РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ ТЕМПЕРАМЕНТ - Психологія - Реферати - Каталог статей

ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ ТЕМПЕРАМЕНТ План 1. Генетичні, вікові й статеві особливості особистості 2. Темперамент 3. Література Генетичні, вікові й статеві особливості особистості Біопсихічна під структура особистості формується з очевидною перевагою біологічного. Не будемо вдаватися до розкриття всіх можливих формально-логічних зв'язків між поняттями психічне, соціальне й біологічне, які є в історії науки. Зазначимо лише, що біологічний розвиток індивіда є початковою умовою його психічного розвитку. Отже, біопсихічна під структур а особистості утримує властивості, які незрівнянно більше залежать від фізіологічних особливостей мозку, всієї нервової системи, віку, що є підґрунтям психологічного розвитку. Вона також забезпечує зв'язок індивіда з Космосом через дію механізмів над свідомості. До біопсихічної під структури особистості насамперед належать генетичні, вікові й статеві особливості, а також темперамент, задатки й патологічні утворення. На психічні особливості людини, її задатки впливають генетичні механізми, вік, стать. Ген - одиниця спадковості, що впливає на розвиток певної харак-теристики організму (фенотипу), яка спостерігається, вимірюється. Альтернативні форми гена, який займає те саме місце на хромосомі (локус), називаються алелями. Генотип - хромосомний набір алелей у конкретного індивіда. Психогенетичні особливості також вивчає психогенетика (в англо-мовній літературі традиційно використовують назву behavioral genetics -генетика поведінки), що сформувалася як міждисциплінарна галузь знань, предметом вивчення якої е спадкові й середовищні детермінанти варіативності психологічних і психофізіоло-гічних функцій людини. Генетичні особливості вказують на те, що в процесі розвитку життєдіяльності (онтогенезу) особистості в неї виявляються певні генетичні чинники, які впливають на її психіку. Йдеться насамперед про біологічні (анатомо-фізіологічні) чинники розвитку організму та вищої нервової системи людини, її мозку. Наприклад, колір шкіри, волосся та очей, риси обличчя, ріст, вага, чутливість різних аналізаторів, задатки і навіть структура певних ділянок мозку переходять у спадок унаслідок дії генів. Отже, перераховані ознаки є психічним, яке впливає на внутрішнє й зовнішнє психічне особистості. З віком відбуваються не лише фізіологічні зміни в людини, а й психічні. Психологічний вік - це час індивідуального розвитку людини. Його вивчає вікова психологія, яка визначає такі періоди вікового розвитку людини (згідно з найбільш вичерпною віковою періодизацією психічного розвитку):* до народження - переднатальний період (сьогодні його загалом не досліджують у психології);* перед народженням та навколо нього - перинатальний період (його досить плідно досліджено у трансперсональній психології С. Гроффа, яка через техніки глибокого дихання і ЛСД-терапії дає змогу людині знову пережити досвід плоду в утробі матері та кризу народження - найвідповідальнішу в житті, згідно з О. Ранку);* від народження до одного року - вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов'язують із початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричинюють фізичну втому, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, які зумовлюють розумову втому; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини);* від і до з років - період переддошкільного дитинства (він закінчується кризою трьох років, що її пов'язують із розвитком предметної діяльності; вияви цієї кризи вже яскравіші: упертість, негативізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм);* від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою семи років, яку пов'язують із зумовленою початком навчання у школі соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості);* від 6-7 до 10 років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка навколишніх, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою);* від ю до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найпомітнішою кризою в житті людини, головним чинником якої визнають пубертат - статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система ставлення до навколишніх; відчуття дорослості спричинює труднощі соціальної взаємодії);* від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути його сутність - одразу й назавжди, із побудовою власного ставлення до всіх явищ дійсності, яке базується на певній індивідуалізованій картині світу);* від 17 до 21 року - юність, або друга юність (цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчої життєдіяльності; відбувається професійне самовизначення);* від 21 до 35 років - період молодості, або першої дорослості (у цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень стають чинниками кризи 30 років, яка складається із загострення проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального самоствердження);* від 35 до бо років - період зрілості, або другої дорослості (цей період є часом, коли людина опиняється не на "піку" своїх можливостей, але на певному їх "плато" - сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40 і 50 років є змістовно близькими одна до одної -розчарування, невдоволеність рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття - тільки зростають обсяги симптомів стагнації розвитку);* від бо до 75 років - похилий вік (цей період, як правило, є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того, чим визначається цей вік, - мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує. Кризи цього і двох наступних періодів пов'язані з розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, з примиренням щодо його наближення);* від 75 до 90 років - старечий вік;* понад 90 років — довгожителі. Для кожного віку характерна зміна внутрішнього психічного стану особистості, що впливає на її діяльність і поведінку. Питання про відмінність між чоловіками і жінками також пов'язане з подвійною детермінацією досліджуваних ознак. Урахування еволю-ційно-біологічного чинника зумовлює розуміння статі як конституціо-нальної координати, що спричинює відмінність між двома групами людей чоловічої і жіночої статі в аспекті несоціальних впливів. Розуміння ж людської поведінки як здебільшого соціального феномена, що переживає вплив культурного контексту, зумовлює розуміння статевої або сексуаль-ної ролі, запропонованої суб'єктові як членові групи. У цьому разі відмін-ності, про які йдеться, досліджують як статеворольові стереотипи, що зумовлюють жіночий або чоловічий тип поведінки. Незалежно від джерела походження, особистісні відмінності виникають насамперед як соціальний феномен, що не визначається такою ж мірою природними чинниками, як, наприклад, фізичні відмінності між чоловіками і жінками. Вплив генетичних факторів на розвиток статевої самоідентифікацїї триває впродовж усього життя. Особливо помітні відмінності між статями починають виявлятися під час дозрівання, коли організм виділяє більшого надотропних гормонів, що коректують формування еволюційно-біологічних ознак статі. Задатки - це ті анатомо-фізіологічні особливості людини (її мозку, нервової системи, аналізаторів, кровопостачання та ін.), які в неї сформувались до моменту народження. Задатки є спадковими властивостями периферичного і централь-ного нервового апарату. Вони є суттєвими передумовами здібностей людини, але лише передумовами. Від задатків до здібностей - таким є шлях розвитку особистості. Задатки багатозначні, вони можуть розвиватися в різних напрямах, перетворюючись на різні здібності. Будучи передумовою успішної діяльності людини, ЇЇ здібності водночас тією чи іншою мірою становлять продукт діяльності. У цьому виявляється взаємозалежність здібностей людини та її діяльності. Незважаючи на наявність у здібностях загальнопсихологічного, "родового", вони завжди є суто індивідуальними. Темперамент Темперамент - головна властивість особистості. Його вважають найбільш стійкою характеристикою особистості людини, яка майже не змінюється впродовж життя і виявляється у всіх сферах життєдіяльності. Стародавній опис темпераменту належить "батькові" медицини Гіппократу (бл. 460-377 pp. до н.е.). Саме він першим спробував з'ясувати, чим зумовлюються індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він та його послідовник Гален (давньоримський лікар, бл. 130 - 200 pp. н.е.) дійшли висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в організмі людини. Якщо переважає кров (лат. sanguis) - людина поводиться, як сангвінік, слиз (грецьк. phlegma) — флегматик, жовта жовч (грецьк. choie) — холерик, чорна жовч (грецьк. melana choie) - меланхолік. Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань. І.П. Павлов, доводячи наявність певної закономірності у вияві індивідуальних відмінностей, висунув гіпотезу, що в основі їх є фундаментальні властивості нервових процесів - збудження та гальмування, їх врівноваженість і рухливість. Ці якості нервових процесів утворюють певні системи, комбінації, які й зумовлюють тип нервової системи. Властивості нервової системи, особливості темпераменту більш-менш очевидно виявляються і "читаються" у поведінці людини. І.П. Павлов визначив чотири основні типи нервової системи, близькі до традиційної типології Гіппократа — Галена. Порівнюючи свої типи нервової системи з типологією Гіппократа - Галена, російський фізіолог описує їх так:* сильний, врівноважений, рухливий тип - сангвінік;* сильний, врівноважений, інертний тип - флегматик;* сильний, рухливий, неврівноважений тип - холерик;* слабкий, неврівноважений, малорухливий тип - меланхолік. ТЕМПЕРАМЕНТ - це стійка властивість особистості, що виражає індивідуально-своєрідну динаміку психіки і поведінки, котра однаково виявляється в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, мети і мотивів. У людини виявляються такі типи темпераменту: холеричний, сангвінічний, флегматичний і меланхолічний. Усі типи темпераменту можна охарактеризувати за переліченими нижче основними властивостями:* лабільність - відображає швидкість виникнення та перебігу збу-дження і гальмування;* сензитивність - це сила впливу, яка потрібна, щоб зумовити в лю-дини реакцію;* реактивність - сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники;* активність - тобто те, наскільки людина виявляє енергійність у житті й діяльності;* темп реакцій - швидкість перебігу психічних процесів і реакцій;* пластичність - гнучкість, ступінь здатності пристосування до но-вих умов;* ригідність - інертність, негнучкість, нечутливість до зміни умов;* екстраверсія - спрямованість особистості на навколишніх людей, предмети, події;* інтроверсія - фіксація особистості на собі, на своїх переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкненість;* емоційна збудливість - сила впливу, потрібна для того, щоб спри-чинити емоційну реакцію. Холерик — людина із сильною, неврівноваженою, рухливою нерво-вою системою, яка відзначається перевагою збудження над гальмуванням. Холеричний темперамент вирізняється циклічністю та імпульсив-ністю у діяльності й поведінці. Холерик може цілком віддатися справі, завзято працюючи, енергійно переборюючи труднощі на шляху досяг-нення мети, і раптом усе кинути. Для особистості з таким типом темпераменту характерна підвище-на збудливість та емоційна реактивність. Вона буває нетерплячою, запальною та різкою у стосунках, прямолінійною. її вольові дії дуже поривчасті, якщо їй цікаво, вона здатна до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення уваги. За спрямованістю холерик - екстраверт, полюбляє бути в центрі уваги, але в спілкуванні не є лагідним, любить, щоб усе було, як він того хоче, непоступливий. Має організаторські здібності. У нього жива міміка, виразна жестикуляція, часто швидкий темп мовлення. Характерні ознаки зовнішнього вияву холеричного темпераменту: квапливий, збуджений темп рухів, прямолінійні рухи починаються з ривка, незграбність рухів, дуже рухлива міміка, голосний голос, швидка мова (її швидкість може коливатися), рукостискання рвучке. Протягом розмови очі то "загоряються", то "тьмяніють", що пов'язано з коливан-нями уваги до теми (навіть якщо вона йому цікава). На голосні зауваження відповідає також голосно, різко. Особливо неприємним голос стає, коли йому роблять зауваження при інших людях. Миттєво видає реакцію на негативну оцінку його суджень, пропозицій. Сангвінік - людина із сильною, врівноваженою, рухливою нерво-вою системою, для якої властива висока швидкість реакцій. Для цього типу темпераменту характерна висока лабільність. Сангвініки можуть легко збуджуватися, а також легко гальмувати свої бажання. Для діяльності сангвініка характерна продуктивність у тому разі, коли йому цікаво, коли він знаходить щось нове для себе. Якщо стає нецікаво, він починає нудьгувати і полишає розпочату справу, не доводячи її до кінця. Його вчинки обдумані, в стресовій ситуації виявляє "реакцію лева". Особистість із таким темпераментом дуже рухлива, легко пристосо-вується до нових умов життя, швидко знаходить контакт у стосунках з іншими людьми, вирізняється товариськістю, вільно й розкуто почувається в новому оточенні. За спрямованістю сангвінік яскравий екстраверт. У колі своїх друзів завжди веселий та життєрадісний. Настрій у нього здебільшого оптимістичний. Для сангвініка характерні висока психічна активність, енергійність, працездатність, жвавість рухів, розмаїтість міміки, швидкий темп мови. Сангвінік прагне до частої зміни вражень, легко і швидко відкликається на навколишні події, товариський. Характерні ознаки зовнішнього вияву сангвінічного темпераменту: широкі рухи, широкі кроки, хода швидка, ритмічна, схильність до малої дистанції при спілкуванні, твердий погляд, досить сильне рукостискання, рухлива і багата міміка, пожвавлено-швидка манера мовлення. Очі "заго-ряються" з появою нової ідеї, нової пропозиції. Флегматик - спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і завзятий трудівник життя (І.П. Павлов). Його реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, а тому флегматики адекватно реагують на впливи зовнішнього середовища: якщо слабкі подразники, то й реакція слабка, якщо сильні - то сильна. Але властива їм інертність не дає змоги швидко реагувати на швидкі зміни середовища. Умовні рефлекси у флегматиків утворюються повільніше, але виявляються досить стійкими. Флегматики вміють контролювати, затримувати та регулювати безумовні рефлекси та емоції. Тому в своїй поведінці, рухах, розмові вони повільні та спокійні. Міміка дуже бідна, голос тихий і невиразний. Вони точно дотримуються виробленого розпорядку життя, і тому ніщо не може відвернути їх від основної праці. Для них характерна зосередженість, витривалість, серед інших вирізняються стійкістю уваги, здатністю старання й наполегливо працювати. Особистість із таким темпераментом реагує повільно, тому часом не здатна швидко діяти в екстремальних ситуаціях. Важко пристосовується до нових умов, не любить змінювати звички, розпорядок життя, роботу, друзів. У флегматика настрій переважно стабільний, рівний. Якщо є серйозні неприємності, залишається зовні спокійним. Для флегматика характерний низький рівень психічної активності, повільність, важке переключення з одного виду діяльності на іншій і пристосовування до нових умов. У нього переважає спокійний, рівний настрій. Почуття і настрої звичайно вирізняються сталістю. За неспри-ятливих умов (відсутність інтересу, втома) можуть розвитися млявість, бідність емоцій, схильність до виконання одноманітних звичних дій. Меланхолік - це людина зі слабкою, неврівноваженою, малорух-ливою нервовою системою, яка володіє підвищеною чутливістю навіть до слабких подразників, а сильний може спричинити в них "зрив". За спрямованістю меланхолік - інтроверт, тому він важко пережи-ває зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюється. Він буває надміру сором'язливим, відлюдькуватим, бояз-ким та нерішучим, не любить нових знайомств і галасливих компаній. Особистість з таким типом темпераменту виявляє розгубленість, спонтанність. У надзвичайних ситуаціях у неі може проявитися "стрес кролика", що призведе до низької ефективності діяльності, а то й невико-нання завдань. Меланхолік - дуже вразлива людина, схильна до астенічних емоцій. Почуття його вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкою експресивністю. Це люди надчутливі. Грубість, нетактовність, неповагу та інші негативні моменти поведінки меланхоліки переносять дуже боляче, їм потрібне спокійне, звичне оточення, де вони можуть успішно працювати. Характерні ознаки зовнішнього вияву меланхолійного темпера-менту: повільний, млявий темп рухів, малорухома й водночас напружена міміка, повільна манера мовлення, голос неголосний, погляд часто збоку або повз співрозмовника, під час рукостискання рука млява, можливі "опущені" кутики рота, стиснутий рот, нерівномірність у ритмі мови. Перестає бути активним у разі окрику, -різкого зауваження, залучення до нього уваги. Під час групового активного обговорення питання не завжди може виявити ініціативу, особливо при оцінних судженнях, губиться у великій аудиторії, уникає "контакту очей". Особливості типу темпераменту в кожної особистості виявляються по-різному. Вони змінюються з віком, перебуваючи у прямій залежності від дозрівання та розвитку організму людини, її психіки. Завдання полягає в тому, щоб зважати на ці особливості і виробляти у людини вміння володіти своїм темпераментом. Література: 1. Асмолов А.Г. Психология личности. - M.: Просвещение, 1990. 2. Белоус В.В. Темперамент как инвариант. - Пятигорск, 1997. 3. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. - М., 1986. 4. Булаева К.Б. Генетические основы психофизиологии человека. - М.: Наука, 1991. 5. Варій М.Й.Соціальна психіка наци: Наукова монографія. - Львів: Сполом, 2002. 6. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. 7. спеціальностей.-Львів: Край, 2005. 8. Винницький O.P. Мозок і парапсихологія: Монографія. - К.: Поліграфкнига, 1996. Вичев В. Мораль и социальная психика. - M.: Прогресс, 1978. 9. Грофф С. За пределами мозга. - М.: Изд-во Московского'Трансперсонального центра, 10. Донченко Е.А. Социэтальная психика. - К.: Наукова думка, 1994. 11. Леонтьев А.П. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат 1975
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (12.11.2014)
Просмотров: 490 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: