Реферат на тему Логіко-інтонаційний аналіз промови. Мовні ноти - Риторика - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Логіко-інтонаційний аналіз промови. Мовні ноти. Логіко-інтонаційний аналіз промови. Мовні ноти Логіко-інтонаційна виразність мови полягає у вмінні оратора чітко, повно, без перекручень донести до слухачів зміст промови, її основної ідеї. Щоб цього досягти, необ-хідно заздалегідь, задовго до зустрічі з аудиторією провес-ти логіко-інтонаційний аналіз промови. Мистецтво оратора заключається в тому, щоб знайти єдино необхідне розмі-щення єдино необхідних слів. Зазначається ряд правил, закономірностей усної мови — в розташуванні пауз і на-голосів, в мелодії мови — в рухові голосу доверху або до-низу при розвитку думки, при завершенні її. Перш за все існують правила постанови логічного на-голосу. Це такі, як: 1) правило другого місця. Логічний наголос частіше всього опиняється в кінці відрізка тексту, логічним центром якого він с (напр.: Висунення кандидатур не потребує повторного пропонування й продовжується, доки хто-небудь не внесе пропозиції про припинен-ня); 2) логічний наголос надає на слово, яке стоїть не на звичному місці, тобто при порушенні звичайного порядку слів (напр.: «Люблю вітчизну я»); 3) правило нового поняття. Якщо в тексті називається вперше будь-який предмет, особа або нове явище, що мають значення для подальшого викладу, то слова, що означають цей предмет, особу або явище, виді-ляються логічним наголосом (яскравим прикладом може бути вірш «Дім, який збудував Джек. С. Маршака, в якому наголосом виділяється кожне нове поняття); правило протиставлення. Якщо думка оратора побу-дована на явному або скритому протиставленні од-нієї особи, предмета, явища іншому, то наголос отримують саме ті слова, якими позначаються ці протиставлений (нпіф.: «Маленька штучка червін-чик, а ціна велика»); правило порівняним. Якщо думка, яка виражена у фразі, побудована на порівнянні, то логічним наголо-сом виділяються слова, позначення того, з чим по-рівнюється; правило зіставлення. Протиставлення і порівняння — часткові випадки більш загального явища — зіставлопни якихось предметів, понять, явищ, дій або за контрастом або за схожістю (подібністю). Але можли-ві зіставлення у чистому вигляді, без підлеглості, на рівних правах. В таких зіставленнях наголосом виді-ляються слова, що позначають предмети і явища, які зіставляються (напр. в рос.: «поздняя осень, грачя улетели, лес обнажилея, поля опустели» Тютчев); правило єдиного поняття. Якщо в тексті зустрічаєть-ся група слів, які означають нерозривні елементи будь-якого одного поняття, предмета чи образу, то в такому словосполученні, що складає єдиний мовний ланцюг, логічним наголосом виділяється лише остан-нє слово (напр.: «Виставка передового досвіду»); Що стосується інтонування за іншими позиціями в тех-ніці мовлення, то можна зауважити наступне: не виділяються інтонаційно займенники (крім ви-падків, коли в них полягає основний смисл); слово, яке стоїть перед тим, яке необхідно посилити, випадає з наголосу; інтонуються всі розділові знаки. Причому різні роз-ділові знаки мають різний темп і різну висоту тону (змінюється діапазон). Напр.: питальний знак по-требує голосового підйому, окличний — навпаки — з пониженням тону на останньому складі слова, три крапки — зниження тону, темпу, постановки паузи і зміну тембру. Правила темпоритму: темп скорочує або подовжує дії (прискорена або уповільнена мова). Прискорив темп — мен-ше дав часу для дії і тим примусив себе діяти і говорити швидше. Логіко-інтонаційний аналіз здійснюється за допомогою мовних нот. Мовні ноти — це графічне зображення голо-сової, інтонаційної мелодії промови. Існують наступні мовні ноти: v — пауза ; vvv ( w ) — велика пауза; f — (від forte) — гучно (голосно); fff (ff) — дуже гучно (дуже голосно); р (від piano) — тихо; ррр (рр) — дуже тихо; r (rit) від riterdando — уповільнення темпу; а (асе) від accelerando — прискорення темпу; j- — початок з високого тону в діапазоні; О — другорядна думка; І — розповідальиа інтонація; ! — оклична інтонація; ? — питальна інтонація. Мовні ноти розвивають вміння використовувати рі.шо-маніття інтонацій. Як писав Б.Шоу, інтонації людини па стільки безконечно різноманітні, неповторні, багаті, тонкі, що писемне мистецтво, не дивлячись на все граматичне опрацювання, не в змозі передати їх. Існує п'ятдесят спо-собів сказати «так» і п'ятсот способів сказати «ні», але тільки один спосіб це написати. Точно так існують сотні способів інтонаційно виражати питальні знаки. Високі і низькі тона, гучний і тихий голос, прискорення та уповільнення мови, зміна тембру потрібні оратору не для зовнішньої краси понад усе. Вони необхідні перш за все для ясної передачі думки. Навіть кожний з розділових знаків, що допомагають точно передавати, «малювати» думки, має свій тональний вираз. Аудиторія має почути в голосі ора-тора питання, оклик, коми, які не обривають, а розвивають думку, змушують чекати її кінця; ясні, конкретні крапки завершують думку. Тільки за цієї умови промова стає зро-зумілою й впливає на слухача. Властивість людського голосу, здатність оратора в про-цесі виступу змінювати темп і ритм промови, тембр, звуч-ність і тональність голосу у сукупності і надає різноманіт-ності живим інтонаціям. Здебільшого публічні виступи залишаються у пам'яті слухачів не тому, що вони глибокі за змістом, але й тому, що в душу западає тон промови, коли є не тільки вагомі аргументи, але й переконливі відтінки голосу, необхідні інтонації і голосове забарвлення. Якщо оратор не володіє технікою мови (голос його слаб-кий, дикція нечітка, інтонація невиразна, відсутні логічні наголоси), то сприйняття промови значно ускладнюється. Чим досконаліша ораторська майстерність промовця, чим вище рівень культури звучання мови, тим зрозумілішим, доступнішим і дієвішим буде його виступ. Всі ці мовні ноти поділяються на три групи: а) рядкові; б) надрядкові; в) підрядкові. Це необхідно знати, щоб ефектив-ніше користуватися ними при логіко-іитонаційному аналізі тексту промови. Рядкові ноти (пауза, гучність, темп, v, f, p, г, а, 1,1, ?) розташовуються на рядку, перед словами або гру-пою слів, яким необхідно задати саме таку інтонацію(окличний і питальний в кінці речення); надрядкові — над тим словом або окремим складом слова, яке потребує зміни діа-пазону; підпорядкованою с лише одна нота (—), коли необхід-но підкреслити в реченні головну думку або окреме слово. Література Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988. “Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.; М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.; «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р. Історія красномовства. – к., 2000. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.
1 2 3 4 5 Категория: Риторика \| Добавил: Aspirant (21.07.2013)
Просмотров: 422 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: