РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Вивчення проблем трудової конфліктності на підприємствах - Психологія - Реферати - Каталог статей

Вивчення проблем трудової конфліктності на підприємствах У 1995-1998 pp. Л.В.Беззубко провів низку вибіркових соціологічних та експертних опитувань на підприємствах Донецької області. Основними об'єктами дослідження було обрано галузі, найважливіші, з погляду розвитку продуктивних сил у регіоні, тобто ті, де працювала перевалена більшість трудящих: вугільна промисловість, чорна металургія, будівництво, машинобудування. Конкретний вибір підприємств для дослідження було здійснено у результаті аналізу даних статистичної звітності, яка характеризує стан трудової конфліктності на підприємствах регіону. Дослідження проводилися у вугільній промисловості у містах: Макіївці — виробниче об'єднання "Макіїввугілля", шахтоуправління "Центральне" ("Жовтневе"); Димитрові — виробниче об'єднання "Червоноармійськвугілля", шахта ім. О. Стаханова. У чорній металургії — у Макіївці — Макіївський коксохімічний завод; у будівництві — в Ясиноватій — Ясино-ватський завод залізобетонних виробів; у машинобудуванні — у Донецьку — ВО "Донецькгірмаш". На коленому з обраних підприємств було проведене соціологічне опитування 100 працюючих методом випадкової вибірки. Отримані відповіді дали можливість одержати цікаву інформацію, що характеризує специфіку трудової конфліктності у різних галузях. На даних підприємствах проводилося й експертне опитування в групах по 50 осіб. Експертами виступили особи адміністративно-управлінського персоналу — директорський корпус, головні й провідні спеціалісти, представники масових громадських організацій. Під час проведення експертних опитувань було також опитано категорії працюючих, котрим відповідно до специфіки своєї діяльності доводиться брати участь у згладжуванні виникаючих трудових конфліктів. Це представники виконавчих органів (працівники міськвиконкомів міст Макіївки, Димитрова, управління з праці облвиконкому); профспілок — делегати звітно-виборчої конференції Ради незалежних профспілок області; лідери незалежних профспілок гірників. Таким чином, при формуванні критеріїв було здійснено орієнтацію, в основному, на статусний критерій, що означало вибір залежно від причетності до вирішення проблем трудової конфліктності, знайомства з даною проблемою. Слід зазначити, що така кількість експертів є достатньою і задовольняє умовам, які містяться у спеціальній соціологічній літературі: експертна група не повинна перевищувати 10-15 осіб при очних опитуваннях та 20-30 осіб (максимум 60-80 осіб) при заочних. Аналіз ставлення працівників до трудових конфліктів Одним з чинників, що впливають на рівень трудової конфліктності в регіоні, є загальне ставлення працюючих до відкритих форм прояву трудових конфліктів у суспільстві. На даний момент доводиться констатувати зміну ставлення до відкритих форм прояву конфліктів (табл. 3). Таблиця 3 Ставлення до трудових конфліктів (у відсотках до загальної кількості опитаних) Конфлікти \| Вугільна промисловість \| Машинобудування \| Будівництво \| Металургія експ. \| роб. \| експ. \| роб. \| експ. \| роб. \| експ. \| роб. Неминучі \| 57 \| 22 \| 44 \| 18 \| 1 \| 14 \| 60 \| 10 Припустимі \| 42 \| 28 \| 34 \| 32 \| 1 \| 22— \| 22 Їх не повинно бути \| 2 \| 36 \| 22 \| 50 \| 98 \| 64 \| 40 \| 60 Примітка. Умовні позначки: експ. — відповіді експертів; роб. — відповіді робітників. Більшість експертів вважають, що конфлікти неминучі, тоді як серед робітників переважною формою відповіді є така: “Конфлікти не мають відбуватися”. Такі розбіжності у відповідях, на нашу думку, є результатом різного підходу до конфліктів та розуміння їх сутності. В уявленні робітників конфлікт завжди виступає як негативний момент трудової діяльності, тоді як експерти розглядають та враховують і позитивні, і негативні його наслідки. Якщо раніше, за даними опитувань, що проводилися Всесоюзним центром вивчення суспільної думки з соціально-економічних питань при ВЦРПС та Держкомпраці СРСР, переважна більшість опитаних дуже високо оцінювала дієвість страйків, то тепер ефективними їх вважає у середньому 31% опитаних (у машинобудуванні — 52%). Більшість вважають страйки формою протесту, неприйнятною з міркувань суспільної безпеки та необхідності стабілізації економіки (табл.4). Найприйнятніші форми протесту на даний час (питома вага відповідей експертів — представників галузей промисловості) Форми вираження протесту \| За впливовістю \| З міркувань суспільної стабільності та безпеки маши- нобуд. \| вугільна \| будівель-на \| металург. \| маши-нобуд. \| вугільна \| будівель-на \| металург. Листи у вищі інстанції \| 5 \| 42– \| 16 \| 33–– \| 14 Страйки \| 52 \| 21 \| 30 \| 15 \| 7 \| 10–– Мітинги \| 10 \| 21– \| 15– \| 21–– Голодування \| 5 \| 21 \| 20 \| 23– \| 7 \| 20 \| 16 Пікетування \| 34 \| 14 \| 20 \| 16 \| 10 \| 21 \| 20– Примітка. Кожним експертом позначалося не більше трьох варіантів у кожному стовпчику. На думку опитуваних профспілкових лідерів, найприйнят-нішими за ефективністю впливу залишаються страйки й пікетування (див. табл.5). Практично всі експерти вказували на невисоку ефективність голодувань, мітингів та листів у вищі інстанції в наш час. Тільки представники регіональних органів висловили думку щодо високої ефективності листів у вищі інстанції (30 % — з погляду їхньої ефективності для досягнення певних результатів, 70 % — з погляду збереження громадської безпеки). Адресатами листів-скарг працюючих найчастіше називаються такі: обласна адміністрація, Верховна Рада України, Президент України, прем’єр-міністр, уряд, міністерства, Верховний Суд. Таблиця 5 Найприйнятніші форми виявлення протесту на даний час (питома вага відповідей експертів — представників профспілок та виконавчих органів) Форми вираження протесту \| За впливовістю \| З міркувань суспільної стабільності та безпеки профсп. \| незал. профсп. \| регіон. органи \| профсп. \| незал. профсп. \| регіон. органи Листи у вищі інстанції \| 5 \| 2 \| 30 \| 27 \| 15 \| 70 Страйки \| 30 \| 15 \| 30 \| 3 \| 2 \| 30 Мітинги \| 17 \| 4–– \| 4– Голодування \| 2––– \| 2– Пікетування \| 17 \| 10– \| 13 \| 3– Збройні виступи \| 3 \| 2– \| 1 \| 1– Примітка. Кожним експертом позначалося не більше трьох варіантів у кожному стовпчику. Дуже багато є тих, хто відзначив, що взагалі не бачить ефективних заходів впливу в наш час. Як альтернативу запропонованим варіантам відповідей було висловлено такі побажання: працювати всім відповідно до чинного законодавства; періодично відправляти робочі делегації з вимогами від трудящих, щоб їх почули керівники різного рангу — від адміністрації підприємства до Кабінету Міністрів та Верховної Ради України; вести постійний діалог з урядом; укладати угоди; постійно проводити переговори; посилювати робітничий рух як могутню силу, що протистоїть свавіллю уряду й адміністрації. Таким чином, страйки поряд із пікетуванням є, на думку опитуваних, найефективнішим засобом захисту працюючими своїх прав. Багато трудящих пояснювали свій вибір тим, що страйки дозволяють істотно обмежити свавілля влади, адміністрації, служать засобом ефективного впливу. Інші форми впливу, на думку опитуваних, не є ефективними. Але зараз, незважаючи на те, що ця форма виявлення протесту є найефективнішою, серед працюючих відбувається зміна відношення до страйків, що проводилися (див. табл. 6). Таблиця 6 Характеристика відношення до страйків, що проводилися (дані експертів) Думка експертів \| Роки 1989–1991 \| 1992–1994 \| 1995–1998 1 \| 2 \| 3 \| 4 Підтримую машинобудування \| 7–– вугільна промисловість \| 14 \| 7 \| 7 будівництво \| 20 \| 20 \| 20 металургія––– профспілки \| 16 \| 10 \| 8 незалежні профспілки \| 73 \| 46 \| 31 регіональні органи \| 15 \| 5 \| 10 Не схвалюю машинобудування \| 34 \| 55 \| 85 вугільна промисловість \| 57 \| 84 \| 93 будівництво \| 40 \| 50 \| 50 металургія \| 83 \| 100 \| 100 профспілки \| 24 \| 27 \| 21 незалежні профспілки \| 3 \| 12 \| 19 регіональні органи \| 60 \| 70 \| 75 Відношуся нейтрально машинобудування \| 23 \| 20 \| 12 вугільна промисловість \| 14– \| 7 будівництво \| 10 \| 10 \| 10 металургія––– профспілки \| 6 \| 12 \| 7 незалежні профспілки \| 24 \| 14 \| 10 регіональні органи \| 25 \| 25 \| 15 Важко відповісти машинобудування \| 36 \| 15 \| 3 вугільна промисловість \| 15–– будівництво \| 30 \| 20 \| 20 металургія \| 17–– профспілки \| 54 \| 61 \| 62 незалежні профспілки– \| 28 \| 40 регіональні органи––– У таблиці відображено думку експертів — керівників виконавчих органів та підприємств, профспілкових лідерів. Цим і пояснюються деякі розбіжності у відповідях — перші дві категорії керівників виступають, здебільшого, проти страйків взагалі, вважаючи, що вони підривають економіку підприємств, галузей та всього народногосподарського комплексу, у той же час відношення до страйків з боку профспілкових лідерів, особливо тих, хто представляє незалежні профспілки, трохи інше. Переважна більшість експертів, що представляють незалежні профспілки, виступали на підтримку страйків й страйкуючих. Слід зазначити, що лідери незалежних профспілок головним чином і були керівниками більшості страйків, що проводилися. Проте, навіть з урахуванням цього чинника, видно тенденцію до зменшення загальної кількості підтримуючих страйки: страйки 1989–1991 років підтримувало до 10 % опитуваних, найбільша кількість підтримуючих страйки серед членів незалежних профспілок — 73 %, страйки 1994–1995 років підтримувало 7 %, серед представників незалежних профспілок — 31 %. Основними доказами, які пояснюють відношення експертів до страйків, що проводилися, було названо такі. Негативне відношення до страйків — погана підготовка страйків, великий негативний вплив на народногосподарський комплекс, низька ефективність страйків, нестабільність політичного та громадського життя в країні, працівники виступають в ролі іграшок у руках досвідчених політиків. Позитивне відношення до страйків — відсутність ефективніших форм виявлення протесту, погіршення стану працюючих та членів їхніх родин, страйк є крайнім заходом у боротьбі за свої інтереси. Деякі експерти відзначили, що багато страйків були погано організовані, завдали більше шкоди, ніж принесли користі, послужили засобом руйнації нашої економіки, народногосподарського комплексу і через нестабільність економічної та політичної обстановки були просто небезпечними для держави. У наш час, на думку багатьох опитуваних, страйки себе зжили. Деякі експерти відзначили, що у багатьох випадках робітники виступали лише як знаряддя в руках політиків, що переслідували власні цілі. Становлять певний інтерес і дані, що характеризують потенційну здатність опитуваних виступити учасниками конфліктів (див. табл. 7). Таблиця 7 Аналіз відповідей на запитання “Чи готові ви взяти участь у масових виступах?”(дані експертів) Галузь \| Ви особисто \| Ваше підприємство так \| ні \| залежить від обставин \| так \| ні \| залежить від обставин Машинобудування \| 12 \| 53 \| 27 \| 23 \| 45 \| 25 Будівництво \| 20 \| 40 \| 20–– \| 40 Вугільна промисловість \| 14 \| 43 \| 21 \| 7 \| 14 \| 21 Металургія– \| 51 \| 49 \| 16 \| 16 \| 64 Незалежні профспілки \| 100–– \| 80– \| 20 Профспілки \| 22 \| 19 \| 68 \| 10 \| 5 \| 9 Регіональні органи \| 5 \| 85 \| 10– \| 100– Аналіз даних таблиці дозволяє зробити такий висновок: у переважній більшості випадків особиста готовність взяти участь у відкритих масових формах протесту є невеликою, крім представників незалежних профспілок, але багато в чому міра участі залежатиме від наявних обставин — у металургії на це вказало 49 % опитаних, а серед профспілок — 68 %. У той нее час експерти відзначають, що трудові колективи їхніх підприємств мають вищу готовність взяти участь у масових формах протесту. Особливо значною ця готовність є на вугільних підприємствах та в металургії. Пояснюючи свою готовність взяти участь у масових виступах, працюючі відповіли, що це є вимушений крайній захід, викликаний низьким рівнем їхнього життя та соціального захисту, невисокою заробітною платою, відсутністю державних субсидій. Масова участь трудящих у виступах викликана невідрегульованістю процесів колдоговірної діяльності. Багато хто, відзначаючи свою згоду на участь у масових виступах, обговорювали, що це відбудеться залежно від цілей та завдань, що ставлять перед собою ці виступи, тобто перш ніж брати участь у страйку, необхідно без зайвих емоцій ретельно проаналізувати як економічну, так і політичну ситуацію, що склалася. Основними причинами, що можуть спонукати експертів взяти участь у масових виступах, було названо такі: багатомісячні затримки з виплатою заробітної плати; різке зростання цін; падіння рівня життя; низька купівельна спроможність, особливо щодо придбання продуктів харчування. Іншими альтернативними причинами називалися також подальше руйнування економіки країни, дестабілізація в суспільстві, некомпетентність влади у вирішенні різноманітних актуальних економічних та соціальних питань життя трудящих, антинародні рішення уряду. З тих, хто позначив відповідь, що "він не буде брати участі у масових виступах", перевалена більшість вказала, що на це рішення впливає насамперед те, що в їхніх галузях заборонено страйки через безперервний характер виробництва (металургійна промисловість) та високий рівень технологічної дисципліни. Більшість експертів відзначили, що вони не будуть брати участі у страйках через те, що специфіка їхньої діяльності, навпаки, передбачає виконання певних службових обов'язків щодо запобігання конфліктів та згладжування їх. Список використаної літератури Александрова Е. В. Социально-трудовые конфликты: пути решения. — М., 1993. — С.14. Амелин В. Г. Социология конфликта. — М., 1992. — С.149. Андрушків Б. М., Кузьмін О. Е. Основи менеджменту. — Львів: Світ, 1995. — 296 с. Беззубко Л. В., Лобас В. М., Чернобай А. В. Вопросы трудовых отношений в условиях рынка: Учеб. пособие. — Макеевка: ДонГАСА, 2000. — 206 с. Бекешкіна І. Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. — К.: Абрис, 1994. — 48 с. Бородкин Ф. М., Коряк Н. М. Внимание: конфликт! — Новосибирск, 1989. — 190 с. Воронов Ю. П. Методы сбора информации в социологических исследованиях. — Иркутск, 1974. Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Банки и Биржи; ЮНИГИ, 1997. — 501с. Гришина Н. В. Опыт построения социально-психологической типологии производственных конфликтов. — Ленинград, 1977. — С.27. Гришина Н. В. Производственные конфликты и их регулирование. — Ленинград, 1982. — С. 118. Дарендорф Р. Елементи теорії соціального конфлікту // Соціологічні дослідження. — 1994. — № 5. — С. 144. Забастовки: отношение населения и взгляд изнутри // Вопросы экономики. — 1990. — № 3. — С. 92-98. Зайцева О. А, Радугин А А, Радугин К. А и др. Основы менеджмента: Учеб. пособие. — М.: Центр, 1998. — 432 с. Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. — М.: Аспект Прогресс, 1994.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (21.11.2014)
Просмотров: 212 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: