Реферат на тему Теоретична риторика. Елокуція. Метафора, метонімія та парономазія - Риторика - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Теоретична риторика. Елокуція. Метафора, метонімія та парономазія. Теоретична риторика. Елокуція. Метафора, метонімія та парономазія План 1. Тропи 2. Метафора 3. Метонімія 4. Парономазія 5. Література Тропи У сучасній літературознавчій стилістиці, лексикології називають переважно три тропи: метафору, метонімію і синекдоху, що виникають в результаті семантико-функціонального переносу. До того ж існують пошуки першотропу, тобто одного основного, найпершого, якому б мали підпорядковуватися інші як його різновиди, бо вже давно помічено, що вони якось споріднені і взаємоперехідні. Цю думку висловив ще в 1910 р. у праці "Символізм" Андрій Бєлий: "...форми зображальності невіддільні одна від одної: вони переходять одна в одну...; один і той самий процес живописання, переходячи різні фази, постає перед нами то як епітет, то як порівняння, то як синекдоха, то як метонімія, то як метафора..."2. Були і є спроби звести всі тропи до метафори як основного, вихідного тропу, до метонімії (Умберто Еко) і навіть до синекдохи ("Група т"). Основними спільними ознаками тропів є їх аналогійний характер і паралогічність, тому що перенос відбувається за аналогією, що є ніби логічною помилкою, але такою, яка відкриває нові риси явища і збагачує читача, новими знаннями (глобус капусти, конвертики хат — Л. Костенко; жоржини хмар — В. Свідзінський; вечори з Євангелія—Б.-І. Антонин; в'язали мислі у тугий сніпок — М. Осадчий; вишня колише гілкою світ, сонце снідає росою, вишня пасе солов'я, метелик білим рукавом утерся — Т. Мельничук). Здатність мови до тропеїчності робить її багатшою на переносні значення й відтінки, динамічнішою, свіжішою й образнішою. Метафора Метафора — це найпоширеніший і найпродуктивніший у риториці троп, а тому найвідоміший мовцям і найбільше досліджений мовознавцями. Намагаючись дістатися до суті метафори, дослідити її природу і механізм такого продуктивного процесу, як метафоризація, вчені висловлюють різні думки стосовно того, чим є метафора, що лежить в її основі3 — порівняння, аналогія, тотожність чи подібність. І те, що кожний дослідник має рацію, бо аналізований ним матеріал дає йому підстави висловити саме таку думку, вже переконує нас у тому, наскільки складним і різноаспектним явищем є метафоризація і наскільки розгалуженою і багатовимірною є метафора як троп. Йосип Мандельштам вважав, що "тільки через метафору розкривається матерія, бо немає буття без порівняння, бо й саме буття — це порівняння"1. Звичайно, поет, мабуть, мав на увазі порівняння в широкому розумінні цього поняття, яке включає в себе і зіставлення. Порівняння має тричленну структуру: суб'єкт порівняння, об'єкт порівняння й ознака, за якою відбувається порівняння: дівчина гарна, як калина. Метафора відрізняється від порівняння тим, що третій член не названий, він тільки вгадується як "привид", а тому нечіткий, розсіяний. Це залишає великий простір для творчого уявлення слухача (читача) самому "вгадати" ту ознаку, яку він "бачить" або "хоче бачити" (дівчина така свіжа, як калина; дівчина така ніжна, як калина; дівчина така красива, як калина). Метафори класифікуються за двома принципами: традиційним риторичним і лексико-граматичним. За традиційним риторичним принципом серед метафор виділяють такі:— стерті метафори, або загальномовні, такі, в яких уже втрачено свіжість, несподіваність асоціативного зв'язку між віддаленими предметами. їх вживають усі мовці, не відчуваючи фігуральності, відхилення. Значення цих метафор стає ніби прямим: ніжка стола, носик чайника, вушко голки, ручка дверей;— до стертих метафор близькими є фразеологічні метафори, або метафори-формули: пуд солі з 'їсти, сіль землі; камінь за душею, наріжний камінь, камінь спотикання; нагріти руки, тягти руку, мати руку, своя рука владика, дати по руках, під гарячу руку, їсти очима тощо;— різку метафору можна побудувати на протилежному полюсі асоціацій. Ця метафора вражає новизною, несподіваністю і непе-редбачуваністю асоціативного зв'язку. На перший погляд, такого зв'язку ніби немає. Тільки на фоні дискурсу, добре знаючи текст і підтекст; поміркувавши, повіриш у його істинність: Цей став повісплений, осінній, чорний став, як антрацит видінь, як кремінь крику вилискує Люципера очима. І не спіши вперед, бо чагарями спогадів прослалася твоя дорога дальня. (В.Стус) Отаке ти, людське горе, отака ти, чорна хлань, демократіє свободи і свободо німувань. (В.Стус) Розгорнена метафора містить кілька метафоризованих компонентів і охоплює більший семантичний простір у висловленні: Зажурених двоє віч, криві терези рамен, гербарій дзвінких долонь — з ночі. Ти десь живеш на призабутім березі моїх змілілих пам 'ятей. Блукаєш пустелею моїх молодощасть, як біла тінь суворої скорботи. Наді мною синє віко неба: сіро-чорна шлакова труна геть обшила душу. (В.Стус) Метафора з часів античної риторики й філософії була і є в центрі уваги вчених-лінгвістів, філософів, психологів, бо це один з основних шляхів пізнання реальності й ідеалу шляхом перенесення понять з однієї сфери в іншу: від конкретно-чуттєвої до абстрактної, від матеріальної до духовної. Метафору можна назвати логікою в образі, настільки точно вона може передати сутність обраного явища, субстанції в образі. Метафора є в науці, культурі, освіті. В часи розвитку інформаційних технологій, інтенсивного розвитку реклами, коли вимагається короткий, чіткий, але ємкий та образний вербальний текст, який би швидко запам'ятався, засвоївся і "збудив" свідомість саме на цей, актуалізований предмет, роль метафори у мовному спілкуванні зростає. Визначний філософ і письменник X. Ортега-і-Гассет вважав, що метафора подовжує "руку" інтелекту, її роль у логіці можна уподібнити до вудочки на рибалці чи рушниці на полюванні. Метафора виконує кілька функцій: пізнавальну, номінативну й образну. Метафорою користуються для опису і пояснення складних явищ у процесі наукового дослідження. В результаті сформувався цілий клас наукових метафор. Метафору використовують як назву для нових предметів, речей, явищ: мишка (для управління комп'ютером), лапка (у швейній машині), собачка (деталь), кросівки, вітрівка, в'єтнамки, бікіні та багато інших. Так виникають загальномовні метафори, які через часту вживаність і поширеність втрачають свою фігуральну ознаку. Проте найбільш помітною й експлуатованою є первинна і основна функція метафори—образна. Вона здатна швидко й точно активізувати перцептивні можливості слухача, викликати спрогнозований відгук у свідомості й почуттях. Вміння мовця творити свої, оригінальні метафори — це великий талант. Про це говорив ще Арістотель. Навчитися метафоризувати важко, але можливо. Механізм конструювання метафори складається з кількох етапів. Перший етап — це формування ідеї і пошук основного образу для її вираження — суб'єкта метафори. Другий етап — пошук додаткового об'єкта, який міг би стати образним компонентом і збудити у свідомості слухача певну асоціацію об'єкта метафори. Третій етап — це синтез обраних об'єктів — суб'єкта та об'єкта, при якому ознаки обох створюють новий образ. Як приклад можна навести пошук і створення метафори для рекламування мобільного телефону "Нокіа", описані А. Бичковою у журналі "Реклама": Ознаки об'єкта: \| Асоціації, що виникли за аналогією до цих ознак: мініатюрний \| іграшка, метелик, птах забезпечує постійний зв'язок \| бути завжди напоготові, контролювати, непомітно, поряд, дім, батьківщина надійність \| не підведе, можна йти в розвідку, Штірліц відома торгова марка \| популярний герой, радість впізнання, зірка, герой фантазій престижний \| крок до успіху, впевненість у собі, супермен зручний, простий для використання \| завжди зі мною, ти не один у лісі і полі Наступний етап — зіставлення між собою асоціацій, в результаті чого народилася розгорнена метафора, в якій використано образні аналогії: мініатюрний — птах постійний зв'язок — мобільний телефон надійність — не підведе, Штірліц відома торгова марка — популярний герой престижний — супермен зручний — ти не один (а з телефоном) В результаті відбору варіантів метафора втілилася в такий рекламний малюнок: Штірліц на фоні весняного неба з мобільним телефоном у руці мрійно дивиться на журавлів. Внизу напис: "Краще "Нокіа" в руці, ніж журавель у небі", модифікований з відомої приказки "Краще синиця в жмені, ніж журавель у небі". Синестезія (від гр. БупаізиЧеБІв — одночасне сприйняття) — різновид метафори, побудований на поєднанні лексем, що позначають різні сфери чуттів або щось сприйняте одночасно різними органами відчуттів. В результаті синестезії утворюються синтетичні художні образи з акустичними компонентами: Коливалося флейтами Там, де сонце зайшло; Гей над дорогою стоїть верба, Дзвінкі дощові струни ловить. (П. Тичина) Метонімія Метонімія (від гр. metonimia — перейменування) — це метафоричний троп, основу якого складає заміна одних назв іншими на ґрунті асоціації за суміжністю їх значень: золото у вухах (замість: золоті сережки чи сережки з золота), кришталь на столі (мають на увазі вироби з кришталю), столове срібло (прибори з срібла), вивчали Шевченка (твори Шевченка), подай математику (підручник з математики), зібралася вся школа (учні й учителі школи), відділ у відпустці (співробітники відділу), немає серця (жорстокий). Метонімія справляє враження мовлення "навпростець" і є стильовою рисою живої розмовної мови. Як скомпресована, згорнена номінативна структура метонімія зручна для використання в усному мовленні, відповідно продуктивна, стилістично експресивна і не виходить за межі стильових норм. Нікого не дивують вирази на зразок: міністерство згодне, район знайшов кошти, інститут підтягнувся, його знає весь будинок, село повчало тощо. У художньому тексті метонімія цікава тим, що ніби вихоплює і висвітлює найважливіше слово, фокусує на ньому увагу. Наприклад: Кругом листочки обведу тай списую Сковороду (Т. Шевченко); Через сліпучу призму пекторалі тепер для нас всі скіфи золоті. Бо як вони свій епос не створили, чи нам його не трапилось гортать, — то що ж лишилось? Піднімати брили. Історію по золоту читать; Вони твій хист поклали під фуганок; В тіні олив, закохані в Елладу, де птиця фенікс ще раз ожила, ми, юні пташенята того Саду, пили мистецтво з першоджерела (Л. Костенко). Метонімія може поширюватися за допомогою епітета, який і вказує на предмет метонімічного переносу. Наприклад, чаїний жаль (замість крик): А десь же є і степові кринички, і степові озеречка, і чаїний жаль над ними (М. Стельмах). Синекдоха (від гр. synekdoche) — це різновид метонімії, такий тропеїчний зворот, в якому ціле подається через назву його частини, загальне — через його часткове вираження: влаштувався на роботу, може, яку копійку заробить; всі чекали вечері, бо досі не було й крихти в роті; не ступала людська нога; щоб і ноги твоєї там не було; він накинув оком; ділилися шматком хліба [дружно жили]; мас десь руку; не показує носа. Метонімія і синекдоха пов'язані функцією заміщення назв на фунті асоціації за залежністю і суміжністю. Проте якщо метонімія заміщає назвою цілі його частини (слухав Шопена), то синекдоха заміщає назвою частини ціле, що складається з таких частин. Наприклад: Ніхто з нас ще не написав "Реве та стогне.,,", тобто ніхто ще не може писати так, як писав Шевченко; Старий Мартин, жебрацький покровитель, з тобою тут поділиться плащем [дасть притулок і догляд]; Човни ж везли у десять пар волів, явивши тільки вуса з-під брилів (Л. Костенко). У риториках такі тропи називають фігурами заміщення. Парономазія Парономазія (гр. paronomasia — "біля називання")—стилістична фігура, що виникає на каламбурному зближенні близьких за звучанням, але різних за змістом слів: талант твій латаний (Т. Шевченко); вогонь вагань (Д. Фальківський); будьте безумні — не зимні, атоми утоми (П. Тичина); серпанок серпня (І. Драч); груди грудня (М. Вінграновський); у білій білоті недосягання (В. Стус); Зимно, зимно вітер над землею віє. І кричить, і виє, і когось шукає (О. Олесь). Парономазію можна назвати звуковою метафорою, при якій ідея звукового зближення слів поширюється на семантику і веде їх до смислового зближення. Виникають нові несподівані умовно-асоціативні образи; Синь уже синіє. Ніч іде нечутно, та для міста ночі наче і нема (В. Сосюра); Борвій-буран схопив дерева в бран; І ніжним чадом, чудом чистим бузкова свічка понад листом вже злотом-променем жива (І. Драч); Моєнечуване терпіння іще ніхто не переміг, бо за терпінням є Трипілля, аза Черніговом — Черніг (Л. Костенко); І вже болить душа на дуб здубіла, в цій чужаниці, чужбі, чужині! (В. Сгус). Широко використовується звуко-семантичне зближення слів у сучасній українській поезії. Слова, близькі за звучанням, зазнають поетичної семантизації і створюють асоціативно-узагальнену форму, яку називають паронімічною атракцією (лат. attractio—притягування). Паронімічна атракція може формуватися на фольклорній семантичній паралелі: Та забіліли сніги, забілиш білі, ще й дібровонька... Та заболіло тіло бурлацькеє біле, ще й головонька (Нар. пісня). Наприклад, в українській культурній традиції білий колір викликає приємні асоціації і ніби притягує до себе різні дистрибути: білі руки, біле личко, біла хата, білий лебідь, білий цвіт на калині; плаче тепер білим цвітом мамина вишня в саду (Д. Луценко) тощо. На зв'язках і перенесенні називань—білий сніг [сивина] на скронях — зболіла душа — посивіла голова — побіліла голова — виникла асоціативно-узагальнена поетична формула білий біль: ...болем збілілим (О. Олесь); Лечу над білим болем бездоріж... (Л. Костенко); Білого болю, як білого терну (І. Драч); Прив'язаназа коси до сосни біліє, наче біль, за біль біліша (В. Стус). Література 1. Абрамович С. Риторика та гомілетика. — Чернівці, 1995. Аверинцев С. С Риторика и истоки европейской литературной традиции. — М., 1996. Александров Д. Н. Риторика. — М., 1999. Андреев В. И. Деловая риторика. — М., 1995. 2. Андреев В. И. Деловая риторика: Практический курс делового общения и ораторского мастерства. —М., 1995. Аннушкин В. И. Первая русская "Риторика". — М., 1989. Античные риторики. — М., 1978. 3. Античные теории языка и стиля: Антология текстов. — Л., 1996. 4. Апресян Г. 3. Ораторское искусство. — М., 1978. 5. Арістотель. Поетика / Пер. Б. Тена. — К., 1967. 6. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. —Л., 2000. 7. Безменова И. А. Очерки по теории и истории риторики. — М., 1991. 8. Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации. — К., 1997. 9. Буда В. А. Лінгвостилістика сучасного історичного роману про добу козацтва. — К., 1998. Ваганова Д. X. Риторика в интеллектуальных играх и тренингах. — М., 1999. 10. Введенская Л. А., Павлова Л. Г. Культура и искусство речи: Современная 11. риторика. — Ростов н/Д., 1995. Виндельбанд В. Платон. — К., 1993. Волков А. А. Основы русской риторики. — М., 1996. Вомперский В. П. Русские риторики XVII—XVIII вв. — М, 1988. Гурвич С. С, Погорілко В. Ф„ Герман М. А. Основи риторики. — К., 1988. Демосфен. Речи. — М., 1994. 12. Державін В. Вчення античної риторики про фігури сенсу. — Мюнхен, 1965.
1 2 3 4 5 Категория: Риторика \| Добавил: Aspirant (21.07.2013)
Просмотров: 1035 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: