РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: З чого почалась групова психотерапія. - Психологія - Реферати - Каталог статей

З чого почалась групова психотерапія. ПЛАН: Магнетичні флюїди Ф.Меслира. “Репресивно-надихаюча” терапія. Вклад Морено в розвиток групової психотерапії. Терапія Карла Роджерса. Соціально-психологічний експеримент. Груповий процес. Аналіз групового процесу Келмана. Теорія між особистісних відносин. Теорія Беннис і Шепард. Лікувальні фактори Ялома. Володимир Карпов. Психотерапія з позиції системної психодинаміки. Функціонування психоситеми. Дизентиграція психосистеми. Результат успішного проведення психотерапії. 1.Магнетичні флюїди Ф.Месмера. Австрійський психіатр Франц Месмер (12934-1815) завоював популярність в Парижі тим, що лікував людей на різні психічні та соматичні хвороби. Месмер вірив, що невидимі магнетичні флюїди в атмосфері, які виділяють зірки впливають на здоров’я людини і любе порушення рівноваги флюїдах викликає хвороби. Смесмер стверджував, що процес лікування заключається в передачі флюїда від лікаря до хворого. Він збирав групи пацієнтів біля наповненого вдою дерев’яного чана із безліччю ручок. Кожний із пацієнтів тримався за одну із ручок. Одягнутий в мантію Месмер наказував своїм “магічним” жезлом до чану, якби переливаючи свої флюїди в нього. Люди починали сміятись, плакати, в деяких виникали галюцинації, підпадаючи під вплив “тваринного магнетизму”, ніби поражена водою, яка тече по залізним ручкам чана. Міжнародна комісія вчених була не згідна із Местером і звинуватила його в шарлатанстві. 2. “Реверсивно-надихаюча” терапія. Одним із перших спеціалістів практикуючих цей підхід був Джозеф Пратт бостанський лікар – який лікував хворих на туберкульоз. Він збирав хворих в групи, розповідав їм про гігієну, необхідність відпочинку, свіжого повітря, доброї їжі. Його пацієнти вели щоденники. Грат розглядав групову форму у лікувальній практиці як економічно вигідну і не бачив в ній терапевтичних можливостей. Тільки в 1903 р. прийшов до висновку, що в психотерапії головна роль належить групі її впливу одної людина на другу, і розробив методику групової терапії для людей які не мають соматичних порушень. 3.Вклад Морено в розвиток групової психотерапії. Перший вніс свій вклад в сучасну групову терапію – Я.Морено засновник псих одрами. Він перший застосував термін групова психотерапія. В 1931 р. заснував перший професійний журнал по груповій терапії “Impromptu”. Морнео сприяв в створення першої професійної організації групових психотерапевтів в 1942 р. 4.Терапія Карла Роджерса В 50-60 роки Карл Роджерс сприяв розвитку гуманістичного напряму в психології. Він застосовував свій підхід, згідно якому терапія або консультування в центрі якого був клієнт, мала справу головним чином із спостерігаючим в даний момент з ситуативними конфліктами. Поведінка керівника групи має бути ліберальна, сконцентрована на взаємодії членів групи. Роджерс дивився на керівника групи не стільки як на спеціаліста, лікуючого клієнта, а як на рівноправного партнера, формуючого спонтанні взаємовідносини “Я –ти”. Ця психотерапія допомагає психотерапевту покладатись на інтуїцію, і шукати глибоко особистісне взаєморозуміння з клієнтом. 5.Соціально-психологічний експеримент. Проведення першого соціально-психологічного експерименту приписують Триплетту. Він виміряв наскільки велосипедисти збільшують швидкість в присутності других велосипедистів. Це явище було названо ефектом “Соціально полегшення” є прикладом соціально-психологічної закономірності, яка може застосовуватись для пояснення динаміки розвитку психокоренційних груп. Прикладом впливу групи на прийняття рішень є дослідження проведене в 60 роках, яке свідчить про, що люди більш консервативні в рішеннях, які приймаються наодинці, чим ті які приймаються в ході групової дискусії. Це тенденція “ризикувати” при груповій дискусії була названа феноменом “здвигу до ризику”. Джордж Бах – піонер групового терапевтичного руху стверджував, головним образом на основі свого клінічного досвіду, що процес установлення норм розвитку комунікативних моделей, які виникають в групах вирішення проблем, мають аналоги в терапевтичних групах. Груповий процес. 1. Аналіз групового процесу Келмана Келман розглядав групову терапію як ситуацію соціального впливу “При цьому вирішальним для всієї групи виявляються три процеса: податливість, ідентифікація і присвоєність. По-перше члени групи податливі до впливу керівника і других учасників. По-друге учасники ідентифікуються один з одним із керівником групи. По-третє учасники привласнюють груповий досвід. 2.Теорія між особистісних відносин (FIRO) Уільям Шуту стверджував, що в процесі досягнення учасниками індивідуальних і групових ціле псикорекційна група послідовно проходить визначені стадії розвитку. Спочатку учасники групи виявляють потребу у включенні в ситуацію, починає формуватись почуття приналежності до групи і з’являється бажання встановити відносини з другими членами групи. Пізніше наперед виходить потреба в контролі: проявляється суперництво, бажання влади, учасники ведуть боротьбу за лідерство. Нарешті на стадії грілості групи домінує потреба в прив’язаності: учасники встановлюють більш тісний емоційний зв’язок один з одним. Здебільшого учасники таких груп усвоюють. Що хоча керівники присутні на заняттях, щоб керувати і допомагати групі, не треба розраховувати на те, що вони будуть виконувати роботу замість учасників. Учасники повинні виробити способи встановлення відносин як з учасниками, займаючими позицію лідера, так і з групою в цілому. 3.Теорія Беннис і Шепард. Беннис і Шепард роглядали вплив внутрішнього неспокою переживаю чого учасниками, на розвиток психокоренційних груп. На ранній стадії групового процесу учасники почувають тривогу і стараються з допомогою установлених правил добитися відчуття більшої психологічної безпеки. Слідуючий період характеризується створенням в групі атмосфери вільного спілкування. Допомогу членів групи, характеризуючи найменшим протиріччм між над особистісними і контрособистісними, найбільш корисна групі для рішення новот дилеми. Цю фінальну стадію групового процесу проходять ті групи, учасники яких близькі, але можуть усвідомлювати свої відмінності один від одного. Взаємовідносини в них повні значення, але не піддаються активності, вирішення конфліктів і досягнення згоди на твердій розумній основі. З початку і до кінця циклу кожний учасник має справу з питанням (ідентичності. Влади і впливу, цілей і потреб, прийняття і близькості. 4. Лікувальні фактори Ялома. Ялом виділив 10 лікувальних факторів для більшості груп: Спільність – це характеристика прочності, єдності, міжсообистісних взаємодій в групі. Внутрішні надії віра в успішність групового процесу. Узагальнення. До приходу в групу люди вважають свої проблеми унікальними, а в процесі групового розвиту бачать що і в інших є подібні проблеми. Альтруїзм – усвідомлення, що кожний в групі може бути потрібним і корисний другим. Забезпечення інформації – роздумів. Багаторазовий перенос. – любі труднощі в області спілкування і соціальної адаптації, проявляють в групі, яка сама згідно психоналічній теорії подібна до сім’ї. Між особистісне навчання – група служить пампоном для дослідження негативних і позитивних емоційних реакцій і випробовування нових видів поведінки. Розвиток між особистісних вмінь. Явно чи скрито учасники демонструють своє вміння спілкуватись. Імітуючи поведінки. Часто люди вчаться вести себе дивлячись на поведінку других. Катарсис. Обговорення в групі скритих чи подавлених “неприйнятних” потреб. Таких емоцій як почуття вини, ворожість. Це призводить до психологічного очищення, полегшення, свободи. Володимир Карпов. Психотерапія з позиції системної псих динаміки. Спочатку, як глянути на процес психотерапії з точки зору, системної психодинаміки необхідно з’ясувати, що собою являє сама псих динаміка. Система психодинаміки вивчає закономірності взаємодії всіх складових психосистеми в процесі її функціонування. Які основі положення психодинаміки. Інтегроване поле функціонування психосистеми являється нейтральним. Інтегроване поле функціонування включає в себе як саму психосистему так і її функціонування. В свою чергу включаючи об’єкти взаємодії і способи взаємодії психосистеми з такими об’єктами. Всяка психосистема прагне до стабілізації. Простіше, психосистема прагне до задоволення в даний момент потреб. Енергія стабілізації психосистеми рівна енергії дестабілізації. Тобто, чим актуальніша яка-небуть незадоволена потреба, тим більший стимул до її задоволення. Повна стабілізація психосистеми призводить до її дезинтеграції. Повна стабілізація означає зупинку психічних процесів, що підрозуміває припинення існування психосистеми, у всякому разі зупинення її існування як єдиного стабільного цілого, і розпад на декілька дестабілізуючих частин. Розглянемо. Процес функціонування психосистеми, включаючий в себе психіку окремого індивіда. Весь період існування індивідуа стан його психіки характеризується тією чи іншою степінню нестабільності. Критичним моментом для психосистеми є або повна відсутність нестабільності (задоволення всіх потреб) або крайня дестабілізація психосистем з неможливістю функціональної стабілізації і відповідними наростанням енергії стабілізації в середник системи. У перше, і друге призводить до дезинтеграції психосистеми; перше – в результаті розпаду внутрішніх зв’язків, друге – в результаті їх розриву. Для психіки індивіда нормальним і здоровим являється такий стан, при якому у індивіда нормальним образом систематично з’являються нові потреби, які знаходять своє задоволення в процесі життєдіяльності. Які потреби ми можемо вважати звичайними. Потреби індивіда можна розділити на біологічні, соціальні і духовні. Біологічно стоять на першому місці. Духовні потреби, являються продуктом взаємодії інтегрованих частин самої психосистеми і відіграють регулюючу функцію біологічних соціальних пореб. При радикальній дезинтеграції психосистема продовжує дальше функціонування в дезинтегрую чому стані. Шизофренію, слід розглядати як наслідок радикальної дезинтеграції психосистеми. При функціональній дезинтеграції, після стабілізації окремих частин, система ре інтегрується. При реставраційній реінтеграції всі зв’язки установлюються в первинному вигляді, відповідно з тією нестабільністю. При конструктивній реінтеграції всі частини психосистеми інтегруються знову, але уже по іншому організованими взаємо зв’язками. При цьому поеередня нестабільність напруги не виникає, і психосистема одержує можливість нормально функціонувати. В цьому випадку кризи минає. Стан дезинтеграції психосистеми клієнта можна діагностувати по повному виключенню якої несуть сфери життєдіяльності із області його інтересів, або по повній відсутності у клієнта яких-небудь емоцій (встид, страх, любов). При цьому клієнт може і не проявити ніяких скарг по цьому поводу, тобто бути суб’єктивно здоровим. Якщо говорити про методи психотерапії, система психодинаміки не заперечує в приміненні тих чи інших психотерапетвинчих технік і методик, а тільки вказує напрямок руху процесу терапії. Як висновок всього вищесказаного можна твердити, що результатом успішно проведеної психотерапії повинно бути звичайне динамічне функціонування психосистеми клієнта при повній інтеграції всіх її складових.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (24.11.2014)
Просмотров: 337 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: