РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Психологічні особливості підлітків - правопорушників - Психологія - Реферати - Каталог статей

Реферат На тему: «Психологічні особливості підлітків - правопорушників» Напружена, нестійка соціальна та економічна ситуація, яка склалася в даний час в Україні, зумовлює ріст різних відхилень в особистісному розвитку і поведінці дітей. Серед них особливу увагу і тривогу викликають не лише прогресуюча відчуженість, а й підвищена тривожність, цинізм, жорстокість, агресивність. Найбільш гостро цей процес проявляється на межі переходу дитини з дитинства у доросле життя – підлітковий вік. Тому головним завданням є виділення тих психологічних відмінностей, які б характеризували особистість правопорушника (злочинця) і законослухняну людину. Порівняльне психологічне і соціологічне дослідження особистості злочинців і законослухняних громадян дозволило зробити ряд важливих висновків про особливості особистості неповнолітнього злочинця. Слід зазначити, що це особистість зі значно вищим рівнем тривожності і, як наслідок, невпевненості в собі, імпульсивності й агресивності; значній відчуженості від суспільних цінностей і соціально спілкування. Висока чутливість веде до того, що ці особи в міжособистісних стосунках схильні вирішувати всі конфлікти силовим шляхом. Для неповнолітніх злочинців характерним є низький рівень соціальної адаптації, і, навпаки, високий ступінь відчуження від важливих малих соціальних груп (родина, однокласники, друзі і т.д.). Такі підлітки менш ввічливі і справедливі у стосунках з однолітками і однокласниками, меншою мірою відчувають свою відповідальність, імпульсивність. Вони розсіяні, ненаполегливі у навчанні і виявляють більший антагонізм до контролю. Досвід вивчення неповнолітніх правопорушників показує, що підліток найчастіше може скоїти злочин під безпосереднім впливом однолітків або дорослих людей, підкоряючись тиску натовпу. У більшості таких підлітків в структурі особистості домінують негативні якості: лінь, слабка воля, безвідповідальність, конформізм, агресивність. Важливою умовою формування особистості „важкого” підлітка здебільшого є негативні сімейні умови, алкоголізм батьків або рідних, їх аморальна поведінка. Бувають випадки, коли викривлену моральну атмосферу навколо неповнолітнього створюють люблячі його батьки, які не володіють достатньою педагогічною культурою. Для важковиховуваних підлітків, як правило характерним є негативне ставлення до навчання, яке в результаті протиставляє їх колективу класу, школи. У більшості випадків до числа підлітків-правопорушників потрапляють ті хто не знайшов себе в шкільному колективі через конфліктні взаємостосунками. Під важковиховуваністю перш за все розуміють негативізм і опір педагогічним впливам, який може бути зумовлений найрізноманітнішими причинами, які виходять за межі педагогічного і соціального захищення. Конфліктність, яка властива підліткам, пояснюється не тільки органічними змінами, але і тим, що змінюється вся система стосунків підлітка з дорослими та однолітками. Намагаючись звільнитись від оцінки і впливу дорослих, підліток стає досить критичним у стосунках з батьками та вчителями, піддає сумніву поради і думки, висловлювання старших. Криза підліткового віку з більш або менш вираженою тенденцією до криміналізації проявляється і в тому, що у підлітка суттєво перебудовуються стосунки з однолітками. Для нього в цей період характерна підвищена потреба спілкування з однолітками, прагнення до самоствердження в їхньому середовищі, чуйне реагування на думки однолітків. Слід зазначити, що в підлітковому віці закладається самосвідомість, самооцінка - основа і фундамент особистості, які відіграють вирішальну роль в процесі особистісного самовизначення і саморегулювання. Якщо з якихось причин самоствердження здійснюється в неформальних підліткових групах, вуличних компаніях у формі асоціальних проявів (таких як вживання алкоголю, наркотиків, хуліганство) воно може стати небезпечним криміналізуючим фактором. Соціальну адаптацію дітей і підлітків можуть утруднювати різні нервово-психічні захворювання та відхилення. Тому в даному випадку недостатньо заходів педагогічної корекції, потрібне ще втручання та допомога психіатрів, невропатологів, психотерапевтів. Антисоціальна поведінка неповнолітнього, таким чином взаємо детермінована впливом багатьох факторів, в першу чергу зовнішнім соціальним середовищем, а саме мікросередовищем, а також індивідуальними особливостями особистості підлітка, які визначають його індивідуальне реагування на різні „життєві невдачі”. Підлітковий вік (11 - 15 років) є перехідним, оскільки це - період статевого дозрівання, паралельно з яким досягають в основному зрілості й інші біологічні системи організму. В соціальному аспекті підліткова фаза - це продовження первинної соціалізації. Як правило, всі підлітки цього віку - школярі. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно це - вік протиріччя. Звідси - типові вікові конфлікти та їх заломлення в самосвідомості підлітка. Юнацький вік (14-18 років) це – „третій світ”, який існує між дитинством і дорослістю. В біологічному аспекті це - етап закінчення фізичного дозрівання. Юність це - завершальний етап первинної соціалізації. Перед юністю постає завдання соціального і особистісного самовизначення, а це означає зовсім не автономію від дорослих, а чітке орієнтування і визначення свого місця в дорослому світі. Процес засвоєння моральних і правових норм поведінки закінчується в підлітковому віці до 14 років. Цю обставину враховують законодавці, які встановили часткову кримінальну відповідальність з 14 років і повну кримінальну відповідальність за всі злочини, які передбачені законами - з 16 років. Особистість „важкого” підлітка, як правило, характеризується низьким рівнем соціалізації і відображає прогалини та недоліки в 3-х основних сферах його виховання: в сім’ї, школі (ПТУ) та на виробництві. З іншого боку, на особистість „важкого” підлітка значний вплив має особлива сфера - вулиця, двір, вуличні групи з негативною спрямованістю. Коли йде перехід з дитячого світу в дорослий, підліток не належить повністю ні до першого, ні до другого. Вони являють собою «третій світ». Ця особливість його соціальної ситуації і життєвого світу виявляється й у його психіці, для якої типовими є внутрішні протиріччя, агресивність, схильність приймати крайні позиції і точки зору. Ця напруга і конфліктність тим більша, чим різкіші відмінності між світом дитинства і світом дорослості. Радянський психолог Л.Виготський ще в 1920-х роках зазначав, що в психології даного віку значно більше загальних теорій чим твердо встановлених фактів. Найважливішими процесами перехідного віку К.Левін вважає розширення життєвого досвіду особистості, кола його спілкування, груп приналежності, на яку він орієнтований, так як поведінка підлітка визначається насамперед його маргінальністю, невизначеністю його положення. Левін виходив з того, що людська поведінка виступає функцією особистості, з одного боку, а з іншого – навколишнє середовище. Властивості особистості і середовища взаємозалежні. Критичним фактором виступає також повна зневага до виховання дітей. Відсутність контролю з боку батьків найчастіше призводила до розвитку злочинних нахилів у них. Нерідко і самі батьки бувають притягнуті до судової відповідальності. Наприклад, в одному дослідженні було виявлено, що в 39% хлопчиків, що стали малолітніми злочинцями, батьки також були злочинцями і лише в 16% батьків не притягувалися до судової відповідальності. Перед підлітком завжди стоїть проблема соціального й особистісного самовизначення. Домагаючись розширення своїх прав, старшокласники нерідко висувають завищені вимоги, у тому числі і матеріальні, а ріст самостійності обмежує функції батьківської влади. Проведені дослідження показали, що матеріальні труднощі є однією з найважливіших причин здійснення злочинів, а особливо за умови нерівномірного розподілу матеріальних ресурсів. Це виникає через підвищену мобільність суспільства, яке в свою чергу змушує змінювати сімейний статут, формувати нові традиції і т.д. У середовищі неповнолітніх в останній час поширюються нові злочини, які раніше були притаманні лише дорослим. До них відносяться: торгівля наркотиками, розбійні напади на підприємців, комп’ютерні злочини, рекет в своєму середовищі та ін. Злочинність здебільшого стає груповою і джерела її часто лежать саме в бездоглянутості вуличних компаній, лідерами якої стають „важкі” підлітки чи дорослі правопорушники. Необхідно також зазначити деформацію правосвідомості у правопорушників. Серед них допускаються порушення кримінально-правової чи іншої правової заборони. Негативне відношення до нормативно-правових заборон і загально прийнятих суспільних норм життя та моралі. Слід звернути увагу на внутрішні протиріччя підлітка, які характеризують даний віковий період. Деформації які відбуваються в ціннісно-мотиваційної сфері: з одного боку, відсутність інтересу до навчання чи продуктивності праці, з іншого - демонструє гіперпотяг до відпочинку, проведенню дозвілля, володінню модним одягом і т.п. Метою злочинної поведінки стає задоволення гіпертрофованих потреб і інтересів, а також проведення дозвілля правопорушниками з вживанням алкогольних напоїв, наркотиків, вступом у сексуальні зв’язки і т.п. У багатьох правопорушників значно деформована емоційна сфера, спостерігається емоційна „тупість”, нечутливість до страждань інших, агресивність. Одночасно проявляється емоційна неврівноваженість, афективність, схильність до неадекватних реакцій в різних ситуаціях. Часто спостерігаються негативні зміни волі і вольових якостей. Аналіз мотиваційної сфери правопорушників дозволяє знайти різні форми регуляції поведінки. Однобічність, незрілість їхньої мотиваційної сфери часто полягає у вузькій тимчасовій орієнтації мотивації, в прагненні „жити сьогоднішнім днем”, „плисти за течією”, користуватися тим, що „потрапляє в руки” і т.д. Подібна орієнтація демобілізує особистість, не створює установок на подолання життєвих труднощів, довгострокових життєвих планів, а веде до ситуативності, імпульсивності в діях і вчинках. Особливістю пізнавальної сфери правопорушника виступає, насамперед, ригідність, малорухомості сприйняття, його негнучкість, „збідніння” особистісного змісту У правопорушників своєрідне сприйняття працівників правоохоронних органів. Вони їх відносять до категорії „Вони”, тобто до осіб, спеціально поставлених, щоб карати, судити, пригноблювати і т.д. Цілком очевидно, що психологічний механізм регуляції соціальної поведінки спрямований, насамперед, на максимальну адаптацію підлітка в даній конкретній ситуації й у даний конкретний момент. Тому, джерела саморуйнування поведінки нерідко полягають у спробах пристосування за допомогою девіантних форм до актуальних і соціальних ситуацій шляхом відмовлення від норм, загальнолюдських культурних цінностей. Дійсно будь-яка злочинна поведінка є такою тільки у визначеній системі координат. Описані соціальні і психологічні ефекти свідчать про перспективу (погрозу) “втратити покоління”, вимагають невідкладних запобіжних заходів: законодавчих, виховних, психокорекційних. Будь-яка форма поведінки має певне значення для самої людини. Її дії (і злочинні в тому числі) можна розглядати, як спосіб вирішення задач чи спосіб самовираження. Так насильницьким злочинцям притаманні такі якості, як зневага інтересами особистості, неповага до честі, достоїнства і здоров’я іншої людини. Корисливі злочинці виявляють облудність, лицемірство, користь і корисливість, прагнення ухилитися від продуктивної праці. Хулігани виявляють риси моральної розбещеності, зневаги правилами поведінки в суспільстві і нестриманості. Серед характерологічних якостей правопорушників часто називають недисциплінованість, неорганізованість, недовірливість, замкнутість, лінь і ін. У залежності від переваги тих чи інших особистісних якостей, ступеню вираженості асоціальних установок, рівня кримінального досвіду і кваліфікації може бути проведена психологічна класифікація правопорушників (злочинців). В.Бєхтерєв підкреслював, що в одних випадках, в основі злочину лежать особливості емоційної сфери: надзвичайна дратівливість, імпульсивність. Таких осіб він називав „злочинці за пристрастю”. В інших випадках причиною злочинності є недорозвиненість моральної сфери: прагнення задовольнити свої потреби без особливої праці. Такі злочинці звичайно роблять протиправні дії з обміркованим наміром і умислом. В.Бєхтерєв називає їх „злочинцями, позбавленими „морального почуття” чи „уродженими злочинцями”. Третя категорія - це „недоумкуваті злочинці”, що внаслідок недоліків в інтелектуальній сфері не можуть оцінити значення прав власності і різниці між добром і злом. Четверта категорія - „злочинці з ослабленою волею”, що відрізняються лінню і нездатністю до систематичної праці. Існує інша класифікація злочинців, наведена професором С.Познишовим. Він поділяв злочинців на ендогенних (ті, що скоїли злочини в силу внутрішніх, особистісних факторів, що свідомо стали на злочинний шлях) і екзогенних ( що стали на злочинний шлях під впливом зовнішніх обставин, життєвої ситуації). Таким чином, антисоціальна поведінка неповнолітніх зумовлена впливом багатьох факторів, серед яких провідними є наступні: несприятливі соціальні умови, а особливо сімейні; Індивідуальні особливості особистості підлітка; безпосередній вплив ровесників чи дорослих людей, референтних груп; соціальна не контрольованість. Важливою умовою формування особистості важкого підлітка в більшості випадків є негативні сімейні умови. Скандали батьків, фізичні покарання підлітків як правило призводять до порушення гальмівних процесів, до виховання запальності (гарячковості), підвищеного збудження, нестриманості. „Тепличні” умови, які створюють для дітей в деяких сім'ях, звільнення їх від будь-якої активної діяльності призводить до інфантильності і нездатності подолати життєві труднощі в критичній ситуації, які іноді бувають досить банальними: не пройшов у вуз за конкурсом... Конфліктні ситуації дуже часто є наслідком неправильної самооцінки підлітка. Перешкодою для нормального розвитку особистості із завищеною самооцінкою є їх знижена критичність до себе. Як вважають деякі дослідники, діти із заниженою самооцінкою не можуть нормально розвиватись через підвищену самокритичність. Для неповнолітніх правопорушників характерним є скоєння групових злочинів тому, що багато злочинів технічно є неможливими для одинокого підлітка; крім того деякі підлітки беручи участь в діях групи стають сміливішими і навіть нахабнішають, оскільки це здобрюється груповим авторитетом. В.Л. Васільєв вважає, що кримінальну спрямованість груп характеризують такі кількісні та якісні характеристики: участь у групі раніше засуджених елементів, які не працюють і не навчаються, зловживають алкоголем чи наркотиками, займаються азартними іграми, а також наявність в групі лідера, авторитарний стиль управління групою, здебільшого кримінальна спрямованість групи, формування субкультури групи (жаргон, спеціальні клятви, особливий ритуал поведінки тощо). Пізніше при систематичній злочинній діяльності в групі відбувається розподіл ролей і функцій при здійсненні злочинів. Як злочин, так і злочинця слід розглядати в діалектичній єдності. Злочинна поведінка як і будь-яка поведінка людини має дві групи ознак. Суб’єктивні - мотиви, цілі, наміри людини та об’єктивні - фізичні рухи і дії. Злочин, перш ніж втілиться в небезпечних для суспільства діяннях, проходить стадію внутрішнього, психологічного визрівання. Людина спочатку вирішує, а вже потім скоює злочин. Рішучість особи скоїти злочин називається наміром. Скоїти злочин навмисно - означає усвідомити характер свого вчинку, передбачити його суспільно небезпечні наслідки і усвідомлено допускати їх. Характер наміру таким чином, в значній мірі, вказує на те як злочинець ставився до скоєної дії. При аналізі злочинної поведінки неповнолітніх виділено чотири типи порушників для яких суспільно небезпечне діяння є: а) випадковим, таким, що протирічить загальній спрямованості особистості; б) можливим, з врахуванням загальної нестійкості особистісної спрямованості, але ситуативним з точки зору причини і ситуації; в) результатом загального негативного орієнтування особистості, що зумовлює вибір середовища, проведення часу і безпосереднього варіанту дій при наявності підбурювання (намовляння), прикладу злочинної поведінки, тощо; г) результатом злочинної установки особистості, яка включає активний пошук, організацію причини і ситуації для злочинних діянь, відповідної відносно стійкої системи антисоціальних оцінок і ставлень. В результаті взаємодії несприятливих зовнішніх умов з певними прогалинами або перекрученнями в психіці підлітка виникає важковиховуваність. Несприятливими умовами можуть бути аморальна поведінка батьків, криза в сімейних стосунках, помилки в шкільному та сімейному вихованні. Проте, ні в якому разі не можна вважати, що у поганих батьків - погані діти, що типові несприятливі умови породжують типові недоліки будь-якого підлітка. Часто у батьків-алкоголіків їх дорослі діти не вживають спиртного, у батьків-грубіянів виростають дуже тактовні діти тощо. Підліток, як правило, не просто сприймає та засвоює несприятливі зовнішні впливи. Він може їх і не сприйняти, відкинути, а може з ними боротись в залежності від того, який механізм психологічного захисту спрацює. І тоді в боротьбі з несприятливими умовами формуються позитивні якості особистості. Література: 1. Выготский Л.С. Проблемы возрастной периодизации детского развития//Вопросы психологии.-1972-№2. 2. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. – К.: Юринком Интер, 1999. 3. Социальные отклонения / Под ред. В.Н.Кудрявцева. – М.,1984. 4. Криминология: Учебник/ Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е.Эминова .- М.:Юрист., 1995. 5. Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник. – К.:”Каравела”; Львів : „Новий світ – 2000”, „Магнолія плюс”2003. 6. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх/ Навчально-методичний посібник.- К.,1996.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (28.10.2014)
Просмотров: 738 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: