Реферат на тему Античне красномовство - Риторика - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Античне красномовство. Античне красномовство Красномовство має свою історію, без знання якої важко розраховувати на успіх, тим більше у мис-тецтві судового оратора. Уже в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відоме мистецтво риторики, але справжньою його батьківщи-ною є Стародавня Греція, де публічне слово мало надзвичайно ве-лике суспільне значення. Античні ритори виступали із сенаторських трибун, на засідан-нях, форумах, судових процесах. Відомими риторами були Арістотель, Демосфен, Цицерон, Квінтіліан, Їсократ, Есхіл, Філократ, Лісій... У творах Платона знаходимо цікавий опис сили й могут-ності оратора, який володіє словом, що зцілює душі: «Я стверд-жую, що якби у будь-яке місто прибули оратор та лікар і якби у Народному зібранні чи в будь-якому іншому зібранні зайшла супе-речка, кого з двох обрати лікарем, то на лікаря ніхто й дивитися не схотів би, а обрали б того, хто володіє словом, — варто було б йому лише забажати...»'. Такі особистості, як Цицерон та Демосфен, — видатні рито-ри — ще за життя були увінчані лаврами «синів Вітчизни», «рятів-ників народу». Цицерон у своїх трактатах, присвячених ораторському мистецтву, писав про формування нової людини — людини-пат-ріота, громадянина, який живе ідеалами свого народу й держави. Найблискучішим ритором Стародавньої Греції, владарем дум був всесвітньо відомий Демосфен (384—322 до н. е.), промови яко-го, насичені фактичним матеріалом, містили чимало особистих спо-стережень, відзначалися динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена була характерна артистична манера три-матися на трибуні, що також сприяло його успіхові як оратора. В суді Демосфен виступав як адвокат. Сучасники так характеризували Демосфена: «Нашого ритора з його умінням все запалювати і тро-щити своєю силою і владою можна порівняти з вихорем або блис-кавицею». Демосфен жив у епоху, коли закінчувався період народоуправління. Він намагався зберегти віджилий лад і своїм життям заплатив за вірність переконанням та ідеалам. До наших днів дійшло трид-цять промов Демосфена, зокрема найвідоміша — про жінок. Жодна з них не є плодом імпровізації, а результатом тривалої, скурпульоз-ної праці, покладеної на віднайдення теми, її розвиток, схематиза-цію плану, на відпрацювання стилю, шліфування виразів. Великий трудівник Демосфен цілі ночі проводив за роботою, тому його недруги говорили, що промови Демосфена тхнуть лам-падним маслом, яке він спалював у величезній кількості. Але такі твори здавалися свіжими й чарівними, ніби щойно вилились із гру-дей: вони були наповнені життям, емоціями і, як творіння Фідіаса, не мали на собі жодних слідів різця. Теоретиком ораторського мистецтва і великим ритором антич-ного світу був Марк Тулій Цицерон (106—42 до н. е.). Він провів на форумі майже 40 років і був справжнім ідейним поводирем римсь-кого Сенату. Цицерон відпрацював стиль, який дозволяв йому бути простим і блискучим, безпосереднім і пристрасним. Чудовими вла-стивостями цицеронівської промови були мелодійність і ритмічність. Прославився він своїми знаменитими патетичними виступами і вис-новками. Складовими успіху оратора Цицерон вважав освіту, при-родний дар і ораторські здібності. Першу промову Цицерон виголо-сив у 25 років (під назвою «На захист Публія Квінція»), а останню (дванадцяту філіппіку) — у рік своєї смерті (прожив 63 роки). Марк Тулій Цицерон написав і виголосив низку ораторських шедеврів: «Брут», «Про знаменитих ораторів», «Оратор», «Про оратора». Пізніше видатний оратор Квінтіліан створив оригінальну си-стему навчання риторики на основі принципів Цицерона у вигляді дванадцяти книг риторичних настанов. Квінтіліан говорив, що небо послало Цицерона на землю, щоб показати, до якої величі може дійти слово. У Цицерона органічно поєднувалися теорія і практика: свої те-оретичні ідеї він блискуче втілював у практичній діяльності. Ідеа-лом оратора він вважав людину високої культури, яка знає літера-туру, історію, юриспруденцію, філософію; добре володіє і простим, і високим стилем, розуміє вплив ритму на слух аудиторії, уміє при-мусити її сміятися й плакати, може володарювати над й душею. Для промов Цицерона характерні оклики, повтори, іронія, гра-дація. В деяких його промовах майже не вживаються сполучники. Та-кий риторичний прийом робив судову промову карбованою. Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаємніші вигини людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів. Теорію ораторського мистецтва розробляли Арістотель і Платон. На думку Платона, красномовство має бути діловим, а не мар-нослівним, непідкупним, чесним І високоморальним. Особливо кри-тично Платон ставився до судових ораторів. Арістотель (348—322 до н. е.) розглядав ораторське мистецтво у філософському плані, підкреслюючи його етичні й естетичні функції. Він вважається творцем теорії суперечки, дискусії. Арістотель розріз-няв:* діалектику — мистецтво сперечатися з метою встановлення істини;* ерістику — мистецтво будь-що залишитися правим у супе-речці;* софістику — намагання добитися перемоги в суперечці шля-хом навмисного використання недостовірних доказів. Стародавня Греція, Стародавній Рим в епоху демократичного розквіту стали своєрідною скарбницею риторики і ораторського ми-стецтва. За законами Солону, кожний афінянин повинен був осо-бисто захищати свої інтереси на суді, бо участь представників доз-волялася лише у виняткових випадках, наприклад у справах осіб, які мали фізичні або психічні вади, жінок, неповнолітніх тощо. Інтенсивний темп життя демократичних полісів вимагав діяль-ності, яка б спиралася на практичні навички у найрізноманітніших галузях. Серед них вирізнялося й словесне мистецтво риторів, які за наймом творили судові промови. Публічний виступ у суді перед багатолюдною аудиторією був невід'ємною частиною функціонування судової влади у демократич-них полісах Стародавньої Греції. Крім того, ораторське мистецтво користувалося там величезною повагою, популярністю, тому чис-ленні ораторські школи давнього світу ніколи не були порожніми. Перші настанови для тих; хто готувався виступати публічно, належали, очевидно, сіцілійським риторам Тісію й Корку. Це були рекомендації, як слід членувати промову на частини (вступ, вик-лад справи, закінчення) і які докази слід підбирати. Комедія Арістофана «Жаби», де інсценовано суперечку Есхіла й Евріпіда, а та-кож деякі фрагменти промов софістів, ораторів Горгія, Ісократа дають уявлення про посібники для риторів.
1 2 3 4 5 Категория: Риторика \| Добавил: Aspirant (21.07.2013)
Просмотров: 373 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: