РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Основні форми спілкування - Психологія - Реферати - Каталог статей

Основні форми спілкування План 1. Монологічні 2. Діалогічні 3. Інтерв'ю. Прес-конференція 4. Література Монологічні До монологічних публічних виступів відносять: доповідь, звітові дь на зборах, політичну промову, політичний огляд, іову мітингову, агітаційну промову, лекцію. 1. Доповідь — це публічний виступ політичного або громадського діяча, в якому ставлять назрілі завдання у тій чи іншій галузі життя та вмішують рекомендації й поради до їх рішення. Особливості цього жанру ще й у тому, що доповідь може стати предметом обговорення, підлягати критиці, доповнюватися новими міркуваннями та пропозиціями. 2. Звітна доповідь на зборах — це стисла розповідь про пророблену роботу, аналіз та оцінка її результатів. Під час читання доповіді не прийнято імпровізувати, висвітлювати які-небудь події та факти експромтом, що допустимо та доречно в інших жанрах. Бажаною є продуманість та сувора аргументованість усіх розділів та положень, ясність висновків, оцінок та обґрунтованість рекомендацій. Звітна доповідь більше, ніж будь-який інший жанр риторики, наближається до книжно-канцелярського мовлення. 3. Політична промова — як правило, вона проголошується керівним політичним або державним діячем (президентом, керівником партії, руху). Присвячена актуальним питанням часу та висвітленню їх з позицій певних політичних рухів або загальнонаціональних інтересів. Особливо можна виділити парламентську промову, яка звичайно вписується у контекст обговорюваних парламентом проблем, обмежена жорстким регламентом і зобов'язує депутата миттєво орієнтуватись у ситуації, імпровізувати, відповідати на ущипливі репліки по ходу виступу. Промова відрізняється від інших видів виступів часовими межами, емоційністю, чіткістю постановки проблем, конкретністю, насиченістю, дієвістю. Однак це зовсім не означає, що названі якості тією чи іншою мірою не притаманні іншим видам виступів. Різниця лише в більшій концентрації цих якостей у промові. Багато політичних діячів минулого іноді гіпнотично впливали на аудиторію експресивністю, пристрастю, емоційною збудженістю та... лестощами. У політичній діяльності промовами часто прокладається дорога до п'єдесталу визнання. І досить часто більшого успіху досягають ті, хто використовує у виступах популізм: у їхніх промовах марення обіцянок, нагнітання презирства до опонентів та безвідповідальність за реальність величних прожектів. Політичний огляд, усна політична інформація— публічний виступ, у якому висвітлюються і стисло оцінюються соціально-політичні події. Виступи мають інформаційно-коментаторський характер і останніми роками отримали широкий розвиток, особливо на телебаченні. Завдання: планомірно інформувати з широкого кола проблем політичного, економічного та культурного життя країни, оперативно доводити до них рішення президента, парламенту, уряду та ін. Промова мітингова має гострополітичний, закличний характер і присвячена, як правило, завжди злободенній темі. Триває мітингова промова 5-10 хвилин, емоційно яскраво прикрашена, має максимально чіткі інтонації і "заряджена" високим пафосом. Мітингова промова проголошується у випадках, коли необхідно зосередити увагу певного кола людей на будь-якому актуальному питанні і викликати колективну думку з цього приводу. Агітаційна промова має роз'яснювальний характер, стисла за часом і може, як і мітингова промова, бути закличною мобілізаційною, але може мати й вигляд сердечного м'якого викладення будь-якої проблеми. Агітаційні промови можна поділити на три групи: промови з метою захопити, промови з метою переконати і промови з метою викликати активні дії. Більшість промов на політичних мітингах, зборах на честь будь-яких подій, а також проповіді, значною мірою побудовані на основі прикладів та відповідних даних. Матеріал у них подається таким чином, щоб викликати не тільки допитливість, а й загострити у свідомості слухачів значення події, що відбувається. Вони вміщують у собі прямий заклик до почуттів, нагадують про вже відоме, але не до кінця усвідомлене, мають за мету логічними доводами довести чи спростувати будь-яке положення. 7. Лекція — аргументоване та систематизоване викладення матеріалу з певною пізнавальною (освітньою) та політичною метою. У публічних лекціях на суспільно-політичні теми особливо важливою є така риса, як розмовність. На публічній лекції аудиторія може бути змішаною як за рівнем освіти, віком, професією, так і за мотивами. Лектор-оратор зустрічається з новими слухачами, яким він також невідомий. Це потребує від нього додаткових зусиль з адаптації, вміння швидко оцінювати присутніх та, за необхідністю, перебудовуватися на ходу. Хоча масова лекція на суспільно-політичну тему має багато спільного з академічною лекцією, але має й значні відмінності. Часто тема її ширша і більш загальна, що зобов'язує ритора викладати матеріал менш детально. Як епізодична разова лекція, вона не спирається на попередню частину циклу. Російський ритор Адфельд застосував до неї такий образ: "Це не поверх будинку, а ціла будова зі своїм фундаментом та власним дахом". Яким вимогам повинна відповідати така лекція? До таких якостей, як інформативність та змістовність, потрібно додати достовірність, оперативність, новизну, актуальність та доступність. А це означає, що треба творчо, нестандартно підібрати матеріал, урізноманітнити форми та виразні засоби впливу на слухачів. 8. Розмова телефоном* Дослідження показують, що телефонні переговори займають від 4-27 % робочого часу керівників, фахівців і службовців. При цьому телефон є одним з основних технічних подразників на службі. Вміння користуватися цим засобом зв'язку в тому й полягає, щоб максимально використовувати надані ним можливості і разом з тим звести до мінімуму вплив на діяльність. Культурі телефонного спілкування (насамперед, у ділових розмовах) можна і потрібно вчитися, оскільки вона є невід'ємним елементом ділових якостей людини. Наводимо деякі соціально-психологічні рекомендації з використання телефону в професійній діяльності. 1. При виконанні термінової, що не терпить зволікання роботи: а) не знімайте трубку зовсім; б) зніміть її відразу ж і чемно скажіть: "Будьте люб'язні, подзвоніть мені тоді-то. Я зайнятий терміновою справою". 2. Якщо апарат один і він стоїть у загальній кімнаті, де працюють кілька співробітників, то найбільш правильним буде по черзі встановлювати його на кожен робочий стіл. Це розподіляє "тягар спілкування" і знімає нервозність у кімнаті при кожному дзвінку. 3. Багато людей підвищують голос кожен раз, коли погано чують співрозмовника, тим самим відволікаючи від роботи інших. У таких випадках треба попросити абонента говорити голосніше і запитати, як він чує вас. 4. При знятті трубки з телефону, що задзвонив, замінюйте нейтральні відкликання типу "Так", "Алло", "Слухаю" більш інформативними: "Іванов", "Відділ кадрів", "Завод "Прилад"". Це усуває помилки і плутанину, а виходить, заощаджує час. Крім того, поєднання відповіді з представленням задає діловий тон усій розмові. 5. Якщо викликають співробітника, який відсутній, рекомендується не обмежуватися простою констатацією факту: "Його немає", а дати відповідь приблизно такого типу: "Його немає. Буде тоді-то. Може йому що-небудь передати?". І якщо вас дійсно про це попросять, не покладайтеся на пам'ять, відразу зафіксуйте прохання і покладіть записку на стіл колезі. 6. Записуйте потрібні телефони з обов'язковою вказівкою прізвища, імені і по батькові, установи або тієї конкретної справи, з приводу якої до неї телефонують. При цьому дотримуйте наступних правил. 7. Для відповідальних телефонних переговорів (міжміських, з керівництвом та ін.) варто попередньо скласти перелік запитань, щоб при хвилюванні не випустити важливі моменти. 8. Намагайтеся дзвонити своєму абоненту в другій половині дня, не збивайте його з робочого ритму, коли він з найбільшим успіхом вирішує свої головні завдання. 9. Етика телефонного спілкування передбачає завжди називати себе, перш ніж почати розмову, навіть якщо ви розраховуєте, що вас впізнають. 10. Усі розмови варто вести доброзичливим тоном. Якщо навіть відповідь точна і повна, але дана у грубій, нетактовній формі, це завдає шкоди авторитету і працівника, і організації, яку він представляє, негативно позначається на суті справи. 11. Якщо у вас є секретар, доручайте йому пам'ятати про коло осіб і організацій, з якими вас варто з'єднати у визначений час. Крім того, він повинен знати характер запитань, що входять у компетенцію кеівника й інших працівників організації, і направляти абонента до відповідного співробітника. 12. Запис телефонограм прискорюється і стає безпомилковим, якщо до телефону підключений диктофон. Діалогічні До діалогічних публічних виступів відносять бесіду та диспут. У загальному вигляді діалог як форма мовленнєвої комунікації являє собою спілкування двох суб'єктів за посередництвом мови. Однак з точки зору змістовного боку діалоги можуть суттєво відрізнятися залежно від мети та завдань, яких намагаються досягти учасники, мовленнєвої організації (структури та характеру чергування реплік), мовного "наповнення" (вибір лексики, стилю мовлення та ін.) та інших факторів. Таким чином, діалог— це процес взаємного спілкування, коли репліка замінюється у відповідь фразою і відбувається постійна зміна ролей. Якщо хто-небудь з партнерів відмовляється від своїх реплік, то діалог перетворюється на монолог. Якщо обидва відмовляються, то, природно, спілкування припиняється. Розглянемо основні види діалогічного спілкування: 1. Бесіда— це питально-відповідна форма роз'яснення найважливіших подій, тих або інших аспектів діяльності центральних та місцевих органів влади. Це основна форма роботи агітатора, але може бути застосована і лектором. Один з різновидів цього жанру — бесіда за круглим столом. Декілька спеціалістів невимушено, у довільній формі публічно обговорюють ті чи інші питання і відповідають на репліки та питання присутніх. До цієї форми наближаються вечори питань та відповідей. Цей жанр останнім часом у молодіжних аудиторіях отримав "друге дихання". Він дозволяє глибше вивчити суспільну думку, оперативно давати відповіді на найгостріші питання. Набуті у запитально-відповідальній формі знання активніше та краще закріплюються у свідомості. Правильно помічено, що "там, де є питання, там скоріше визріває розум". Бесіда за круглим столом, вечори запитань та відповідей мають багато позитивних якостей: злободенність, активність, розмовність, контактність, поінформованість. 2. Диспут — різновид публічного обговорення у формі боротьби думок між його учасниками. Ритор, що веде диспут,— не підказувач і не головний мовець. Його завдання стимулювати активність присутніх і спрямовувати обговорення у потрібному напрямі. Найважливіша умова диспуту — різні точки зору з обговорюваного питання та відсутність заздалегідь підготовлених відповідей. Інтерв'ю. Прес-конференція На стику монологічних та діалогічних видів знаходяться такі форми, як інтерв'ю та прес-конференція. 1. Інтерв'ю. Наприклад, ви керівник і вам доведеться дати інтерв'ю для газети чи телебачення. Загальна ерудиція, професійна культура та навички ділового спілкування, безумовно, допоможуть вам у цій справі. Але для того щоб ви не припустилися великих помилок та прорахунків у процесі інтерв'ю, щоб достатньо компетентно та професійно представили свою фірму, можна скористатися такими порадами. Перед інтерв'ю : попросіть того, хто бере у вас інтерв'ю (інтерв'юера), дати вам перелік основних проблем, питань, які його передусім цікавлять. Уточніть та запишіть дату, час і місце зустрічі; продумайте найбільш імовірні питання і заздалегідь підготуйте на них професійно грамотні та, за можливістю, стислі відповіді; приходьте на інтерв'ю одягненим, як на офіційну зустріч, а не як на танцювальний майданчик; - запам'ятайте прізвище, ім'я, по батькові інтерв'юера. У процесі інтервю: після привітання з інтерв'юером намагайтеся справити на нього перше сприятливе враження. Не слід метушитися, поводьтеся спокійно, невимушено, але не скуто і не зухвало; постарайтеся, щоб стиль вашої бесіди-інтерв'ю був діловим та оптимістичним; час від часу посміхайтесь, а також, якщо будете вважати за доцільне, використайте одну-дві репліки, фрази, які б охарактеризували вас як людину, не позбавлену почуття гумору та дотепності; обов'язково дивіться інтерв'юеру у вічі, відповідайте на питання впевнено, але без самовпевненості; не бійтеся проявляти ініціативу і навіть "розгорнути" бесіду в потрібному для вас напрямі; слідкуйте за мовленням, аргументацією, фактами та прикладами, які ви наводите; не відхиляйтеся від відповідей на запитання. Остерігайтеся двозначності тлумачень вашої точки зору. Запобігайте відповідей типу "так" чи "ні", але не будьте надмірно багатослівні; - завершуючи інтерв'ю, поцікавтесь, коли і де буде надруковане чи показане по телебаченню ваше інтерв'ю. Подякуйте інтерв'юерові за цікаві запитання, увагу до вашої фірми та до вас особисто. Після інтерв'ю То: -проаналізуйте для себе, які запитання вам ставили і чому, проаналізуйте свої відповіді, реакцію інтерв'юера; через деякий час напишіть або подзвоніть інтерв'юеру про те, чи буде і коли буде надруковане чи показане ваше інтерв'ю по телебаченню; -не намагайтесь давати інтерв'ю дуже часто і на одну й ту саму тему. 2. Прес-конференція скликається для того, щоб довести до широкої публіки важливу політичну, економічну, соціальну інформацію, повідомити про дії організацій, що мають велику значимість для громадськості. Тим самим зміцнюються зв'язки з населенням, удосконалюється імідж закладів, підприємств, фірм. Відповідаючи на запитання журналістів, слід пам'ятати, що вдалі відповіді — найбільш "вигідна" частина будь-якого діалогу з публікою, коли оратор отримує можливість найкращим чином продемонструвати ерудицію, компетентність, винахідливість, психологічну стійкість, зробити внесок в удосконалення іміджу своєї організації та політики, яку вона проводить. Спеціалісти в галузі теорії та практики комунікації дають такі поради учасникам прес-конференцій: відповідайте на питання чітко, лаконічно, "не читайте лекцій". Вдала відповідь часто буває коротша за запитання; зважуйте кожне слово, слідкуйте за логічністю, зв'язністю, правильністю мовлення. Неприпустимі недбалість формулювань, мовленнєві огріхи. Запобігайте неприродної повільності або розтягнутості мовлення. Це втомлює аудиторію. Безумовно, припустима деяка "роздумливість" (оратор думає на ходу, підбирає слова, аргументи "на очах аудиторії"), але до розумних меж; - називайте речі своїми іменами, не намагайтесь упоратися за допомогою банальних, загальних фраз. Дискредитує оратора удаваний оптимізм, необґрунтована бадьорість; не забувайте про цифри, факти— це підтверджує вашу ерудицію. Але користуйтесь ними помірно. Пам'ятайте: цитата, посилання на авторитет — не доведення. Це лише підкріплення ваших особистих суджень; тримайтесь бадьоро, впевнено, не вбирайте голову в плечі, не відводьте очі та не відповідайте тоном, немовби ви просите вибачення. Однак абсолютно недоречні зверхність на менторський тон. Література 1. Балл Г. А. Понятие адаптации и ее значение для психологии личности // Вопросы психологии. — № 1. — 1989. 2. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры.— М., 1988. 3. Берне Р. Развитие Я-кон цеп цим и воспитание. — М., 1986. 4. Бехтерев В. М. Коллективная рефлексология. Избранные работы по социальной психологии. — М., 1994. 5. Битянова М. Р. Социальная психология: наука, практика и образ мыслей. — М., 2001. 6. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб., 1997. 7. Богданов В. А. Социально-психологические свойства личности. — Л., 1983.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (19.10.2014)
Просмотров: 493 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: