РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ПІСЛЯВОЄННА ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА - Психологія - Реферати - Каталог статей

“ПІСЛЯВОЄННА ПСИХОЛОГІЧНА ДУМКА” (після 1945 р.) ПЛАН 1. Психологія і фізіологія: дискусії про предмет психології в 50-60-і рр. XX століття 2. Розвиток психологічної науки в період із другої половини 60-х до кінця 80-х рр. 3. Використана література 1. Психологія і фізіологія: дискусії про предмет психології в 50-60-і рр. XX століття Бурхливий розвиток психології в роки війни й у перші післявоєнні роки давало підставу припускати, що, нарешті, психологічна наука в СРСР зможе перебороти труднощі і забезпечити собі спокійне майбутнє. Однак дійсність виявилася іншою. Через кілька років після закінчення Великої Вітчизняної війни в науковому житті країни відбувається ряд подій, що свідчать про нову хвилю боротьби за чистоту ленінсько-сталінських ідей у різних сферах наукового пізнання. Початок був покладений у 1948 р. сесією Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук ім. В.І.Леніна (ВАСХНІЛ), на якій була розгромлена генетика. Сама форма і результат обговорення дискусійних питань на сесії свідчили про повернення в науку волюнтаристичних, ідеолого-політичних методів розв’язання спірних проблем, освячених старими ідеями боротьби зі схоластикою, ідеалізмом, буржуазними реакційними вченнями. Дуже чітко це проявилося в ході організованою Академією наук СРСР і Академією медичних наук СРСР 28 червня - 4 липня 1950 р. науковій сесії, присвяченої проблемам фізіологічного вчення академіка І.П. Павлова. Сесія була скликана за вказівкою І.В. Сталіна, що висловив ідею про необхідність проведення дискусії про вчення І.П. Павлова і давшого відповідне доручення Г.М.Маленкову, Ю.А.Жданову й Е.І.Смирнову. Ця так називана "Павлівська сесія" з'явилася однією із самих похмурих сторінок історії радянської науки післявоєнного періоду. Формально головна задача сесії полягала в тому, щоб "розкрити недоліки, що заважають подальшому плідному розвитку ідей Павлова". Було позначене еталонне, єдино вірне вчення (вчення Павлова про умовно-рефлекторний характер вищої нервової діяльності) і визначені основні "негативні герої". Психологи, розуміючи всі пагубні наслідки для долі своєї науки основних ідей, висунутих на сесії, звертаються до аналізу природно-наукових основ психічних явищ. Як відзначає Е.А. Будилова, "небезпека зведення психічного до фізіологічного, яка знову виникла на павлівській сесії, змусила згадати про боротьбу з механізмом у природознавстві в 20-х рр." Психологія була поставлена перед необхідністю зробити поворот до павлівської фізіології, відновити наступність із сеченовськими ідеями. Психологи повинні були оцінити роль і значення вчення І.П. Павлова для психологічних досліджень, а психологічна теорія - знайти точки свого росту в навчанні про рефлекторну природу психічного. У складній обстановці психологам необхідно було знайти шлях, що дозволяє уникнути як зведення психічного до фізіологічного, так і відокремлення психічного від фізіологічного. Були виділені дві ключові проблеми: проблема детермінації психічного і її зв'язку з мозком і проблема об'єктивного методу в психології. У травні 1962 р. АН СРСР, АМН СРСР, АПН РСФСР і Міністерства вищої і середньої освіти СРСР і Росії організують Всесоюзну нараду по філософських питаннях фізіології вищої нервової діяльності і психології, у якому взяло участь більш тисячі фахівців. У ході дискусій на нараді обговорювалося, насамперед, значення Павлівського вчення для психології. Позначилося кілька підходів: визнання того, що теорія Павлова в умовах сучасної науки втрачає своє значення і протилежна точка зору, що обґрунтовує актуальність, що зберігається, павлівської "парадигми". У цілому підсумком наради з'явилося визнання можливості доповнення павлівського вчення новими ідеями і теоріями в області фізіології і психофізіології. Принципово по-новому вирішені питання про предмет психології і фізіології вищої нервової діяльності. Було визнано, що ці дві науки мають справу з тим самим об'єктом - вищою нервовою діяльністю як функцією мозку. Розрізняються ж предмети даних наук - відповідно психологічний і фізіологічний аспекти цієї діяльності. Підводячи підсумки даному періоду розвитку психології в СРСР, необхідно підкреслити, що перебудова психології на основі павлівського вчення сприяла більш чіткій розробці методологічних основ психології, появі нових психофізіологічних підходів і теорій, визначенню специфічних методів вивчення психічних явищ. В остаточному підсумку психології удалося відстояти свою незалежність від претензій фізіології вищої нервової діяльності. 2. Розвиток психологічної науки в період з другої половини 60-х до кінця 80-х рр. Після завершення дискусії про роль і значення фізіологічного вчення І.П.Павлова для пізнання психічних явищ починається відносно спокійний, з погляду політичного й ідеологічного впливу на психологію, період її розвитку. Зміни, що відбулися в політичному житті країни в часи "хрущовської відлиги", сприяли тому, що ідеологічний тиск і контроль за наукою перестав бути настільки жорстким, як це було в перше післявоєнне десятиліття. Тим самим були створені умови для інтенсивного поступального розвитку психологічної науки. Цей період в історії радянської психології характеризується: активним включенням психології в рішення практичних задач; розширенням дослідницького проблемного поля і ростом прикладної орієнтованості проведених досліджень; формуванням нових наукових напрямків і посиленням зв'язку з іншими науками; розвитком комплексного підходу в пізнанні психічної реальності і розробкою системної методології психологічних досліджень; зміцненням організаційної і матеріально-технічної бази психології; постановкою нових теоретичних проблем і розробкою категоріально-понятійного апарата психології. Це все в кінцевому рахунку сприяло істотному зміцненню статусу психології в суспільстві, зростанню ролі психологічних досліджень при прийнятті відповідальних управлінських, кадрових і навіть політичних рішень. Важливим напрямком і результатом розвитку психології в аналізований період було поглиблення і конкретизація теоретичних і методологічних основ психології як науки. Проблеми теорії і методології психології розвивалися в працях багатьох радянських психологів того періоду. На з'їздах Товариства психологів, на XVIII Міжнародному психологічному конгресі, що відбувся в Москві в 1966 р. (і був єдиним Міжнародним психологічним конгресом, проведеним у Радянському Союзі) теоретичні доповіді займали значне місце поряд з численними конкретними дослідженнями. Широко дискутувалися вони і на сторінках журналу "Питання психології". Предметом обговорення були питання про природу і структуру психічного, співвідношенні свідомості і несвідомого, ролі уродженого і придбаного в розвитку психіки, предметі психології на новому етапі її історії і т.д. При цьому можна виділити ряд ключових позицій і досягнень теоретико-методологічного пошуку. Обговорення ключових методологічних проблем психології стало сприятливим ґрунтом для розгортання конкретних досліджень в області психології. Характеризуючи особливості розвитку психології в СРСР у 60-80-і рр., можна виділити ряд тенденцій. Розширення проблемного поля досліджень. Поглиблення міждисциплінарних зв'язків і формування "стикових" проблем, що виникають на перетинанні проблематики різних психологічних дисциплін. Посилення зв'язку з практикою і її що орієнтує і направляє ролі в розвитку науково-дослідної діяльності. Зміна проблематики психологічних досліджень під впливом науково-технічного прогресу: теорії інформації і кібернетики, освоєння космосу, інтенсифікації інженерних розробок, появи нових технологій, автоматизованих систем керування і т.д. Предметом психологічного аналізу виступають у цей період усі рівні організації людини - починаючи від природних, індивідних його характеристик і до найбільш складних, суб’єктно-особистісних проявів. Утверджується ідея, що жодне психічне явище не існує відособлено, ізольовано, ізольовано від інших, а виступає як частина єдиного цілого - людини, суб'єкта діяльності, пізнання, спілкування. У рамках цього єдиного ієрархізованого цілого всієї його частини знаходять своє буття, включаючи у взаємодію з іншими рівнями і структурами психічного усередині єдиної системи. Під впливом павлівської сесії могутній імпульс одержує й особливу актуальність здобуває розробка проблем вищої нервової діяльності як основи всіх психічних проявів. На стику психології і фізіології вищої нервової діяльності накопичується багатий емпіричний матеріал, формуються плідні наукові гіпотези і теоретичні узагальнення. Насамперед тут необхідно виділити школу Теплова - Небиліцина, що висунула в центр досліджень вивчення фізіологічних основ індивідуально-психологічних розходжень. Розвитком вчення Павлова про типологічні особливості нервової системи в рамках цієї школи стало виділення нових властивостей основних нервових процесів: лабільності, динамічності, сконцентрованості порушення (М.Н.Борісова), активованості (Е.А. Голубєва). Емпіричне підтвердження одержала ідея про обумовленість індивідуальних характеристик психіки людини типологічними особливостями нервової системи, що складають ґрунт, необхідний для виникнення тих чи інших психічних проявів і форм поведінки. Важливим кроком у поглибленні розуміння механізмів вищої нервової діяльності і фізіологічної обумовленості індивідуальних особливостей з'явилася розробка Тепловим проблеми загальних і парціальних (регіональних) властивостей нервової системи (Теплов Б.М., 1956). Подальший розвиток ідей Теплова і Небиліцина зв'язано з проведенням зіставлення основних властивостей нервової системи з різноманітними типологічними психологічними розходженнями в динаміку психічних процесів, станів, властивостей особистості, складних видів діяльності (трудовий і навчальний). Так, Гуревичем з позицій теорії основних властивостей нервової системи зважуються проблеми професійної придатності людини і питання психологічної діагностики, що випливають звідси (Гуревич К.М., 1971). У роботах Голубєвої обґрунтовані принципи комплексного вивчення загальних і спеціальних здібностей і задатків учнів у зіставленні з успішністю їхнього навчання, запропонована структура індивідуальності як цілісної системи, дана класифікація здібностей (Голубєва Е.А., 1993). У дослідженнях Русалова відкритий ряд інтегральних характеристик мозку, що лежать в основі психічної активності і саморегуляції, вивчені механізми формування формально-динамічних властивостей людини, розроблена теорія темпераменту (Русалов В.М., 1979). Ще один напрямок дослідження властивостей нервової системи представлено в школі В.С. Мерліна, де вони розглядаються в зв'язку з вивченням темпераменту. Результатом заглибленого експериментального аналізу в рамках цієї школи з'явилося висування принципу "багато-багатозначної залежності" психічних явищ від фізіологічних і розкриття складних компенсаторних відносин різних рівнів організації індивідуальних характеристик людини, що забезпечують однаковий пристосувальний ефект при різному складі типологічних властивостей (Мерлин В.С., 1986; Нарис теорії темпераменту, 1973 і ін.). Поряд із традиційними підходами в нейро- і психофізіології одержують розвиток також нові напрямки в дослідженні мозкових процесів, до числа яких відносяться роботи П.К. Анохіна, В.Б. Швиркова, Е.Н. Соколова й ін. Так, Анохін, автор теорії функціональних систем, обґрунтовує представлення про системну організацію поводження. Відмовивши від розуміння поводження як обумовленого впливом попереднього стимулу, учений розглядає його як детермінуючою метою, тобто планованим майбутнім, і тим самим у науку вводиться ідея про "випереджальне відображенні дійсності". Великий інтерес представляють роботи Соколова, що вивчав нейронні механізми психічних процесів і станів. Ним створена теорія механізмів орієнтованої реакції, розроблена концепція нервової моделі стимулу (Соколов Е.Н., 1958). Важливим внеском у розвиток наукового знання про механізми поведінки виявилися роботи Н.А. Бернштейна, фізіологічна теорія побудови рухів якого, що містить обґрунтування рівневої регуляції і сенсорній корекції рухів, багато в чому передбачила кібернетичні концепції управління (Бернштейн Н.А., 1947). За видання цієї книги Н.А. Бернштейн у 1948 р. визнаний гідним Державної премії. З позицій кібернетичного підходу ним розвивається теорія фізіології активності, у якій розглядається специфіка людських форм активності, психомоторних рухів, обумовлених цілеспрямованим плануванням і моделюванням майбутніх результатів (Бернштейн Н.А., 1966). Фундаментальним внеском у розробку проблем генезису психічних явищ і їхньої історичної еволюції з'явилася праця А.Н. Леонтьева "Проблеми розвитку психіки" (Леонтьев А.Н., 1959). За видання цієї книги А.Н. Леонтьев у 1963 р. визнаний гідним Ленінської Премії. У рамках діяльнісного підходу складається представлення про те, що формування образа сприйняття виступає як результат здійснюваних суб'єктом "активних, що змінюють один одного перцептивних дій і операцій ("стратегій")" (Леонтьев А.Н., 1976. С. 25). З цих позицій сприйняття розглядається як "система перцептивних дій", спрямованих на рішення перцептивних задач (Л.А. Венгер, Н.Ю. Вергилес, В.П. Зинченко й ін.). Продовжувалися дослідження розвитку і співвідношення сенсорних систем: зору і рухи, сприйняття предметів зором і дотиком, впливу слухових відчуттів на розвиток моторних функцій (А.В. Запорожець, В.П. Зинченко, В.Ю. Вергілес, Е.А. Андрєєва, А. Гучас і ін). Процес сприйняття досліджується із системних позицій як цілісний перцептивний акт, що виникає в результаті взаємодії суб'єкта й об'єкта (В.А. Барабанщиків). Дослідження мнемічних процесів виходить за рамки вивчення "механічної" і "логічної" пам'яті. Предметом дослідження стають короткочасний, довгостроковий і оперативний види пам'яті. У ряді робіт, виконаних під керівництвом Зінченко, різні аспекти пам'яті розглядаються в руслі теорії інформації: досліджується співвідношення обсягу пам'яті і кількості інформації, залежність оперативної пам'яті від характеру обробки матеріалу, від перекодування одиниць інформації в більш великі оперативні одиниці, вплив на короткочасну пам'ять характеру задач, а також способів діяльності (Г.К. Середа, С. Бочарова, П.Б. Невельський, Н.И. Рижов, Г.В. Рєпкіна й ін.). У роботах Зінченко розробляється проблема вивчення обсягу короткочасної пам'яті в умовах підпорогового нагромадження інформації. За допомогою мікроструктурного методу їм і його співробітникам були отримані кількісні характеристики функціональних блоків, що беруть участь у переробці інформації. У ряді робіт досліджується зв'язок пам'яті з особистістю і діяльність; мнімічних процес розглядається як послідовність здійснення мнімічних дій (А.А. Смирнов, Т.П. Зінченко, С. Бочарова, В.Я. Ляудіс і ін.). В області психології мислення значне місце займають роботи, присвячені питанням проблемного і творчого мислення, інтуїції й інтелекту (Я.А.Пономарьов, В.Н. Пушкін, К.А. Славська, А.Н. Соколов, О.К. Тихомиров, А.В. Брушлинський та ін.). Поряд із традиційними напрямками, починаючи з 60-х рр. у психологічній науці в СРСР одержують розвиток нові галузі психологічної науки, що зробили істотний вплив як на розробку загально-психологічних проблем, так і на рішення практичних задач. Особливо бурхливо розвивається в ці роки інженерна психологія (див. Відео). Освоєння космосу, розвиток нової техніки, автоматизація виробництва ставили нові задачі перед людиною і висували нові проблеми перед психологією. Розробка питань взаємодії людини з технікою нового покоління склала головний зміст інженерної психології. Проблема "людин і техніка" стає однієї з найбільше інтенсивно і всебічне розроблювальної як на методологічному, так і на практичному рівнях. Список літератури Ананьєв Б.Г. Нариси психології. - Л., 1995. Ананьєв Б.Г. Людина як предмет пізнання. - БРЕШУ, 1998. Божович Л.И. Психологічні закономірності формування особистості в онтогенезі // Питання психології. – 1996. - № 6. - С. 45-53. Леонтьєв А.Н. Діяльність. Свідомість. Особистість. - М., 1985. Ярошевський М.Г. Психологія в XX сторіччі. - М., 1994.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (28.11.2014)
Просмотров: 271 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: