РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Психічний стан - Психологія - Реферати - Каталог статей

ПЛАН 1. Поняття про психічний стан 2. Форми активності 3. Причини мотиваційної саморегуляції 4. Основні методи, що діють на свідомість, почуття і волю 5. Механізми психічного захисту 6. Поняття про спадковість 7. Поняття про медичну генетику 8. Спадкові захворювання 9. Генні мутації 10. Висновок Повсякденне життя переконує нас у тому, що фізичне самопочуття людини тісно пов'язане зі станом й психіки. Єдність тіла і психічного стану відображена у відомому стародавньому вислові: «У здоровому тілі — здоровий дух». Фізична активність позитивно впливає на нормальний пере-біг психічних процесів. У скелетних м'язах є численні спе-цифічні нервові клітини, які під час м'язових скорочень посилають у головний мозок стимулюючі імпульси, за до-помогою яких підвищується загальний тонус відповідних ділянок кори великого мозку, що сприяє поліпшенню розу-мової діяльності. Характерною особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності і використовувати створені нею образи для психічної саморегуляції. Так, фено-менальні здібності тибетських йогів, яких вони досягають шляхом спеціальних тренувань і вправ по створенню «пси-хічного тіла», дають їм змогу вільно розширювати кровоносні судини, інтенсифікувати обмін речовин, максимально під-вищуючи теплопродукцію організму. Людське життя проявляється двома формами активності: поведінкою і діяльністю. Під поведінкою розуміють зовнішні прояви системи рухових реакцій організму людини на дії об'єктивного світу, а діяльність — це взаємодія з об'єктивним світом, у процесі якої людина активно та свідомо намагається досягти поставленої мети. Саморегуляція поведінки і діяль-ності є однією з важливих функцій психіки людини. Діяльність складається з ряду дій відносно завершених еле-ментів діяльності, спрямованих на досягнення проміжної усвідомлюваної мети. Дії можуть бути як зовнішніми, що виконуються за допомогою рухового апарату і органів чуття, так і внутрішніми, що виконуються в розумі. Під метою розуміють образ кінцевого результату діяльності. Багато дій людини з часом стають автоматичними, вони звуться звич-ками. Звички бувають корисними (акуратність, організо-ваність) і шкідливими (куріння, вживання алкоголю, вар-котиків). Якщо людина вміє керувати звичками, вона може керувати своєю поведінкою. Кожна практична діяльність людини має свої мотиви. Механізм управління мотивацією створюється тоді, коли формується сама особистість з її змістом життя. Без цього мотиви матимуть нестійкий, ситуаційний, характер і пове-дінка людини характеризуватиметься імпульсивністю, непередбаченістю і непослідовністю. Корисно засвоїти деякі принципи ставлення до життя, які сприятливо впливають на мотиваційну саморегуляцію. До них належать: 1) уміння відрізнити головне від друго-рядного; 2) збереження внутрішнього спокою в різних ситу-аціях; 3) емоційна зрілість і стійкість; 4) знання засобів впливу на події; 5) уміння підходити до проблеми з різних точок зору; 6) готовність до будь-яких неочікуваних подій; 7) сприйняття дійсності такою, якою вона є, а не такою, яку хотілося б бачити; 8) намагання шукати нові, змістовніші мотиви життєдіяльності; 9) розвиток спостережливості; 10) уміння бачити перспективу життєвих подій; 11) намагання зрозуміти інших; 12) уміння вибирати позитивний досвід з подій, які сталися. Наведені принципи ставлення до життя можуть допомогти людині в складних життєвих ситуаціях. При достатньому розвитку свідомості людина з об'єкту зовнішніх впливів перетворюється в суб'єкт керування своєю поведінкою. При достатньому розвитку свідомості людина з об'єкту зовнішніх впливів перетворюється в суб'єкт керування своєю поведінкою. Ак-тивність особистості, яка спрямована на удосконалення своїх фізичних, моральних, трудових, естетичних та інших яко-стей, називається самовихованням. Це є вільна спрямована діяльність людини, прояв її самореалізації, самовираження, лричому відбувається вона не примусово, а за власним свідомим вибором. Самовиховання є системою дій, які зумовлені соціальними та індивідуальними орієнтирами, інте-ресами, метою, умовами життя особи. Іншими словами, самовиховання є самоуправління особи з наміром змінити себе. Воно буде ефективним, коли будуть визначені його завдання. Щоб визначити завдання самовиховання, необ-хідно мати чітке уявлення про себе, тобто володіти самоана-лізом. Здатність аналізувати і вивчати риси своєї особистості потребує вміння спостерігати за своїми переживаннями, сконцентруватися на собі і на причинах, які спричиняють різні психічні стани, конкретні дії, радість, тривогу або страх. Однак нерідко люди приписують собі неіснуючі якості, захищаючись від внутрішнього конфлікту між своїм «я» і самооцінкою. Тому при визначенні завдань самовиховання важливо орієнтуватися не лише на те, яким себе вважає суб'єкт, але й на те, яким бачать його інші люди. Думки інших людей допоможуть особистості змінити перекручене уявлення про себе, а потім скласти програму самовиховання, приймаючи рішення, які з особистих якостей потребують розвитку, а які треба змінити. Успіх самовиховання залежить від того, наскільки людина володіє методами самовиховання. Під цим розуміють методи і підходи, якими користується особа, щоб діяти на свою свідомість, почуття, волю з метою реалізації програми самовиховання. Основними методами є самопізнання, самооцінка, самопереконання, самопорівнян-ня, самозобов'язання, самоуправління, самопримушування, самонавіювання, самозвіт, самоконтроль, самопокарання та ін. Самопізнання — це вивчення психічних властивостей, процесів і станів своєї особистості, в тому числі її спрямо-ваності (мета, мотиви, інтереси, ідеали, переконання), ха-рактеру, темпераменту, здібностей, пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, уявлення, мислення), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного стану організму і особистих якостей. Аналізуючи результати своєї діяльності, власну пове-дінку, рівень фізичного і психічного здоров'я, особа пізнає свої якості. Самооцінка визначається світоглядом, ідеалами, рівнем інтелектуального розвитку особи. Цей метод самови-ховання передбачає наявність ідеальної моделі особи і по-рівняння себе з цією моделлю. Самопорівняння — це різновидність самооцінки, що поля-гає в порівнянні себе з іншими людьми з метою перейняти у них все добре, і все те, чого не вистачає. Самозобов'язання — це внутрішні вимоги до себе і своєї поведінки. Самозобов'язання визначається умовами життя і обов'язками людини. Воно виникає як наслідок невідпо-відності між ідеалом, ідеальною нормою і своєю конкретною поведінкою. Самопереконання — це роздумування, агівставлення різ-них мотивів, дискусія з собою, які потребують всебічного обліку всіх обставин і не допускають впливу негативних почуттів: образи, заздрості, гніву, самолюбства та ін. Самонавіювання — це психічний вплив людини на саму себе за допомогою слова, що змінює її психофізичний стан. Воно передбачає навіювання самому собі яких-небудь уяв-лень, думок, бажань, образів, відчуттів та ін. Успіх само-навіювання досягається за умови, що особа здатна концен-трувати свою свідомість на предметі навіювання. Для цього необхідні спеціальні умови, зокрема саморозслаблення. Самовправи — це формування стійких звичок поведінки. Шляхом регулярних вправ можна виробити позитивні і побо-роти негативні звички. Самопримушування — це вольове уміння, яке спрямоване на подолання труднощів і перешкод. —- Самонаказ — це вплив на свій емоційний стан шляхом дії мови. Самонаказ сприяє реалізації програми самовихо-вання в утруднених умовах і допомагає-виробити відповідні установки, наприклад, на усунення небажаних або шкід-ливих звичок. Самозвіт — це звіт людини перед собою про процес і результати власної діяльності і вчинків. Самозвіт тісно пов'я-заний з самоаналізом. Він підрозділяється на поточний і підсумковий. Самозвіт може проявлятись у формі усної мови, спеціальних щоденників тощо. Самоконтроль — це визначення відхилень програми са-мовиховання від поставлених завдань з наступною корекцією програми або поведінки особи. Самоконтроль забезпечує підпорядкування різних видів діяльності мотиву самоудоско-налення. Самозаохочення і самопокарання — емоційне підкріп-лення здійснених вчинків. Самозаохочення — це усвідом-лення своїх успіхів, а самопокарання — усвідомлення і переживання своєї провини, незадоволення .собою. Самоза-охочення викликає позитивні емоції, що закріплюють успіхи особи,'досягнуті в процесі самовиховання. Самопокарання викликає негативні емоції, які спонукають особу до намагань не повторити негативних дій. Таким чином, емоції є одним з важливих механізмів внутрішньої регуляції активності особи, У житті людей часто виникають напружені ситуації. Вони можуть бути спричинені складними моментами у трудовій діяльності, важкими умовами життя, погіршенням здоров'я та ін. Напружені ситуації призводять до стресів -— яе-специфічних реакцій організму на ситуацію, яка вимагає більшої чи меншої функціональної перебудови організму і відповідної адаптації. Слід зауважити, що будь-яка життєваситуація викликає стрес, але не кожна з них є критичною. Критичні ситуації призводять до стресів, які переживаються, як горе, нещастя. Такі стреси виснажують сили людини і супроводжуються порушенням адаптації, що перешкоджає саморегуляції особи. Стреси часто проявляються у вигляді пограничної акти-візації внутрішніх резервів особи, фізіологічних і психічних. Тому виділяють фізіологічний і психічний (емоційний) стре-си. При фізіологічному стресі адаптаційний синдром вини-кає в момент зустрічі з подразником, а при психічному — адаптація передує ситуації ї наступає передчасно. Поділ на фізіологічний і психічний стреси умовний, оскільки у фізіологічному стресі завжди є елементи психічного і на-впаки. Для оцінки стану людини в напружених ситуаціях, при дії сильних емоційних і фізичних факторів необхідно вико-ристовувати різні показники, які характеризують психічну і функціональну сфери її діяльності. Одним з основних показ-ників психічної сфери є емоційна стійкість. Під цим розуміють здатність людини успішно продовжувати свою діяльність при дії сильних емоційних факторів (стресів). Емоційна стійкість визначається різними методами. Одним з них є метод самооцінки за допомогою особистих запитань. Він дозволяє визначити різні рівні емоційної стійкості і виявити емоційно нестійку особу. Для емоційно нестійких людей характерна неврівноваженість, підвищена збудли-вість, схильність до різкої зміни настрою, неспокій, нерішу-чість та ін. Емоційно стійка особа має високу витримку і самовладання в напружених, критичних ~і екстремальних ситуаціях. Під самовладанням розуміють здатність людини здійснювати діяльність в дезорганізуючих ситуаціях, які впливають на емоційну сферу. В самовладанні проявляється свідомо-вольова організація психічних процесів, які регулю-ють діяльність людини. Спеціальною регуляторною системою стабілізації особи, яка спрямована на усунення або зниження почуття неспо-кою, є психологічний захист. Він оберігає сферу свідомості від негативних, травмуючих особу переживань, переводячи їх у сферу підсвідомого, знімає психологічний дискомфорт. Механізм психологічного захисту є глибоко індивідуальним і характеризує рівень адаптаційних можливостей психіки. Тому посилення і тренування психологічного захисту є одним з найактуальніших завдань профілактичної і клінічної психо-, терапії. Особливістю психологічного захисту є його неусві-домлюваність. Зокрема, не усвідомлюється потреба в терміновому зниженні дії психотравмуючого фактора. Психо-логічний захист проявляється також у неусвідомлюваній зміні настанов і мотивацій, яри яких протиріччя, що є наслідком початкових намагань, усуваються. Часто проявами психологічного захисту є самовиправдовування, забування, самонагорода, самовибачення тощо. Слід пам'ятати, що емо-ційно негативні враження й афекти дуже погано забуваються і надовго залишаються у свідомості, спричиняючи біль і страждання. Велику роль у порушенні механізмів психо-логічного захисту відіграють різні зовнішні й внутрішні под-разники: психотравмуючі фактори (грубість, цинізм, жор-стокість), схильність особи до самопокарання, нездатність дати об'єктивну оцінку подіям, що відбуваються, конфлікт-ність особи, зміни характеру тощо. Часто формами психо-логічного захисту є «уникнення» (наприклад, ухилення від обговорення теми, що має емоційно-особисте значення, ситуацій, книжок, кінофільмів тощо і «вихід» (із сім'ї, про-фесійної або вікової групи тощо). Найдієвішими механізмами психологічного захисту є витіснення, проекція та ідентифікація. Витіснення — це процес, внаслідок якого неприйнятні для особи думки, згад-ки, переживання ніби «виганяються» зі свідомості й пере-водяться в сферу безсвідомого. В той же час витіснені думки часто продовжують вшивати на поведінку особи і проявля-ються у формі неспокою, тривоги, страху та ін. Проекція (викидання вперед) — це механізм психологічного захисту, що полягає в неусвідомленому наділенні іншої людини влас-тивими даній особі мотивами і рисами. Ідентифікація — це механізм психологічного захисту, в результаті дії якого особа ототожнює себе з іншою особою (або з групою людей), яка є для неї взірцем поведінки. Цей механізм може працювати по-різному. По-перше, це може бути об'єднання з іншою особою на ґрунті встановленого емоційного зв'язку, а також включення у свій внутрішній світ і прийняття як власних форм орієнтації іншої особи. По-друге, це може бути бачення особистості іншої людини як продовження самого себе. По-третє, це може бути постановка особистістю себе на місце іншого. Різні механізми ідентифікації викликають і від-повідну поведінку особи. В цьому плані важливе значення мають роботи видатного канадського фізіолога й ендокринолога Г. Сельє, який протягом багатьох років вивчав функціональні зміни в організмі під дією різних зовнішніх подразників. Він пока-зав, що будь-який подразник—стресор — спричиняє напру-гу — стрес. Реакція організму може бути місцевою або загальною. Вона тим більше виражена, чим більше життєве значення має подразник, що діє на організм. При дії стре-сового (надзвичайного) подразника активізується залоза внутрішньої секреції — гіпофіз, який при цьому збільшує секрецію адренокортикотропного гормона, який стимулює діяльність кори наднирників. Наднирники починають про-дукувати в кров у великій кількості різні гормони, завдяки яким організм адаптується (пристосовується) до нових умов. За деяких умов (наприклад, повторна чи дуже інтенсивна дія подразника) загальний адаптаційний синдром може стати причиною виникнення захворювань, оскільки викид гормонів іноді перевищує необхідний рівень, що завдає шкоди орга-нізму. Особливе місце посідають емоційні стресові ситуації (гостроконфліктні ситуації), що їх небезпідставно вважають патогенним фактором різних захворювань. Часті емоційні стресорні впливи можуть призвести до виснаження функ-ціональних можливостей наднирників, що різко послабить адаптаційну здатність організму. У виникненні проявів адаптаційного синдрому крім гор-монів гіпофіза і наднирників певну роль відіграють інші органи ендокринної системи, а також нервова система. Процеси росту і розвитку людини являють собою реалізацію у визначених умовах середовища генетичної програми, успадкованої ним від батьків. Будь-які аномалії людського організму — результат порушення окремих ланок у реалізації спадкоємної програми. Близько 5 % немовлят з'являються на світ з генетично викликаними дефектами. Уже відомо близько 2500 форм генетично обумовлених хвороб, що займають всі органи, системи і функції організму людини. Медична генетика — це розділ генетики людини, присвячений вивченню зв'язку між спадковістю і хворобами. Вона займається виявленням і лікуванням спадкоємних хвороб, змінами в людини, викликаними генетичними факторами. Ліквідуючи шкідливий прояв гена, удається знайти спосіб вилікувати спадково обумовлену хворобу, не наносячи при цьому ніякої шкоди спадковості людини. Спадкоємні хвороби можуть виявлятися відразу після народження дитини або з'явитися на різних етапах життя людини. Деякі аномалії виникають ще в ембріональний період. Це спадкоємна уроджена глухонімота, уроджена форма іхтіозу (зроговіння шкіри), гемофілія. У дітей у віці від 6 до 12 років зустрічається атаксія Фридрейха, що виражається у відсутності або зниженні сухожильних рефлексів, порушенні координації, появі характерної міміки, розірваної мови. Мозжечкова атаксія, зв'язана з атрофією зорових нервів, зниженням інтелекту, дефектом пам'яті, уперше виявляється у віці 20-30 років. У зрілому віці і навіть у старості виявляється подагра. Поява спадкоємних хвороб може бути зв'язана з трьома причинами. Перше джерело мутацій — порушення хромосом (втрата однієї з 46 хромосом або додавання зайвої приводить до серйозних змін у розвитку людини). По-друге, відбуваються зміни структури хромосом у полових клітках батьків. І, нарешті, генні мутації. У 1866 р. була виявлена хвороба Дауна, що характеризується ідіотизмом і цілим комплексом аномалій. Вона добре діагностується з першого років життя. Скандинавські, північноамериканські і японські цитогенетики вперше в 1959 р. установили, що хвороба зв'язана з трисомєю по дуже маленькій 21-й хромосомі. Діти із синдромом Дауна народжуються з досить високою частотою — один на 750 немовл. Вони частіше зустрічаються в порівняно пожитлих матерів (із середнім віком 35 років). У хворих маленька голівка, плоска особа з виступаючими скуловими дугами, вузькі очні щілини, маленький пуговчатий ніс. Зовні вони дуже незграбні, розумова відсталість різко виражена, вони, як правило, безплідні. Виявлені також випадки часткової трисомии і моносомии. Усе це хворі, неповноцінні люди з різними типами порушення розвитку фізичних і психічних ознак. Присутність другої Х-хромосоми визначає повноцінний розвиток яєчників і полових органів по жіночому типі. При масовому обстеженні немовлят, дітей шкільного віку і психічно хворих людей були виявлені особи жіновий статі з трьома Х-хромосомами. Вони мають нормальний фізичний і розумовий розвиток, нормальну плідність і по зовнішніх ознаках їхній важко виділити. У деяких з таких жінок описані зміни в половій системі. Аномалії розвитку зустрічаються рідко. Але вони частіше, ніж звичайні люди, страждають шизофренією. Збільшення числа додаткових Х-хромосом приводить до наростання відхилень від норми. Але навіть жінки з двома зайвими хромосомами можуть дати нормальне потомство. У більшості ж випадків при двох і трьох додаткових Х-хромосомах жінки розумово неповноцінні, у них спостерігаються відхилення в системі полових органів, зміна кістяка, аномалії зубів і черепно-лицьова дисморфія. Основна частина спадкоємних хвороб людини зв'язана з генними мутаціями, при яких одна азотиста основа замінена іншим. Наприклад, анемія викликана зміною усього лише однієї азотистої підстави серед 1500, що входять до складу гемоглобіну. У результаті з 300 амінокислот кодуемого білка включається одна інша амінокислота. Глобин утрачає здатність до транспорту кисню, і діти при народженні гинуть. Виявлення генних мутацій і дослідження характеру їхнього спадкування найбільше успішно здійснюється на основі аналізу біохімічного складу гена. Про мутації гена судять побічно, по його білковому продукті. Для структурних білків визначають кількісне співвідношення і типи поліпептидних субодиниць, электрофоретичну рухливість. Прикладом установлення первинного біохімічного дефекту при спадкоємній патології може бути група хвороб нагромадження глюкозаміноглюканів мукополі-сахаридози. Теоретично можлива мутація по будь-якій структурній або регуляторній ділянці гена кожного ферменту. Уже відомо більш 100 генних мутацій по визначених ферментних генах. Крім того, припускають, що деякі з ферментних дефектів ведуть до загибелі особи на ранній стадії розвитку. Уродженим дефектом цистатіонінсинтетази — ферменту, що беруть участь в утворенні цистатіону, викликається томоцистинурія. Цей фермент виконує важливу функцію в нервовій системі. У людей з гомоцистинурією довгі кінцівки, кощава фігура. У них ослаблені з’єднувальнотканні зв'язування кістяка, розбовтані суглоби, спостерігаються вивихи хрусталика ока, що приводять до поганого зору, зустрічається розумова відсталість. Хвороби з генетичним нахилом, обумовлені складною взаємодією полігенних систем, важко піддаються лікуванню. Втручання в прояв дії генів поки нереально. Для профілактики цих хвороб запропоноване усунення шкідливих факторів середовища подібно профілактиці інфекційних і травматичних хвороб. Люди зі спадкоємною схильністю особливо чуттєві до визначених факторів середовища, що повинні бути вчасно усунуті. Проводиться виявлення осіб з підвищеним ризиком захворювання й узяття їх на диспансерне спостереження. В даний час спостерігається збільшення частоти мутацій, а відповідно і поява спадкоємних хвороб, у людей не тільки у визначених районах, але і на всій землі. Це викликано широким поширенням великої кількості мутагенів у біосфері, зокрема в результаті проведення ядерних іспитів. Хімізація промисловості і сільського господарства, розробка нових лікарських препаратів, створення консервантів для харчових продуктів, освоєння ядерної енергії приносять безсумнівні блага людству. Але при цьому необхідно запобігати небезпеку зростання під дією мутагенних речовин спадкоємних змін. Виникаючи в зародкових клітках, мутації наносять шкоду здоров'ю майбутнього покоління. З'являючись у соматичних клітках, вони викликають утворення злоякісних пухлин і різні аномалії у функціонуванні організму людини. Отже, психоемоційні переживання є найбільш значимими у виникненні гіпермонічної хвороби, цукрового діабету, бронхіальної астми, ряду захворювань шкіри, обміну речовин, не говорячи вже про неврози, неврозоподібні стани, психічні розлади. Тому потрібно проводити аутогенне тренування – аутотренінг. Це система навчання прийомів саморозслаблення м’язів, психічного заспокоєння, погруження в дрімотний стан, які супроводжуються самонавіюванням. Використана література Сестринська справа. За М.Г.Шевчуком. Відомості про генетику. За І.А.Шевцовим
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (02.11.2014)
Просмотров: 670 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: