РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Сутність, зміст процесу виховання - Психологія - Реферати - Каталог статей

Сутність, зміст процесу виховання Процес виховання, його структура і рушійні сили Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина — багаторівнева система, особли-вості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологіч-них і соціальних факторів. Вступаючи в життя через со-ціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соці-ального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості. Процес діалектичної взаємодії біологічного і соціального, які впливають на формування особистості, вимагає нау-ково обґрунтованої системи виховних впливів. Виховання — соціально і педагогічно організований процес фор-мування людини як особистості. Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кож-ної особистості. Зупинення цього процесу — катастро-фа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А. Коменський зауважував, що зневага до виховання є кроком до заги-белі людей, сімей, держав і всього світу. Тому вихован-ня з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку. Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що пе-редбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони. Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихо-вателя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкрет-ної мети), багатогранним за завданнями і змістом, склад-ним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дити-ни, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази. Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчин-ків людини. Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами. Американський психолог Абрахам Маслоу (1908—1970) визначив ієрархіч-ну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компо-ненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку (схема 1). У цілому вони ніби програмують виховний про-цес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу. У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі за-своєння знань, набуття соціального досвіду кожна особи-стість самостійно починає усвідомлювати потреби, які сти-мулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програ-мує процес самовиховання. Структура процесу виховання передбачає: 1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведі-нки. Це перший етап входження в систему виховного впли-ву, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціаль-ної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні прави-ла, норми, яких їй доведеться дотримуватись. 2. Формування почуттів (стійких емоційних відно-шень людини до явищ дійсності). Вони сприяють транс-формації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стій-кими, та активізації психічних процесів людини; Схема 1. Ієрархічна система потреб 3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на іс-тинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним моти-вом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки осо-бистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде без-вольною, позбавленою власного «Я». 4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує по-ступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю осо-бистості у сфері реальних життєвих ситуацій. Виховання є складним, багатогранним процесом, у яко-му тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихован-ця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) супе-речності. Внутрішні суперечності процесу виховання:— між необмеженими можливостями розвитку люди-ни й обмежуючими умовами соціального життя. Перед-бачає створення оптимальних умов (побутових, психоло-гічних, організацію навчально-виховного процесу) для роз-витку, життєдіяльності дитини;— між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це озна-чає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;— між зовнішніми впливами і завданнями вихован-ня. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця. Зовнішні суперечності:— невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;— зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усу-нути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;— між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються прин-ципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується си-туативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;— між набутим негативним досвідом поведінки і но-вими умовами життя та діяльності. Передбачає існу-вання сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взає-мозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота. Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони мо-жуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усу-ненні, профілактиці. На процес виховання впливають (безпосередньо або опо-середковано) об'єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, на-ціональна самобутність, природне середовище) та суб'єк-тивні (соціально-педагогічна діяльність сім'ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники. Структурними елементами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, методи, засоби, ре-зультати виховання та їх коригування. Мета і завдання виховання Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення усієї системи виховання, оновлення змісту, форм і мето-дів духовного становлення особистості на основі гуманіза-ції життєдіяльності учня, створення умов для самореалізації у різних видах творчої діяльності. Всебічно і гармонійно сформована особистість є метою цивілізованого суспільства. Цей ідеал не втратив своєї зна-чимості протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й зародилося розуміння гармонійності люди-ни (калокагатія — ідеал фізичної і моральної досконалості). Гармонія була метою виховання в афінській, римській, ві-зантійській системах, а через тисячу років — в епоху Від-родження, згодом — у період нового часу (XVIII—XIX ст.). З ініціативи видатного французького представника «нової філософії» Рене Декарта (1596—1650) термін «гармонія» було доповнено терміном «всебічність». Так було сформовано кон-цепцію гармонійно розвиненої людини. Із збільшенням обсягу наукових знань, особливо у XVIII ст., коли природничі й точні науки нагромаджува-ли велику кількість нових фактів, часто будучи неспро-можними розкрити їх внутрішню сутність, спеціалізація в мистецтві, науці стала закономірною, а всебічність пе-рестала бути актуальною. Поняття «всебічний і гармоній-ний розвиток» почали трактувати як ідеал, до якого слід прагнути в процесі виховання. Проте сучасне його розу-міння не є однозначним: одні схильні вживати його щодо професійної сфери, інші — стосовно сфери духовного роз-витку, поділяючи людей за освітою на «фізиків» і «ліри-ків»; дехто вбачає у всебічності набір чеснот. Вітчизняна педагогіка не відразу підійшла до розумін-ня мети виховання як втілення цього ідеалу в життя. При-кладом є іронічна думка видатного українського педагога Антона Макаренка (1888—1939): «Розігнавшись на західноєвропейських трамплінах, наші теоретики стрибають над-то високо і вбачають мету виховання у всебічному розвит-ку людини ... Під метою виховання я розумію програму людської особи, програму людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх виявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людсь-кої особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути... Я побачив у своїй виховній роботі, що, дійсно, повинна бути й загальна програма... й індивідуальний коректив до неї» Макаренко А.С. Твори: В 7-ми т. – К., 1954. – Т.5. – С. 105-106.. У наведених міркуваннях мета виховання переплітається із завданнями, які кожна епоха ставить перед суспільст-вом, а суспільство перед школою. Наука доводить, що виховання є глибоко національ-ним за своєю суттю, змістом, характером. «Національне виховання, — писала українська громадська, культурно-освітня діячка, педагог Софія Русова (1856—1940), — за-безпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, да-дуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...». Національне виховання — виховання дітей на культурно-історич-ному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіко-вій мудрості, духовності. Постає як створена народом сукупність ідеалів, погля-дів, переконань, традицій, звичаїв, інших форм соціаль-ної практики, спрямованих на організацію життєдіяль-ності підростаючого покоління, у процесі якої воно за-своює духовну і матеріальну культуру нації, виробляє національну свідомість. Воно є конкретно-історичним ви-явом загальнолюдського гуманістичного і демократично-го виховання, забезпечує етнізацію дітей як необхідної та невід'ємної складової їх соціалізації. Національне вихо-вання духовно відтворює в дітях народне, увічнює те спе-цифічне, самобутнє, що є в кожній нації, а також загаль-нолюдське, спільне для всіх націй. Правильно організоване національне виховання фор-мує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Так фор-мується національний характер. Головною метою національного виховання на сучасно-му етапі є передача молодому поколінню соціального до-свіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина Укра-їни, які передбачають національну самосвідомість, розви-нуту духовність, моральну, художньо-естетичну, право-ву, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток ін-дивідуальних здібностей і таланту. «Педагогічна система кожної історичної епохи, — за-значає академік М. Стельмахович, — висуває свій оригі-нальний чи актуальний, уже знаний образ людини. Кар-динальні зміни в житті суспільства вносять відповідні ко-рективи у виховному ідеалі»11 Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ, 1996. – С .50.. Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя. Він об'єднує ціннісні орієнтації, життєві принципи і плани, рівень домагань, задуми і вчинки у цілісну лінію життєвої поведінки людини. Формування його залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей її власного досвіду. Залежно від сфер життєдіяльності фор-муються суспільні, політичні, національні, естетичні іде-али особистості. Найбільш глибоко ідеал, наприклад, національного ви-ховання розкрито у працях довго замовчуваного українсь-кого педагога Григорія Ващенка (1878—1967) («Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва», «Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.). Основу його ідеалу національного виховання становлять загальнолюдські (мо-ральний закон творення добра, боротьби зі злом, пошук правди, справедливості тощо) й національні цінності, які стали духовним надбанням народу. Носієм загальнолюдсь-ких цінностей, на його думку, є християнська релігія, яка орієнтує людину на служіння вищому ідеалу. Та оскільки людина народжується і живе в конкрет-ному національному середовищі, що вирізняється серед інших своєю мовою, культурою, звичаями, вона пройма-ється розумінням особливостей свого народу, етносу, на-ції. Тому ідеал національного виховання, за Г. Ващенком, повинен ґрунтуватися на служінні Богові та своїй нації. У педагогічному сенсі виховний ідеал — людина, яка слу-жить Богові та Україні. Така орієнтація категорично протиставляє українське національне виховання, з одного бо-ку, більшовицькій моделі, в основі якої був матеріалізм та атеїзм; а з другого — націонал-соціалістичній ідеології фашизму, наскрізь пройнятій культом сили і зневаги до людини. Національне виховання в українській школі орієнту-ється на історичні потреби нації, головна серед яких на сучасному етапі — державотворення. Проте загальна мета виховання — залучати молоде покоління до творчої участі у рідній культурі, а через неї також до культури загально-людської — залишається основоположною. Бо народ тіль-ки тоді розвине національну зрілість, коли, не втрачаючи своєї національної самозосередженості, спиратиметься на загальнолюдські духовні цінності (О. Вишневський). Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до повноцінного суспільного життя, яке передбачає вико-нання ролей громадянина, трудівника, громадського дія-ча, сім'янина, товариша. Зміст національного виховання відображає в єдності його загальну мету, завдання й складові частини. Основ-ними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є:— громадянське виховання: формування громадянсь-кості, яка дає змогу людині відчувати себе юридичне, соціально, морально й політично дієздатною;— розумове виховання: озброєння учнів знаннями ос-нов наук, формування наукового світогляду та національ-ної самосвідомості, оволодіння основними мислительними операціями, вироблення умінь і навичок культури ро-зумової праці;— моральне виховання: формування в учнів загально-людських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозу-міння, милосердя, віри у творчі можливості людини), мо-ральних понять, поглядів, переконань, моральних почут-тів, вироблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності;— трудове виховання: ознайомлення учнів з наукови-ми основами сучасного виробництва, практична й психо-логічна підготовка їх до праці, свідомого вибору професії;— естетичне виховання: формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних сма-ків, вироблення вмінь і навичок привносити в життя кра-су, розвиток в учнів творчих здібностей;— фізичне виховання: виховання здорової зміни, під-готовка до фізичної праці, захисту Батьківщини. Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає гуманістичне ви-ховання — створення умов для цілеспрямованого систе-матичного розвитку людини як суб'єкта діяльності, осо-бистості, індивідуальності. Основні завдання виховної діяльності зумовлені пріо-ритетними напрямами реформування школи, визначени-ми Державною національною програмою «Освіта» («Ук-раїна XXI століття»), до яких належать:— формування національної свідомості, любові до рід-ної землі, свого народу, бажання працювати задля держа-ви, готовності її захищати;— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;— формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;— прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націо-нальностей, які мешкають на території України;— виховання духовної культури особистості, створен-ня умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;— утвердження принципів вселюдської моралі: прав-ди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот;— формування творчої, працелюбної особистості, ви-ховання цивілізованого господаря;— забезпечення повноцінного фізичного розвитку ді-тей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;— виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;— формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та громадянською відповідальністю;— розвиток індивідуальних здібностей і талантів мо-лоді, забезпечення умов її самореалізації;— формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин. Головна мета, пріоритетні напрями, основні шляхи реформування української системи національного виховання сформульовані у восьмому розділі «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990р., Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»), «Концепції школи нової генерації — укра-їнської національної школи-родини» (1994 p.), «Концеп-ції безперервної системи національного виховання» (1994 p.), «Концепції розвитку загальної середньої осві-ти» (2000р.), «Концепції 12-річної середньої загально-освітньої школи» (2000 p.). Запитання. Завдання 1. Обґрунтуйте тезу, за якою мета виховання полягає у всебічному та гармонійному розвитку дитини. 2. У чому виявляються особливості змісту національного вихован-ня на сучасному етапі? 3. Розкрийте сутність різноманітних концепцій виховання. 4. Охарактеризуйте потреби, які впливають на формування моти-вів виховання у процесі становлення особистості. 5. У чому виявляються взаємозв'язок і відмінні особливості між вихованням, самовихованням і перевихованням? 6. Випишіть у дві колонки якості людини: у першу — які найбільш цінні й імпонують Вам, а в другу — які викликають у Вас несприйняття.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (24.11.2014)
Просмотров: 1017 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: