РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Психологія діяльності та пізнавальних процесів - Психологія - Реферати - Каталог статей

Психологія діяльності та пізнавальних процесів Відчуття Поняття про світ і про власне "я" в людини складається на основі її відчуттів і сприймань. Світ відчуттів дуже різноманітний. Повсякчас на людину безпосередньо діють звуки, кольори, запахи, тепло, холод тощо, силу яких та, власне, наявність вона може визначати лише завдяки існуванню такого психологічного утворення як відчуття. Згідно з діалектико-матеріалістичною теорією відображення, відчуття безпосередньо зв'язує свідомість із зовнішнім світом, є генератором, перетворювачем енергії зовнішнього подразнення в факт свідомості. У сучасній психологічній науці під відчуттям розуміють відображення окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливові на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку. За своїми фізіологічними механізмами відчуття є цілісним рефлексом, що об'єднує прямими і зворотними зв'язками периферійні і центральні відділи аналізатора. Фізіологічна основа відчуттів - складна діяльність органів чуття. І.П.Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складноорганізованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз, синтез подразників, аналізаторами. Аналізатор має три відділи: периферійний (рецепторний), передавальний (провідниковий) і центральний (мозковий). Периферійний (рецепторний) відділ аналізаторів складають органи чуття - око, вухо, ніс, шкіра, а також спеціальні рецепторні апарати, розміщені в органах травлення, дихання, серцево-судинній системі тощо. Цей відділ аналізатора спеціалізований, реагує на дію конкретного специфічного виду подразника і переробляє його у певне збудження. Для всіх аналізаторів спільними є больові відчуття, завдяки яким організм одержує інформацію про руйнівні для нього властивості подразника. Аналізатор є також системою із зворотним зв'язком, який полягає у зміні функціонального стану рецепторів під впливом сигналів з відповідних відділів мозку. Після дії подразника на рецептор виникає рефлекторна перебудова всього аналізатора і наступне сприйняття подразника змінюється внаслідок зміни діяльності аналізатора. Залежно від місця подразника розрізняють відчуття: а) екстероцептивні (подразник міститься поза людиною); б) інтерцептивні (подразнення йде від внутрішніх органів); в) пропріоцептивні (подразнення йде від м'язів тіла). Екстероцептивні відчуття, в свою чергу, поділяють на контактні і дистантні. До контактних належать тактильні, температурні (які можуть бути інтеро- та екстероцептивними) та смакові відчуття, до дистантних- відчуття світла, звуку, а також запаху. Пропріоцептивними є відчуття, що визначають положення тіла, а також відчуття рівноваги і прискорення. До інтероцептивних належать відчуття, що йдуть від внутрішніх органів (голоду, втоми, спраги). Відповідно до системи аналізаторів відчуття поділяють на зорові, слухові, нюхові, смакові, шкірні, кінестезичні, відчуття рівноваги (статичні), органічні відчуття. Зорові відчуття виникають в результаті дії променів світла на сітківку ока. Завдяки зоровим відчуттям людина пізнає освітленість, колір предметів, їх розміри, пропорції, конструкцію, обсяг, розміщення в просторі. Центральний відділ зорового аналізатора міститься в потиличній ділянці головного мозку. При деяких захворюваннях, наприклад, при нестачі в організмі ретинолу (вітаміну А), виникає гемералопія (куряча сліпота) - різке погіршення зору в умовах поганого освітлення, в сутінках та вночі. Слухові відчуття. Велике значення в житті людини мають слухові відчуття, що виникають як результат дії звукових хвиль на кортіїв орган - рецепторний апарат слухового аналізатора у внутрішньому вусі людини. У висковій частці мозку розміщена кіркова центральна частина слухового аналізатора. Людина може сприймати звуки з частотою коливання від 16 до 20000 Гц. На основі слухових відчуттів людина оволодіває мовою, за допомогою слуху контролює свою й чужу мову. Вивчаючи природу людського слуху, переконуємося в тому, що вона є продуктом історії людства. Як писав О.О.Ухтомський, ми можемо визнати, що слух є найважливішим з органів чуття людини. Саме він допомагає людині стати тим, ким вона є. На слух людини припадає надзвичайне і найвідповідальніше практичне завдання, що сягає далеко за межі фізіології, завдання бути опорою і посередником у великій справі організації мови і співбесіди. У випадку втрати слуху, зору решта видів відчуттів набувають для людини особливо важливого значення. Сліпоглуха О.І.Скороходова, виступаючи на XVIII Міжнародному конгресі психологів у 1966 p., зазначала з цього приводу: "Людина, позбавлена слуху й зору, може "оглядати " руками скульптуру, дістаючи від цього велике задоволення. Ми, сліпоглухі, відчуваємо запах землі, трави, квітів, запахи моря чи річки, якщо вони неподалік. Буваючи в саду, ми можемо торкатися руками кущів, невисоких дерев і відчувати тріпотіння листя під подихом вітерцю. Мені особисто дає задоволення тримати руки на музичному інструменті під час чиєїсь гри, прикладати пальці до шиї кішки, коли вона муркоче. Якщо я перебуваю в кімнаті під час сильної грози (про неї повідомляють люди, які чують), я прикладаю руки до шибки і відчуваю вібрацію при особливо сильних ударах грому. Слухати в такій спосіб грозу я дуже люблю. Під час купання в морі я люблю відчувати хвилі. В усіх цих відчуттях також можна знаходити красу і поезію". Статичні відчуття ( рівноваги, стояння, лежання). Рецептором його є вестибулярний апарат, який передає подразники у вискову частину кори великих півкуль, сигналізує про положення тіла людини в просторі. Це має особливе значення для пілотів, космонавтів, плавців, гімнастів. Інтероцептивні{органічні) відчуття виникають при проведенні і переробці в центральній нервовій системі інформації, що з'являється в результаті збудження спеціалізованих нервових закінчень для сприймання сигналів про перебіг обмінних процесів у внутрішньому середовищі організму. До таких відчуттів належать відчуття голоду, спраги, нудоти, болю тощо. Існують певні закономірності, що характеризують відчуття: 1) абсолютна чутливість органів чуття, тобто здатність людини відчувати незначні величини подразнення; 2) поріг відчуття - рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Мінімальна сила подразника, що здатна викликати відчуття називається нижнім порогом. Верхній поріг чутливості - це та максимальна сила подразника, яка ще викликає адекватне відчуття. Якщо збільшити його силу, виникне неадекватне відчуття, наприклад, больове. Здатність відчувати найменшу різницю в інтенсивності двох діючих подразників називається порогом розрізнення. Відчуття різниці в яскравості світла становить 1/100 вихідної величини; відчуття різниці у вазі двох показників дорівнює 1/30 ваги вихідного предмета; для звукової чутливості 1/10. 3) адаптація - зміна чутливості аналізатора в результаті пристосування органів чуття до діючого подразника; 4) сенсибілізація - підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів. Якщо одночасно з яким-небудь подразником діє й інший сильний подразник, чутливість наших органів чуття значно знижуються, бо новий подразник своєю силою зменшує інтенсивність попереднього. Наприклад, відомо, коли дитина плаче, то заспокоїти її можна, якщо відвернути її увагу за допомогою більш сильного подразника. При яскравому світлі звук відчувається голосніше. І навпаки, під дією більш слабкого подразника наша чутливість або сприйнятливість підвищується. Наприклад, деякі люди під час роботи вмикають радіо; коли навчають читати людей з поганим зором, використовують неголосне цокання годинника; з аутистичними хворими або хворими на шизофренію в стані кататонії розмовляють тихо, щоб одержати відповідь, хоч тут приєднуються й інші фактори. Прямі прості подразники, що діють на органи чуття, мають значення в діагностиці захворювань (наприклад, запах ацетону з рота хворого може свідчити про діабетичну кому). 5) Одночасне відчуття (синестезія) полягає в тому, що будь-який подразник, діючи на відповідний орган чуття, поза волею суб'єкту, викликає не лише відчуття, специфічне для певного органа чуття, а водночас ще й додаткове відчуття або уявлення, характерне для іншого органа чуття. Найпоширенішим виявом синестезії є так званий кольоровий слух, при якому звук разом із слуховим відчуттям викликає і кольорове зображення. Кольоровий слух спостерігався в композиторів М.А.Римського-Корсакова, О.М.Скрябіна, М.К.Чюрльоніса. 6) Компенсація - підвищення діяльності одних аналізаторів при втраті або відсутності інших. 7) Контраст - протилежність відчуттів. 8) Післядія - з припиненням дії подразника відчуття не зникає одразу, а певний проміжок часу зберігається. І.М.Сєченов у книзі "Рефлекси головного мозку" писав про те, що однією з необхідних умов нормальної психічної діяльності людини є відомий мінімум подразників, що надходять у мозок від органів чуття. Це потім підтвердилося клінічно: якщо людина не одержує необхідної кількості подразників у зв'язку з патологією органів чуття, то вона засипає або поринає в забуття і нічого з того, що відбувається з нею в цей проміжок часу, не пам'ятає. Вплив обмеження кількості подразників (сенсорна ізоляція) на психічний стан людини вивчався експериментально на тваринах і на людях. Космонавти О.А.Леонов і В .В. Лебедев у книзі "Психологічні проблеми міжпланетного польоту" пишуть, що в космічному польоті їм бракувало зелених рослин, звичних людині звуків і явищ. Не відчували космонавти ні вітру, ні дощу, ні снігу. За земними звичними звуками, явищами і ароматами вони сильно скучали. Іноді все це земне чули і бачили уві сні. В умовах сенсорної ізоляції в людини можуть виникати незвичайні психічні стани, які спочатку мають функціональний, оборотний характер. Слід зазначити, що вони виникають не в кожної людини. За умови значного збільшення терміну ізоляції ці функціональні зміни переходять у патологічні - виникають нервово-психічні захворювання (неврози і психози). Сприймання Глибокі знання про навколишню дійсність людина одержує завдяки сприйманню. Відчуття і сприймання є послідовними щаблями єдиного процесу чуттєвого пізнання і нерозривно зв'язані одне з одним. Сприймання - це психічний процес, що полягає в цілісному відображенні предметів і явищ навколишнього світу під безпосереднім впливом фізичних подразників на рецептори органів чуття. При цьому сприймання має суб'єктивний характер, бо воно залежить від попереднього досвіду і знань. Фізіологічну основу сприймання становить взаємодія різних аналізаторних систем або окремих частин одного й того самого аналізатора і утворення на основі цього умовних рефлексів на комплексні подразники, в результаті чого в людини виникає більш або менш складний образ предмета чи явища в цілому. Сприймання не є простою сумою відчуттів, це складний психічний процес, де разом з відчуттями залучається і попередній досвід у вигляді знань, уявлень. Сприймання також пов'язане з мисленням, бо образи, що формуються, конкретизуються і узагальнюються через поняття, мислительні операції, судження і умовиводи. І.М.Сєченов ділив процес сприймання на два послідовних етапи: перший загальний ефект зовнішнього імпульсу і реакцію детального бачення, тобто спочатку відбувається визначення якихось властивостей і ознак об'єкта, впізнавання його, тобто деяке орієнтування в конкретних умовах реальності, що дає лише уривчасті, неповні знання. Для більш глибокого і повного пізнання потрібне сприймання як реакція детального бачення в процесі вивчення того чи іншого об'єкта. Так, після першої зустрічі з твором живопису ми спочатку сприймаємо його в цілому, як єдиний цільний об'єкт, і лише потім починаємо розрізняти і оцінювати деталі: рисунок, колір, окремі фігури і предмети. Сприймання поділяються на зорові, слухові, дотикові, рухові та інші відповідно до переважаючої ролі одного з аналізаторів, що беруть участь в акті сприймання. А коли в сприйманні бере участь система аналізаторів, виникають складні, комбіновані сприймання (часу, простору, руху). Сприймання часу - відображення тривалості, послідовності і швидкості подій або явиш, реального світу. Основою процесу сприймання часу є умовні рефлекси. Проміжки часу, визначенню яких сприяють слухові, рухові відчуття, виробляються під впливом ритмічних процесів, що відбуваються в організмі людини. Ритмічне дихання, ритм режиму дня, навчальної і трудової діяльності сприяють виробленню рефлексу на час. Тривалі проміжки часу сприймаються, з одного боку, у зв'язку з процесами, що відбуваються в організмі (відчуття голоду, втома), а з другого - зв'язку з ритмом явищ у природі (зміна дня і ночі, температури тощо). Спостерігається і суб'єктивна оцінка тривалості часу, що може бути пов'язано із зацікавленістю і характером діяльності людини, а також із захворюванням. Так, у хворих з депресивним, пригніченим станом час минає дуже повільно. Сприймання простору. Простір - це одна з основних форм існування матерії. Основу сприймання простору становить пізнання непросторових властивостей об'єктів через зорові, вестибулярні, рухові та шкірні відчуття, У комплексі вони дають змогу судити про відношення тіла до вертикалі, про просторове положення і відстань до інших об'єктів. Сприймання простору не природжене, а виникає і розвивається у процесі життя. Чуттєві знання про простір не природжені, так само як і зорові відчуття взагалі. Зорове відображення простору виробляється поступово в процесі індивідуального розвитку, причому це вироблення має умовно-рефлекторний характер. Сприймання руху - відображення просторового переміщення предметів визначається віддаленістю предметів, швидкістю переміщення їх або пересування самого спостерігача в просторі. У сприйманні руху беруть участь кілька аналізаторів, а особливе значення має переміщення зображення на сітківці ока, і рухи очей і голови в бік руху предмета. Сприймання характеризуються такими основними закономірностями: цілісністю, вибірковістю, константністю, осмисленістю, апперцепцією. Цілісність сприймання. Сприймання завжди цілісне. Будь-який предмет чи явище, що складається з різних частин, є комплексним подразником, але сприймається цілком у єдності всіх якостей і ознак. Це виникає умовно-рефлекторно через існуючий попередній зв'язок між здоровими, слуховими, тактильними подразниками, які надходять від об'єктів. Вибірковість сприймання виявляється в наданні переваги одним об'єктам, явищам або 'їх властивостям перед іншими. Це визначається формою ставлення людини до об'єктів, предметів, зумовленою значущістю, інтересом, попереднім досвідом. Так, лікар, медична сестра, оглядаючи хворого, звернуть увагу на ознаки хвороби, виділивши їх з ряду інших. Фізіологічно вибірність сприймання можна пояснити переважанням одного з вогнищ збудження в корі великого мозку з одночасним гальмуванням решти її ділянок. Константність сприймання полягає у відносно більш чи менш довготривалій постійності окремих властивостей і якостей об'єктів незалежно від помічених нами змін, що відбулися з ними. Константність сприймання пояснюється дією цілої низки факторів, основне місце серед яких належить адаптації і вже наявним у людини уявленням про певний об'єкт. Так, білий колір сприймається нами як білий і при сонячному, і при електричному освітленні, хоча спектр електричного світла має більше червоно-жовтих променів. Осмисленість сприймання пов'язана з розумінням сутності об'єкта, що сприймається, з можливістю віднести його до певної групи, класу, узагальнити його в слові, вловити схожість із знайомими нам об'єктами. Апперцепція - залежність сприймання від попереднього досвіду, від загального змісту психічної діяльності людини та її індивідуальних особливостей, а також від професії. Художник, розглядаючи картину, звертає увагу не лише на зміст того, що зображено, а й на професійні деталі: фарби, манеру написання картини тощо. Рівень розвитку сприймання залежить від того, наскільки потрібна функція сприймання для виконання відповідної діяльності. Слід зазначити, що сприймання навіть здорової людини не завжди дає нам адекватне відображення предметів об'єктивного світу. Прикладом цього можуть бути ілюзії, тобто помилкове, неточне, викривлене відображення дійсності. Основою ілюзій можуть бути фізіологічні закони, закони вищої нервової діяльності. Ілюзії виникають під впливом установок людини. До таких належать, наприклад, ілюзії перспективи. Відомо, що розміщені на різній відстані предмети однакового розміру здаються різними, тобто ті з них, що находяться далі, сприймаються меншими. Тому, якщо намалювати на лініях, даних у перспективному зображенні, стовпчики однакового розміру, вони будуть сприйматися як стовпчики різного розміру. Це пояснюється тим, що сприймання у перспективному зображенні створює ілюзію відстані Особливе значення для виникнення ілюзій має фон. Помилки у сприйманні виникають внаслідок певних сподівань або стомлення людини. Спостерігачеві, який сподівається побачити певний предмет, з появою предмета, лише схожого на очікуваний, може помилково здатися, що це саме той, на який він чекав, наприклад, кущ може здатися людиною. Темний предмет здається меншим, ніж світлий того самого розміру. Якщо розглядати одночасно білий квадрат на чорному фоні і чорний квадрат такого самого розміру на білому фоні, то останній здаватиметься меншим за перший. Маленький круг серед великих здається меншим, ніж круг такого самого радіуса серед менших. Якщо ж ці самі круги розглядати окремо від інших, то ілюзія зникає, круги сприймаються як однакові. У вразливих людей сильні емоції можуть викликати своєрідні відчуття, які людина сприймає як власні. Так, Флобер, автор роману "Мадам Боварі", писав: "Коли я описував отруєння мадам Боварі, я відчував смак миш'яку настільки реально, що починалося блювання". В цілому ілюзії не порушують правильності пізнання об'єктів навколишнього світу, бо здорова людина має досить можливостей перевірити достовірність свого першого враження. Розвиток сприймання у дітей Сприймання починає розвиватися на основі відчуттів у перші ж місяці після народження дитини. Сприймання маленьких дітей характеризується виявом яскравих емоцій, особливо на барвисті предмети, що рухаються. Діти раннього віку (1-2 роки) орієнтуються в місцезнаходженні предметів, у них швидко вдосконалюється зорова оцінка невеликих відстаней. У ранньому дитинстві також швидко розвивається слухове сприймання, що дуже важливо для розвитку мови. Під кінець раннього віку сприймання дитини ще недосконале, хоч і досягає досить високого ступеня розвитку. Дитина не вміє підкоряти своє сприймання поставленому перед нею завданню, її сприймання має недостатньо організований і не досить цілеспрямований характер. Дальший розвиток зо-рових, рухових, слухових відчуттів відбувається в дошкільному віці. Дуже важливо, щоб активний розвиток здатності розрізняти віддалені об'єкти відбувався в про-цесі конкретної, змістовної діяльності, а не шляхом формального тренування. Це може зашкодити, особливо якщо при цьому зір дитини перенапружується (розглядання дуже дрібних об'єктів, слабке або надто яскраве освітлення). Медичні працівники дошкільних закладів повинні інформувати вихователів про недоліки зору обстежуваних ними дітей, бо іноді вихователі можуть неправильно тлумачити поведінку дитини, яка насправді пояснюється поганим зором, і робити неправильні педагогічні висновки. У дошкільників ще недостатньо досконале розрізнення схожих відтінків кольору, хоч вони вже безпомилково відрізняють основні кольори спектра. Слухова чутливість у дітей характеризується значними індивідуальними відмінностями. Здатність до розрізнення висоти звуків розвивається під час занять музикою, а також спеціальними вправами. Зниження слуху в дітей може залишитися не поміченим, тому що дитина, яка погано чує, часто правильно вгадує сказане (за виразом обличчя, рухом губ). Знати про те, чи добре дитина чує, дуже важливо тому, що при недостатній гостроті слуху може затримуватися розумовий і мовний розвиток дитини. У дітей дошкільного віку підвищуються точність і влучність рухів, збільшується швидкість утворення рухових навичок. Але якщо дошкільники легко виконують крупні рухи, що не потребують великого фізичного напруження (ходьба, біг, танок), то виконання точних дрібних рухів руками в них утруднене (письмо, малювання, шиття). Це свідчить про недостатність розвитку координації руху у даному віці. Разом з руховими відчуттями розвиваються шкірні відчуття. У дошкільників зростає точність сприймання форми, розміру, фактури предмета при дотику. Одночасно з відчуттями у дітей відбувається інтенсивний розвиток сприймання. Діти дошкільного віку набагато точніше і повніше, ніж діти раннього віку, відображають предмети і явища, які сприймають. Вони чіткіше розрізняють предмети за величиною і формою, а також просторові і часові відношення між явищами. Це пов'язано з розвитком їхньої орієнтувально-дослідницької діяльності. Дитина виробляє вміння організовувати і контролювати своє сприймання відповідно до поставлених завдань і вимог. У неї розвивається свідоме і цілеспрямоване спостереження. Після більш ретельного вивчення навколишніх предметів у дошкільника образи сприймання навколишньої дійсності стають докладнішими і багатшими за змістом. Велике значення в розвитку сприймання у дітей мають ігри, спостереження та екскурсії, образотворча діяльність. Гра примушує дитину більш точно і свідомо сприймати особливості різних предметів. Конструювання, малювання, ліплення привчають до ретельнішого розглядання і вивчення предметів. Разом з зоровим сприйманням у дитини розвивається слухове і дотикове сприймання. Велике значення в розвитку сприймання звуків мають знання з музики і розвитку мови. Діти 2-3 років плутають окремі звуки, деякі з них пропускають, бо сприймання звуків у них ще недосконале. В дошкільному віці дитина вже добре розрізняє елементи усного мовлення і правильно вимовляє звуки рідної мови.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (09.11.2014)
Просмотров: 336 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: