РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Поняття самотності в старості - Психологія - Реферати - Каталог статей

Поняття самотності в старості План Поняття самотності. Теоретичні підходи до проблеми самотності. Форми та типи самотності. Економічні та соціальні аспекти самотності в старості. У XX столітті проблема самотності одержало небувалий за значенням філолофсько-етичний статус: у ній побачили один з вічних, фатальних джерел не тільки трагічної безнадійності існування людини, але й процесу всієї історії людства. Самотність з наукового погляду — одне з найменш розроблених соціальних понять. У демографічній літературі зустрічаються статистичні дані про абсолютне число і питому вагу самотніх людей. Так, у ряді розвитих країн світу (Голландія, Бельгія й інших) самотні люди складають близько 30% населення. У США, за даними на 1986 рік, було 21,2 мільйони самотніх людей. У порівнянні з 1960 роком цей показник виріс у 3 рази. До 2000 року до них, за прогнозами, "приєднаються" ще 7,4 мільйони чоловік. Дослідження показали, що ніколи не відчувають самотності 70-80% старих англійців, датчан, американців; 50% старих поляків і 30% сербів. У Росії, Україні скарги на самотність займають перше місце. У осіб старших 70 років цей показник досягав 99-100%. В Україні, відповідно до перепису 1989 року, 10,126 тисяч складають самотні люди, з них 6,805 тисяч — жінки. У цьому полягає специфіка української самотності й пояснюється в першу чергу високим рівнем смертності чоловічого населення і смертності від неприродних причин (підраховано, що кожна третя мати має можливість пережити своїх дітей). Крім того, загальна соціальна і сімейна дезорганізація, відсутність розроблених технологій допомоги самотнім людям перетворює самотність у злоякісну соціальну хворобу. Кращі розуми людства намагалися зрозуміти чи хоча б наблизитися до розуміння цієї проблеми. Кожний з них тією чи іншою мірою намагався дати відповідь на хвилюючі ці питання. Що це — людське почуття чи його стан, чи дається воно від народження людині чи здобувається, визначається життєвими обставинами? Що це — благо чи зло для людини і навколишніх? Як можна перебороти цей стан, і чи завжди це потрібно робити? В загальному розумінні самотність – відчуття розриву з оточуючими, боязнь наслідків самотнього способу життя, важке периживання, пов’язане із втратою життєвих цінностей або близьких людей, постійне відчуття покинутості, непотрібності власного існування. Одинокий (самотній) спосіб життя і самотність – це поняття близькі, але не тотожні. Самотній спосіб життя – це фізичний стан, який активно обирається самою особистістю в силу своїх характерологічних особливостей і психічного здоров’я. Це перш за все, прагнення відокремитись від оточуючих, бажання захистити свій внутрішній світ, незалежність від вторгнення сторонніх і навіть близьких родичів. Самотність – це соціальний стан, який відображає психофізичний статус людини, утруднюючи їй зав’язування нових і підтримування старих контактів та зв’язків. Самотність у старості – це перш за все відсутність родичів, дітей, онуків, подружжя, а також окреме проживання від молодих членів сім’ї. Наявність сім’ї не вирішує проблеми самотності в старості, так само як самотній спосіб життя не обов’язково призводить до самотності: багато старих людей ведуть активне суспільне життя, спілкуються з рідними та друзями. Необхідно відрізняти ізоляцію від самотності. Ізоляція – це об’єктивна відсутність суспільних контактів. Самотність – суб’єктивний психічний стан. Самотність не пов’язана з кількістю суспільних контактів, а обумовлена монотонністю спілкування. У теоретичній спадщині глибокого осмислення проблеми самотності існує кілька підходів, однак гнітюче число моделей самітності не являють собою повного і систематичного пояснення. Більшість теоретичних міркувань про самотність було зв'язано з клінічною практикою чи випливали з уже існуючих теорій. Отже, теоретичні підходи до проблеми самотності класифікують на наступні групи:– психодинамічні;– феноменологічні;– екзістенціально-гуманістичні;– соціологічні;– інтеракціоністські;– когнітивні;– інтимні;– теоретико-системні. Існують різні типи і ступені самотності. Деякі форми можуть стимулювати розвиток самотності і поглиблювати його; в інших же формах чітко виражений руйнівний ефект цього явища. Проведені розбіжності між типами самотності вимагає ретельного аналізу й особливої уваги до будь-яких різновидів його прояву. Розбіжності між типологіями проводяться згідно трьох основних вимірів: - оцінка індивідом його соціального стану, - недостатність соціальних відносин - тимчасова перспектива, зв'язана із самотністю. Емоційні характеристики самотності виявляють відсутність позитивних емоцій, таких, як щастя, прихильність, і наявність негативних емоцій, таких, як страхи, невпевненість. Тип обмеженості визначає природу відсутніх соціальних відносин. Тут вирішальним є збір інформації про значимі для індивіда відносини. Для даного виміру можлива і подальша диференціація на три підкатегорії: почуття обмеженості, викликане відсутністю інтимної прихильності, почуття спустошеності і почуття покинутості. Тимчасова перспектива — третій вимір самотності. Його поділяють на три ступені: - ступень, де самотність переживається як незмінне явище; - ступінь, де самотність переживається як тимчасове явище; - ступінь, де індивід примиряється із самотністю, вбачаючи причину самотності в інших (своєму оточенні). Література: Яцемирская Р.С., Беленькая И.Г . Социальная геронтология. - М., 1999 Александрова М.Д. Проблемы социальной и психологической геронтологии. – Л., 1984 Сонин М.Л., Дыскин А. Пожилой человек в семье и обществе. – М., 1984 Холостова Е.И. Социальная работа с пожелыми людьми – М., 2002
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (18.11.2014)
Просмотров: 289 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: