РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Проблема особистості: соціально-психологічний аспект аналізу - Психологія - Реферати - Каталог статей

У поняття "особистість" звичайно включають такі якості, котрі є, більш-менш стійкими і свідчать про індивідуальність людини, визначаючи значущі для людей вчинки. Особистість - це людина, взята в систем і таких її психологічних характеристик, котрі соціально зумовлені, проявляються в суспільних зв'язках і стосунках, є стійкими, визначають моральні вчинки людини які мають істотне значення для неї самої й оточуючих. Між поняттями "людина", "індивід", "особистість", "індивідуальність" є певні відмінності (див. Рисі). Найширшим поняттям є "людина", оскільки воно включає в себе сукупність усіх людських рис, які притаманні людям незалежно від того, чи є вони в конкретно взятої людини. Індивід - це конкретний представник людського роду у сукупності психологічних та біологічних ознак. Індивідуаль-ність - це найвужче поняття, яке містить в собі тільки ті індивідуальні й особистісні якості людини, таке їх поєднання, яке відрізняє конкретну людину від інших людей. До загальної структури особистості включають здіб-ності, темперамент, характер, тіньові якості, емоції, мотиви, соціальні установки. Здібності - це індивідуально стійкі якості людини, які визначають № успіхи в різних видах діяльності. Темперамент включає ті якості, від яких залежать реакції людини ми інших людей і соціальні обставини. Характер містить якості, які визначають вчинки стосовно інших и мі лей. Вольові якості охоплюють декілька спеціальних особистісних Якостей, які впливають на прагнення людини до досягнення Поставлених цілей. Емоції й мотивація - це, відповідно, переживання й спонуки до діяльності, Соціальні установки - переконання й стосунки людей. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, історичної епохи, культури, науки, традицій тощо. Поняття " особистість" має сенс лише в системі суспільних відносин - там, де може виявлятися соціальна роль чи сукупність ролей. Ідеться не про своєрідність і різноманітність цих ролей, а насамперед про специфічне розуміння індивідом своєї ролі, про внутрішнє ставлення до неї, вільне й зацікавлене чи вимушене й формальне її виконання. Суспільство для особистості є не просто зовнішнім середовищем, а певною системою взаємозв'язків. Різноманітні концепції співвідношення особистості та суспільства є методологічною платформою різних наукових шкіл, засобом визначення їх стратегії й тактики. Прогресивні зміни механізмів соціально-психологічного відоб-раження, способів поведінки, видів діяльності людини зумовлені єдністю соціальних впливів з її природними можливостями. Багато вчених стверджує, що вивести закономірності взаємозв'язку особистості й суспільства, умови й чинники, які впливають на цей процес, послуговуючись даними тільки психології, соціології, етно-графії, медицини чи біології, неможливо. Потрібна міждисциплінарна кооперація, що дало б змогу врахувати всі наукові досягнення у вивченні людини. Прагнучи розширювати сферу спілкування та впливу, досягти взаєморозуміння, з'ясувати причину власної поведінки та вчинків інших, особистість вступає в активну взаємодію з оточенням, тобто виявляє активність. Активність особистості - здатність особистості ініціювати зміни в процесі відносин з навколишнім світом. Основу активності особистості становлять потреби як рушійні сили її розвитку. Виявлятися активність у соціумі може по-різному: оптимально використовуючи природні здібності й можливості, знаходячи оптимально-індивідуальний темп життя, своєчасно залу-чаючись до соціальних процесів тощо. Спонукає людину до активної дії конкретна мета, що має перспективу. Саме за таких умов у неї з'являється сильна внутрішня потреба, яка й зумовлює активність. Результатом активності є формування самосвідомості особистості, власного рефлексивного "Я", нової установки, а також потреби у нових соціальних і міжособистісних відносинах. У такому контексті людина мислиться одночасно і залежною від соціуму, і самодостатньою, вільною особистістю. Психологія виок-ремлює такі ознаки свободи психологічних феноменів: - здатність людини визначатись у своїй діяльності незалежно від зовнішніх чинників (завдяки тому, що вона може довільно обирати потреби, породжені цими чинниками); - можливість людини створювати принципово новий для її досвіду продукт; - побудова програми поведінки та діяльності на основі набутого досвіду. За таких умов людська психіка здатна не лише підкорятися зовнішнім чинникам, а й діяти самостійно. Однак жодні зовнішні впливи не можуть спричинити активність людини, якщо вони не стануть мотивами, не будуть суб'єктно осмислені особистістю. Отже, аналіз співвідношення особи і суспільства дає змогу розкрити в особистості суттєве, типове, що закономірно формується в конкретно-історичній системі соціальних відносин, у межах класу або соціальної групи, соціального інституту й соціальної організації, до яких вона належить. Соціальний тип —узагальнене відображення сукупності істотних соціальних якостей особистостей, що належать до певної соціальної спільності. Соціологічний аналіз особистості зосереджений на проблемі її соціальної типології. Однак це не означає, що поза полем зору соціології перебувають конкретні особистості, знання про які є знанням про втілення в них значущих для групи характеристик і про те, як групи репрезентують особистість у різних групових діях. Соціально-психологічний тип - узагальнене відображення сукуп-ності соціально-психологічних особливостей і якостей особистості, які виявляються в конкретному соціально-психологічному середовищі. "Я-концепція " (лат. сопсерііо - сприйняття) - цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей образ власного "Я", форму-вання якого відбувається поетапно аж до самосвідомості. "Я-образ " - остаточне уявлення про себе, результат роботи над пізнанням себе, осмислення своєї ролі на кожному життєвому етапі; особистість у єдності всіх аспектів її буття, відтворених у самосвідомості. Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, життєвих можливостей, ставлення інших до себе і свого місця серед них. Самооцінка є складовою "Я-концепції", "Я-образу", виявом суб'єктивної активності особистості. Індивідуальні особливості само-оцінки впливають на формування таких рис характеру, як упевненість, критичність та ін. Ментальність (франц. тепіаШе — склад розуму, світосприй-няття) - своєрідний стан, рівень розвитку, спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, суспільних цінностей, особливості адаптації до навколишнього середовища, впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь. Ознаки ментальності збігаються з характеристиками, тло входять до поняття "національний характер" - сукупність найбільш стійких, основних для національної спільноти особливостей сприйняття навколишнього світу та реакцій на нього. Це своєрідне поєднання загальнолюдських рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах буття нації, сукупність соціально-психологічних рис (почуттів, емоційно-вольових якостей, ціннісних та національно-психологічних установок), властивих нації на певному етапі розвитку, детермінованих соціально-економічним и, географічним и, історичним и умовам и. Ціннісно-смислова сфера - складне цілісне утворення, представ-лене передусім ціннісними орієнтаціями, які формуються при засвоєнні соціального досвіду, виявляються у цілях, ідеалах, переконаннях, інтересах і є важливим чинником соціальної регуляції взаємин людей і поведінки індивіда. Ціннісні орієнтації - це важливі елементи структури особистості. Вони реалізуються у спрямованості інтересів і потреб особистості на певну ієрархію життєвих цінностей, у схильності надавати перевагу одним цінностям і заперечувати інші. У спілкуванні та взаємодії ціннісні орієнтації тісно пов'язані з пізнавальними та вольовими особливостями комунікативного процесу, де утворюють змістовий аспект спрямованості особистості і виражають її готовність, внутрішню основу ставлення до дійсності. Когнітивна (лат. со§пііо - знання, пізнання) сфера особистості -пізнання і перетворення людиною навколишнього світу. їй належить важлива роль у творенні особистістю картини світу. До пізнавальних процесів відносять відчуття, сприймання, мислення, пам 'ять, уяву та увагу. Емоційно-психічні стани - потяги, емоції, почуття, прагнення, бажання, переживання особистості, пов'язані з пізнанням і самопіз-нанням; воля, яка виникає завдяки потягам та емоціям і зумовлює дії та вчинки людини. Емоції є психічним способом ставлення індивіда до навколишнього світу, до інших людей, самого себе, процесів взаємодії, психічним відображенням у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій спілкування, суб'єктивною формою вираження потреб особистості. Емоції передують діяльності щодо задоволення потреб, спонукаючи і спрямовуючи взаємини. Успіх і невдача, досягнення мети у соціальних контактах і крах ідеалів сприймаються людиною насамперед емоційно. Різноманітні життєві ситуації породжують широкий спектр людських емоцій, які можуть бути позитивними і негативними, глибокими й поверховими тощо. Завдяки емоціям люди краще розуміють одне одного, глибше та об'єктивніше оцінюють стан співрозмовника і ситуацію, спільну діяльність і спілкування. Мотиваційна сфера - складне інтегральне психологічне утво-рення, основу якого становлять потреби, тобто динамічно-активні стани особистості, які виражають її залежність під конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на ліквідацію цієї залежності. Локус (лат. Іосих - місце, місцезнаходження) контролю - властивість особистості, яка передбачає схильність людини припи-сувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) та власним здібностям і зусиллям (інтернальний локус контролю). Локус контролю формується у процесі соціалізації індивіда і є стійкою його властивістю. Соціально-психологічний досвід людини залежить від багатства та різноманітності міжособистісних і соціальних контактів: чим різноманітнішим є життя індивіда, тим багатшим є його досвід. Життя, позбавлене динаміки та вражень, призводить до збідніння емоцій, мізерності досвіду. Соціально-психологічний досвід - єдність комунікативних знань, умінь і навичок, нагромаджених на основі та в процесі безпосередньої взаємодії людей у соціальних групах. Соціально-психологічні особливості групи, характер взаємодії індивіда і групи та якості самої особистості впливають на статусно-рольові параметри особистості. Статусно-рольові параметри - характеристики особистості, які визначають її поведінку, індивідуальність, виявляються у вчинках, активності. Вони розкривають залежність особистості від конкретних соціальних структур, соціальної ситуації, їх основою є права, надані особистості суспільством, конкретним и соціальним и групам и, а також обов'язки, які вона повинна виконувати відповідно до її місця і ролі у суспільстві. Статусно-рольові характеристики зумовлені типом соціальних відносин, метою спільної діяльності, місцем особистості у суспільстві і визначають її спосіб життя, належність до конкретних соціальних груп. Конкретним виявам особистості є соціальна поведінка, зокрема її особлива форма - вчинок. Вчинок - практична дія, опосередкована процесом взаємодії і спілкування між людьми (вибором, метою діяльності, оцінюванням).
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (30.10.2014)
Просмотров: 533 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: