Реферат на тему Теоретична риторика. Види красномовства. Вітальна, прощальна, похоронна промови. Епітафії. - Риторика - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Теоретична риторика. Види красномовства. Вітальна, прощальна, похоронна промови. Епітафії. Теоретична риторика. Види красномовства. Вітальна, прощальна, похоронна промови. Епітафії. План 1. Промови з певної нагоди 2. Вітальна гостьова промова 3. Прощальна промова 4. Похоронна промова 5. Епітафії 6. Література Промови на пам'ятні дати: родини, хрестини, присвяти, привітання з успіхами і відзнаками, вступні і випускні промови, ювілейні. Всі вони мають вітальний і величальний характер, але кожний з видів таких промов відзначається своєрідністю мовного етикету, аргументації і композиції. Наприклад, на думку Феофана Прокоповича, вітальна промова до дня народження може містити такі компоненти:— щастя батьків з такої події;— сім'я і держава чекають добра і щастя від народженого;— у гарних батьків народжуються гарні продовжувачі роду;— високоморальні, мудрі, благородні, справедливі, доброчинні батьки;— діти відтворять і побільшать чесноти батьків;— успадкують красу і фізичну та моральну силу;— пора року, місце, час, супутні події додають позитивних аргументів народженому;— висловлення своїх побажань і думок з цього приводу;— на завершення піднестися думкою до Бога, щоб він нагородив народженого своєю ласкою й оберегами. Говорити треба енергійно, стрімко (не відхилятися від основної ідеї), приємно, з радістю, з внутрішнім піднесенням, пафосом. Наприклад: "Щасливим і для всіх радісним повинен бути день, який дав світові на благо держави славного, статечного, розумного мужа... Отже, радію, неначе б це був мій власний день народження, і бажаю, щоб він повторювався протягом якнайдовшого часу і щоб наступав завжди щасливий...". Промова до дня народження (іменин) може мати прославлення святих покровителів народженого (іменинника), його ідейних та моральних ідеалів і наставників. Мова таких промов насичена урочистою образною лексикою, фразеологією, вдалими афоризмами, яскравими тропами (епітетами, метафорами, порівняннями), стилістичними фігурами. Промову при складанні подяки називають євхаристичною. Цей термін походить з гомілетики (церковного красномовства), де промову-подяку Всевишньому називають євхаристією. Подячні промови виголошуються при одержанні дипломів, нагород, відзнак, подарунків, звань, посад, допомоги тощо. У такій промові, за Феофаном Прокоповичем, бажано:— сказати про свою вдячність;— скромно зазначити, що не бачиш великих заслуг за собою, вартих такої високої відзнаки;— висловити сумнів, чи зумієш висловити свою вдячність;— ти сам хотів вислужитися перед добродієм, але тебе випередила його ласка;— ласка виявляється у наданні почестей, посад, звань; любов — у доброчинності і промовах; щедрість — у матеріальній допомозі; - кому і за що, за яких обставин і умов відбулася ця доброчинність і яка за неї дяка;— на завершення годиться виразити почуття вдячності словами (тобто подякувати) або пообіцяти зберігати почуття вдячності (тобто бути вдячним) і пообіцяти віддячити, тобто заявити про свій обов'язок відплатити добром за добро, честю за честь;— просити добродія, щоб і надалі не обходив своєю ласкою, і пообіцяти свою відданість у майбутньому, щоб добродій не пошкодував за свою ласку. Вітальна гостьова промова Така промова має виявити нашу радість і душевну прихильність до гостей. Феофан Прокопович радить так будувати ці промови:— прибув той, кого чекали з великим бажанням;— чутка не обманула, а принесла правду, втішила приємною звісткою;— велике емоційне хвилювання перешкоджає нам гарно висловити свою радість, достойно привітати гостей;— ми самі себе поздоровляємо з такою радістю, тому що душею завжди супроводжуємо цих людей, а душа більшає там, де любить, а тому ми ніби повернулися самі до себе. Джерелами винайдення похвали є:— наше прагнення й очікування радості;— заслуги гостя, його чесноти, достоїнства;— любов до гостя, замилування, захоплення;— ми віддаємо гостеві наші думки, серця, шану;— найкращі побажання гостеві. Все слід оздобити епітетами, порівняннями, метафорами, стилістичними фігурами. Прощальна промова Залежить від ситуації: з якої причини прощання і як надовго. Рекомендується:— висловити біль з приводу неминучої розлуки;— сумнів, чи треба розлучатися, припущення, що можна відкласти розлуку;— чи принесе від'їзд користь;— розлука — це втрата половини себе;— розлука — це втрата почуттів, коштів, узагалі всього милого і доброго;— прохання не забувати;— завіряння, що не забудеш і сам; розлучаємося тілом, а душею залишаємося разом;— висловити надію, що буде повернення всьому, що знову буде зустріч. Усі риторичні рекомендації—це словесні аргументи на користь спілкування, які сприяють гармонійним стосункам між мовцями і слухачами. Похоронна промова Цей вид промови випадає з низки названих вище похвальних промов, вона однобічна (адресат ніколи не зреагує і не відгукнеться). Ця промова позбавлена як лестощів, так і страху відповіді. Все вже в минулому, хай хоч і найкраще. Недоліків уже немає, бо їх не можна ні змінити, ні виправити. Не вони суть життя. А чесноти, достоїнства, гідність зможуть наслідувати інші. Тому "про померлих або добре, або нічого". Феофан Прокопович радить у такій промові ширшим робити вступ: невимовний жаль, несказанний біль, якого зазнали всі: держава, церква, громада, друзі, родина. Загинули оплот Вітчизни, трибуна публічних зборів, опора правди, притулок нещасних, приклад чеснот, стовп церкви, нещадність щодо ворогів... Стиль вступу має виказувати величезний біль втрати: переривання, умовчання, паузи. В основній частині розкриваються заслуги померлого, який заслужив, щоб його пам'ятали. Назвати конкретні чесноти і добрі діяння в один або в різні періоди життя. Треба прославити подвиги і героїчну смерть, якщо вона славна: у війні, в стихії, при захисті інших тощо. На завершення треба знову висловити свій жаль, поспівчувати близьким і втішити рідних. Небіжчик жив гідно, залишив їм честь і добру славу. "Бог покликав його для нагород". Епітафії Так називають надмогильні надписи. Феофан Прокопович вважав їх "десертом красномовства", оскільки вони є мистецьки виконаними творами на пам'ятниках, обелісках, могильних плитах, статуях, склепах, арках. Греки називали надмогильні написи елогіями, похвалами особам померлих і вважали, що ці похвали є невід'ємним обов'язком нащадків. Елогії — це лаконічні сумовито-ліричні панегірики, влучні, виразні, переконливі сентенції, що можуть стати афоризмами: "memento more" (лат. пам'ятай про смерть), "Світ ловив мене, та не впіймав" (Г. Сковорода). Література 1. Дюбуа Ж., Эделин Ф., Клинкенберг Ж.-М. и др. Общая риторика. — М., J986. 2. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності. Стилістика та культура мови. — К., 1999. Зеленецкий К. П. Частная риторика. — СПб.. 1850. Златоструй. Древняя Русь X—XIII веков. —М., 1990. Зязюн І. А., СагачГ М. Краса педагогічної дії. — К., 1997. Иванова С. Ф. Путь к современной риторике. — М., 1990. — Ч. 1,2. 3. Іванько І. В. Теофан Прокопович // Філос. думка. — 1970. — № 6. Качуровський І. Основи аналізу мовних форм (стилістика). Фігури і тропи.—К., 1995. 4. Клюев Е. В. Риторика. Инвенция. Диспозиция. Элокуция. — М., 1999. 5. Кони А. Ф. Избранное. — М., 1989. 6. Корж Н. Г., Луцька Ф. Й. Із скарбниці античної мудрості. — К., 1988. 7. Корнилова Е. Н. Риторика — искусство убеждать. — М., 1998. 8. Космеда Т. А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики. — Л., 2000. 9. Костомаров В. Г. Языковой вкус эпохи. — М., 1994. 10. Кохтев И. И. Ораторская речь: Стиль и композиция. — М., 1992. 11. Кочан І. Лінгвістичний аналіз тексту. —Л., 1999. 12. Кошанский Н.Ф. Общая риторика. —СПб., 1824. 13. Кошанский Н. Ф. Частная риторика. — СПб., 1824. Кошачевський С. С. Техніка мови. — К., 1963. 14. Кравець Л. В. Риторика як класична основа системи освіти європейських народів //Рідні джерела. — 2000. — № 4. Кравець Л. В. Риторика від джерел до сучасності // Укр. мова і л-ра. — 2000. — № 5.
1 2 3 4 5 Категория: Риторика \| Добавил: Aspirant (21.07.2013)
Просмотров: 1717 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: