РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Групи та їх класифікація.Міжособистісні взаємини в групах - Психологія - Реферати - Каталог статей

“Групи та їх класифікація. Міжособистісні взаємини в групах” Для соціальної психології недостатньою є просто констатація певної кількості людей або навіть виділення в її межах яких-небудь стосунків. Соціальна психологія дослід-жує насамперед закономірності поведінки та діяльності лю-дей, зумовлені їх належністю до реальних соціальних груп. Наголошується на аналізі змістової характеристики груп, виявленні специфіки впливу на особистість конкретної со-ціальної групи. Значущість групи для особистості полягає передусім у тому, що група є певною системою діяльності, її суб'єктом, включеним у систему суспільних відносин. Єд-ність змісту й форм діяльності породжує спільність психо-логічних рис групи, передовсім «групової свідомості». Та-кими рисами можна вважати групові інтереси, потреби, нор-ми, цінності, цілі. Кожний член групи усвідомлює свою належність до групи завдяки привласненню цих характе-ристик, усвідомленню психологічної спільності з іншими членами цієї соціальної групи. Тому універсальним прин-ципом входження до певної спільноти є формування усві-домлення почуття «ми», що засвідчує належність до певної групи (хоча іноді цей феномен може бути й неусвідомлений). Саме тут виявляється специфіка соціально-психо-логічного аналізу групи, що визначає риси, які роблять гру-пу психологічною спільнотою і дають змогу кожному чле-нові ідентифікувати себе з групою. Соціальна діяльність, її конкретні види та форми є ос-новним інтегруючим фактором і головною ознакою соці-альної групи. Участь членів групи в спільній діяльності зу-мовлює формування психологічної спільності між ними. Саме в цьому разі група стає об'єктом соціально-психологічного аналізу. Основні параметри групи Шляхом соціально-психологічного аналізу дослід-жуються такі параметри групи, як її склад, структура, гру-пові процеси, норми, цінності, санкції (табл.). Перелік ознак для характеристики складу реальної групи залежить від типу її діяльності. Це стосується і структури групи. Існує кілька формаль-них ознак структури групи: структура комунікацій, структу-ра керівництва, підлеглості та ін. Крім того, можна виділяти емоційну структуру групи, структуру міжособистісних сто-сунків та її зв'язок із функціональною структурою групової діяльності. При розгляді групи як суб'єкта діяльності аналіз структури групової діяльності має включати аналіз функцій кожного члена групи. Співвідношення цих двох структур є співвідношенням «неформальних» та «формальних» взаємин у групі. Серед групових процесів треба виділити ті, які органі-зують діяльність групи. Це насамперед процеси групової динаміки, що відображають весь цикл життєдіяльності групи та її етапи: утворення, функціонування, розвиток і розпад. Процесами групової динаміки вважаються керівництво та лідерство, прийняття групових рішень, утворення групових норм, формування структури групи, згуртованість, конфлікти, тобто всі ті процеси, які фіксують і забезпечують психологічні зміни, що відбуваються в групі під час її існу-вання. Важливий аспект групової динаміки — це розвиток групи, його якісно специфічні рівні, особливості різних па-раметрів групової діяльності на кожному з цих рівнів. Одним з важливих параметрів функціонування групи є групові норми. Це певні правила, відпрацьовані й прийняті групою. Поведінка членів групи здійснюється відповідно до групових норм, які виконують регулятивну функцію щодо діяльності групи. Норми тісно пов'язані з цінностями, бо всякі правила формулюються тільки на підставі відпрацю-вання певного ставлення до соціальних явищ, що зумовлене місцем групи в соціальному середовищі, її досвідом в орга-нізації певної діяльності. Цінності різних соціальних груп не завжди збігаються. Норми як правила, що регулюють поведінку та діяльність членів групи, спираються саме на групові цінності. Зміст норм групи включає в себе і загальнозначущі норми, і спе-цифічні, відпрацьовані конкретною групою. Взаємини інди-віда і групи можна зрозуміти лише за умови визначення, які норми групи він приймає, а які відкидає, і чому він робить такий вибір. Групові норми сприяють підвищенню стабіль-ності групи, вони не тільки впливають на членів групи, а й становлять основу соціального контролю. Соціальний контроль — це система засобів впливу су-спільства та соціальних груп на людину з метою регуляції її поведінки відповідно до прийнятих норм. Соціальний конт-роль вирішує два завдання"— підгримує стабільність со-ціальної структури та забезпечує її позитивний розвиток. Вплив соціального контролю найбільше відчувають особи, які демонструють поведінку, що не відповідає нормам або відхиляється від них. Залежно від типу таких відхилень гру-па застосовує певні санкції до своїх членів. Характер цих санкцій залежить од рівня розвитку групи. Санкції можуть бути двох типів — позитивні і негативні, вони застосову-ються з метою забезпечення виконання норм. Поведінка членів групи залежить від системи очікувань щодо виконання групових норм. Такі очікування (у соціаль-ній психології вони мають назву експектацій — від англ. — очікування) — це різновид соціальних санк-цій, що впорядковують систему взаємин і взаємодій у групі. На відміну від офіційних регуляторів поведінки в групі екс-пектації мають неформалізований і не завжди усвідомлю-ваний характер. Вони характеризуються правом очікування від оточуючих поведінки, що відповідає їх груповому стату-су, та обов'язком поводитися відповідно до обгрунтованих очікувань інших людей. Класифікація груп Одна з найважливіших проблем у соціально-психо-логічному аналізі груп — їх класифікація (рис.). За безпосередністю взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності, націо-нальність та ін.) і включають у себе людей, які не пов'язані об'єктивною, реальною взаємодією. Люди, що утворюють цю спільноту, ніколи не зустрічаються і нічого не знають один про одного. Реальна група — це обмежена за розмі-рами спільність людей, яка існує у спільному просторі й часі та поєднується реальними стосунками взаємодії й спіл-кування. Умовні групи частіше виступають об'єктом соціо-логічного аналізу, а реальні групи досліджуються здебіль-шого соціальними психологами. Групи бувають великі і малі. Велика група — це кількісно обмежена спільність людей, виділена за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок), або реальна, знач-на за розмірами та складноорганізована спільність людей, поєднана спільною діяльністю (певна організація). У ве-ликих групах виробляються суспільні та культурні цінності, традиції, громадська думка, соціальні норми. Мала група — це відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих людей, об'єднана спільними цілями або завданнями. За суспільним статусом можна виділити формальні (офі-ційні) та неформальні (неофіційні) групи. Формальні групи мають зовні задані соціальне значущі цілі діяльності. Для них характерні юридичне зафіксований статус, нормативне визначені структура (керівництва та підлеглості), права й обов'язки її членів. Неформальна група утворюється завдяки внутрішнім факторам ЇЇ існування (симпатії, дружбі, спіль-ності інтересів), вона не має юридичного статусу, законо-давче не регулюється. Неформальні групи можуть утворю-ватися як у межах формальних груп, так і поза ними. За значущістю можна виділити референтні групи та гру-пи належності. Референтна група — це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Ця група виконує дві функції — нормативну й порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших. Група належності — це така група, до якої людина реально належить. Крім того, можна класифікувати групи за рівнем роз-витку або спільністю діяльності. За спільністю діяльності виділяють групи з індивідуально-груповою та взаємопов'я-заною груповою діяльністю, за рівнем розвитку — дифузні групи, асоціації, корпорації, колективи. Кожна людина є водночас членом різних соціальних груп, у яких вона формується та самореалізується. У цих групах вона виконує різні соціальні ролі, здійснює різні функції. Зрозуміти особистість, її життєвий шлях означає просте-жити історію розвитку людини в різних соціальних групах, взаємини з групами, до яких вона входила або входить. Тому для соціальної психології найважливішими є дослідження процесів, які відбуваються в реальних групах і справ-ляють вплив на розвиток особистості. Кількісно великі утворення людей поділяються на дві групи: ті, що виникли випадково, стихійно та існують не-значний проміжок часу (натовп, аудиторія), і групи, що склалися в процесі розвитку суспільства, стійкі у своєму існуванні, посідають певне місце в системі суспільних від-носин. Великі групи — це класи, соціальні прошарки, ет-нічні, професійні, вікові групи (нації, молодь, робітники та ін.), а також партії, суспільні рухи, аудиторії видовищ, ко-лективи великих організацій та підприємств. У великих со-ціальних групах існують специфічні регулятори соціальної поведінки — звичаї й традиції, що формують спосіб життя групи, у межах якого розвиваються специфічні форми і мо-ва спілкування, контакти, інтереси, цінності, потреби. У психології великих груп можна виділити два аспекти: 1) найбільш стале утворення — психічний склад, до якого належать соціальний або етнічний характер, темперамент, традиції, звички; 2) емоційна сфера як більш динамічна ха-рактеристика, до якої входять потреби, інтереси, настрої, національні та етнічні почуття. Психічний склад у таких великих групах, як класи та соціальні прошарки, виявляється в соціальному характері. Останній розглядається як сукупність історичних форм ор-ганізації діяльності, властивих представникам певної групи. Тобто соціальний характер — це типовий спосіб дій у різ-, них ситуаціях життєдіяльності групи, що відрізняє її від інших груп. Крім соціального характеру, психічний склад розкрива-ється у звичаях і традиціях, які відіграють роль регуляторів поведінки та діяльності членів соціальної групи, їх сукуп-ність визначає спосіб життя групи. Соціально-психологіч-ний аспект дослідження способу життя групи полягає у ви-значенні та поясненні домінуючого способу поведінки пев-ної групи в типових ситуаціях повсякденного життя. Звичаї формуються внаслідок певних життєвих умов, надалі за-кріплюються і виступають регуляторами поведінки. Закономірності функціонування малих груп Проблематика малих груп — найбільш поширена та розроблена сфера соціально-психологічних досліджень. Це те безпосереднє середовище, в якому особистість живе і розвивається. Пояснити поведінку людини поза аналізом со-ціального та психологічного контексту неможливо. Вияв-лення закономірності функціонування малих груп сприяє кращому розумінню процесів, що відбуваються у великих групах. Питання організації та управління людьми, ролі гру-пових факторів у діяльності, регуляції міжособистісних сто-сунків є дуже важливим із практичної точки зору. Саме тому малі групи посідають особливе місце у структурі со-ціально-психологічного знання. Даючи визначення поняттю малої групи, треба розгля-дати її як елементарну ланку структури соціальних відносин, функціональну одиницю у системі суспільного поділу праці. Г. Андреєва визначає малу групу як утворення, в якому суспільні відносини виступають як безпосередні осо-бисті контакти. Це реально існуюча «контактна» група, де реалізуються певні суспільні зв'язки, що опосередковані спіль-ною діяльністю. Мала група — це сукупність людей, які поєднані між собою спільними цілями, мають безпосередні контакти один з одним, усвідомлюють себе членами даної спільності, мають розподілені функції й ролі, підтримують певні стосунки між собою, що породжує виникнення гру-пових процесів, норм та інших регулятивних механізмів. Визначення малої групи пов'язане з її розмірами. Ви-діляють нижню та верхню кількісні межі групи. Більшість дослідників уважає, що мала група починається з діади, хоча підкреслюється певна обмеженість у такій групі внут-рішніх стосунків, що мають переважно емоційний характер. Наявність у групі третьої особи створює нову позицію — спостерігача. Цей факт спонукає до формування нової сис-теми стосунків, що має опосередкований характер. Що ж до верхньої кількісної межі малої групи, то тут теж існують різні погляди. Деякі автори подають її через поширене в загальній психології число 7 ± 2, яким визначається безпо-середній обсяг пам'яті, уваги та ін. (у даному разі ним поз-начається гранична кількість осіб, з якими можна здійс-нювати безпосереднє спілкування). Найбільш доцільна точ-ка зору щодо питання про кількість малої групи акцентує увагу на функціональній діяльності групи в різних сферах соціальної практики. Якщо група існує у певній кількості і вона достатня для виконання конкретної діяльності, то цю кількість можна вважати достатньою (оптимальною). Важливим показником виконання групою певної діяль-ності виступає ефективність. Дослідження ефективності ін-дивідуальної та групової діяльності виявило феномен со-ціальної фацилітації. Його сутність полягає в тому, що вико-нання певної діяльності людиною у присутності інших лю-дей підвищує її ефективність. Але цей феномен обмежений у своєму прояві. В окремих випадках простежується зво-ротний ефект (погіршення результатів діяльності) — це на-зивається соціальною інгібіцією. Так, виконання людиною нескладних сенсорно-моторних та перцептивно-мнемічних завдань у присутності інших людей сприяє збільшенню швид-кості в роботі, але при цьому допускається більша кількість помилок, ніж при індивідуальній роботі. Більш однозначним є вплив на ефективність групової діяльності феномена взаємодії. Саме взаємодія людей у гру-пі, а не пасивна присутність інших забезпечує більшу про-дуктивність. В умовах спільної діяльності група робить менше помилок, демонструє вищу швидкість розв'язання завдань (особливо на ранніх стадіях). На ефективність діяльності групи впливають також її структурно-формальні параметри, типи взаємодії. Одним із таких показників є розмір групи. Експериментально зафік-соване зниження середньої продуктивності праці людини через кількісне збільшення членів групи. В процесі вико-нання фізичної роботи в разі збільшення групи від 7 до 12 осіб середні зусилля, що докладаються кожною людиною, зменшуються приблизно на 10 %. Виробничі бригади кіль-кістю менше ніж 10 осіб давали в середньому на 7 % більше продукції, ніж бригади кількістю ЗО і більше осіб. Проте ретельніші дослідження виявили, що між кількістю групи та її ефективністю існує складніша, криволінійна залежність. Кожному типу завдань відповідає оптимальний діапазон роз-міру групи, що визначає найвищу її ефективність. Якщо кількість групи більша або менша за оптимальний діапазон, то її ефективність знижується. Виявилося, що збільшення розміру бригади позитивно корелює з її ефективністю тіль-ки при виконанні завдань, які ставдять дуже жорсткі вимоги до впорядкування міжособистісних взаємодій. Наступний фактор, від якого залежить успішність функ-ціонування групи, — система комунікацій, що складається між учасниками групи. Комунікації сприяють поширенню інформації від одних членів групи до інших і забезпечують ефективність виконання завдань. М. Новиков виділив чоти-ри типи комунікативних структур (рис.) і дійшов таких висновків: чим більший розмір групи за повної комуніка-тивної структури (А), тим швидше виникає потреба в роз-поділі обов'язків між її учасниками. За структури типу «дерево» (Г) потреба в розподілі ви-никає пізніше. У структурі типу «ланцюг» (В) ця тенденція посилюється. Для структури типу «цикл» (Б) кількість учас-ників несуттєва. Прикладом повної комунікативної структури є дискусія, де всі учасники групи вільно спілкуються між собою. Струк-тура типу «дерево» характерна для груп, що працюють в умовах жорсткого керівництва, виконання управлінських функцій тільки самим керівником. Структури типу «лан-цюг» та «цикл» виникають при конвеєрній праці. Аналізуючи комунікативну сітку, слід ураховувати не тіль-ки кількість інформаційних зв'язків кожного учасника гру-пової діяльності, а й частоту'їх використання та спрямо-ваність. При цьому нескладні завдання краще вирішує група з комунікаціями централізованого типу (Г), при вирішенні складних завдань більш ефективного є повна сітка кому-нікацій (А). Аналізуючи малі групи, ми стикаємося з феноменом лі-дерства та керівництва малою групою. Якщо попередньо описані феномени більше торкалися статичних ознак групи, то цей феномен характеризує її динамічні процеси: як група організується, хто бере на себе функції організації, які за-соби управління групою. Дослідження феномена лідерства та керівництва є однією з центральних проблем психології малих груп. Насамперед розмежуємо зміст понять «лідер» та «керівник». Б. Паригін указує на якісні відмінності, що іс-нують між цими поняттями. Феномен лідерства пов'язаний з регуляцією міжособових стосунків, які мають неформаль-ний характер, а керівник є носієм функцій та суб'єктом регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної організації. На відміну від лідерства, що є функ-цією мікросередовища, офіційне керівництво породжується і функціонує відповідно до потреб, завдань та особливостей домінуючої в макросередовищі системи соціальних відно-син Крім того, лідерство — феномен організації соціально-психологічного спілкування і групової діяльності й функ-ціонує переважно стихійно. Керівництво визначається цілеспрямованою і контро-льованою діяльністю цілої системи соціальної організації та її інститутів. Порівняно з лідерством воно має більш стабільний характер, оскільки безпосередньо не залежить від зміни групових настроїв, змін у міжособистісних стосунках. Офіційне керівництво спирається на певну систему санкцій у стосунках керівництва та підлеглості й має не тільки силу особистого впливу (як лідер), а й офіційний статус у системі організації. Відрізняється і процес прийняття рішень: у ке-рівника він має складніший та опосередкований характер. І, нарешті, сфера діяльності лідера — мала група, стосунки симпатії та антипатії, визнання та невизнання, підтримка або опозиція в межах групи, сфера керівника — група в організації, соціальній системі. Лідерство — це суто психологічна характеристика по-ведінки певних членів групи. Керівництво — більшою мі-рою соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу ролей управління і підлеглості та виконання зовні поставлених перед групою цілей. Тому аналіз цієї проблеми має спочатку спрямовуватися на виявлення загальних механізмів лідерства, а потім на інтерпретацію цього механізму в межах конкретної діяльності керівника.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (07.11.2014)
Просмотров: 265 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: