробництво. Багато винаходів дуже суттєво впливають на підвищення продуктивності праці, ефективність економіки в цілому. Інтелектуальний розвиток суспільства стає надзвичайно важливою передумовою господарського життя, а саме це життя багато в чому визначається постійними нововведеннями (інноваціями). Підвищена увага до знань, інформації приводить до того, що постіндустріальне суспільство часто називають інформаційним. Корінна зміна ролі людини в процесі виробництва полягає в тому, що сучасне виробництво потребує висококваліфікованих робітників, для яких характерне творче ставлення до праці і високі вимоги до людських відносин на роботі. Важлива особливість НТР полягає також у тім, що вона зародилася і продовжує розвиватися значною мірою як військово-технічна революція. Сучасна НТР охоплює чотири головні складові частини: науку, техніку і технологію, виробництво, управління. Виробництво стає усе більше наукоємним. Надзвичайно важливим економічним показником нау коємн.ості в епоху НТР стають витрати на НДДКР. Більша частка (85 таких витрат у розвинутих країнах-припадає на США, Японію, Німеччину, Францію і Велику Британію. Техніка і технологія в епоху НТР розвиваються еволюційним та революційним шляхами. Еволюційний шлях полягає у подальшому удосконалюванні уже відомих технік і технологій. Прикладами можуть слугувати збільшення потужності машин і устаткування (енергоблоків, доменних печей та ін.), вантажопідйомності і швидкості транспортних засобів (супертанкерів, літаків). Революційний шлях полягає в переході до принципово нових технік і технологій. Найяскравіший прояв революційний шлях має у виробництві та використанні електронної (передусім, мікро-електронної) техніки. Виробництво в епоху НТР розвивається за такими головними напрямками:електронізація, комплексна автоматизація, прискорений розвиток атомної енергетики, виробництво нових матеріалів, прискорений розвиток біотехнологій та космізації. Завдяки електронізації відбувається забезпечення всіх сфер виробництва засобами обчислювальної техніки. Прискорений розвиток атомної енергетики проявився перш за все у тому, що швидкими темпами почало зростати число атомних реакторів, що виробляли електроенергію. За даними М АГАТЕ, у 1990-х рр. у 28 країнах світу дія-. ло 430 атомних реакторів загальною потужністю понад 340 млн кВт. Виробництво нових матеріалів зумовлене розвитком нових галузей, які ставлять підвищені вимоги до таких традиційних конструкційних матеріалів, як чорні й кольорові метали (особливо сталь і алюміній), синтетичні полімери (особливо пластмаси і синтетичне волокно). Поряд з цим ширше почали використовуватися рідкісні метали, напівпровідникові, керамічні та інші нові матеріали. Для їхнього виробництва й обробки застосовуються сучасні методи й технології. Прискорений розвиток біотехнологій, які охоплюють мікробіологічний синтез, генну, білкову і клітинну інженерію, привів до виникнення мікробіологічної промисловості. Вона набула значного розвитку у США, Німеччині, Японії. Космізація, яка пов'язана з розвитком космонавтики, зумовила появу багатьох нових машин, приладів, сплавів, що пізніше використовуються в некосмічних галузях, виникнення авіакосміч-ної промисловості. Управління в епоху НТР також набуває дуже великого значення, особливо в зв'язку зі швидким розвитком науково-технічної інформації. У наш час відбувається швидкий перехід до машинної інформації, заснованої на використанні мікро-електроніки. Вплив НТР на галузеву структуру господарства Загальною закономірністю змін у галузевій структурі світового господарства є послідовний перехід від високої частки сільського господарства, видобувної промисловості до обробних галузей, що створюють продукцію на основі високих технологій. Найважливішою тенденцією зміни структури ВВП промислово розвинутих країн світу у другій половині XX ст. стало перетворення сфери послуг (третинного сектора) на переважаючу частину їх економіки. Нові індустріальні і постсоціалістичні країни мають приблизно однаковий рівень економічного розвитку як за показниками ВВП на одну особу, так і за галузевою структурою економіки. У цих двох групах країн зберігається відносно висока частка сільського господарства (6—10% ВВП), що поступово наближається до рівня розвинутих країн (2—4 %). Питома вага промисловості у ВВП обох груп країн (25—40 перебуває на рівні пост-індустріальних країн і навіть перевищує його. Це пов'язано з порівняно невисоким рівнем розвитку сфери послуг (45-55 % ВВП). У галузевій структурі ВВП країн, що розвиваються, залишається високою частка сільського господарства (20—35 %). Частка промисловості у ВВП цих країв найчастіше невелика (10—25 %). Помітно вища вона у країнах-експортерах мінеральної сировини і палива, тоді як частка обробної промисловості у них коливається в межах 5-15 %. Отже, в епоху НТР у сфері матеріального виробництва (первинному і вторинному секторах економіки) продовжується зміна пропорцій між промисловістю і сільським господарством на користь промисловості, якій належить провідне місце. В обробній промисловості розвинутих країн відбувається також процес переміщення центру ваги від матеріалоємних галузей (металургія, хімічна промисловість) до наукоємних (електроніка, робототехніка, органічний синтез). Нішу, що виникає у виробництві, займають нові індустріальні держави, що переводять традиційні трудоємні галузі до країн, що розвиваються, середнього і нижчого рівня. У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд осіб (близько 40 % економічно активного населення світу). У найрозвинутіших країнах, країнах з перехідною економікою, нових індустріальних державах переважає товарне, переважно інтенсивне сільське господарство. В інших країнах, що розвиваються (крім нових індустріальних країн), зберігається значна питома вага натурального господарства в агропромисловому секторі. Сільське господарство практично всіх країн світу складається з двох великих взаємозалежних галузей: рослинництва і тваринництва, співвідношення між якими помітно змінюється під впливом НТР. У високорозвинутих країнах вона обумовила перевагу тваринництва над рослинництвом. Один із проявів НТР — збільшення частки зайнятих у сфері послуг (третинному секторі економіки). У середньому у світі в третинному секторі зайнято близько 1/4 працюючих, а в США — 75 %. Загальним для цієї групи галузей третинного сектора є те, що порівняно з багатьма іншими галузями сфери послуг (транспорт і зв'язок, матеріально-технічне постачання, збут і заготівля, кредитування, фінанси і страхування) вони більше орієнтовані на виробництво і поширення знань і обслуговування населення, ніж на обслуговування галузей матеріального виробництва. НТР внесла помітні зміни в роботу світового транспорту, зокрема структуру його вантажообігу і пасажирообігу. У вантажообігу перше місце посідає морський транспорт (понад 60 %), що обслуговує насамперед міжнародну торгівлю, значно зменшилася частка залізничного транспорту (12 %), швидко зростає частка трубопровідного транспорту (13 %). Усе більшого поширення набувають перевезення, у яких беруть участь два або більше видів транспорту. У пасажирських перевезеннях лідером залишається автомобільний транспорт, частка якого підвищилася до 79 %. Значних змін зазнала світова торгівля, яка забезпечує обмін результатами виробництва — різними продуктами й виробами. Обсяг її росте високими темпами, що випереджають темпи зростання виробництва: за останнє десятиліття на кожні 10 % приросту виробництва припадає 16 % приросту світової торгівлі. Вплив НТР на територіальну організацію виробництва На розміщення різних галузей виробництва впливають різні чинники. Деякі з них є традиційними з часу виникнення цих галузей, деякі набрали значення в період НТР, а окремі фактично породжені науково-технічною революцією. Так, розміщення промисловості наприкінці XIX—початку XX ст. визначалося передусім ресурсними, перш за все природними, факторами. Вугільні і залізорудні басейни стали ядрами індустріалізації в Англії, Німеччині, Росії (Мидленд, Рур, Донбас). В епоху НТР промисловість усе менше тяжіє до мінерально-сировинних баз. Орієнтація розвинутих постіндустріальних країн на дешеву довізну сировину перетворила багато вугільних і залізорудних районів цих країн на депресивні (економічно занепаді), породивши в них безробіття і відтік населення до інших регіонів. В епоху НТР най динамічніше розвиваються країни і райони, які не мають власних сировинних баз. Так, Японія, яка імпортує до 95 % сировини і палива, зуміла стати високорозвинутою постіндустріальною країною. В інших державах відбулося переміщення підприємств металургійної промисловості від сировинних і паливних баз у нові райони, де склалася сучасна промислова структура (із Північного Сходу США до Каліфорнії, з Руру у Німеччині на південь країни та ін.). Видобувна промисловість залишається основою виробництва лише в нових ресурсних районах розвинутих країн (північні і західні території Канади, Аляска в США, північні території Австралії, шельфові зони Світового океану). В країнах, що розвиваються, мінерально-сировинні ресурси залишаються найважливішим чинником розвитку промисловості і продовжують суттєво впливати на розміщення виробництва. Одним із найважливіших чинників розміщення виробництва в сучасному світі стає демографічно-соціальний. Особливе місце серед них займає тяжіння до центрів науки й освіти (установ соціальної інфраструктури, які концентрують трудові ресурси найвищої кваліфікації — науковців, інженерів-конструкторів тощо). У першу чергу цей показник визначає географію наукоємних галузей. У розміщенні багатьох виробництв вирішальними е не тільки кваліфікація робочої сили, але й іі вартість. Цим зумовлена та ситуація, що все більше галузей обробної промисловості переміщаються ТНК у країни третього світу, щоб використовувати дешеву робочу силу. Не втратили свого значення в епоху НТР споживчий, енергетичний, транспортний чинники та ін. Все більшу роль почав відігравати чинник географічного положення окремих країн і районів. Одним із вирішальних для розміщення ряду виробництв у постіндустріальних країнах став екологічний чинник. Оскільки у них дуже жорстке природоохоронне законодавство, то багато ТНК намагаються перемістити виробництва, що сильно забруднюють довкілля (збагачення руд і виробництво концентрату, основну хімію, лісохімію тощо), до країн третього світу, а інколи і до держав з перехідною економікою. Сучасний етап розвитку світового, господарства привів до високої територіальної концентрації виробництва і населення. ЛІТЕРАТУРА 1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с. 2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с. 3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с. 4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с. 5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с. 6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с. 6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с. 7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с. 8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с. 9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с. 10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с. 11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.
1 2 3 4 5 Категория: Розміщення продуктивних сил \| Добавил: Aspirant (06.08.2013)
Просмотров: 863 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: