РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Проблеми психології творчості і творчої особистості у світлі ідеї катарсису в науковій спадщині західноукраїнських мислителі - Психологія - Реферати - Каталог статей

Наприкінці XIX — на початку XX століття психологи звернули увагу на те, що справжнє психологічне дослідження, яке проникає в найглибшу суть свого предмета, має справу не з загальним, а з особливим та одинично-індивідуальним. Замість психології, яка розчленовує і поєднує елементи, постає описова психологія. Родоначальником цієї галузі психології став німецький учений В. Дільтей. Найбільшу увагу було приділено феноменам унікальним, неповторним, творчим. Психологи починають вивчати життєвий, а згодом і творчий шлях людини. Постає проблема творчої особистості, якої не було в етнічній психології як «психології народів». Адже в ній є лише індивід, який не належить до якоїсь людської спільноти. «Особистість не може виникнути на ґрунті вірування у фатальну зумовленість усіх світових явищ, подій (звичаїв), вона не з'являється там, де панує стихія моральної сторони звичаю, тому що індивід, усе ще перебуває у випадковості перебігу своїх пристрастей, які вже замінюють фатум, але самі фатально зумовлюють поведінку індивіда»11 Роменець В. А. Історія психології XIX — початку XX століття. Київ, 1995. С. 400.. У звичаї індивід поглинутий спільнотою і його поведінка ще не роздвоєна, вона прямолінійна. Тільки особистість, на думку В. А. Роменця, виявляє роздвоєність як результат перебування людини в спільноті. Вона прагне зберегти свою свободу й самобутність, але мусить бути визначена головними соціальними тенденціями спільноти й перебувати під тиском цієї спільноти. З одного боку, людина хоче звільнитися від тиску різних установ спільноти і бути самою собою — особистістю, але, залишившись вільною, вона не витримує цієї свободи й шукає, кому б її віддати, кому вклонитися, ким бути поневоленою. А спільнота не може витримати чиюсь самодостатність. Ці екзистенційні суперечності, які врешті-решт приводять до «... катарсису, тобто до складного перетворення почуттів» (за Виготським), передусім вивчала школа психоаналізу, починаючи з самого 3. Фройда й закінчуючи Е. Фроммом. Інтерес до розроблення, дослідження неповторного, унікального в людській психіці особливо виявився в широкій постановці питань психології творчості. Психологи намагаються розкрити наукові засади творчої особистості. Постає низка принципових питань психології (та філософії) творчості: вчинковий характер структури творчого процесу, творчість як комунікація через оригінальність. Психологи України зробили вагомий внесок у вивчення даної проблематики. На особливу увагу заслуговує оригінальна серія під назвою «Питання теорії і психології творчості» (1900—1923 pp.), яку складають вісім капітальних книг. У Наддніпрянській Україні психологію творчості досліджували О. Потебня, О. Веселовський, Д. Овсянико-Куликовський, С. Рубінштейн. У Західній Україні психологією творчості цікавилися І. Франко, Я. Ярема, Г. Костельник, С. Балей і багато інших. Інтерес до вивчення психології творчої особистості був не випадковим, адже початок XX століття дає нам фундаментальні відкриття в різних галузях наук. «Епохи відносної усталеності наших знань, — писав великий французький фізик Луї де Бройль, — відокремлені одна від одної короткими періодами криз, під час яких під тиском фактів раніше маловідомих або зовсім не відомих, вчені раптом беруть під сумнів усі принципи, які здавалися до того цілком непорушними, і через кілька років знаходять зовсім нові шляхи. Такі несподівані перевороти завжди характеризують вирішальні етапи в прогресивному розвиткові наших знань»11 Бройль Луп де. По тропам науки. Москва, 1962. С. 9.. Так Вільгельм Рентген відкрив ікс-проміння, згодом назване рентгенівським промінням; П'єр і Марія Кюрі виявили існування радію; Анрі Беккерель відкрив явище радіоактивності; в 1900 році Макс Планк зробив своє повідомлення про квант дії. Ще через п'ять років в «Анналах фізики» з'являється стаття молодого експерта швейцарського патентного бюро Альберта Ейнштейна «До електродинаміки рухомих тіл», де було сформульовано основні принципи теорії відносності. Проблеми особистості і творчості є основними в екзистенційній психології. Дух часу, який віддзеркалився в цих проблемах, накладає відбиток і на психологічні праці, можливо, прямо й не пов'язані з проблемами особистості і творчості. Найцінніше й найпотаємніше в особистості виявляється творчо здійсненим нею. Сама особистість виступає результатом самотворення. її доля й життєве призначення, її екзистенційні риси стали головним питанням цієї галузі психології. Психологія творчої особистості викликає інтерес у дослідників, бо наукова творчість емоційна як щодо спонукання, так і щодо процесу. Спонукання і творчий процес є предметом дослідження для психологів. Психологія творчості і творчої особистості, екзистенційна психологія, класичний і новий психоаналіз, психологія самоактуалізації — усі ці течії пов'язані з ідеєю катарсису, характерною для післядійового визначення вчинку (за В. А. Роменцем). Тема катарсису сягає в глибину віків, її можна відшукати у світоглядних системах різних часів і культур. Вона бере початок від давнього піфагореїзму, що рекомендував музику для очищення душі. Платон висунув учення про катарсис як звільнення душі від тіла, від пристрастей чи від насолод. Фундаментальніше розглянув ідею катарсису Арістотель у своїй праці «Поетика», де, зокрема, йдеться про катарсис трагедії: «Трагедія є наслідуванням важливої і завершеної дії, яка має певний обсяг, [наслідуванням] за допомогою мовлення, в кожній зі своїх частин усіляко прикрашеного; що через дію, а не розповідь, здійснює шляхом співчуття і страху очищення подібних афектів»11 Аристотель. Об искусстве поэзии. Москва, 1957. С. 56.. В наш час найпоширенішою стала психоаналітична концепція катарсису. Хвора істерією вилікувалася від психосоматичних симптомів шляхом спогадів під гіпнозом про невідреаговані переживання біля ліжка помираючого батька. Цей метод Брейєр назвав катартичним (1882 p.). 3. Фройд інтерпретував подібні явища в рамках своєї теорії. Основне переживання, що неминуче підлягає «витісненню», він вбачав в інфантильному сексуальному потязі дочки до батька й сина до матері. Міф про царя Едіпа, який убиває рідного батька та одружується зі своєю матір'ю, являє собою дещо змінений прояв інфантильного бажання. З. Фройд, вивчаючи психологію катарсису, не аналізує духовних цінностей мистецтва. На противагу Фройду Л. С. Виготський акцентує увагу на формі художнього твору. Вслід за Шіллером, Виготський вбачає сутність естетичного катарсису в «знищенні змісту формою». Він шукає «психологічний механізм» катарсису, аналізуючи психологію естетичної реакції на матеріалі байки як «малої драми». Будь-яка байка, і, відповідно реакція на байку, розвивається, на думку Виготського, у двох планах, причому обидва плани наростають одночасно, розпалюються і підвищуються так, що по суті вони складають одне ціле і об'єднані в одній дії, залишаючись упродовж усього часу подвійними. За Виготським, катарсис естетичної реакції криється в перетворенні афектів, в їхньому самозгоранні, у вибуховій реакції, що приводить до розрядження тих емоцій, які тут і були викликані. Сприйняття творів мистецтва — досвід пізнання й усвідомлення, але не зовнішніх явищ, а їхньої сутності. Сам момент катарсису — це стан внутрішньої упорядкованості, душевної гармонії, який виникає завдяки домінуванню вищих, загальнолюдських ідеалів у душі людини. Під час катарсису відбувається розширення меж індивідуальної свідомості до загальної. Таке розширення свідомості по-новому висвітлює індивідуальний досвід, минуле людини, допомагає їй помітити свої відхилення і їхні згубні наслідки. Катарсис є новою якістю психічного, новим його станом. Розглянуті нами теорії трактування катарсису дають змогу краще дослідити і проаналізувати вплив ідей катарсису на психологію Західних регіонів України кінця XIX — першої половини XX століття, що передусім знайшов вияв у дослідженні психології творчості і психології творчої особистості. Список використаної літератури Аристотель. Об искусстве поэзии. Москва, 1957. Бройль Луи де. По тропам науки. Москва, 1962. Роменець В. А. Історія психології XIX — початку XX століття. Київ, 1995.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (20.10.2014)
Просмотров: 426 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: