Реферат на тему Основи ораторського мистецтва - Риторика - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Основи ораторського мистецтва. Основи ораторського мистецтва Коли ми ведемо мову про ораторське мистецтво, ми за-вжди маємо на увазі одне й те саме: форму, в якій розгля-дається зміст. Під формою розуміється майстерність ви-кладання змісту. І коли мова йде про підвищення ефектив-ності ораторського мистецтва, майстерності, питання стоїть саме про форму передачі змісту, ідеї і аргументи на її до-ведення. Існують певні чинники підвищення майстерності публіч-ного виступу: мовні, технічні, психологічні, педагогічні (дидактичні), логічні. Мовні, технічні (інтонаційні) — це способи передачі Інформації. Вони впливають на якість інформації опосеред-ковано, підсилюючи (або послаблюючи) інформацію, чи паніть сприйнятою з точністю до навпаки. Культура мовна її інтонаційна (технічна) визначає ефективність впливу, це закономірність сприйняття, закономірність процесу пере-конаний. Психологічний чинник також дуже впливовий: слово спрямоване на людей, які в той час виконують діяльність слухання, важку діяльність, отже оратору необхідно знати психологічні закономірності прояву уявлення, уваги, сприйняття. Необхідно знати також про дидактичні засоби підтримання уваги, організації контакту оратора і аудито-рії, що значною мірою впливає на ефективність слухання, навчання взагалі. Останній, логічний фактор, забезпечує організацію інформації з точки зору упорядкування про-цесу мислення, його послідовності, незаперечності, тотож-ності, доказовості. Отже, існує п'ять основ ораторського мистецтва: лінг-вістична (мовна), техніко-інтонаційна, психологічна, пе-дагогічна (дидактична), логічна. Ці основи нерівнозначні. Чотири перші можна назвати зовнішніми, вони впливають опосередковано; остання — внутрішня, вона впливає без-посередньо. Дійсно, коли говорить оратор перші хвилини, часто сприйняти, зрозуміти його ідею та аргументи майже не-можливо. З чим ми стикаємося на самому початку розмови? З мовою. І якщо оратор припускається мовних помилок або нова безбарвна, то аудиторія слідкує не за тим, що оратор говорить, а як, і, зробивши висновок про відсутність мовної культури, починає сумніватися в його ідеї. Часто до ідеї справа і не доходить. Тим більше, що і невірно інтонована промова може перекрутити її зміст. Значне місце посідає також психологічна основа, адже оратор має справу з живими людьми, а не з механізмами, тому оратор мас опікуватися тим, сприймають його ідеї чи ні, розуміють чи ні, співчувають чи ні. Переконання, таким чином, залежить від того, чи створи в він необхідну атмосфе-ру в аудиторії, чи налагодив контакт зі слухачами. Вданому випадку мова йде про комунікативні уміння оратора подо-лати перешкоди спілкування, які завжди виникають у кожного оратора саме через психологічні труднощі такої діяльності людини, як слухання (нестійкість сприйняття, нетривалість уваги, інерція включеності, «відчуження» думки іншого тощо). На подолання психологічних перешкод спілкування спрямована дидактична (педагогічна) основа як сукупність способів, прийомів та принципів усного виступу для ефек-тивності навчання. Для засвоєння ідеї, сприйняття аргу-ментів, для переконання важливо і те, як побудована уся промова, чи відповідає вона принципам органічної єдності, посилення, економії, наочності тощо. Чи вдало застосовані композиційні прийоми. Нарешті, внутрішня основа, логічна. Під логічністю ми розуміємо таке міркування, яке відповідає основним логіч-ним принципам і законам. Всі ці основи ми докладно розглянемо в наступних темах курсу, тут лише зауважимо про їх співвідношення. Зістав-те, порівняйте перші чотири (мовна, технічна, психологіч-ні, дидактична) і п'яту (логічну). Вони відрізняються за такими параметрами. По-перше, зовнішні фактори, основи можуть видозмінюватися за ступенем. Що це означає? Що можна в більшій-меншій мірі оволодіти мовною культурою, педагогічною майстерністю, психологічними знаннями й умінням спілкування. Логіка ж відноситься до таких якос-тей, які не змінюються за ступенем, як наприклад, колір: більше червоний, менше червоний. Логіки ж не може бути більше або менше — вона або є, або її нема. Ця відміна іс-тотна. По-друге, зовнішні фактори припускають взаємо-компенсацію: один оратор відрізняється мовним впливом, другий приваблює тим, що налагодив тісний контакт, тре-тій досконало оводів педагогічними прийомами, четвертий віртуозно інтонує промову. І все це підкреслює індивіду-альний стиль оратора, який визначається саме за рахунок зовнішніх факторів. І все ж будь-який виступ оцінюється перш за все з точки зору логіки. Аудиторія може пробачити недоліки мовні, відсутність педагогічної майстерності тощо, але не пробачить лише одного — коли у виступі немає ло-гіки. Тут не врятує ні «оксфордська» вимова, ні уміння психологічно утримувати аудиторію. Отже, провідним фактором, головною основою ораторського мистецтва є логічність промови. Наразі зауважимо, що протиставлення факторів зробле-но свідомо, щоб показати їх роль. Насправді ж вони спра-цьовують разом, в комплексі, впливаючи на переконаність аудиторії, що особливо важливо для ораторів-юристів, адже їх ораторське мистецтво обумовлене регулятивною діяль-ністю, що визначає як долю суспільства, так і окремої людини в ньому. Практика ж доводить, що не всі юристи можуть говорити яскраво, образно. їх мова має бути до-ступною, грамотною, аргументованою, суттєво переконли-вою, бо вони формують науково-правові переконання, впливають на правову свідомість людей. А для цього юристи, виступаючи публічно (і не лише в суді), мають уміти побудувати свою промову таким чином, щоб привернути увагу аудиторії і утримати її впродовж всього виступу, повно і об'єктивно дати аналіз проблемі, побудувати систему доказів або спростувань, зробити певні висновки і переконати в їх правильності аудиторію. При цьому необхідно володіти прийомами здійснення психоло-гічного впливу на аудиторію, знайти єдино необхідні слова для виразу своїх думок (і чим змістовніша думка, тим до-сконалішою повинна бути її форма). Ораторське мистецтво, будучи складовою частиною про-фесійних якостей юриста, є також ефективним засобом емоційного впливу. Мовно-виразні та інтонаційні засоби промови допомагають оратору краще передати думку, ак-центувати увагу на деталях проблеми. Точно вибрані мовні засоби допомагають хвилювати аудиторію. Таким чином, формулюючи вимоги до знань та умінь майбутнього спеціаліста-юриста, можна зазначити, що він повинен: а)знати:— особливості і характеристики етапів діяльності оратора — закони винаходу думки, класифікації родів і видів ораторського виступу; методи розробки концепції виступу; критерії відбору проблем у темі, викриття протиріч у проблемі; загальні принципи побудови публічного виступу; способи викладення матеріалу виступу; способи активізації мислення аудиторії; культуру публічної промови; соціально-психологічні закони спілкування оратора і аудиторії; характерис-тику мови щодо акустико-фізіологічних позицій; принципи і способи проведення полеміки; монологічну і діалогічну форми судової промови, особливості підготовки судової промови; б) уміти:— моделювати спілкування з різними людьми і аудито-ріями в професійній діяльності; будувати тактику виступу і аргументації; знаходити і ліквідовувати логічні помилки публічного виступу: вміло під-бирати і застосовувати інтонаційно-виразні засоби мовлення; різноманітити механізм наочності слова; знімати напруження перед виступом; розробляти й вибирати згідно з обставинами справи, характером судового процесу й особливостями аудиторії стратегію і тактику судової промови. Таким чином, кожен оратор, усвідомлює він це чи ні, має три «обличчя»: Це особа, яка професійно висловлюється про певний предмет, тобто має: а) фундаментальні знання у певній галузі, б) знання найбільш типових точок зору, в) розуміння гострих проблем з предмета промови. Це виразник громадської думки і вихователь: підко-ряється при здійсненні ораторської діяльності принципам: а) відповідності особистої поведінки тим ідеям, які він про-голошує у своєму виступі; б) єдності слова і справи; и) не-ухильного дотриманні етичних стосунків з аудиторією. Це людина, яка не тільки досконало володіє прийо-мами доказовості ораторської майстерності, а також має наступні риси: а) любов до істини; б) ясність мислення й висловлювання, в) емоційність; г) повагу до аудиторії. Всі ці сторони важливі в комплексі. Перші дві складають фундамент, підґрунтя, на якому можливе існування безпо-середньо ораторських якостей. Розглянемо ці риси деталь-ніше. Мати фундаментальні знання — це зовсім не означає, що людина повинна знати все. Справа в іншому — треба знати головні, фундаментальні поняття, закони й т. ін., які стосуються предмета вашого виступу. Скоріше всього, що безпосередньо вони всі у промові використані не будуть. Але їх знання надасть внутрішньої логічності промові, стрункості викладенню і стане засобом запобігання неба-жаних випадків, пов'язаних з запитаннями, репліками аудиторії, незвичним поворотом теми тощо. Найбільш типові точки зору — це такі, які пов'язані з істотними інтересами, що так або інакше виплітають з предмета промови. їх знання дозволить вибрати найбільш ефективну лінію поведінки в аудиторії, упевнено почувати себе впродовж виступу, бо будь-який приватний випадок врешті-решт стосується певної типової точки зору. Знання гострих проблем обіймає ті з них, які є найбільш гострими для конкретної, певної аудиторії і викликають найчастіші спори у тій сфері, про яку ви ведете мову. Розу-міння вами таких проблем викликає повагу аудиторії й має дуже важливе значення у випадках виникнення полеміки. Оратор дійсно виразник громадської думки, адже про що б він не казав, він завжди, переконуючи, до чогось за-кликає, за щось агітує. А для того, щоб заклик був почутий, необхідна відповідність особистої поведінки тим принци-пам, про які йдеться у промові. Безглуздо, наприклад, ха-барнику закликати до боротьби з корупцією — це тільки її (корупцію)посилить. Єдність слова і справи не є повтором попередньої риси. Суть у тому, що з ідей і закликів мають. робитися практич-ні висновки, причому такі, які, по-перше, відповідають масштабу висловлених ідей, і, по-друге, здійснені у житті. Запропоновані копійкові практичні заходи, що випливають із глобальних ідей, підривають допіру як до ідей оратора, так і до його пропозицій. Дотримання етичних відносин є основою людської куль-тури, ораторської праці. Дотримуючись неуклінно на очах аудиторії певних вимог, оратор, по-перше, примушує її рахуватися з цими вимогами, створює необхідні позитивні, елементарні відносини, навіть в екстремальних ситуаціях, а по-друге, це є важливим виховуючим моментом, пред-метно повчаючи слухачів певним нормам моральності. Із ораторських якостей, яких можна назвати не один десяток, основоположними (тобто такими, від яких зале-жать інші якості) є три: це ясність мислення й розмірковування. Навіть якщо у вас дефекти мовлення, то слухачі вас зрозуміють, а якщо ви ще й цікаво розповідаєте, то дефекти слаб-шають, їх майже не помічають. Але якщо не буде ясності мислення, то все інше стане непотрібним. З цього приводу А.Ф. Коні писав: «Треба говорити не так, щоб вас зрозуміли, а так, щоб вас не можна було не зрозуміти ; це уміння доказувати, аргументувати. В самій при-роді людського мислення закладена схильність до сумнівів. Та й з практичної точки зору не можна ві-рити оратору тільки тому, що він про це говорить. Викрикувати заклинання — не означає доводити. Люди рідко сприймають на віру — ідея повинна під-креслюватися точними, неоспоримими доказами. Зайве говорити, що ця якість особливо цінною є для юриста, діяльність якого має оцінювальний для лю-дей характер. Для юриста ця ораторська якість пере-ростає в першорядну моральну якість. Попередні якості оратора є якостями особистісними, вимагаючими їх цілісності. Цілісності, в результаті якої вони створюють сплав, моноліт, надають дві, на перший погляд, прості, але важливі якості: любов до істини і по-вага до аудиторії. Любов до істини (саме любов, а не просто розуміння її необхідності) штовхатиме людину до u пошуку, не дозволить покривити душею і піти на змову з сумлінням в ім'я тим-часового або примарного успіху, не дозволить перекрутити реальні факти, спотворити істину. Взірцем у цьому відно-шенні був всесвітньо відомий німецький вчений К. Маркс. Він відчував майже фізичний біль, коли хтось намагався викласти не до кінця продуману ідею, думку, в якій при-сутній хоч би один незрозумілий або сумнівний, непевний факт. Можна навести такий приклад: серед п'яти тисяч сторінок «Капіталу» немає жодного факту, який був би взятий ним «з інших рук», а не з першоджерела. Правда, і обійшлось це йому майже в 40 років життя. Повага до аудиторії розуміється не як зовнішні ритуаль-ні правила стосунків з аудиторією (це похідне), а повага до її думок, інтересів, життєвого досвіду, людських якостей. Така повага важлива й психологічно, й пізнавально для само-го оратора. Вона є моральним фундаментом і задоволеності і сенсу ораторської діяльності. І навпаки, виступи без поваги до аудиторії приводять до деградації особистості оратора. Досвід свідчить: якщо у виступаючого відсутня повага до аудиторії, він не стане хорошим оратором, якщо навіть у нього є певний набір інших, необхідних оратору якостей і прийомів майстерності. Висновок, який витікає з цих мір-кувань, може здатися бентежним, неймовірним: коли мова йде про ораторську майстерність, починати треба не з ви-вчення прийомів, а з усиль по формуванню своїх людських і професійних якостей, з формування себе як гідної особис-тості. Всі видатні оратори були, за правилом, і великими людьми. Так, історія знає людей, які зовнішніми прийомами притягували увагу аудиторії і впливали на неї деякий час. Але врешті-решт, вони виявилися не ораторами, а лицедія-ми, і чим віртуознішим було лицедійство, тим тяжчою була нанесена ним шкода й тяжчими наслідки. Ораторським мистецтвом не можна оволодіти за прин-ципом кулінарних рецептів, які не залежать від того, в чиї руки вони попадають. Саме тому ми підкреслюємо, що ораторське мистецтво базується на необхідних моральних і професійних якостях і своєю кінцевою метою воно повер-тає на гуманні і соціально значимі цілі. Література Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988. “Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.; М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.; «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р. Історія красномовства. – к., 2000. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.
1 2 3 4 5 Категория: Риторика \| Добавил: Aspirant (21.07.2013)
Просмотров: 1007 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: