РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Правила доказового міркування - Психологія - Реферати - Каталог статей

Правила доказового міркування Будь-яке судження про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому воно може бути прийняте за істину тільки після того, як ми переконаємося у його істинності. В істинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосереднього співставлення їх із дійсністю, за допомогою органів почуття, у процесі практичної діяльності. Так, щоб установити і перевірити істинність судження «Замок, на який замикалися двері будинку потерпіло- го, має сліди пошкодження», досить оглянути цей замок Але переконатися в істинності того чи іншого положення безпосередньо не завжди можна. Так, істинність суджень про факти, що мали місце раніше, може буті встановлена і перевірена лише опосередковано, логічно оскільки під час пізнання таких фактів вони вже не існують в дійсності і тому не можуть бути сприйняті без-посередньо. Не можна, наприклад, безпосередньо упев-нитися в істинності таких суджень: «Потерпілий С. вбитий обвинувачуваним К.»; «Під час скоєння злочину обвинувачуваний знаходився на місці вчинення злочи-ну»; «Організатором скоєного злочину був Т.» і так далі. Істинність подібних суджень установлюється і перевіряє-ться не безпосередньо, а опосередковано, за допомогою умовиводів і логічних доказів. Доведення — це процес думки, що полягає в обгрун-туванні істинності якогось положення за допомогою ін-ших положень, істинність котрих установлена раніше. Наприклад, нам треба довести істинність судження про те, що «Одержання хабара є діяння небез-печне для суспільства». Для цього ми наводимо такі два судження: 1) «Всякий злочин є діянням суспільне небезпечним»; 2) «Одержання хабара є злочин» — і виводимо з них за правилами категоричного силогізму істинність доводжуваного судження. Доведення є умовиводом. У нашому прикладі воно від-бувається у формі одного умовиводу. У більшості випад-ків доведення є складними, вони складаються не з од-ного, а багатьох умовиводів. Термін «доведення» вживається в кількох значеннях. 1. Під доведенням розуміють факти, за допомогою котрих обгрунтовується істинність того чи іншого поло-ження. 2. Словом «доведення» позначають джерела даних про факти, наприклад, літописи, оповіді очевидців, ме-муари тощо. 3. Доведення — це процес мислення, логічний процес обгрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень. У формальній логіці термін «доведення» вживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає дове-дення як мисленний процес. Складний, полемічний характер самої процедури аргументації об’єднує дві різні за своїм напрямком операції: доведення і спростування (обґрунтування і критику). За способом аргументації розрізняють два види доведення висунутого положення: пряме і непряме (опосередковане). 1. Прямим називають обґрунтування тезису без звернення до конкуруючих з тезисом припущень. Пряме доведення може приймати форму (1) дедуктивних умовиводів, індукції, аналогії. (1) Дедуктивне доведення виражається в підведенні часткового випадку під загальне правило – демонстрація протікає в формі умовно-категоричного умовиводу. При істинності посилок-аргументів і дотримання правил виводу воно дає достовірні результати. (2) Індуктивне доведення – це логічний перехід від аргументів, інформацією про окремі випадки певного роду, до тезису, узагальнюючому ці випадки. Якщо доведення протікає в формі повної індукції при істинності засновків істинним буде і висновок. При неповній індукції тезис буде обґрунтований лише в більшій чи меншій степені ймовірності. (3) Демонстрація в формі аналогії – це пряме обґрунтування тезису, в якому формулюється ствердження про властивості одиничного явища. 2. Непрямим називають доведення тезису шляхом встановлення хибності антитезису чи інших конкуруючих з тезисом припущень. Конкуруючими з тезисом (Т) припущеннями можуть бути два їх різновиди: суперечний тезису антитезис (~Т), члени диз’юнкції в розділовому судженні: ТvАvВ ; Розрізнення в структурі конкуруючих припущень визначає два види непрямого доведення: (1) аналогічне і (2) розділове. (1) Аналогічним називають обґрунтування тезису шляхом встановлення хибності протирічливого йому припущення. Аргументація в цьому випадку ділиться на три етапи: Перший етап – тезису (Т) висувають антитезис ~Т, умовно визнають істинним і виводять логічно витікаючи з нього наслідки: ~Т С. Другий етап – логічно виведені з антитезису наслідки співставляють з положеннями, істинність яких встановлена (F), і в випадку неспівпадіння відмовляються від цих наслідків - ; Третій етап – з хибності наслідків логічно заключають про хибність припущення ~Т. Міркування протікає в формі заперечного модуса умовно-категоричного умовиводу: або Аналогічний вид непрямого доведення застосовується лише тоді, коли між Т і ~Т існує відношення протиріччя: чи одне чи інше, третього не дано. (2) Розділовим називають непряме доведення тезису, виступаючого членом диз’юнкції шляхом встановлення хибності і виключення всіх інших конкуруючих членів диз’юнкції. Воно будується методом виключення. Міркування протікає в формі заперечно-ствердного модуса (tollendo ponens) розділово-категоричного умовиводу: . Воно є дійсним лише в тому випадку, якщо диз’юнктивне судження є повним чи закритим < TvBvC >. 2. Критика (спростування) – це логічна операція, направлена на зруйнування раніше ставшогося процесу аргументації. По формі вираження буває неявною і явною. 1. Неявна критика – скепсис і сумнів щодо позиції пропонента без конкретної аргументації. 2. Явна критика – вказування на конкретні недоліки в аргументації пропонента. По направленості може бути трьох видів: деструктивна, конструктивна і змішана. (1) Деструктивною назвемо критику, направлену на зруйнування аргументованого процесу шляхом критики: тезису, аргументів чи демонстрації. - Критика тезису – спростування тезису. Існує пряме спростування, яке отримало назву “зведення до абсурду”: спочатку допускають істинність тезису пропонента, а потім шляхом співставлення наслідків з фактами, вказують на хибність тезису (якщо наслідки протирічать їм): 1. ТC. 2.. 3.. В процесі аргументації пряме спростування виконує деструктивну функцію. - Критика аргументів – і, отже, доведення хибності всього тезису. - Критика демонстрації – показують, що в міркування пропонента нема логічного зв’язку між аргументами і тезисом. Для створення видимості логічного зв’язку попонент чисто прибігає до уловок мовних: “Отже, в даній ситуації можна зробити лише один висновок...”, “Факти переконливо підтверджують ідею про те, що...”. (2) Конструктивною критикою називають обґрунтування опонентом власного тезису з ціллю спростування альтернативного ствердження пропонента. Стратегія цієї критики виражається в слідую чому: Чітко і розгорнуто представити тезис; Показати, що тезис не просто відрізняється, а суперечить тезису пропонента; Зосередити зусилля на підборі аргументів на користь власного тезису. Це конструктивна опозиція. (3) Під змішаною критикою розуміється критика поєднання конструктивного і деструктивного підходів. Будується двома шляхами: перший – конструктивно-деструктивна композиція (КДК) – спочатку будують свій тезис, а потім критично аналізують пропонента і друга – деструктивно-конструктивна композиція (ДКК) – навпаки. Доказ тісно пов'язаний із спростуванням. Досить часто ми не тільки доводимо істинність висунутої тези, але одночасно й спростовуємо якесь інше положення, котре ми вважаємо хибним. Спростуванням називається процес мислення, за до-помогою якого доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення в цілому. Спростування може бути спрямоване проти тези, про-ти аргументів або проти способу доведення (міркуван-ня). Згідно з цим розрізняють такі способи спростуван-ня: спростування тези; спростування аргументів; 3) спростування зв'язку тези з аргументами. 1. Спростування тези Спростування, спрямоване безпосередньо проти тези, можна досягти різним шляхом. а) Теза може бути спростована за допомогою дове-дення істинності нової тези, котра суперечить спросто-вуваній. Цей спосіб спростування грунтується на закон виключеного третього, за яким два протилежні судження не можуть бути одночасно істинними, одне з них обов'язково хибне. Варто тільки в суперечці чи дискусії довести, що істинною є нова теза, що заперечує Спростовування тези, і остання буде спростована. Це спросту-вання будується так. Коли треба спростувати тезу, ще суперечить тій, котру ми спростовуємо, і доводимо її істинність. А потім, спираючись на закон виключеного третього, робимо висновок про хибність спростовуваної тези. б) Теза може бути спростована завдяки виведенню з неї наслідків, що суперечать дійсності, тобто приведен-ням тези до абсурду (безглуздості). Спростування в та-ких випадках відбувається так. Припустімо, що спросто-вувана теза є істинною. Але, якщо теза є істинною, то й наслідок, виведений з такої тези, як із основи, також має бути істинним. Виводять цей наслідок так. Якщо виявиться, що виведений з тези наслідок є хибним, то від хибності наслідку за правилами умовно-категорич-ного силогізму доходять висновку про хибність і самої основи спростовуваної тези. 2. Спростування аргументів Спростування досить часто спрямоване безпосеред-ньо не проти тези, а проти аргументів. Аргументи, як і теза, можуть бути спростовані різними способами. а) Шляхом доведення хибності аргументів. Якщо в ході спростування буде встановлено, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується теза, є хибними, то тим самим буде доведено, що спростовувана теза не об-грунтована. Наприклад, доводиться теза про те, що «Потерпіла Л. була психічно хвора» таким чином: «Усі самовбивці—психічно хворі. Л. заподіяла собі смерть. Отже, Л. була психічно хворою». Це доведення можна спростувати встановленням того, що більший засновок у ньому («Усі самовбивці — психічно хворі») є хибним. б) Встановленням того, що аргументи, за допомогою котрих обгрунтовується висунута теза, є для тези недо-статньою. Якщо буде доведено, що наведені аргументи для висунутої тези недостатні, то теза вважається не-обгрунтованою. У таких випадках протилежна сторона має навести для своєї тези нові, додаткові аргументи. Цей спосіб спростування широко використовується в судовій практиці, зокрема, коли обгрунтування винності обвинувачуваного ведеться за допомогою побічних до-казів. в) Аргументи можуть бути спростовані встановленням того, що вони самі є ще не доведеними. Якщо в процесі спростування буде доведено, що аргументи, за допомо-гою котрих обґрунтовується теза, самі потребують до-ведення істинності, то доведення вважається спросто-ваним, а висунута теза визнається необгрунтованою. У судовій практиці доказ вважається спростованим, якщо встановлено, що висновки у справі грунтуються не на достовірно відомих фактах, а на передбаченнях, тобто таких судженнях, істинність котрих не доведена. г) Аргументи можна спростувати, встановивши, що джерело фактів, за допомогою яких обгрунтовується ви-сунута теза, є неякісним. У судовій практиці такий спосіб спростування спрямований на те, щоб довести неякісність показань того чи іншого свідка, потерпілого, обви-нувачуваного, висновку експерта. Якщо установлено, що показання свідка чи іншої особи є неякісне, таке, кот-рому не можна вірити, то це означає, що показання свідка і факти, повідомлені ним, не можуть бути взяті за основу висновку у справі. Суть цього способу спростування полягає в доведен-ні неспроможності демонстрації. Доказ відбувається завжди у формі того чи іншого умовиводу. Якщо встановлено, що теза доведена з по-рушенням правил умовиводу, у формі котрого здійсню-вався доказ, то таке доведення вважається спростова-ним. Згідно з цим правилом, один із засновників має бути заперечним, а у нас обидва засновки стверджувані, тому істинного висновку із них зробити не можна.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (10.11.2014)
Просмотров: 235 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: