Реферат на тему Стиль мови - Риторика - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Стиль мови. Стиль мови Наука про стилі ораторського мистецтва виникла у Дав-ній Греції. Горгія, який першим почав прикрашати свої промови, вважають творцем стилістичних прикрас прози. Подальший розвиток науки про стиль ораторської мови належить Тразімаху, Аристотелеві і його учневі Теофрасту. У третій книзі «Риторики» Аристотель розглядає проблеми ораторського стилю, зокрема питання про його значення. Він вчив: «Не повинно вислизати від нашої уваги, що для кожного роду мови придатний особливий стиль, не один і той же стиль у мові письмовій і промові під час дискусій, у промові політичній і у промові судовій». Античні теоретики розуміли ораторський стиль як су-купність засобів і прийомів, що їх використовує оратор під час складання і виголошення промови. Сюди відносили добір слів, їх розміщення і зв'язок, з'єднування виразів, період, ритм, словесні фігури, фігури думки. Як визначають стиль наші сучасники? Під стилем (від лат. «stylus» — стрижень для письма) розуміють спосіб використання мови, заснований на виборі з різноманітних мовленнєвих запасів тих засобів, які найкращим чином забезпечують спілкування між людьми її даних умовах. З цієї характеристики стилю випливає висновок: існують об'єктивна (яка залежить відстану мови) і суб'єктивна (яка залежить від того, хто говорить) сторони стилю. Тому пра-вомірно говорити про мовленнєві стилі (об'єктивна сторона) і стиль індивідуальної промови (суб'єктивна сторона). Розпізнають такі стилі: розмовно-побутовий (розмов-ний); офіційно-діловий; науковий; ораторсько-публіцистичний; літературно-художній. Кожний з них характеризується «набором» певних мовленнєвих засобів, які і складають його особливості. Розмовно-побутовий стиль «обслуговує» сферу повсякденних неофіційних стосунків людей. Йому притаманні діалогічність, невимушеність і емоційність спілкування, стихійність, знижуваність мовленнєвих засобів. Офіційно-діловий стиль пронизаний ідеєю «зобов'язаності». Висловлювання точні, однозначні, вираження ін-дивідуальних особливостей мовця максимально приглуше-не. Цей стиль притаманний текстам різних державних актів, законів, документів. Лексика таких текстів пере-важно емоційно нейтральна, як би стандартна, нерідко спеціальна, термінологічна (позивач, відповідач, покаран-ня, за рахунок засобів фонду соціального забезпечення і т.п.). В лекції можуть зустрічатися слова і звороти офіцій-но-ділового стилю, але виступ у цілому не може будуватися на використанні подібних мовленнєвих засобів. Зловжи-вання ними породжує «канцелярист». Сферу дослідницької діяльності «обслуговує» науковий стиль. Він відображає характер наукового мислення: логіч-ність, абстрагованість, узагальненість, точність, пошук міфічно-наслідкових зв'язків. Наукові тексти багаті на терміни. Ораторсько-публіцистичний стиль вельми неоднорід-ний, бо різні цілі спілкування оратора зі слухачами. Голов-ні його риси: інформаційність, агітаційно-пропагандистська спрямованість, виразність у сполученні з «публіцис-тичним стандартом» (внести гідний вклад, стати на трудо-ву вахту тощо). Літературно-художній стиль найбільш багатий мовлен-нєвими ресурсами, багатоплановий і різноманітний. Що ж характерно для ораторської промови у стилістич-ному плані? Насамперед, ораторська промова — промова усна. Вся її побудова, усі мовленнєві засоби, всі виразні можливості мови повинні бути підпорядковані цілям без-посереднього спілкування зі слухачами. Публічному ви-ступу повинні бути притаманні всі кращі якості усної про-мови: інтонаційна виразність, гнучкий синтаксис, безпо-середність переживання думки, єдність слова і жесту, живе відчуття співрозмовника і контакт з ним. Стилістична своєрідність ораторської промови визна-чається вдалим сполученням різних мовленнєвих засобів. Основна ідея, яку треба засвоїти, — стильові принципи та системи не є чимось мертвим і застиглим. Вони функці-ональні: залежно від свого завдання оратор може викорис-тати принципи одного чи іншого стилю, або й скомбінувати їх у своєму тексті. Так само він може уникати певної сти-лістики, якщо інша небажана. Стиль лекцій, публічного виступу — це завжди пошук, проба, творчість. Недарма кажуть: стиль — це людина. Отже, проблеми мови і стилю публічної промови достат-ньо складні й багатогранні, а мовленнєві навички й уміння складають важливу частину ораторської майстерності. Гарний оратор завжди прагне до установлення не тільки інтелектуальних, моральних, ідейних контактів з аудито-рією, але й контактів словесних. Література Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988. “Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.; М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.; «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р. Історія красномовства. – к., 2000. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.
1 2 3 4 5 Категория: Риторика \| Добавил: Aspirant (21.07.2013)
Просмотров: 397 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: