РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Особливості групової мотивації злочинних дій - Психологія - Реферати - Каталог статей

Особливості групової мотивації злочинних дій План 1. Перший рівень згуртованості. 2. Другий рівень згуртованості. 3. Третій рівень згуртованості, найвищий. Виникнення та реалізація мотивів злочинної діяльності значною мірою залежить від того, скоєно злочин поодинці чи групою. Ця обставина накладає істотний відбиток не лише на спонукання суб'єкта. а й на прояв соціальних детермінантів злочинності, на оцінку конфліктної ситуації, на рішучість вчинити злочин, на сам злочин і його наслідки. Досліджуючи особливості мотивами групових злочинів, виходимо з того, що такі групи є не соціальними асоціаціями або колективами. а специфічними малими неформальними групами. Мала група – це відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих індивідів, об'єднаних загальними цілями або завданнями. Структура малої групи, її склад, згуртованість, стиль керівництва міжособистісні відносини, соціальна перцепція, комунікативні зв'язки, процеси, які у них відбуваються, і т. ін.. експериментально досліджуються соціальною психологією, "окрема школою "групової динаміки". Особливістю, яка відрізняє малу групу від складних і більших груп, с її відносна "структурна простота". Це означає, що в малій групі є, як правило, авторитетний лідер (якщо група неофіційна) або авторитетний керівник (якою група офіційна), навколо якого об'єднані інші члени групи. При цьому розмір групи не має значення і може досягати декількох десятків людей. Якщо ж усередині малої групи Уявляються інші лідери і частина її членів починає підтримувати їх. то така мата група нерідко розпадається на дві або більше групи. Мові групи вступають між собою в між групові відносини і можуть розвиватися незалежно одна від іншої (наприклад, численні групи та інтересами усередині одного підрозділу). Якщо мала група зайнята соціально корисною і значущою для всіх її членів спільною діяльністю, яка опосередковує міжособистісні відносини в ній, то вона може являти собою труну високого рівня розвитку колектив. Неформальна група (неофіційна) це група, яка не має юридично фіксованого статусу, добровільно об'єднана на основі інтересів, дружби та симпатій або на основі прагматичної користі. Неформальні групи можуть виступати як ізольовані спільності або складатися усередині офіційних груп їхні інтереси можуть мати як професійну, так і непрофесійну спрямованість. Існують також умовні неформальні і руни, які являють собою об'єднання людей на основі спільних інтересів. Офіційні групи, зберігаючи всі свої характеристики, одночасно можуть мати кращі властивості неформальної групи, що зміцнює і збагачує їх існування Сучасна психологічна наука щодо дослідження міжособистісних взаємин у групах та особливостей їх функціонування лає змогу виділити три їх види залежно від рівнів згуртованості. Перший рівень згуртованості. Це дифузна група, за іншою термінологією — конгломерат. Майже не згуртована, існує, найчастіше, короткий час, склад членів – випадковий, домінують найпростіші взаємини за типом симпатій — антипатій. Мету функціонування такої групи точніше назвати не спільною, а однаковою, бо для її досягнення, як правило, не вимагається тісної інтеграції та взаємодії. Разом з тим інколи дифузна група може локалізуватися і діяти досить активно, згуртовано, з відповідним розподілом ролей. У членів дифузної групи практично завжди відсутня подібність глибинної мотивації діяльності. Другий рівень згуртованості. Це асоціація, за іншою термінологією — кооперація. Група згуртована,, має постійний основний склад, існує протягом відносно тривалого часу. Мають місце як відносини типу симпатій — антипатій, так і ділові; практично завжди існує міжособистісний рольовий розподіл, який допомагає ефективніше здійснювати спільну діяльність. За А.В. Петровським, міжособистісні взаємини в такій групі опосередковані особистісно значущим для кожного змістом групової діяльності. Головна особливість полягає в тому, що її члени мають спільну мету, досягнення якої постійно вимагає тісної інтеграції та взаємодії. Мотивація з основного виду діяльності у членів асоціації (кооперації) збігається далеко не завжди. Така група прагнутиме досягти поставленої мети, проте розбіжності в глибинній особистісній мотивації не дадуть змоги досягти найвищого рівня групової згуртованості з причини надто великих відмінностей у силі і якості емоційної стимуляції в основному виді діяльності. Третій рівень згуртованості, найвищий. (У традиційній термінології — колектив). За А.В. Петровським, у такій групі міжособистісні взаємини опосередковуються особистісно-значущим і суспільно цінним змістом групової діяльності. Мас всі ті ознаки, що й асоціація, але найвищий рівень згуртованості забезпечується домінуванням збігу мотивації членів групи з основного виду діяльності, йдеться саме про домінування збігу мотивації, бо навряд чи й у найзгуртованіших групах, у всіх без винятку її членів, мотивація збігатиметься. Існують групи третього, найвищого рівня згуртованості, але з протилежним, негативним знаком, мета та ціннісні орієнтації яких є асоціальними (корпорації). До таких можна віднести мафіозні об'єднання, секти з антигуманною, антилюдяною спрямованістю тощо. Найбільш складні суспільні проблеми найефективніше здатні вирішувати групи третього рівня згуртованості з соціально-схвалюваними ціннісними орієнтаціями. Як і інші малі групи, групи осіб, які вчинили злочини, піддаються ревній диференціації залежно від їхнього складу, стійкості, розмірів, загальної мети і т. ін. Нарешті, ці групи характеризуються особливого роду груповими діями. Останні с те, що створюється зусиллями людей, які мають у певній ситуації загальну мету, яка розподіляє ролі і координує спільні дії. Виходячи з цього, можна вичленити специфічні риси групи осіб, які скоїли злочини. Основною рисою такої групи є свідоме або неусвідомлене підпорядкування її членів загальній (у тій або іншій конкретній ситуації) злочинній меті. Ця мета може бути головною. І тоді мова йде про групу з яскраво вираженою антигромадською спрямованістю. Така ціль може бути для групи і не головною, а лише ситуативною. У подібних випадках група хоча і не має чітко певної основної мети, але психологічний клімат у ній такий, що обумовлює можливість при відповідних обставинах виникнення злочинної мети. В основі такого психологічного клімату лежить цинічне відношення членів групи до соціальних цінностей, неповага до норм і правил поведінки або байдужне відношення до них. Соціально-психологічний клімат (від гр. klima (klimatos) — якісна сторона міжособистісних відносин, що проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають спільній діяльності і всебічному розвитку особистості в групі. Найважливіші ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату: довіра і висока вимогливість членів групи один до одного; доброзичлива і ділова критика; вільне вираження власної думки під час обговорення питань, які стосуються всього колективу; відсутність тиску керівників на підлеглих і визнання за ними права приймати значущі для групи рішення; достатня інформованість членів колективу про його завдання і стан справ при їхньому виконанні; задоволення приналежністю до колективу; високий ступінь емоційної взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають стан фрустрації в кого-небудь зі членів колективу; прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі кожним з її членів і т. ін. Таким чином, характер соціально-психологічного клімату в цілому залежить від рівня групового розвитку. Установлено, що між станом соціально-психологічного клімату колективу і спільною діяльністю його членів існує певний зв'язок. Соціально-психологічний клімат залежить від стилю керівництва. Синонімічні поняття соціально-психологічний клімат — морально-психологічний клімат, психологічний клімат, психологічна атмосфера колективу. Безпосередній особистий контакт членів групи, заснований на наявності загальної злочинної мети (головної або ситуативної), а також єдність щодо відношення до соціальних цінностей і норм — одна з головних рис групи, у складі якої вчинюються злочини. Об'єктивним показником такої групи, її істотною ознакою є специфічна групова діяльність — вчинення злочинів. Якими би особистими мотивами не керувався той або інший учасник злочину, скоєного у складі групи, які б специфічно індивідуальні переживання йому не були б властиві, він так чи інакше вносить свій внесок у вчинений злочин. Цей злочин і є (як групова дія) показником того, що в наявності специфічна група. її учасники при вчиненні злочину виступають як носії дій, скоординованих і підлеглих загальній меті, яка в певному, значенні нівелює індивідуальні переживання та мотиви. Залежно від тривалості міжособистісних зв'язків і наявності організуючого ядра, що дозволяє групі функціонувати тривалий час, можна виділити групи двох основних видів: постійні (стійкі) і випадкові. Злочини, які вчинені в складі постійної (стійкої) групи, мають велику питому вагу в загальному числі злочинів. Якщо проаналізувати злочини, які вчинені в складі групи, стосовно видів злочинів, то можна дійти висновку про те, що більша частина всіх злочинів вчиняється постійними групами (за винятком хуліганства в поєднанні з іншими злочинами, тяжких тілесних ушкоджень та убивств). Мотиви злочинів, які вчинені у складі постійної групи, більш істотно відрізняються від мотивів злочинів, вчинених поодинці. Зіставлення даних про суб'єктивно усвідомлювані причини вчинення злочинів у складі групи та поодинці показало, що причини групової злочинності мають істотні особливості. По-перше, у структурі причин групових злочинів значно зростає питома вага такої причини як "потрапив під вплив товаришів". Це, зокрема, свідчить про те, що важливим регулятором поведінки учасника групи є думка товаришів, їхня оцінка дій члена групи, що виступають як групова думка і групова оцінка. Таким чином, можна припустити, що в структурі мотивів злочинів, вчинених у складі групи, значне місце повинні займати мотиви наслідування і престижу. По-друге, серед осіб, які вчинили злочин у складі групи, спостерігається значно менша частота поширеності такої причини, як "не вмів контролювати свої вчинки". Це цілком закономірно, тому що постійна група має нерідко організуючий початок, контроль вчинків і дій членів групи. Адже без такого контролю неможливий розподіл ролей у групі і координація групових дій. Варто також враховувати, що засвоєння групової психології та групових норм створює внутрішні умови для посилення самоконтролю. З огляду де сказане можна стверджувати те, що в структурі мотивів групових злочинів значно меншим повинно бути число невмотивованих суспільно небезпечних діянь, ніж у структурі злочинів, вчинених наодинці. Мотиви злочинів, вчинених у складі групи, характеризуються найбільш глибоким і чітким їхнім усвідомленням суб'єктами, що-значно знижує частоту поширеності так званих невмотивованих злочинів. Останнім часом одержали поширення такі види групових злочинів, як злочини "білих комірців", урядові злочини та організована економічна злочинність. Незважаючи на те, що саме малозабезпечені становлять основну масу правопорушників, кримінальні дії не є винятково їхньою часткою. Безліч багатих і наділених владою людей вчиняють злочини, наслідки яких можуть бути більш значні, чим наслідки дрібних злочинів малозабезпечених. Поняття "злочини білих комірців" уперше було уведено Едвіном Сазерлендом і означає злочину діяльність людей з більш заможних прошарків суспільства. Цей термін охоплює різні види кримінальної діяльності, включаючи несплату податків, нелегальні торговельні угоди, махінації з цінними паперами та земельною власністю, розтрати, виготовлення та продаж небезпечних для життя продуктів, забруднення навколишнього середовища і, нарешті, просто крадіжки. Частоту злочинів серед "білих комірців" виміряти значно трудніше, ніж серед інших верств населення. Більшість злочинів такого роду взагалі не з'являється в офіційній статистиці. Необхідно розрізняти злочини "білих комірців" і злочини людей, наділених владою. Злочини "білих комірців" в основному пов'язані з використанням професійного або суспільного положення для здійснення нелегальних дій. У злочинах людей, наділених владою, у кримінальних цілях використовується авторитет, наданий офіційним положенням, — наприклад, коли офіційна особа бере хабар за підтримку якоїсь дії. Деякі види злочинів "білих комірців" впливають на набагато більше число людей, ніж злочини представників інших груп. Розтратник може пограбувати тисячі, а сьогодні, за допомогою комп'ютерних махінацій, і мільйони людей; зіпсовані і нелегально продані продукти та ліки можуть вплинути на здоров'я дуже багатьох, і навіть викликати фатальні наслідки. Спрямовані проти життя та здоров'я особистості аспекти злочинів "білих комірців" менш явні, ніж при вбивстві або розбійному нападі, але вони настільки ж реальні, і при певних обставинах їхнього наслідку можуть бути набагато серйозніші. Наприклад, порушення приписів по виробництву нових ліків або забруднення навколишнього середовища можуть стати причиною каліцтв або смерті величезної кількості людей. Кількість смертей, викликаних неполадками на робочих місцях, за своїми наслідками далеко перевершує кількість убивств. До урядових злочинів відносяться злочини, які вчинені державою. Держави вчинили безліч тяжких злочинів в історії, включаючи знищення цілих націй, тотальні бомбардування, нацистський, холокост, сталінські концентраційні табори і т. ін. Однак, навіть якщо визначити злочин у термінах порушення встановленого законодавства, то виявиться, що уряд нерідко діє злочинним чином. Іноді ігноруються або порушуються ті самі закони, які влада зобов'язана захищати. Міліція, державні установи, які покликані боротися із злочинністю, іноді самі утягуються в злочинні дії. Ця не якісь окремі ізольовані акти, а досить істотна кількість діянь. Такого роду злочинні дії включають залякування, побиття або вбивство підозрюваних, одержання хабарів, створення злочинної мережі, приховання або фабрикацію доказів. Організована економічна злочинність пов'язана з діяльністю, дуже схожою на звичайний бізнес, але зміст якої незаконний. Організована економічна злочинність — це потужний бізнес порівняно з будь-якою сферою економічної діяльності. Національні та локальні злочинні організації пропонують заборонені законом товари і послуги масового споживання; деякі кримінальні структури є транснаціональними. Організована злочинність включає, поряд з іншими, такі сфери діяльності, як азартні ігри, проституцію, значні крадіжки та рекет. Специфічною рисою групової мотивації є найбільш яскраво виражена орієнтація суб'єктів на спонукання, які пов'язані із престижем (прагненням надбання авторитету у товаришів), а також наслідуванням. Це найбільш характерно для таких злочинів, як зґвалтування, крадіжки, розкрадання в поєднанні з іншими корисливими злочинами. У мотивах злочинів, які вчинені у складі групи, значну питому вагу займають корисливі спонукання (прагнення накопичення матеріальних благ, жадібність). Ці спонукання найбільш властиві таким видам злочинів, як крадіжки в поєднанні -з іншими корисливими злочинами, крадіжки та розкрадання, грабежі й розбійні напади. Під впливом групової психології значно знижується питома вага суто особистісних мотивів (помста, озлоблення), а особистісне прийняття групових норм і оцінок обумовлює добровільність підпорядкування суб'єкта груповим вимогам. Це підтверджується різким зменшенням числа випадків – вчинення злочину (по групових мотивах) під впливом примусу. Зазначені особливості в першу чергу властиві мотивації таких злочинів, вчинених у складі групи, як убивства, тяжкі тілесні ушкодження, а також хуліганству в поєднанні з іншими некорисливими злочинами. Групова мотивація характеризується груповим прагненням взаємної відповідальності (поруки) членів групи шляхом вчинення нових злочинів і тим самим створенням умов для приховання раніше вчинених злочинів. Останнє належить головним чином до мотивації вбивств, тяжких тілесних ушкоджень. Прагнення приховати злочин шляхом здійснення вбивства, тяжкого тілесного ушкодження в постійній групі спостерігається майже в п'ять разів частіше, ніж серед осіб, які вчинили злочин поодинці. Література 1. Ковалев В. И. Мотивы поведения и деятельность.— М.: Наука, 1988. — С. 128—141. 2. Коваленко А. Б. Психологія розуміння творчих задач. — К., 1994.— 201 с. 3. Левитов И. Д. О психических состояниях человека. — М.: Просвещение, 1964. — 334 с. 4. Леонтьев А. И. Избранные психологические произведения: В 2 т. / А.Н. Леонтьев. — М.: Педагогика, 1983. 5. Леонтьев А. Н. Лекции по общей психологии / А. Н. Леонтьев. — М.: Смысл, 2000. — 455 с. 6. Немов Р. С. Психология. В 2 кн. — Кн. 1. Общие основы психологии. —ML, 1994. —455 с. 7. Общая психология / Под ред. А.В. Петровского - М.: Просвещение, 1986.—430 с. 8. Общая психология / Под ред. В.В. Богословского, А. Г. Ковалева, А. А. Степанова. — М.: Просвещение, 1991. — 544 с. 9. Петровский А. В. Теоретическая психология / А. В. Петровский, М.Г. Ярошевский. — М., 2001. —455 с. 10. Петровский А. В. Введение в психологию.— М., 1995. — 332 с. 11. Психологічний словник / За ред. В. I. Войтка. — К., 1982. — 655 с. 12. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. — М., 1989. — 311 с. 13. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии.— М., 1976.— С. 141. 14. Тихомиров О. К. Понятия и принципы общей психологии. — М.: Изд-во МГУ, 1992. — 321 с. 15. Хрестоматия по общей психологии: Психология мышления.— М., 1981. —344 с.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (27.11.2014)
Просмотров: 585 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: