РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Психофізіологія свідомості - Психологія - Реферати - Каталог статей

Психофізіологія свідомості План 1. Поняття свідомості. 2. Теорії свідомості. 3. Психофізіологічні механізми свідомості. Поняття свідомості Свідомість - це одне з основних понять філософії, соціології і психології, що означає здатність людини до ідеального відтворення дійсності за допомогою мислення; це вища форма психічного відображення і саморегуляції, що властива людині як суспільно-історичній істоті, пов'язана з мовою ідеальна сторона цілеспрямованої діяльності. Свідомість як психологічний і психофізіологічний феномен являє собою один із найскладніших і малозрозумілих проявів діяльності мозку. Єдиного розуміння того, що варто мати на увазі під цим поняттям, поки не існує. І разом з тим цей термін у різних контекстах широко використовується в повсякденній мові і науковій літературі. Можна виділити два основних, різних за змістом, розуміння терміна "свідомість". У найбільш простому розумінні вона являє собою простий стан бадьорості, можливість контакту з зовнішнім світом і адекватною реакцією на його події (те, що неможливе під час сну і порушується при деяких хворобах). Філософи і психологи розуміють під свідомістю вищий прояв психіки, пов'язаний з абстракцією, відділенням себе від навколишнього середовища і соціальних контактів з іншими людьми. Поєднує ці два підходи розуміння свідомості як світу суб'єктивних відчуттів, думок і почуттів, що утворюють духовний світ людини, її внутрішнє життя. Також у спрощеному розумінні свідомість ще розуміється як: 1) розум; 2) ясне розуміння чого-небудь; 3) думка про що-небудь, почуття, відчуття чого-небудь. З психофізіологічної позиції свідомість розуміють як психофізіологічний механізм контролю і довільної регуляції поведінки й діяльності, основна функція якого полягає в адекватному відображенні змін зовнішнього і внутрішнього середовища та забезпеченні адаптації організму до них. При цьому виконавчими структурами свідомості є ієрархічно організовані мозкові функціональні системи. Свідомість людини має суспільний характер, оскільки вона розвинулася в процесі спільної, суспільної трудової діяльності людей, разом зі становленням мовних функцій як засобу комунікації і передачі знань між людьми. Комунікативне походження свідомості, на думку П.В. Симонова [6], відображено в етимології цього слова: свідомість - це "спільне знання", знання разом з кимсь, тобто знання, що може бути передано іншій людині за допомогою мови, не- вербальних символів, художніх образів і може стати надбанням інших членів суспільства. Виділяють два види свідомості - індивідуальну і суспільну. Індивідуальна свідомість являє собою процес усвідомлення людиною явищ оточуючого світу і самої себе. Знання про оточуючий світ виражено у вигляді зовнішньої чи внутрішньої мови і має властивість абстрагування й узагальнення. Свідомість являє собою не просте відображення явищ оточуючого світу і знання про них, а й певне ставлення людини до цих явищ. Суспільна свідомість являє собою систему ідей, тих чи інших традицій, поглядів, що панують у даному суспільстві, у певних умовах суспільного життя. Свідомість також є начебто соціальним контактом людини із самою собою, у процесі якого відбувається формування певного уявлення про себе, суб'єктивний образ свого Я. Це ставлення суб'єкта до свого усвідомленого буття позначають терміном самосвідомість [3]. Теорії свідомості Існує безліч теорій про механізми свідомості, у яких здійснюється спроба сформулювати необхідні і достатні умови виникнення свідомості. їх можна розділити на структурні, коли акцент робиться на розгляді ролі окремих структур чи нейронних мереж мозку, і на функціональні, котрі визначають свідомість через спеціальні когнітивні операції - мислення, уяву, запам'ятовування і бажання. Ці два підходи не виключають один одного, тому що спеціальні операції, пов'язані зі свідомістю, реалізуються за участю особливих нейронних мереж, що знаходяться в конкретних структурах мозку [1]. Теорія "світлої плями" І.П. Павлова. Гіпотеза про зв'язок свідомості з певною ділянкою кори головного мозку вперше була висловлена І.П. Павловим. Вчений образно представляв свідомість як зону підвищеної збудливості, що переміщується по корі, її "творчу" ділянку - "світлу пляму свідомості" на темному тлі іншої кори. Нині використання методу ПЕТ-томографії показує, що зона локальної активації дійсно має вигляд світлої плями на темному тлі. "Прожекторна теорія свідомості" Ф. Крика. Ця теорія є сучасним аналогом уявлень І.П. Павлова. Сутність теорії полягає в тім, що потік збудження спрямовується таламусом у кору великих півкуль мозку таким чином, що в кожен даний момент часу в стані збудження знаходиться тільки один з таламічних центрів. Це забезпечує створення в корі зони підвищеної збудливості тривалістю близько 100 мс. Після цього посилений неспецифічним таламічним збудженням приплив імпульсів надходить до іншого відділу кори. Область найбільш сильної імпульсації створює центр уваги, а завдяки постійним переміщенням потоку збудження по інших ділянках кори стає можливим їхнє об'єднання в єдину систему. Як вірогідний механізм подібного об'єднання Ф. Крик розглядав появу у нейронів синхронізованих розрядів з частотою гамма-діапазону (35-70 Гц). Таким чином, нейронні процеси, що виявляються в центрі гіпотетичного "променя прожектора", визначають зміст нашої свідомості у певний момент часу, а функцію керування "променем прожектора" виконує таламус. Теорія "повторного входу" збудження Дж. Еделмена. У цій теорії був запропонований інший нейрофізіологічний механізм виникнення свідомості. "Повторний вхід збудження" означає, що збудження, яке виникло в групі нейронів первинної зони кори, повертається в ту саму нейронну групу після додаткової обробки інформації в інших нервових центрах чи надходження нової інформації з зовнішнього середовища, а також з довгострокової пам'яті. Це дає можливість зіставляти відомості, що малися раніш, зі змінами, що відбулися протягом одного циклу обробки інформації. Об'єднання двох потоків інформації (первинного і вторинного) складає один цикл активності свідомості. Проходження одного циклу збудження здійснюється за 100-150 мс. Повторювані цикли створюють нейрофізіологічну "канву" свідомості [4]. Теорія "інформаційного синтезу" О.М. Іваницького. У цій теорії ідеї Дж. Еделмена дістали подальший розвиток. Головна роль у ній приділяється поняттю інформаційного синтезу - об'єднання інформації про фізичні і семантичні особливості стимулу. Інформація про фізичні властивості стимулу надходить по сенсорно-специфічних шляхах, а інформація про значущість стимулу видобувається з пам'яті. Синтез цих двох видів інформації (поточної і з пам'яті) забезпечує виникнення відчуття. Цей процес здійснюється з періодом квантування приблизно у 100-180 мс. Впізнання стимулу відбувається за участю лобних областей мозку, приблизно через 300 мс від моменту пред'явлення. Послідовне надходження інформації від рецепторів призводить до повторного руху збудження по зазначеному кільцю, забезпечуючи постійне зіставлення сигналів, що надходять із зовнішнього і внутрішнього середовища [4]. Теорія свідомості Дж. Еклза. Ця теорія ґрунтується на особливій функції дендритів пірамідних клітин кори, що, розташовуючись у нижніх шарах кори на рівні її IV шару, збираються в дендритний пучок, що досягає І шару. Дж. Еклз висунув гіпотезу, що цей дендритний пучок певним чином пов'язаний із проявом суб'єктивного (психічного) феномена - "психона". Пучок дендритів від групи 70 - 100 сусідніх великих і середніх пірамідних клітин був названий "дендроном". Кожен дендрон має безліч синапсів, на яких закінчуються сосочки терміналів аксонів. Дж. Еклз приписав дендрону функцію носія одиниці свідомості. Окремому дендрону відповідає окремий психон як одиниця локального відчуття. Безліч психонів представляє всю розмаїтість суб'єктивних явищ. Таким чином, свідомість являє собою наслідок психонів, що генеруються відповідними дендронами, а теорія свідомості зводиться до встановлення зв'язків між психонами й окремими дендронами. При цьому визнається існування нематеріального начала, що може впливати на дендрити за рахунок викиду кванта медіатора. Активний же вплив психічного феномена на поведінкові акти у вигляді "свободи волі" реалізується через керування імовірністю вивільнення квантів медіатора [1]. Голографічна теорія К. Прибрама. Сутність цієї теорії полягає в тому, що інформація про вхідні сигнали розподілена по нейронній системі так само, як вона розподілена по усьому візерунку фізичної голограми (у тих областях мозку, де вхідні впливи викликають стійкі візерунки синаптичних мікроструктур). Поширення властивостей голограми на функції мозку означає, що в мозку інформація про кожну точку об'єкта розподілена по голографічному екрану мозку. Це робить її реєстрацію стійкою до руйнування. При цьому будь-яка мала частина голограми містить інформацію про весь об'єкт і, як наслідок, може її відновити. Зі зменшенням частини голограми, з якої відновлюється інформація, відбувається зниження її дозвільної здатності. Для зчитування інформації різного обсягу існують різні оптимальні величини голограм. Голограма одночасно може зберігати безліч різних візерунків - зображень. Зазвичай в одному кубічному сантиметрі фізичної голограми зберігається кілька десятків мільярдів біт інформації. Інформація про зовнішній простір записується через систему рівнобіжних каналів на безлічі пірамідних клітин гіпокампу. Різні групи нейронів, відтворюючи образ зовнішнього простору, підкреслюють один з його аспектів. Зчитування інформації з усіх каналів робить картину зовнішнього світу більш точною і досконалою. Якщо прийняти гіпотезу, що однією з функцій гіпокампу є актуалізація з довгострокової пам'яті свідомо надлишкової інформації для подальшого вибору найбільш корисної, то в процедуру зчитування інформації повинні утягуватись всі паралельно працюючі канали, що кодують не зовсім співпадаючі аспекти зовнішнього світу [1]. Психофізіологічні механізми свідомості Проблема свідомості, як правило, постає перед психофізіологом у тому випадку, коли вивчається функція сприйняття вербальних і невербальних стимулів, їхня оцінка, ухвалення рішення й організація відповідної довільної поведінкової діяльності у вигляді словесного звіту чи ж якого-небудь руху, що сигналізує іншій людині про те, що відповідний стимул суб'єктом впізнаний. Інформація, закодована у виді нервових імпульсів, по специфічних чуттєвих нервах надходить у відповідні області кори великих півкуль головного мозку і там переробляється. Людина усвідомлює цю інформацію і повідомляє про це оточуючих. Разом з тим інформація може надходити в кору великих півкуль і у випадках, коли людина знаходиться в несвідомому стані. Надзвичайно важливими особливостями свідомості здорової людини є її переривчастість і вибірковість. Досвідомий відсів інформації здійснюється за допомогою спеціальних нервових механізмів, що створюють у вищих відділах головного мозку найкращі умови для усвідомленого сприйняття значущих у даний момент явищ оточуючого середовища. Отже, для усвідомлення якого-небудь зовнішнього явища недостатньо тільки надходження інформації про нього в кору головного мозку і збудження там нервових клітин. Психофізіологи в багатьох лабораторіях світу намагаються виявити і вивчити критичні зміни в мозку, пов'язані з усвідомленням явищ оточуючого середовища, з визначенням умов, при яких мозкові процеси починають супроводжуватися свідомістю [3]. Обробка інформації (виконання елементарних когнітивних операцій) здійснюється в дискретних нейронних мережах. Не всі процеси обробки в таких мережах усвідомлюються. Ті процеси, що забезпечують поінформованість людини про когнітивні операції, а точніше про їхні результати, утворюють особливу субсистему свідомості, її вищий рівень. Це властивість поінформованості забезпечується включенням у її склад механізму, що регулює генералізовані і локальні активації мозку. Процеси активації, а також особлива операція у вигляді повторного входу збудження безупинно підтримують високий рівень активності нейронних мереж вищої субсистеми свідомості. Остання знаходиться під ієрархічним контролем, виконуваним згідно із правилом "зверху вниз". Командні сигнали з префронтальної кори актуалізують необхідну інформацію, що у закодованому вигляді зберігається в тім'яно-скроневій асоціативній корі, видобувають її та переводять у робочу пам'ять для контролю за виконанням поведінки. Вищий рівень свідомості не може існувати без участі модулюючої системи мозку (ретикулярної формації і лімбічної системи). Генералізовані і локальні впливи з неспецифічної системи стовбура мозку і таламуса сходяться на клітинах нейрональних мереж кори, створюючи умови, необхідні для обробки інформації. Переривання зв'язків нейрональних мереж, що обробляють інформацію, із системою активації, що модулює їхні операції, викликає порушення свідомості. Залежність свідомості від модулюючої системи мозку дає підставу пов'язувати свідомість з певним станом мозку, а не зі змістом інформаційних процесів. Вихід з цього специфічного стану призводить до вимикання вищих психічних функцій при збереженні механізмів життєзабезпечення. Іншими словами, основний внесок у стан свідомості вносить базальна холінергічна система переднього мозку [1]. Інформаційний аспект свідомості формується в основному за рахунок діяльності кори великих півкуль. Для розуміння ролі кори в забезпеченні свідомості є важливими уявлення, сформульовані американським фізіологом Ф. Маунткаслом про ансамблеву організацію кори. Його концепція спирається на ряд положень: ¦ кора головного мозку складається з ансамблів, утворених колонками нейронів, функція яких полягає в одержанні і переробці інформації; колонки розрізняються за джерелом одержуваних сигналів і за мішенями, до яких вони адресують власні сигнали; ¦ однотипні за функціями ансамблі нейронів можуть поєднуватися в більші одиниці - модулі, що здійснюють більш складну переробку інформації; ¦ модулі функціонують у складі великих петель, по яких інформація не тільки передається з колонок у кору, а й повертається назад. Модуль фактично являє собою морфофункціональну одиницю переробки інформації в корі. Модулі групуються у більші об'єднання, що утворюють зони кори. Описаний спосіб будови кори утворює так звані "розподілені" системи, що забезпечують умови для реалізації найскладніших психічних функцій, у тому числі і свідомості. Нейрофізіологічні феномени такого типу, як повторний вхід збудження чи синхронізація електричної активності нейронів, природним чином реалізуються в розподілених системах. Останні мають також ще одну особливість: оскільки продукція цих систем не може бути результатом діяльності тільки одного модуля, випадання одного чи більш модулів не може припинити її функціонування. Завдяки цьому розподілені системи кори мозку володіють голографічним принципом функціонування. Поширення властивостей голограми на функції кори мозку означає, що інформація в корі мозку розподілена, і вимикання якоїсь частини системи (у припустимих межах) призводить до послаблення функції, а не до її втрати [4]. Література 1. Данилова Н.Н. Психофизиология: Учебник для вузов. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 373 с. 2. Дубровский Д.И. Информация, сознание, мозг. - М.: Высшая школа, 1980. - 286 с. 3. Костандов ЭЛ. Психофизиология сознания и бессознательного. - СПб.: Питер, 2004. - 167 с. 4. Марютина Т.М., Ермолаев О.Ю. Введение в психофизиологию. - 4-е изд. - М.: Флинта, 2004. - 400 с. 5. Психофизиология: Учебник для вузов / Под. ред. Ю.И. Александрова. - 3-е изд. - СПб.: Питер, 2004. - 464 с. 6. Симонов П.В. Избранные труды. Т. 1. Мозг: эмоции, потребности, поведение. - М.: Наука, 2004. - 437 с.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (17.11.2014)
Просмотров: 558 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: