РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Поняття про відчуття - Психологія - Реферати - Каталог статей

Класифікація і різновиди відчуттів Існують різні класифікації органів відчуттів і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму. Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикову, смакову, больову) та дистантну (зорову, слухову, нюхову). За розміщенням рецепторів в організмі — на поверхні, всередині організму, в м'язах і сухожиллях — розрізняють відчуття екстероцептивні, що відобра-жують властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слу-хові, нюхові, смакові), інтероцептивпі, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми), та пропріоцептивні, що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та статичні). Як самостійні виокремлюють температурні відчуття, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з навколишнім середовищем. Температурні відчуття належать також до дотикових. Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуття зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні. Кожний із цих різновидів відчуття має певний орган (аналізатор), певні закономірності виник-нення та перебігу. Органом зорових відчуттів є око, в якому розрізняють частини — світлозаломлюючу (рогівка, зіниця, скловидне тіло) та світлочутливу (сітківка з її чутливими до денного кольорового світла колбочками і чутливими до темряви паличками). Розрізняють хроматичні та ахроматичні кольори. Хроматичні ха-рактеризуються кольоровим тоном, світлістю та насиченістю. Кольо-ровий тон — це властивість, за якою відрізняється певний колір від будь-якого іншого при однаковій їх світлості та насиченості. Кольоро-вий тон залежить від довжини світлової хвилі. Світлість кольору — міра відмінності певного кольору від чорного. Найменша світлість властива чорному кольору, а найбільша — білому. Яскравість кольо-ру залежить від інтенсивності світлової хвилі, тобто від амплітуди її коливання. Насиченість кольору — міра виявлення кольорового тону, тобто міра відмінності певного кольору від сірого, однакового з ним за світлістю. Ахроматичні кольори розрізняються лише за мірою світлості, що залежить від коефіцієнта відбиття світла. Білий папір має коефіцієнт відбиття 0,60-0,85, а чорний — 0,04-0,003 (папір, в який загортають фотоплівку, чорний оксамит). Чутливість ока до кольорів є різною. До синього кольору чутливість у 40 разів менша, ніж до жовтого. Найяскравішою є жовто-зелена частина спектра. Найсвітлішим є жовтий колір, від якого світлість спадає у бік червоного та фіолетового. За звичайних умов людина здатна розрізняти до 150 кольорів за кольоровим тоном, 20 відтінків — за насиченістю, близько 200 — за світлістю. Під впливом вправ кольорова чутливість збільшується. Чутливість до кольорів може ослаблюватися в результаті травм, захворювань. У 5-7 відсотків чоловіків і 1-1,5 відсотка жінок спостерігається дальтонізм, тобто нездатність розрізняти кольори. Це явище спадкового походження. Воно передається здебільшого по чоловічій лінії — від батька через доньку до внуків. Дальтонізм є протипоказанням для професійної діяльності, яка потребує розрізнення кольорів — кольорової сигналізації, при фарбуванні та ін. Слухові відчуття сприймаються за допомогою вуха — органу, у будові якого розрізняють звукопровідну та звукочутливу частини. Звукопровідна частина вуха — зовнішнє вухо, барабанна перетинка, ковадло, молоточок та стремено, що містяться в середньому вусі. Во-ни проводять коливання звукової хвилі до центральної частини вуха, в якій міститься звукочутлива його частина — кортіїв орган. Він складається із слухової мембрани, поперечні волоконця якої довжиною 0,04-0,5 мм резонують на звукові хвилі, що надходять із середнього вуха, викликають збудження чутливих клітин кортієвого органу. Це збудження передається слуховим нервом до слухової ділянки кори великих півкуль головного мозку (скронева доля). Функція органу слуху полягає в аналізі звуків з коливанням 16-20000 Гц і диференціації їх на шуми і тони. Серед тонів вирізняються музичні. У музиці вживають тони від 27,5 до 4224 коливань. Звукові хвилі розрізняють за висотою, голосністю (інтенсивністю) та тембром. Висотна чутливість до звуків зумовлюється частотою коливань звукової хвилі. Найкраще відчуваються звуки з коливанням звукової хвилі 1000-4000 Гц. Вправлянням можна досягти розрізнен-ня 20-30 щаблів за висотою звуку між звуками двох сусідніх клавіш фортепіано. Голосність, або інтенсивність, звука залежить від амплітуди коли-вання звукової хвилі, її визначають у белах або децибелах (децибел У 10 разів менший від бела). Найменше зростання або зниження голос-ності, яке може відчувати людське вухо, дорівнює одному децибелу. Тембр відображує форму коливання звуку. Звичайне коливання звукової хвилі (звук камертона) має форму синусоїди. Музичні звуки(спів, звуки музичного інструменту) дуже складні. Вони складають-ся з головного та часткових, або парціальних, тонів. Часткові тони — це звуки від коливання половини, чверті, восьмої тощо частин цілого тону. Утворюється складне звучання певної висоти та сили, яке характеризується певним тембром, тобто своєрідною сукупністю основного та часткових тонів. Тембр розвивається у дітей з розвитком мовлення. Діти вже в першому півріччі свого життя здатні реагувати на спів, музику, на інтонації мовлення, розрізняють ритмічний бік мовлення, а наприкінці першого року життя — звуки мови. Тактильні, больові й температурні відчуття є функціями органів, розміщених у шкірі. Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацуванні. Найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках, кінчику язика. При сильному тисненні на згадані органи відчувається біль. Тактильні відчуття, як і зір, відіграють велику роль у сприйманні форми, розміру предметів, розташуванні їх у просторі. Вони особливо розвинені у сліпих, компенсуючи відсутність зору при сприйманні деяких просторових явищ. На цьому принципі побудована азбука Брайля для сліпих, в якій літери зображено у вигляді опуклих крапок. Больові відчуття, органів яких на зовнішній і внутрішній поверхнях тіла найбільше, сигналізують про порушення тканини і, що природно, викликають захисну реакцію. Спрямованість уваги на біль посилює його, а відвертання — ослаблює больові відчуття. Відчуття болю, що зафіксоване в центральній частині больового аналізатора (у корі головного мозку), спричинює ілюзію болю в ампутованих кінцівках (так званий фантомний біль). Температурні відчуття (холоду, тепла) спричинюються контак-том з предметами, що мають температуру вищу або нижчу, ніж тем-пература тіла. Можна викликати парадоксальні відчуття тепла та холоду: дотик до холодного спричинює відчуття тепла, а дотик до теплого — відчуття холоду. Температурні відчуття зумовлюються і органічними процесами (кровообігом), і психічними станами (емо-ційними переживаннями). Ці стани знайшли у мові образні вирази: "кидає то в жар, то в холод". Температурні відчуття сигналізують про міру сприятливості оточення для життєдіяльності, про стан здо-ров'я організму. Вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих. Глухі та сліпі реагують на вібрацію предметів, відчувають її ритмічність. Органу вібраційного чуття поки що не знайдено. Це чуття значною мірою пов'язане із зоровою та слуховою чутливістю. Вібраційне чут-тя є професійно важливим у тих спеціальностях, де вібрація предмета свідчить про якісні особливості діяльності. Нюхові відчуття здійснюються спеціальними нюховими пухирцями, розміщеними на внутрішній поверхні носа. Не тільки тварини, а й ] людина дуже чутлива до запахів. Нюхові відчуття сигналізують ор-ганізму про придатність продуктів для вживання, про стан (чисте чи несвіже) повітря. Орган нюху людини дуже чутливий до запахів. Лю-дина нюхом може відчути наявність у повітрі дуже незначних час- і точок пахучої речовини, наприклад трояндової олії, сірководню, мус-кусу. Наприклад, у собак нюх так розвинений, що вони можуть відчути одну молекулу пахучої речовини, розчиненої в одному кубічному сан-тиметрі рідини. Нюхові відчуття важливі не лише для життєдіяль-ності, а й для деяких професій: фахівці з деяких спеціальностей міру хімічної реакції або придатність продуктів випробовують нюхом. Органом смакових відчуттів є спеціальні чутливі до хімічних под-разників колбочки^розміщені на язиці та піднебінні. Середня і нижча частини язика смакових органів не мають. Розрізняють чутливість до гіркого і найменшою мірою — до солодкого. Смаки здатні до змішу-вання, тому відчувається кисло- чи гіркувато-солодке. Це дає можливість комбінувати різні смакові властивості продуктів у хар-човій промисловості. Смакові відчуття, як і нюхові, мають важливе зна-чення для життя — вони сигналізують про міру придатності харчо-вих продуктів для вживання. Ця чутливість професійно необхідна в кулінарних спеціальностях. Наприклад, у харчовій промисловості де-густація продуктів потребує високої смакової чутливості та здатності диференціювати наявність у продуктах тих чи інших смакових речовин, щоб регулювати їх виготовлення. Смакові відчуття розвиваються під впливом вправляння та життєвої практики або ослаблюються, якщо не підкріплюються. Статичні, або гравітаційні, відчуття відбивають положення на-шого тіла у просторі — лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внут-рішнього вуха (присінок, півколові канали). При зміні тіла відносно площини землі (при їзді, на воді, у літаку) та при захворюванні вести-булярного апарату виникає запаморочення, втрачаються рівновага, орієнтація у просторі. Порушення діяльності вестибулярного апара-ту протипоказане для спеціальностей пілота, космонавта, для роботи на судні. Кінестетичні відчуття відбивають рухи та стани окремих частин тіла — рук, ніг, голови, корпуса. Рецепторами цих відчуттів є спеці-альні органи, розміщені у м'язах і сухожиллях. Тиск на ці органи під час рухів викликає відчуття положення тіла. Кінестетичні відчуття, даючи знання про силу, швидкість, міру рухів, сприяють регуляції цілої низки дій. У багатьох професіях, у фізичній культурі ці відчуття сприяють координації рухів. Мовні кінестезії є засадовими стосовно ар-тикуляції. Отже, формування кінестетичних відчуттів у процесі на-вчання та виховання — важливе завдання освітніх, фізкультурних ус-танов, трудового виховання та навчання. Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як го-лод, спрага, самопочуття, утома, біль, їх аналізатори містяться всере-дині організму і реагують на міру достатності в організмі поживних ре-човин, кисню або на наявність в органах тіла, у нервовій системі продуктів розпаду, що відбувається під час праці, вживання недобро-якісних продуктів, алкоголю та ін. Органічні відчуття викликають різні емоційні стани, які людина своїми діями намагається підтримувати або усувати. Раціональність цих дій (вживання їжі, напоїв, ліків; відпочинок; праця) потребує обізнаності з характером органічних відчуттів, їх причинами та до-цільністю заходів щодо їх усунення або задоволення. Деякі ліки, їжа, куріння на якийсь час гальмують, притамовують певні неприємні від-чуття, проте водночас завдають організмові значної шкоди. Основні властивості відчуттів Кожне відчуття виникає й розвивається за певними закономірностями. Проте всі відчуття мають багато спільного — якість, інтен-сивність і тривалість. Відмітні особливості відчуттів — адаптація, си-нестезія, сенсибілізація, вправність та взаємодія. Якість відчуттів — це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших, наприклад кольоровий тон, особливості слухових, нюхових, смакових відчуттів тощо. Якість відчуттів викликається специфічни-ми різновидами подразників, що надходять ззовні до органів чуття. Во-на зумовлюється будовою органу відчуття, здатною відображати вплив енергії зовнішнього світу. Інтенсивність відчуттів — це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуттів залежить від сили подразника, що їх викликає. Але ця залежність досить складна і має певні закономірності. Серед них насамперед ви-являються чутливість аналізатора та пороги цієї чутливості. Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Спеціальні психологічні та фізіологічні дослідження показали, що адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порогу. Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. От-же, порогом відчуття називають такий рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Розрізняють пороги абсолют-ний і розрізнений, або диференційний. Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характеризує мінімальну силу подразника, яка здатна викликати у людини відчуття. Цей поріг характеризує міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника, її можна виміряти. Якщо абсолютний поріг позначити Р, а абсолютну чутливість — Е, то зв'язок абсолютної чутливості та абсолютного порогу можна виразити формулою Е = 1/Р. Наприклад, якщо індивід відчуває цокання годинника на відстані 5 метрів, то поріг його слухової чутливості Е = 1/5. Якщо цокання годинника людина розрізняє на відстані 8 метрів, то нижній поріг її слухового відчуття Е = 1/8. Отже, поріг слухового відчуття другої людини кращий, ніж першої. Верхній поріг чутливості — це та максимальна сила подразника, яка ще викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття — больове або якесь інше. ^ ^ Абсолютна чутливість і величина порогу відчуття перебувають в оберненій залежності. Чим вища чутливість, тим нижчий поріг чутливості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає, тобто потрібна більша інтенсивність подразника, щоб викликати відчуття його дії. Поріг відчуття залежить від багатьох індивідуальних особливостей людини — природжених (тип нервової системи, чутливість аналіза-тора) та набутих (праця, умови виховання, стан здоров'я). Належні умови життя, праця, виховання сприяють розвитку тієї чи іншої чут-ливості, а несприятливі спричинюють її згасання. Віддалення верх-нього абсолютного порогу від нижнього характеризує діапазон чут-ливості особистості. У похилому віці цей діапазон значно зменшується. Крім абсолютного порогу відчуття розрізняють ще поріг розрізнен-ня, або диференційний поріг. Він полягає у здатності відчувати наймен-шу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати подразники за силою, розміщувати їх за силою від найслабшого до найсильнішого. Дослідженнями доведено, що диференційна чутли-вість, здатність розрізняти інтенсивності подразників є закономірною, французький фізик П. Бугер довів, що помічена різниця в яскравості світла — величина стала стосовно вихідної. Вона дорівнює 1/100 ви-хідної величини яскравості. Так, щоб помітити різницю між якимось світлом та світлом потужністю 200 Вт, треба, щоб воно збільшилося на 1/100 своєї яскравості. Такою буде яскравість джерела світла по-тужністю 202 Вт. Німецький фізіолог Е. Вебер показав, що відчуття різниці у вазі двох предметів дорівнює 1/30 ваги вихідного предмета. Наприклад, щоб відчути різницю ваги 100 г, треба до 100 г додати 1/30 цієї ваги, тобто 3,4 г. Так само доведено сталість відношення різниці вихідного та порівнюваного з ним іншого подразника, щоб відчути між ними різницю в інтенсивності, і для інших аналізаторів. Для звукової чутливості ця різниця дорівнює 1/10, для смакової-1/6-1/10, для нюхової— 1/4-1/3. Чутливість до різниці сили подразників, як і абсолютна чутливість, перебуває в оберненій залежності. При кращій чутливості її поріг мен-ший, а при слабшій — більший, тобто в першому випадку різниця бу-де меншою, а у другому — більшою. Фізіологічним підґрунтям диференційного порогу є процес гальму-вання. Чутливість до розрізнення сили подразників має велике значення у багатьох різновидах професійної діяльності — музичній, харчопромисловій, в обробці матеріалів (дерева, металу, пластмаси). Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижуватись. Зниження чутливості викликається адаптацією, тобто пристосуванням органу чуття до подразника. Орган зору, пристосовуючись до яскравого світла, знижує свою чутливість, а в темряві вона більш як у 200 тисяч разів підвищується. Явище адаптації помітно виявляється в тактильній, нюховій, слуховій чутливості. У больовій і статичній чутливості вона виявляється значно меншою мірою. Адаптація аналізатора до сили подразника має як позитивне, так і негативне значення. В одних випадках зменшення відчуття сили подразника сприяє життєдіяльності (адаптація до сильних звуків, незначна адап-тація до стану організму в просторі), а в інших — завдає значної шко-ди (нюхова адаптація за умов загазованого середовища). На відміну від адаптації аналізатора до подразника можна спо-стерігати збільшення чутливості, або сенсибілізацію до подразника. Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслуховуватися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яск-равішою — предмети та їх якості набагато краще розрізняються. Діяльність аналізаторів не є ізольованою — вони взаємодіють. Ця взаємодія виявляється по-різному: в одних випадках як синестезія відчуттів, наприклад, чуття кольоровості звуку ("малиновий дзвін"), теплоти кольорів — "холодні" або "гарячі" тони кольорів тощо, а в інших — як збільшення або зменшення чутливості одних подразників під дією інших. Доведено, що освітлення ока підвищує слухову чут-ливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обми-вання голови підвищує чутливість до червоного та ін. У відчуттях відбувається післядія в аналізаторах. Це явище пояс-нюється певною інертністю нервових процесів, яка спричинюється до того, що відчуття подразника (зорового, дотикового, слухового тощо) продовжується якийсь час після припинення його дії. Відчуття світла, наприклад, якийсь час триває, коли лампу вимкнено, відчуття тиску предмета на плечі триває після того, як його вже скинули. У зоровій чутливості післядія в аналізаторі виявляється в послідовних образах, у змішуванні кольорів. Відчуття і діяльність Чутливість аналізаторів людини до дії подразників зумовлена їх психофізіологічними характеристиками, особливостями структури, будови та життєвих функцій. Проте відображувальні можливості аналізаторів не є константними, незмінними. Доведено, що людські від-чуття змінюються й розвиваються під впливом життя та вимог прак-тичної трудової діяльності. Чутливість кожного аналізатора людини великою мірою залежить від того, як вона використовує його у своїй діяльності. Розрізняють дві групи чинників, під впливом яких відбу-вається сенсибілізація відчуттів: необхідність компенсації сенсорних дефектів (сліпота, глухота); специфічні вимоги професійної діяльності людини. Так, втрата чутливості зорового аналізатора компенсується підвищенням чутливості тактильного аналізатора. Спеціальними дослідженнями встановлено, що у незрячих людей на пучках пальців кількість паченієвих тілець збільшується майже на 50 відсотків. Виникає чутливість і до таких подразників, для відображення яких немає адекватних аналізаторів. Такою є, наприклад, дистанційна чутливість до об'єктів у сліпих. Сенсибілізація чутливості спостерігається в осіб, які тривалий час займаються професійною діяльністю, що потребує високого розвитку відповідних відчуттів. Так, робітники-текстильники можуть розрізняти 40-60 відтінків чорного кольору; досвідчений шліфувальник здатний бачити просвіт у деталях, що дорівнює 0,0005 мм. Нетренована людина може розрізни-ти просвіт у межах 0,1 мм. Смакові відчуття досягають високого ро-звитку у працівників харчової промисловості. Наприклад, дегустато-ри за смаком можуть розрізняти найтонші відтінки і характеристики вин (з якого винограду виготовлене вино, де вирощено виноград, його міцність, вміст у ньому цукру, витримку тощо). Сенсибілізація відчуттів пояснюється тим, що розрізнювані якості предметів є зна-чущими для успішної практичної діяльності людини та орієнтування її у навколишньому середовищі. Сприймання Поняття про сприймання Безпосередньо контактуючи з навколишнім світом, людина одержує інформацію не лише про певні властивості та якості, що притаманні тим або іншим об'єктам чи явищам, відчуваючи їх, а й відомості про самі об'єкти як цілісні утворення. Таке цілісне їх відображення в мозку лю-дини характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання — сприймання. Сприймання — це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття. У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивос-тей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на відно-шення між його якостями. У результаті сприймання виникають суб'єктивні образи сприйманих об'єктів — уявлення. Процес сприй-мання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяль-ність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан осо-бистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції пос-тають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ. У сприйманні предметів та явищ світу важливу роль відіграють активність, дійовість особистості. Вона виявляється в рухах органів чуття, спрямованих на об'єкти, які сприймаються,, в їх обмацуванні, обстеженні зором їх контурів, окремих частин-.,У всіх різновидах сприймання моторний компонент сприяє виокремленню предмета серед інших об'єктів. На це звернув увагу І. Сєченов, вказуючи на те, що сенсорний і руховий апарати у набутті досвіду об'єднуються у відображувальну систему. Практичні дії — це одна з основних перед-умов адекватного сприймання предметів та явищ об'єктивної дійс-ності. Різновиди сприймань У чуттєвому пізнанні відчуття та сприймання виявляються в єд-ності. Сприймань поза відчуттями не буває. Розрізняють сприймання за сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові та ін.), відношенням до психічного життя (інтелек-туальні, емоційні, естетичні), складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу). Сенсорний склад сприймання багато в чому збігається з відчуттям. На відміну від відчуття специфічне у сприйманні полягає в тому, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає пред-метом усвідомлення, розуміння його значення для життя. Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі, взаємодії органів чуття: зору та кінестетичних відчуттів, зору і слуху то-що. При цьому один з різновидів сприймання постає як провідний, а інші — як допоміжні. Наприклад, у музичній діяльності провідним завжди є слух, а допоміжним — кінестетична чутливість. У кваліфіко-ваного хірурга кінестетична чутливість відіграє велику роль — кон-тролює і регулює рухи, потрібні під час оперування. За відношенням до психічного життя особистості сприймання на-буває особливого значення. В об'єкті сприймання може специфічно постати інтелектуальний або емоційний бік предмета чи явища, що пізнається. Наукові знання потребують інтелектуального їх сприй-мання, тобто сприймання змісту, розуміння понять і термінів, викону-ваних дій, посиленої дії пам'яті, уваги, мислення. Емоційне ж сприй-мання яскраво постає при сприйманні художніх, мистецьких творів. У цьому різновиді сприймання провідну роль відіграє його емоційний бік, безпосередній вплив сприйманого об'єкта на почуття — моральні, естетичні. Певна річ, художнє сприймання відбувається в єдності з інтелектуальним. Розуміння того, що сприймається, є необхідною його передумовою, але емоційне переживання в художньому сприйманні визначає його характер: піднесеність або пригніченість настрою, пе-реживання високого, комічного, трагічного, що збуджується сприйма-ним матеріалом. Сприймання за змістом — це сприймання простору, руху, часу. У сприйманні простору, руху та часу беруть більшу чи мен-шу участь різні аналізатори в їх взаємозв'язку. Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінесте-тичного та слухового аналізаторів. Об'єктом просторових сприймань є диференціація розмірів і форм предметів, віддалі, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу. Сприймання розмірів на око і дотик до-сягає значної досконалості. Сприймання горизонтальних ліній точніше, ніж сприймання вертикальних. У сприйманні простору велику роль відіграє окомір. Просторові явища досить точно сприймаються та-кож тактильне та кінестетично. Сліпі, наприклад, вивчаючи географію, виконуючи трудові дії, успішно орієнтуються дотиком на рельєфному глобусі у розміщенні деталей об'єктів праці. Слухом людина достатньо успішно сприймає напрямок звуків у просторі: далеко, близько, вгорі, внизу, праворуч, ліворуч. Напря-мок на слух можна визначити з точністю до 10 градусів. При моно-\| уральному сприйманні звуку точність сприймання напрямків пору-шується. Сприймання віддалі, глибини та рельєфності відбувається по-різному при монокулярному та бінокулярному баченні. При бінокулярно-му сприйманні (сприймання двома очима) точність визначення віддалі набагато більша, ніж при монокулярному (сприймання одним оком). Сприймання глибини та рельєфу залежить від того, як відображається предмет на сітківці ока: в кореспондуючих чи диспаратних точках сітківки. Якщо збуджуються кореспондуючі точки сітківки, тобто такі, що симетрично розміщені у правому та лівому оці від центральної ямки, то зображення сприймається як один предмет, в одній площині. Якщо ж сприйнятий предмет на сітківці зображується диспаратне, тобто в обох очах по-різному віддалено від центральної ямки, то предмет ба-чимо або подвоєним, якщо диспаратність є значною, або об'ємне, рельєфно, якщо диспаратність є незначною. На цьому принципі побу-довано стереоскопи, стереоскопічне кіно. При сприйманні простору залежно від розміщення предметів у просторі виникають зорові ілюзії, тобто неточне сприймання розмірів, паралельності, опуклості, угнутості. Пряма паличка, занурена у склян-ку з водою, здається зігнутою; розмір сонця вранці та ввечері здається великим порівняно з тим, як воно сприймається в зеніті; два однако-вих кути, однакових кружечки, однакові лінії здаються різними серед більших або менших за розміром зображень таких самих предметів тощо. У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація та конвергенція органу зору. Акомодація — це зміна опуклості кришта-лика відповідно до віддалі предмета, а конвергенція — це спрямуван-ня очей на предмет сприймання. Ці фізичні зміни в органі зору пов'я-зані зі сприйманням віддалі та обсягу предмета. Сприймання руху — це відображення зміни положення предметів у просторі. Сприймання руху залежить від того, як сприймається ру-хомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета. У першому випадку рух предмета сприймається адекватніше, ніж у другому. При сприйманні рухомого предмета відносно іншого пред-мета, що рухається в одному з ним напрямку або у протилежному на-прямку, може виникнути ілюзія відсутності або прискорення руху. Нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предме-та, здається рухомим, але його рух сприймається у протилежному на-прямку. Якщо в полі зору немає нерухомого предмета, відносно якого сприймався рухомий предмет, то рух сприймається у 15-20 разів по-вільнішим. Рух літака на тлі безхмарного неба здається повільнішим. Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідов-ності дії подразника на організм. Спеціального органу для сприйман-ня часових явищ немає. У сприйманні часу беруть участь усі аналіза-тори, відбиваючи тривалість їх дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серце-биття тощо). Безпосереднє сприймання тривалості часу є незначним (0,75 с). Триваліші інтервали людина сприймає в результаті поділу та відліку їх рівними частинами в межах однієї секунд й. Отже, великі інтервали часу сприймаються опосередковано. Сприймання послідовності відбувається завдяки перервам у трива-лості дії подразників на аналізатори. Сприймання тривалості зале-жить від ставлення до змісту, характеру сприйманого об'єкта. Сприй-мання цікавого викликає ілюзію швидкості перебігу часу, а сприймання нецікавого, неприємного, вимушене очікування створюють ілюзію уповільнення тривалості дії. Знання різновидів сприймання та їх закономірностей має важливе значення для формування професійних якостей фахівця. Властивості сприймань Важливою умовою успішного сприймання об'єктів дійсності є його вибірковість. Вибірковість предмета сприймання зумовлюється потре-бами та інтересами людини, необхідністю у знаннях, професійною спрямованістю тощо. Основні властивості сприймання — предметність, цілісність, структурність, константність та осмисленість. Предметність сприймання виявляється у співвіднесенні відомостей про об'єкти із самими об'єкта-ми як носіями певної інформації. Така об'єктивація одержуваних вражень у конкретних об'єктах реального світу забезпечує орієнтувальну та регулювальну функції у практичній діяльності людини. Предметність сприймання є набутою властивістю, що формується у процесі активної взаємодії суб'єкта з об'єктивним світом і базується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу. Предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його ок-ремі компоненти постають в єдності. Відсутність у предметі якогось одного його боку або деталі не заважає цілісному сприйманню. Пред-мет як ціле, ставлення до нього як цілого, що утворилося у процесі на-буття досвіду, визначає його структуру. Лише у процесі аналізу пред-мет розчленовується на складові, виокремлюються ті чи інші його характеристики. Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Осмислення сприйнятого залежить від досвіду та знань особистості. Тому одні й ті самі предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та дорослими сприймаються та осмис-люються по-різному. За мірою осмислення сприйнятого виокремлюють синкретичне сприймання, характерними ознаками якого є нероз-членованість, злитість сприйманого. Воно спостерігається у дітей, у малодосвідчених людей. Синкретизм спричинює неадекватність сприй-мання. При такому сприйманні предмет у свідомості не постає у спе-цифічних, притаманних йому особливостях і може сприйматись як інший предмет, який чимось нагадує сприймане. Деякі психологи по-яснюють синкретизм сприймання дітей та малокультурних дорослих їх біологічним недорозвиненням. Таке пояснення синкретизму без-підставне. Синкретизм залежить переважно від досвіду, знань осо-бистості, які набуваються в єдності з розвитком, дозріванням орга-нізму. Константність сприймання полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш-менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Колір кам'яного вугілля сприймається як чорний, хоча на сонці він здається жовтуватим; циліндр сприймаємо як круглий, хоча в деяких положеннях його фор-ма нагадує еліпс. Засадовими стосовно константного сприймання є динамічні стереотипи, тобто утворені тимчасові нервові зв'язки під впливом багаторазового сприймання предмета в певній системі, послідовності, структурі. У сприйманні предметів та явищ важливу роль відіграють попе-редній досвід, попередні уявлення особистості. Залежно від повноти їх змісту, спрямованості, організованості сприймане відображається у свідомості більш-менш адекватно. Зміст попереднього досвіду, спо-рідненість його із сприйманим об'єктом, інтерес до нього є тією перед-умовою ефективності та адекватності сприймання, яку називають ап-перцепцією. У багатьох випадках людина у предметах бачить те, що вона хоче в них побачити залежно від особистісної установки на сприймання. Сприймання визначається як об'єктивними, так і суб'єктивними умовами. Серед об'єктивних умов, які забезпечують адекватність сприймання, потрібно враховувати яскравість, Звучність, динамічність предмета, тобто силу подразника, та фізичні умови сприймання -освітленість предмета, віддаль від особи, що сприймає, будову само-го предмета — структуру, де чітко виявляються його компоненти, контрастність тла та фігури. Замасковані предмети, різні види камуфляжу, які приводять до часткового або повного злиття предмета з тлом, сприймаються нечітко, неадекватно. Серед суб'єктивних умов сприймання особливо важливими є уважність і спостережливість. Сприймання може порушуватися в результаті органічних ушкод-жень кори великих півкуль головного мозку. Травми голови, крово-виливи викликають сенсорну або моторну афазію (несприймання мо-ви, порушення вимови, втрату здатності синтезувати, узагальнювати), нездатність, наприклад, абстрагувати колір від предмета й переноси-ти його на інший предмет. Під впливом глибоких переживань, праг-нень щось побачити, почути виникають галюцинації, тобто відчуття предметів, звуків, запахів, яких насправді немає, які не діють на наші органи чуття. Галюцинації мають внутрішнє походження, без від-повідного зовнішнього подразнення. Під час галюцинацій у корі вели-ких півкуль головного мозку активізуються раніше утворені тимчасові нервові зв'язки під впливом дії тих чи інших предметів та явищ дійсності. Спостереження і спостережливість Важливими умовами адекватного сприймання є спостереження і спостережливість. Вони яскраво виявляються при довільному цілеспря-мованому сприйманні. Спостереження найбільше відрізняє довільне сприймання від мимовільного. Найхарактерніший показник спостере-ження — тривале, цілеспрямоване зосередження уваги на предметі сприймання. Воно здійснюється з певною метою і за визначеним пла-ном. Спостереження може бути тривалим, коли планується спостере-ження змін у поведінці тварин під впливом догляду за ними, розвит-ку дитини під впливом виховання, успішності учнів у засвоєнні знань залежно від умов і методів навчання. Короткотривалим воно буває тоді, коли спостерігаються нетривалі за часом явища. У процесі спостереження увага може зосереджуватись або на явищі загалом, або на окремих його деталях. Це залежить від поставленої пізнавальної мети. Успішне спостереження потребує визначення його мети, складання плану (де, коли і як провести спостереження), створення необхідних умов для цього, підготовки засобів спостереження (приладів, інстру-ментів) і фіксації його результатів. Спостерігати треба вміти. Останнє має особливо велике значення тому, що не всім дітям та дорослим властиве вміння спостерігати. Рівень уміння спостерігати залежить як від навчання спостерігати, так і від спостережливості як якості осо-бистості. Якщо дитину змалку привчають спостерігати явища приро-ди, поведінку тварин, ті чи інші аспекти життя, то у неї розвивається та-кий бік характеру, як спостережливість, тобто здатність помічати в об'єктах малопомітне, але важливе для розуміння їх суті. Спостереження і спостережливість відіграють велику роль у на-вчанні та трудовій діяльності людини. Відомо, як високо цінував спостереження і спостережливість Ч. Дарвін (відкриття походження видів він пояснював своєю спостережливістю). І. Павлов вважав, що спостережливість дуже потрібна вченому. На його інституті було на-писано: "Спостережливість, спостережливість, спостережливість". К. Ушинський рекомендував учителям навчати дітей спостерігати, якщо вони хочуть розвинути в дітей розум, позаяк спостереження дає матеріал, факти для мислення. Уява Поняття про уяву Відображаючи об'єктивну дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї діє в певний момент, чи уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об'єктів, яких во-на ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, пере-дбачання наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо. Уява — це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь-який акт праці неодмінно містить в собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати до роботи. Саме в цьому й полягає важлива функція уяви як спе-цифічно людської форми випереджального відображення дійсності. Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяль-ності та шляхи, якими його буде досягнуто. Ще до того, як виготови-ти певну річ, людина подумки створює її образ. У житті людина створює образи таких об'єктів, яких у природі не було, немає й не може бути. Такими витворами людської уяви є фан-тастичні казкові образи русалки, килима-літака, Змія Горинича, в яких неприродно поєднані ознаки різних об'єктів. Проте якими б ди-вовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберіга-ються в її свідомості. Уява — це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона ніколи не сприймала. До створення нових образів людину спонукають різноманітні пот-реби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ус-кладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати май-бутнє. Створення образів уяви завжди пов'язане з певним відступом від ре-альності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можли-вості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та творення нового світу як середовища свого буття. Діяльність уяви тісно пов'яза-на з мисленням. Орієнтуючи людину у процесі діяльності, уява створює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці й цим забезпечує втілення ідеального образу в матеріальний чи ідеальний продукт' Вибір способу дій, комбінування елементів в образах уяви здійснюються логічними міркуваннями, виконанням різних розумових дій, завдяки чому зберігається зв'язок продуктів людської фантазії з ре-альністю, їх дійовий характер. Специфічність випереджального відо-браження реальності у процесі уяви виявляється в конкретно-образній формі у вигляді яскравих уявлень. У мисленні ця функція здійснюється оперуванням поняттями, унаслідок чого в образах уяви забезпечується опосередковане та узагальнене відображення дійсності, що й робить їх реалістичними, життєвими. ч Цінність уяви полягає в тому, що вона допомагає людині орієнту-ватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передба-чати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється не-достатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Завдяки уяві стають можливими результативна поведінка і діяльність особис-тості за умов неповної або сумнівної інформації. ^ Зв'язок уяви з об'єктивною дійсністю В уяві людини завжди є певний відступ за межі безпосередньо дано-го, певний "відліт" від реальної дійсності. Проте як би далеко не сягав цей "відліт", у ньому завжди зберігається зв'язок з об'єктивною ре-альністю. Немає фантазії, засадовою стосовно якої не була б реальність. Зв'язок з об'єктивною дійсністю можна легко зрозуміти, проаналізував-ши різноманітні витвори уяви. Уявляючи, наприклад, майбутнього ге-роя свого твору, письменник надає йому рис людей, яких він сприймав колись, синтезуючи ці риси в новий образ. Так само людина викорис-товує попередні враження й тоді, коли уявляє собі описувані іншими людьми місцевості чи події, свідком яких вона не була. За висловом І. Сєченова, "витвори уяви — це небачені у світі сполучення бачених вражень". Так, І. Котляревський в "Енеїді" пекло описує через предмети, узяті з дійсності (кипляча смола, вогонь, юрбища людей). Небаченим тут є лише поєднання цих елементів. Без потрібного чуттєвого досвіду, зафіксованого в пам'яті, нові образи створити неможливо. Чим різноманітніші сприймання людини, чим багатший її життєвий досвід, тим яскравішими, повнішими й точнішими бувають створені нею уявлення про предмети, яких вона безпосередньо не сприймає. Іншим важливим аспектом зв'язку уяви з об'єктивною дійсністю є те, що витвори уяви — це не довільна комбінація окремих елементів, узятих з досвіду. Створюючи з цих елементів образи нових об'єктів, людина зважає на відомі закономірні зв'язки між об'єктами. Так, прог-нозуючи розвиток подій на основі аналізу соціальної ситуації, політик враховує логіку та зв'язок чинників, що взаємодіють, об'єктивні тенденції, що виявляються. Створювані письменником образи героїв роблять те, що вони робили б у житті за тих обставин, у які їх поста-вив автор. Фантазія, яка відривається від реальної дійсності, стає безсилою, продукти такої фантазії перетворюються на порожні мрійництва, про-жектерство й можуть завдати шкоди. Перетворення уяви на дійсність залежить від реальних потреб, можливостей та соціального запиту суспільства на її витвори. На-явність необхідних умов прискорює втілення образів уяви в життя. Прикладом цього може бути необхідність постійно вдосконалювати засоби обміну інформацією між країнами, континентами, що зумо-вило появу Інтернету — світової комп'ютерної мережі. Важливу роль у реалізації образів уяви відіграє те, наскільки правдиво чи спотворено відображується дійсність у свідомості людини, в її переконаннях, вольових якостях. Уява тісно пов'язана з практичною діяльністю людей, з їх працею. Співвідносячи витвори своєї фантазії з дійсністю, особистість має можливість пересвідчитися в їх реалістичності, у разі потреби вдосконалити, зробити чіткішими, збагатити новими рисами. Практика завжди є критерієм правильності та суспільної значущості продуктів людської уяви. Отже, уява — це своєрідна форма відображення людиною дійсності, де виявляється активний випереджальний характер пізнання нею об'єктивності світу. Фізіологічне підґрунтя уяви. Уява і органічні процеси Як і всі інші психічні процеси, уява — це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв'язків, які виникали раніше у про-цесі відображення людиною об'єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв'язків, струк-тура яких була детермінована характером об'єктів, що сприймалися, розпалися (здисоціювали) й утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізувалися в діяльності людини. Багатство об-разів фантазії залежить від оригінальності того, як у новому її про-дукті поєднуються риси відомих об'єктів, наскільки новими, нестан-дартними є ці поєднання. Діяльність уяви тісно пов'язана з емоціями, невіддільними від тво-рення нового образу. Це дає підстави припустити, що механізми про-цесу уяви розташовані не лише в корі великих півкуль головного моз-ку, а й у підкоркових центрах, зокрема в гіпоталамо-лімбічній системі, пошкодження якої спричинює порушення регулятивної функції психіки, пов'язаної з програмуванням поведінки людини. Експери-ментальне доведено, що імпульси, які надходять з підкоркових відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють вироб-ленню плану та програми дій, що має важливе значення при ство-ренні образів нових об'єктів. Створюючи образи об'єктів, які виявляються безпосередньо по-в'язаними з емоційною сферою особистості, її почуттями, людський мо-зок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування. Ще у стародавні часи було помічено, що у деяких людей, переважно тих, які страждають на істерію, після роздумів про муки, що їх згідно з євангельськими текста-ми зазнав Христос, з'являлися "знаки розп'яття" на долонях, ступнях ніг у вигляді кривавих плям, виразок. Такі відбитки називаються стігмами (від грецьк. Stigma — "клеймо", "рубець", "знак"). Відомі випадки, коли люди, маючи яскраву фантазію, змінювали темпера-туру руки, усього тіла, уявляючи в ній (на ньому) кригу чи розпечений предмет. Необережно сказане лікарем слово може викликати у враз-ливого пацієнта реальне відчуття хворобливого стану і у нього мо-жуть проявитися відповідні симптоми захворювання. Хвороби тако-гсґпоходження називаються ятрогенією. Нетактовне слово вчителя, що травмує психіку учня, породжуючи фантастичні страхи, може вик-ликати нервовий розлад — дидактогенію. Специфічним проявом впливу образів уяви на рухову сферу особис-тості є ідеомоторні акти. Дослідженнями встановлено, що коли лю-дина уявляє рух якоїсь частини свого тіла (руки, ноги, тулуба), але не виконує самої дії, то в м'язах, які повинні цей рух здійснити, фіксують-ся слабкі імпульси, аналогічно тим, що реєструються при реальному виконанні рухів. На принципі розшифрування ідеомоторних актів ба-зується ефект "читання думок", коли завдяки надзвичайно тонкій чут-ливості деякі люди здатні, перебуваючи в контакті з іншою людиною, сприймати слабкі сигнали її ідеомоторних актів і "вгадувати", який предмет та в кого з присутніх сховав реципієнт. Ідеомоторними акта-ми як засобами ідеального моделювання дій, які належить виконати, широко користуються спортсмени, танцюристи та ін. Тренери реко-мендують своїм вихованцям перед виконанням вправи зробити це подумки, уявивши від початку до кінця. Таке "програмування" по-ліпшує результати їх реального виконання. Регулювальний вплив мозку на всі органи людського тіла є зако-номірним явищем. Образи уяви, що формуються у процесі діяльності людини, можуть посилювати цей вплив. При патології мозкової діяль-ності спостерігаються зміни функції уяви. Найчастіше такі зміни вияв-ляються в галюцинаціях, коли хворий бачить неіснуючий об'єкт. При цьому образ, який виникає, є настільки яскравим, що людина абсолют-но впевнена в його реальності. Тимчасовий стан галюцинації викли-кають наркотики. Надмірне вживання алкоголю може викликати хво-робливий стан — білу гарячку, коли починаються фантастичні марення, що не узгоджуються з будь-якою життєвою логікою. Процес створення образів уяви Створення людиною образів нових об'єктів зумовлене потребами її життя та діяльності. Залежно від завдань, що постають перед нею, ак-тивізуються певні сліди попередніх вражень і утворюються нові комбінації асоціативних зв'язків. Цей процес набуває різної склад-ності залежно від мети, змісту та попереднього досвіду людини. Найелементарнішою формою синтезування нових образів є аглю-тинація (від лат. aglutinate — склеювання). Це створення образу шля-хом поєднання якостей, властивостей або частин, узятих з різних об'єктів. Наприклад, такими є казкові образи русалки — напівжінки, напівриби, кентавра—напівчоловіка, напівконя, у технічній твор-чості — тролейбуса — сполучення властивостей трамваю та автомобіля, танка-амфібії, що поєднує властивості танка і човна. Прийомом створення нових образів є аналогія. Суть цього прийому полягає в тому, що створюваний новий образ схожий на реально існуючий об'єкт, але в ньому проектується принципово нова модель явища чи факту. На принципі аналогії базується нова галузь інженер-ної справи — біоніка. Біоніка виокремлює деякі властивості живих організмів, які стають засадовими стосовно конструювання нових технічних систем. Так було створено багато різних приладів — лока-тор, "електронне око" тощо. Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування. Цей прийом полягає в навмисному посиленні в об'єкті певних ознак, які виявляються домінуючими на тлі інших. Малюючи дружній шарж чи карикатуру, художник знаходить у характері чи зовнішності люди-ни щось неповторне, притаманне тільки їй і наголошує на цьому ху-дожніми засобами. Створити нові образи можна шляхом перебільшення (або примен-шення) характеристик об'єкта. Цей прийом широко використовується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум'яка, Котигорошко) і здійснюють подвиги. Найскладнішим способом утворення образів уяви є створення ти-пових образів. Цей спосіб потребує тривалої творчої роботи. Худож-ник створює попередні ескізи, письменник — варіанти твору. Так, при малюванні картини "З'явлення Христа народові" художник О. Іванов зробив близько 200 ескізів. Уяву, яка присутня в художній творчості, можна проілюструвати висловлюванням К. Паустовського: "Кожна хвилина, кожне кинуте мимохіть слово та погляд, кожна глибока чи жартівлива думка, кожний непомітний рух людського серця, так само як і літаючий пух тополі чи вогонь зірки в нічній воді, — усе це крихти золотого пилу. Ми, літератори, видобуваємо їх упродовж десятиріч, ці мільйони крихт, збираємо непомітно для самих себе, перетворюємо на сплав і потім з цього сплаву виковуємо свою "Золоту троянду" — повість, роман або поему". Перебіг творчого процесу пов'язаний з виникненням багатьох асоціацій, їх актуалізація підпорядковується меті, потребам і мотивам, які домінують в актах творчості. Велику роль у створенні образів уяви відіграє практична діяльність. Доки створений образ існує тільки "у голові", він не завжди зрозумілий до кінця. Втілюючи цей образ у малюнку чи моделі, людина перевіряє його реальність. Засадовою стосовно створення образів уяви є взаємодія двох сиг-нальних систем. Співвідношення чуттєвого та мовного, образу та сло-ва набирає різного характеру в різних видах уяви залежно від кон-кретного змісту діяльності, в яку включається створення образів. Різновиди уяви Діяльність уяви може бути охарактеризована залежно від участі в цьому процесі спеціальної вольової регуляції, від характеру діяль-ності людини та змісту створюваних образів. Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну. Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямо-вується спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Потреба в мимовільному створенні образів постійно актуалізується різними видами діяльності, в які включається особистість. У процесі спілкуван-ня співрозмовники уявляють собі ситуації, події, що є предметом об-говорювання, читаючи художню чи історичну літературу; людина мимоволі стає спостерігачем реальних картин, що народжуються в її голові під впливом прочитаного. Мимовільне виникнення уявлень тісно пов'язане з почуттями людини. Почуття є потужним генератором яскравих образів уяви тоді, коли людина перебуває у тривозі перед невизначеністю очікуваних подій чи, навпаки, переживає емоційне піднесення перед участю в урочистих подіях, що мають життєво важливе для неї значення. Переживаючи страх, тривогу за близьких, людина подумки ма-лює образи небезпечних ситуацій, а готуючись до приємної події - уявляє атмосферу доброзичливості, пошани з боку колег, присутніх. Прикладом мимовільного виникнення образів уяви є сновидіння. У стані сну, коли свідомий контроль за психічною діяльністю відсутній, сліди від різноманітних вражень, що зберігаються в мозку, легко розгальмовуються й утворюють поєднання, що характеризуються неприродністю та невизначеністю. Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямовується спеціальною метою створити образ певного об'єкта, можливої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій. Здійснення довільної уяви у процесі пізнання зумовлене потребою свідомої регуляції побудови образу відповідно до завдання та характеру виконуваної діяльності. Довільне створення образів спостерігається переважно у творчій діяльності людини. Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну. Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині ство-рювати нові оригінальні образи, називається творчою. Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною. Так, у конструктора-винахідника, який створює нову машину, уява творча, а в інженера, який за словесним описом або кресленням створює образ цієї машини, — репродуктивна. Творча уява активізується там, де людина відкриває щось нове, знаходить нові способи праці, створює нові, оригінальні, цінні для суспільства матеріальні та духовні продукти. Продукти творчої уяви, їх багатство та суспільна значущість без-посередньо залежать від знань і життєвого досвіду особистості, її став-лення до діяльності, її соціальної позиції тощо. Важливу роль у творчій уяві відіграє мова, яка є засобом усвідомлення творчого задуму та інструментом аналітико-синтетичної діяльності. Репродуктивна уява — це процес створення людиною образів но-вих об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Потреба в репродукції образів об'єктивної дійсності — постійна й актуальна в житті та діяльності людини як свідомої суспільної істоти. Репродуктивна уява відіграє надзвичайно важливу роль у процесі спілкування людей, яке великою мірою спричинило її розвиток. Мов-ний опис явищ завжди потребує від людини створення відповідних образів. Репродуктивна уява необхідна при читанні художньої літера-тури, при роботі з навчальними підручниками з географії, біології, анатомії тощо. Образи об'єктів формуються також на основі їх графічного опису, наприклад, в інженерній справі, при користуванні схемами, картами. Творча і репродуктивна уяви тісно взаємопов'язані, постійно взаємодіють і переходять одна в одну. Цей зв'язок виявляється, з од-ного боку, у тому, що творча уява завжди базується на репродук-тивній, містить її елементи. З іншого боку, складні форми репродуктив-ної уяви містять елементи творчої. Наприклад, у діяльності актора втілення сценічного образу є результатом діяльності творчої і водно-час репродуктивної уяви. Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову та ін. Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові та ін.) образи, надзвичайно яскраві й детальні. Так, І. Рєпін, малюючи картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану", писав, що голова обертом іде від їхнього гумору та галасу. Г. Флобер говорив, Що він гостро відчував у роті присмак миш'яку, коли описував сцену самогубства мадам Боварі. Художникові, письменникові завдя-ки яскравості чуттєвих образів здається, що вони безпосередньо сприй-мають те, що зображують у своїх творах. Для технічної уяви характерними є створення образів просторо-вих відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх легке ди-соціювання та об'єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Образи технічної уяви найчастіше реалізуються у крес-лення, схеми, на основі яких потім створюються нові машини, об'єкти. Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експери-ментів, в узагальненнях, що їх роблять при створенні понять. Фантазія відіграє важливу роль плануванні наукового дослідження, побудові експериментальної ситуації, у передбаченні перебігу експерименту. При побудові наукової системи уява необхідна, щоб доповнити від-сутні, не знайдені ще ланки в ланцюжку фактів. Фантазія має велике значення для плідної творчої діяльності вчено-го. Без фантазії його праця може перетворитися на діяльність із нагро-мадження наукових фактів, акумулювання своїх і чужих думок, а не на реальний поступ до нових винаходів, ідей, створення принципово но-вого в науці. Особливою формою уяви є мрія. Мрія — це процес створення лю-диною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення в життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть ре-алізуватися негайно з об'єктивних або суб'єктивних причин. У цій ситуації мрія постає як реальна спонука, як мотив діяльності, завдя-ки якому стає можливим завершення початої справи. Без мрії, заува-жував Д. Писарєв, неможливо було б зрозуміти, яка спонукальна си-ла змушує людину започатковувати і доводити до кінця виснажливі й великі за обсягом роботи в царині мистецтва, науки та практично-го життя. Мрія є елементом наукового передбачення, прогнозу та планування діяльності. Ця її функція переконливо виявляється в художній, творчій діяльності, державотворенні. Яскравою ілюстрацією стосов-но цього є твори Ж. Берна, в яких він геніально передбачив витвори майбутньої технічної думки — підводного човна, гелікоптера. Мрії можуть бути реальними, дієвими та нереальними, безплідними. Дієвість мрії — необхідна умова втілення в життя творчих задумів людини, спрямованих на реальне перетворення дійсності. Такі мрії в певному розумінні є рушійною силою дій та вчинків людини, нада-ють їй більшої цілеспрямованості у житті, допомагають долати труд-нощі, протистояти несприятливим впливам. Мрії можуть бути пустопорожніми, безплідними, "маніловськими". Тоді вони дезорієнтують людину, позбавляють її бачення реаль-них життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задово-лення власних мрійницьких уподобань, роблять її нездатною проти-стояти негараздам реального буття. Позитивно на життя людини впливає тільки активна, творча мрія, яка збагачує життя людини, робить його яскравим і цікавим. Уява і особистість Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від психічного життя людини взагалі. Особлива роль у створенні об-разів уяви належить інтересам, потребам, світоглядові особистості, що становлять її духовний світ. З діяльністю уяви пов'язане форму-вання низки морально-психологічних якостей особистості — гуман-ності, чуйності, почуття обов'язку тощо. Зрозуміло, що виявити чуйність може людинаУадса, знаючи життя та особливості характеру іншої людини, здатна уявити її душевний стан у певний момент. У силі та яскравості образів уяви виявляються типологічні особли-вості вищої нервової діяльності. Уява — один з показників, за якими І. Павлов відносив людей до художнього чи розумового типу. Худож-ник має справу з образами (зоровим, руховим, слуховим тощо), що свідчить про домінуючу роль у його діяльності першої сигнальної системи, образного відображення світу. Отже, уява не лише впливає на перебіг психічного життя людини, а й зумовлює формування її важливих особистісних якостей. Використана література: С.Д.Максименко, В.О.Соловієнко „Загальна психологія”, К:2000. І.М.Цимбалюк „Психологія”, К:1998.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (22.10.2014)
Просмотров: 781 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: