РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Психофізіологія станів людини - Психологія - Реферати - Каталог статей

Психофізіологія станів людини План 1. Поняття стану людини. 2. Психічний стан. 3. Функціональний і психофізіологічний стан. 4. Негативні стани. Поняття стану людини Поняття "стан" є загальнонауковим поняттям. Воно належить до системи категорій філософії і співвідноситься з такими категоріями, як "якість" і "кількість", "міра", "явище" і "сутність", "причина" і "наслідок", "рух" і "спокій", "зв'язок" і "відношення" та багатьма іншими (І.Г. Петров). Стан людини являє собою цілісну системну реакцію (на рівні організму і часто - особистості) на зовнішні і внутрішні впливи, спрямовану на збереження цілісності організму і забезпечення його життєдіяльності в конкретних умовах існування [3]. Стани характеризуються такими властивостями: ¦ модальність - стани якісно відрізняються один від одного і насамперед тим, які переживання (емоції і емоційний тон відчуттів) їх супроводжують; ¦ тривалість (стійкість) станів; ¦ глибина станів (інтенсивність) - характеризується ступенем виразності переживань і зрушень фізіологічних функцій; ¦ якість станів визначається специфікою фактора, що впливає на людину, вихідним фоном, а також індивідуальними особливостями людини; за знаком переживань (емоцій) стани поділяють на позитивні і негативні; у залежності від значущості того чи іншого стану для ефективності діяльності, спілкування і здоров'я стани поділяють на сприятливі і несприятливі. У науковій літературі найчастіше виділяються такі види стану людини, як психічний, функціональний та психофізіологічний. При цьому зміст, який приписується кожному з названих станів часто у значній мірі перекриває зміст іншого стану. Психічний стан Виділяють чотири підходи до розуміння психічного стану: ¦ у феноменологічному плані психічний стан розуміється як відносно стабільно проявлена психічна реальність, яка за своїми характеристиками займає проміжне положення між психічними процесами й особистісними якостями індивіда; ¦ у функціональному плані - як атрибут діяльності, що виконується індивідом (забезпечення адаптивної функції); ¦ в онтологічному плані - як психічна свідомість індивіда; ¦ в екопсихологічному плані - як результат суб'єкт-об'єктної і (чи) суб'єкт-суб'єктної взаємодії в системі "індивід - середовище" (В.І. Панов). Психічний стан людини являє собою цілісну характеристику її психічної діяльності за певний період, що відображає складну структуру взаємозв'язків з вище- і нижче розташованими рівнями системи психічної регуляції, утворену процесами самоуправління і саморегуляції (Г. ПІ. Габдрєєва). Компонентами психічного стану є: активаційний, емоційний і когнітивний. Функціональний і психофізіологічний стан Поняття "функціональний стан" було введено, насамперед, для характеристики стану людини, пов'язаного з виконанням певної діяльності. Таким чином, це поняття було відокремлено від різних станів, які до виконання діяльності відношення не мають. Поняття функціонального стану широко використовується у фізіології, нейрофізіології, психології, ергономіці та інших науках. Це зумовлено тим, що в різних сфера життєдіяльності людини успішність праці, навчання, творчості, фізичне і психічне здоров'я залежать від її функціонального стану. Функціональний стан є неодмінною складовою будь-якої діяльності. А ефективність діяльності завжди залежить від функціонального стану. Функціональний стан є результатом динамічної взаємодії організму із зовнішнім середовищем, який характеризується проявами якостей і властивостей організму людини, які прямо або опосередковано визначають її діяльність. Цей стан залежить від багатьох факторів: мотивації, змісту праці, рівня сенсорного навантаження, вихідного рівня активності нервової системи, індивідуальних властивостей вищої нервової діяльності. Так, люди із сильною нервовою системою менш стійкі до монотонічної праці і в них раніше за слабких знижується рівень активності нервових процесів. На формування функціонального стану людини значно впливає адекватність виконуваної діяльності. Існує декілька підходів до визначення функціонального стану. Функціональний стан визначають як: ¦ фізіологічний стан організму і його систем (будь-який стан є функціональним, тобто відбиває рівень функціонування організму в цілому чи окремих його системах, а також саме виконує функції адаптації до даних умов існування); ¦ фонову активність центральної нервової системи, що супроводжує ту чи іншу діяльність; при цьому зміни функціонального стану залежать не тільки від збудливості головного мозку, а й від його реактивності, лабільності та інших властивостей; Останнє визначення можна конкретизувати за допомогою двох підходів: 1) функціональний стан визначається як комплекс взаємопов'язаних фізіологічних реакцій; 2) функціональний стан оцінюється за результатами трудової діяльності людини і розглядається як цілісна багатокомпонентна характеристика зовнішніх поведінкових та внутрішніх функцій організму людини, за допомогою яких можна оцінити властивий їй у даний момент рівень активності вищих психічних функцій та фізіологічних систем, що зумовлюють виконання трудової діяльності. Дуже близьким із поняттям функціонального стану є поняття "психофізіологічний стан". На відміну від розуміння стану людини як простого комплексу чи сукупності показників, поняття психофізіологічного стану відразу почали розглядати вже як єдину систему, спираючись при цьому на методологічну базу теорії функціональних систем. Уявлення про системну організацію психофізіологічного стану знайшли своє підтвердження в експериментальних дослідженнях. Психофізіологічний стан являє собою складну ієрархічну систему, що саморегулюється, і являє собою динамічну (за складом і в часі) єдність внутрішніх компонентів (біоенергетичного, фізіологічного, психічного, поведінкового, особистісного, соціально-психологічного), що організовані за принципом взаємоспівдії для забезпечення досягнення цілей діяльності, які формуються під впливом інтеріоризованих людиною як організмом, індивідом, особистістю, елементом соціуму зовнішніх компонентів - соціальних, фізико-хімічних факторів середовища і діяльності (А.М. Карпухіна). При цьому майбутнім результатом і системоутворювальним фактором функціональної системи ПФС є досягнення суб'єктом мети діяльності. Можна навести і більш стислі визначення психофізіологічного стану, в яких він розуміється як цілісна реакція особистості на зовнішні та внутрішні стимули, спрямована на досягнення корисного результату (Є.П. Ільїн); чи система психофізіологічних та психічних функцій, що визначають продуктивність професійної діяльності і працездатність людини на даному відрізку часу (Л.Г. Дика). Системна сутність психофізіологічного стану людини полягає у тому, що, з одного боку, він формується в процесі і під впливом конкретної діяльності, а з іншого, - зумовлює її ефективність. Подібне розуміння психофізіологічного стану повністю вбирає в себе і наведений вище зміст різних видів і визначень психічного та функціонального стану, створюючи передумови до розуміння стану людини в процесі діяльності як єдиної та взаємозумовленої системи. При такому підході виділені різними авторами види станів не відкидаються, а можуть розглядатись як компоненти та аспекти підсистем єдиного психофізіологічного стану. Негативні стани До станів, які негативно впливають на життєдіяльність людини, найчастіше відносять такі, як стрес, нервово-психічна напруга, стомлення. Стрес - це стан, що виникає в результаті невідповідності "внутрішніх" можливостей людини вимогам, які ставлять до неї наявні умови її життєдіяльності, і який може призвести до зниження ефективності діяльності людини та негативних наслідків для її психічного і фізичного здоров'я. Термін "стрес" у наукову термінологію був введений Г. Сельє, який зробив висновок про існування загального адаптаційного синдрому, що забезпечує пристосування організму до умов середовища, які змінюються. При цьому стрес розумівся автором як неспецифічна відповідь організму на будь-яку нову вимогу, що до нього ставиться. Загальний адаптаційний синдром характеризується трюма стадіями: на першій стадії (стадія тривоги) відбувається мобілізація захисних реакцій організму; на другій (стадія резистентності) - виникає збільшення стійкості організму до дії стресорів; третя стадія (виснаження) характеризується виснаженням адаптаційних резервів. У загальному адаптаційному синдромі виділяються ще чотири субсиндроми: емоційно-поведінковий, вегетативний, когнітивний та соціально-психологічний (Л.О. Китаєв-Смик). Г. Сельє розмежував поняття "стрес" та "дістрес": стрес є корисним і призводить до адаптації, дістрес - шкідливим і призводить до різноманітних психосоматичних захворювань. Виділяють два види стресу: фізіологічний та психічний. Фізіологічний стрес характеризується опосередкуванням стимулів автоматичними гомеостатичними механізмами, а психічний - психічними процесами оцінки можливої загрози та пошуком адекватної відповіді на неї. Такий поділ є досить умовним, оскільки в фізіологічному стресі є психічні елементи і навпаки. Впливи, що спричинюють стрес, називаються стресорами. їх теж можна поділити на фізіологічні та психологічні. Фізіологічні стресори безпосередньо впливають на тканини тіла. До них належать біль, холод, висока температура, надмірні фізичні навантаження та ін. Психологічні стресори - це стимули, які сигналізують про біологічну чи соціальну значущість подій: сигнали загрози, небезпеки, переживання, образи, необхідність розв'язання складних завдань та ін. Залежно від характеру і специфічності виникнення стресу фактори ризику його виникнення умовно поділяють на дві групи: біолого-психологічні і соціально-виробничі. До біолого-психологічних факторів належать спадково-конституційні, які визначаються особливостями стану ендокринно-гуморальної системи. У разі схильності людини до якогось захворювання воно виникає при стресі майже завжди. Тому, знаючи цю схильність, можна передбачити засоби профілактики і заходи захисту в умовах дії стрес-фактора. Психологічні фактори частіше виникають в осіб, для яких властиві риси характеру, що сприяють формуванню нервового напруження (конфліктність, нетерпіння, непорозуміння між близькими людьми, зневіра в собі, агресивність, хронічна тривожність, внутрішня напруженість, інтимно-особистісні проблеми). До соціально-виробничих факторів ризику виникнення стану стресу належать соціальні зміни (розлучення, смерть близьких), життєві труднощі, тривале емоційне перенапруження, постійне відчуття нестачі часу, хронічне стомлення, поквапливість, порушення режиму праці і відпочинку, втрата особистого престижу, тривале очікування в процесі роботи, відсутність взаємодопомоги і взаєморозуміння між співробітниками, хронічна гіпокінезія тощо. До факторів ризику також належать порушення сну, статеві розлади, нераціональне і незбалансоване харчування, систематичне вживання алкоголю, наркотиків, паління тютюну тощо. Існують три основні підходи до розуміння механізму стресу: екологічний, трансактний і регуляторний. Згідно з першим підходом стрес розуміється як результат взаємодії індивіда з навколишнім середовищем; відповідно до другого - як індивідуально-пристосувальна реакція людини на ускладнення ситуації; третього - як особливий клас станів, що відбиває механізм регуляції діяльності в утруднених умовах (А. Б. Леонова). Нервово-психічна напруга розглядається як загальна реакція організму при зміні стереотипу діяльності і найбільш різко виявляється при реальній або уявній загрозі життю або здоров'ю [6]. До основних причин, що зумовлюють розвиток нервово-психічної напруги, відносять: психологічну непідготовленість до роботи (відсутність вольової установки, слабку тренованість, невпевненість у своїх силах); фізичну чи психічну втому різного походження; несприятливі умови життя. Стан нервово-психічної напруги може виявлятися у двох формах зрушень: за типом наростання збудження або за типом розвитку гальмівних реакцій. Небезпека такого стану для особистості й колективу полягає в тому, що він призводить до дезорганізації поведінки, гальмування раніше напрацьованих навичок, негативних реакцій на зовнішні подразнення, труднощів у розподілі уваги, звуження обсягу уваги та пам'яті, імпульсивних дій (що, природно, негативно позначається на виконанні діяльності). Виникнення нервово-психічної напруги може бути зумовлене такими чинниками: ¦ виконанням складного завдання, пов'язаного з високою відповідальністю; ¦ дією перешкод; ¦ появою сильних раптових подразників на фоні впливу шкідливих факторів життєдіяльності; ¦ роботою в умовах дефіциту часу та інформації, необхідних для прийняття рішення та організації дій. ¦ освоєння нових видів діяльності, нестачі чи надміру інформації [6]. Від стану нервово-психічної напруги слід відрізняти стан психоемоційної напруги, який характеризується адекватним вираженням емоційних реакцій, спрямованих на мобілізацію функцій для успішного виконання професійної діяльності. Стомлення являє собою тимчасове зниження працездатності під впливом тривалого чи інтенсивного навантаження. Стомлення за своєю біологічною суттю є нормальним фізіологічним процесом, який супроводжується певними змінами функціонального стану і виконує захисну роль в організмі, оберігаючи його окремі фізіологічні системи й органи від надмірного перенапруження і можливого, у зв'язку з цим, ураження і виснаження. Стан стомлення може виявлятися через такі зміни: ¦ зниження інтенсивності виконуваної роботи при збереженні початкового ступеня напруження фізіологічних функцій; ¦ збільшення ступеня напруження фізіологічних функцій при незмінних показниках кількості і якості роботи; ¦ деяке зниження кількості і якості роботи з одночасним збільшенням ступеня напруження фізіологічних функцій. На фізіологічному рівні розвиток стомлення означає виснаження внутрішніх ресурсів організму, зниження рівня функціонування, розбалансування відношень між окремими функціональними системами та їх компонентами. Психологічними ознаками стомлення є: відчуття слабосилля, виникнення обтяжливої напруженості, невпевненості в правильності виконуваних дій, бажання припинити роботу; виникнення розладу уваги; розлад сенсорних процесів; порушення у моторній сфері; погіршення пам'яті та продуктивності мислення; послаблення волі; істотна зміна мотивації діяльності, посилення мотивів її припинення; накопичення негативних емоційних реакцій; поява й посилення сонливості (М.Д. Левітов). Головним фактором, що викликає стомлення, вважається величина навантаження, в якій, у свою чергу, виділяють кілька компонентів: статичний чи динамічний характер навантаження, інтенсивність навантаження (розподіл його в часі), постійний і ритмічний характер навантаження. До додаткових факторів, які самі по собі не призводять до розвитку стомлення, але в поєднанні з дією основного фактора сприяють більш вираженому і ранньому стомленню, відносять три групи : ¦ порушення режиму праці і відпочинку (недостатність часу відпочинку для повного відновлення сил, неправильне використання перерв під час роботи, непродумане планування праці й відпочинку, порушення біоритмів, соціальна ізоляція та ін.); ¦ фактори зовнішнього середовища (знижений вміст кисню і підвищений вуглекислого газу в повітрі, підвищена вологість, висока чи низька температура повітря тощо); ¦ фактори використання техніки (забруднення повітря газами, дія механічних сил, що призводить до вібрації, вплив електромагнітних коливань, ультразвуку, зміна освітленості, незручність робочої пози, гіпокінезія та ін.). Періоди стомлення є майже тотожними за формою та ідентичними за суттю періодам працездатності, що наведені у підрозділі 11.5. І це природно, оскільки стомлення можна значною мірою розглядати як протилежність працездатності. Розрізняють фізичне і розумове, гостре і хронічне стомлення. Хронічне стомлення виникає у випадках, коли тривалість чи повноцінність періодів відпочинку недостатні і відбувається накопичення стомлення. Особливий вид стомлення - стан монотонії - виникає під час виконання монотонної одноманітної роботи. Цей стан супроводжується зниженням тонусу кори головного мозку, дрімотним станом, зниженням здатності до вольових зусиль, загальним зниженням активності всіх психічних процесів. Відмітною рисою такого стану є його зникнення в результаті зміни роду діяльності, що й відрізняє монотонію від стомлення. Стомлення вважається нормальним явищем, а яскраво вираженим негативним станом для виконання діяльності є перевтома. Адже стомлення виникає як природна реакція на виконання роботи і при адекватній величині не відбивається негативно на ефективності діяльності і стані здоров'я. Навпаки, явище стомлення за умови достатнього часу для відпочинку й відновлення сил приводить до підвищення працездатності за механізмом адаптації. У той же час перевтома являє собою стан організму на межі патології, який розвивається під впливом тривалої та невпинної роботи в стані втоми або тоді, коли регламентований відпочинок між циклами роботи недостатній для відновлення, об'єктивно-суб'єктивні ознаки втоми зберігаються, а в професійній діяльності з'являються грубі помилки у роботі [6]. Першими ознаками перевтоми є невротичні симптоми: підвищена дратівливість, швидка стомлюваність, відсутність бажання займатися звичайною роботою, порушення сну, головні болі. Клінічні дослідження засвідчили, що явище перевтоми за симптомами аналогічне для хворих на неврози. Це такі ознаки: підвищений колінний рефлекс, тремтіння вій і пальців витягнутих рук, виразний ортостатичний рефлекс. При перевтомі, як правило, переважають симпатичні впливи на серцево-судинну і дихальну системи. Література: 1. Абабков В А., Перре М. Адаптация к стрессу: Основы теории, диагностики, терапии. - СПб.: Речь, 2004. - 165 с. 2. Генкин АЛ., Медведев В.И. Прогнозирование психофизиологических состояний. Вопросы методологии и алгоритмизации. - Л.: Наука, 1973. - 144 с. 3. Ильин Е.П. Психофизиология состояний человека. - СПб.: Питер, 2005. - 412 с. 4. Китаев-Смык ЛЛ. Психология стресса. - М.: Наука, 1983. - 368 с. 5. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психофізіологічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. - К.: Міленіум, 2004. - 265 с. 6. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. - 400 с. 7. Психофизиология: Учебник для вузов / Под. ред. Ю.И. Александрова. - 3-е изд. - СПб.: Питер, 2004. - 464 с. 8. Семиченко В Л. Психические состояния: Модульный курс для преподавателей и студентов. - К.: Магістр-S, 1998. - 207 с.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (07.12.2014)
Просмотров: 2054 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: