Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Риторика |
Реферат на тему Полеміка як форма ораторського мистецтва: сутність, принципи, прийоми
Реферат на тему:Полеміка як форма ораторського мистецтва: сутність, принципи, прийоми. Полеміка як форма ораторського мистецтва: сутність, принципи, прийоми Теорія і методика красномовства розглядає методи ора-торської діяльності, що являють собою основний спосіб зв'язку між оратором і аудиторією, завдяки якому переда-ється і засвоюється інформація, здійснюється вплив на слухачів. Серед методів і прийомів спілкування з аудиторією важ-ливе місце посідає полеміка — одна з ефективних форм впливу на слухачів, найважливіший засіб їх переконання. Щодо цього, розгляньмо питання про те, як і за яких об-ставин вона виникає, як організовується, як активізує слухачів. Уміння організовувати полеміку, скеровувати її потре-бує від оратора великої майстерності, глибоких знань. Го-стра полемічна бесіда — найскладніша форма зближення з аудиторією. Термін «полеміка» походить від давньогрецького слова «полемікос» — войовничий, ворожий. Більш чітке визна-чення даного поняття можна знайти, наприклад, у енци-клопедичному словнику, де зазначається, що полеміка — гостра дискусія стосовно будь-якого спірного питання. Це не звичайна суперечка, а таке публічне обговорення, при якому є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і поглядів. Виходячи з цього, полеміку можна визна-чити як боротьбу принципово протилежних думок щодо того чи іншого питання, тобто публічний спір з метою за-хистити, обстояти свою точку зору і спростувати думку опонента. Зданого визначення випливає, що полеміка відрізня-ється від дискусії, диспуту саме своєю цілеспрямованістю. Учасники дискусії, диспуту, зіставляючи суперечливі су-дження, намагаються дійти єдиної думки, знайти загальне рішення, встановити істину. Мета полеміки інша — по-трібно здобути перемогу над опонентом, обстояти і затвер-дити власну позицію. Полеміка — це наука і мистецтво переконувати. Вона вчить стверджувати думки аргументовнішими, переконливими і безперечними науковими дока-зами. Отже, мета полеміки —досягнення істини чи її пере-вірка. Як слід вести полеміку, щоб вона була корисною і про-дуктивною? Насамперед необхідно оволодіти деякими принципами полеміки. Один із принципів ведення полеміки є чесність і принциповість ведення полеміки. Перед тим, як спростувати погляди опонента, потрібно точно і чітко сформулювати позицію, згідно з якою полемізують. Визначеність предмета спору і вихідних позицій — одна з основних вимог до полеміки. У жодному разі не можна перекручувати позицію опо-нента. Цим оратор підриває довіру до власної позиції у слухачів. Потрібно виявити дійсні й істинні положення опонента і вміти критикувати їх. Важливого значення набуває і принцип використання емоцій у полеміці. Певна річ, без людських емоцій ніколи не було, нема і не може бути пошуку істини. Не можна вести полеміку без емоційного, суб'єктивного ставлення до питань, що обстоюються. Проте не слід перебувати у полоні емоцій, тобто давати перевагу почуттям над розумом. Характерний принцип полеміки — виявлення невід-повідностей і суперечностей у поглядах опонента, одно-бічності його позицій. Зрозуміло, воно потребує опану-вання діалектичною і формальною логікою, наявності високої культури мислення. Якщо оратор глибоко і до кінця переконаний в істинності своєї позиції (а інакше немає сенсу її обстоювати), належить розкрити хибність позицій опонента: продемонструвати слухачам, чому вона помилково уявляється їм правильною, привабливою; ви-світлити, внаслідок яких лавірувань опонент зміг зроби-ти свою позицію зовні переконливою і логічною. Відомо, що істина потребує не декларування, а до-казу. Не роблячи екскурсу в логіку, можна висловити низку міркувань про застосування різних способів ар-гументації. У дискусії з малопідготовленою аудиторією, мабуть, до-речно застосувати метод індукції, тобто спочатку висунути тезу, а потім на переконливих прикладах довести її істин-ність. Для підготовленої аудиторії доцільніше використовувати метод дедукції. Існує й третій спосіб доказу — аналогія, яка відрізня-ється особливою наочністю. Вона дозволяє доступно пояс-нити, доказати надто складні положення, активізує увагу* слухачів і підвищує переконливість мови. Важливим принципом ведення полеміки є також уміле використання гумору, іронії, сарказму, сатири. Висмію-вання опонента — прийнятний захід у ході полемічної бе-сіди. Однак його застосування потребує дотримання певних вимог. По-перше, ніяким гумором, ніякою іронією, жодним сарказмом не можна підміняти логічну критику і розкрит-тя позицій опонента. У полеміці сарказм, гумор, жарт над суперечником повинні вживатися в поєднанні, в сукупнос-ті з усіма іншими заходами розкриття і критики позиції опонента. По-друге, як у ході полеміки в цілому, так і у викорис-танні гумору необхідна тактовність. До гумору слід удава-тися тактовно, не торкаючись гідності особистості. Перелічені принципи є обов'язковими під час ведення будь-якої полеміки, але це зовсім не означає, що ними ви-черпуються всі поради і твердження. Щоразу полеміка вимагає, звичайна річ, своїх особливих засобів, своєї мето-дики ведення. У процесі полеміки використовуються різні прийоми. Дуже добре, якщо сторона, яка стоїть на правильних по-зиціях, зможе передбачити можливі заперечення сторони протилежної і навіть відкрито висловити це передбачення: нам скажуть...», « тут нам можуть, мабуть, заперечити...» і т. ін. Дозволеним у полеміці є прийоми доведення аргументів опонента до абсурду. Буцімто становлячись на його місце, мовби договорюючи за нього, можна показати, до якої безвиході за логікою приведуть його безпідставні суджен-ня. Між іншим, до цього прийому і зводилась Сократова іронія. Можна використовувати прийом «відтягнути запере-чення». Він означає, що заперечення можна, хоча і неба-жано, трохи відтягувати, якщо з якихось причин (розгуб-леність, безпам'ятність.) в даний момент немає сил одразу заперечити і необхідний деякий час, щоб зібратися з дум-ками. Зрозуміло, бажано бити одразу по головних і сильних аргументах противника. Але якщо проти них не знайшлося миттєвих вагомих заперечень, потрібно спочатку спрос-товувати другорядні доводи, а потім, зібравши сили, спря-мувати удар на головні. В полеміці можна використовувати прийом «заковту-вання гачка», суть якого полягає в наведенні доводів на користь противника (з якими той згодний), а потім — не-сподівана демонстрація їх неспроможності. В окремих випадках доцільно застосовувати полемічні прийоми «зіставлення суб'єктивних прагнень опонента з об'єктивним значенням його позиції». Даний прийом роз’яснює тому, хто помиляється, істинний, в деякій мірі прихований від нього смисл його позиції (на чий млин він ллє воду). Всі ці прийоми вважаються припустимими, вони можуть використовуватися в публічному спорі. їх застосування не заважає з'ясуванню істини, не компрометує опонента. Література Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988. “Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.; М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.; «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р. Історія красномовства. – к., 2000. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999. | |
Просмотров: 423 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0 | |