РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПРАВА - Психологія - Реферати - Каталог статей

«ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПРАВА» 1. Предмет, система та завдання юридичної психології Юридична психологія — самостійна галузь знання на межі психології та юриспруденції. Вона вивчає психологічні явища, механізми та закономірності, пов'язані з правом, його виникненням, застосуванням і впливом у цілісній системі «людина — суспільство — право». В центрі її уваги знаходять-ся психологічні аспекти особистості, поведінки та діяльності у сфері права, оскільки саме право — результат людської ді-яльності, звернений, передусім, до особистості. Особис-тість — безпосередній учасник реально існуючих суспільних відносин (економічних, виробничих, службових тощо); вона стає стороною правових відносин у всій їх різноманітності (цивільних, кримінальних, сімейних та ін.) у зв'язку чи з при-воду фактів, що набувають конкретного юридичного значен-ня стосовно даного випадку. Юридична психологія, як будь-яка прикладна наука, має на меті конкретизацію та поглиблення знань щодо певного виду діяльності, у даному випадку — юридичної. Юридична наука і практика, користуючись психологічними знаннями, не перестають бути юридичною галуззю. У кримінальному праві, наприклад, на базі загальної психології сформульовані такі поняття, як суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона, мотив і мета вчинення злочину та ін.; на основі соціальної психоло-гії розробляється проблема співучасті та групової злочинної діяльності. Але у будь-якій юридичній діяльності і, відповідно, її психологічному забезпеченні, на перший план виступають формальні вимоги закону, обов'язковість та необхідність його дотримання, правові поняття і категорії, а не психологічні за-кономірності психіки і поведінки безвідносно до їх соціаль-ного змісту. Юридична психологія, у свою чергу, вивчає пси-хічні явища, процеси, закономірності, що виникають у полі правоохоронної та правозастосовної діяльності на базі чин-ного законодавства, специфіку психологічного змісту права, його інститутів та категорій. Психологічна предметність юри-дичної психології невіддільна від предметності юриспруден-ції, вони інтегративне пов'язані між собою, визначаючи різні аспекти одних і тих же явищ особистості, поведінки і діяль-ності. Інтеграція між юриспруденцією та психологією відбува-ється на трьох рівнях: застосування психологічного знання у юридичній діяльності у чистому вигляді; використання транс-формованих психологічних знань; синтез психологічних та юридичних знань. Перший рівень — це безпосереднє використання психо-логічних знань як методу експертно-психологічних оцінок. При цьому психолог виступає в ролі експерта, спеціаліста або консультанта в кримінальному, цивільному, адміністративно-му процесі або на стадії виконання покарання чи інших за-ходів правового впливу. Другий рівень — це розгалуження, уточнення, удоскона-лення юридичних понять та інститутів за рахунок залучення психологічних категорій, а також застосування юристами психологічних методів у наукових дослідженнях або правоза-стосовчій, правоохоронній, профілактичній та іншій юридич-ній практиці, використання даних психології в оперативно-розшуковій і процесуальній діяльності, розслідуванні злочинів, виправленні і перевихованні правопорушників, професійному відборі і підборі тощо. При цьому уточнюються такі поняття, як «правова свідомість», «провина», «осудність», «дієздатність», й «правопорушник» тощо. Третій рівень взаємодії психології і юриспруденції має ^) більш виражений, ніж два попередні, двосторонній характер. Потреба юриспруденції у психологічному знанні спричини-ла виникнення юридичної психології, яка є наукою водночас і психологічною, і юридичною. Виникнення такої науки сти-мулює розвиток і вдосконалення як психологічного, так і юридичного знання. Історично склалося так, що острах психологізації при вив-ченні соціальних явищ, у тому числі правових, призвів до ігнорування досягнень психології та догматичного застосу-вання юристами певних психологічних реалій. Образно ка-жучи, утворилась своєрідна порожнина, що заповнювалась довільними трактуваннями одних і тих же явищ терміноло-гічними неточностями і протиріччями. Пограничні проблеми психології і права тривалий час залишались поза сферою фундаментальних досліджень. Найбільшого розвитку отрима-ли прикладні аспекти юридичної психології, що стосуються правозастосовної діяльності, зокрема, слідчої практики. Значно пізніше почали розвиватися кримінальна і пенітенціарна (виправно-трудова) психологія та методичні засади самої науки. Юридична психологія забезпечує розгляд психологічного змісту сучасних соціальних реалій, які стосуються права та його застосування; усе, що не відноситься до юриспруден-ції — за її межами. Такий підхід є визначальним, оскільки інакше втрачається предметність науки. Юридична психоло-гія синтезує психологічні знання у даному напрямі, створю-ючи додаткові можливості для розвитку права і психології, психологічного забезпечення юридичної практики. Отже, юридична психологія — науково-практична дисципліна, яка вивчає психологічні закономірності системи «людина — право», розробляє рекомендації та шляхи підвищення 'й ефективності; наука про факти, закономірності і механізми людської психіки у сфері правових відносин і правової поведінки. Виходячи з двоєдиного характеру юридичної психології, вона включається в систему як психологічних, так і юридич-них наук водночас. Ми ввжаємо, що цілісна побудова психо-логічної науки та безперервний її розвиток із подальшим ут-воренням нових галузей призводить і до розвитку юридичної психології, яка пов'язана з загальною, соціальною, педагогіч-ною, віковою, медичною, патопсихологією, психологією пра-ці, спорту та ін. При цьому зв'язки юридичної психології з певними галузями є досить чіткими, з іншими — тільки ок-реслюються. Загалом можна вважати, що юридична психо-логія як елемент цілісної системи психологічної науки біль-шою або меншою мірою пов'язана та взаємодіє з усіма її еле-ментами. Загальна психологія при цьому є для юридичної психо-логії теоретичною базою, оскільки використовується її поня-тійний та категоріальний апарат, знання про загальні законо-мірності психічної діяльності людини. Має місце і зворотний зв'язок, оскільки розвиток юридичної психології збагачує за-гальну психологію новим емпіричним та галузевим знанням. Соціальна психологія вивчає психічні прояви різних соціальних груп, їх настрої, суспільну думку, зв'язки, пробле-ми лідерства та конформізму, сумісну діяльність. Це сприяє більш повному дослідженню суспільної та індивідуальної пра-восвідомості, специфіки групової делінквентної поведінки, психологічних особливостей правоохоронної, правозасто-совчої, профілактичної та інших видів професійної діяль-ності. Дослідження в галузі юридичної психології, в свою чер-гу, активізують розвиток соціальної психології. Педагогічна психологія досліджує психологічні основи навчання та виховання і забезпечує юридичну психологію знаннями методів впливу на правопорушника з метою пере-виховання, підготовки слухачів до специфіки подальшої про-фесійної діяльності. Водночас набуті юридичною психо-логією знання про особливості правопорушників, методи їх перевиховання можуть використовуватися педагогічною пси-хологією. Так, всесвітньо відома система роботи А. С. Мака-ренка з неповнолітніми та молодими злочинцями, безпри-тульними дітьми досі враховується загальною педагогікою та педагогічною психологією. Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини, становлення психічних процесів та станів особистості на різних вікових ступенях її життя: в дитинстві, підлітковому віці, юності, зрілості та старості. Використання юридичною психологією даних цієї науки дозволяє більш точно диференціювати психологічні особливості правопо-рушника, потерпілого, свідка залежно від їх віку, підбирати адекватні та необхідні засоби впливу з метою забезпечення справедливого правосуддя. Юридична психологія, зі свого бо-ку, збагачує вікову даними щодо особливостей та закономір-ностей делінквентної поведінки осіб різновікових груп, що сприяє цілісному уявленню про особистість людини взагалі. Патопсихологія досліджує різні форми порушення нор-мальної психічної діяльності людей, отже, може забезпечува-ти юридичну психологію даними про психологічні особли-вості правопорушників із психічними аномаліями. Одержані юридичною психологією відомості про суб'єктів юридично-го процесу з психічними аномаліями, тенденції вчинення правопорушень цими особами, специфіку їх поведінки, пере-виховання та виправлення в умовах ізоляції можуть викори-стовуватися медичною та патопсихологією з метою 'їх ліку-вання, соціальної та психологічної реабілітації. Психологія праці вивчає психологічні основи трудової діяльності, професійно важливі якості особистості, проблеми професійної орієнтації, профвідбору, профпідбору, наукової організації праці. Пов'язана з нею інженерна психологія досліджує питання взаємодії людини з машиною під час тру-дової діяльності. Юридична психологія використовує знання, одержані в цих галузях, з метою вивчення специфіки праці юристів, забезпечення 'їх психологічними знаннями для роз-слідування правопорушень, пов'язаних з виконанням професійних обов'язків, у тому числі, в промисловості і на тран-спорті. Дані, одержанні юридичною психологією про психо-логічні фактори правопорушень, які вчинені під час виконан-ня професійних функцій, можуть збагатити психологію праці та інженерну психологію. Юридична психологія взаємодіє з педагогікою як науко-во-практичним комплексом, який розробляє питання навчан-ня та виховання, а особливо — досліджує генезис протиправ-ної поведінки, зокрема неповнолітніх. Проблема важковихо-вуваних підлітків є водночас об'єктом дослідження педагогіки, кримінології та юридичної психології. Юридична психологія пов'язана з медичними науками, перш за все психіатрією та судовою медициною. Досягнення медицини з метою пояснення поведінки людини як носія фізіологічних і психофізіологічних процесів, зокрема пато-логічних, допомагає юридичній психології розкрити зміст поведінки осіб з відхиленнями, характеризувати та прогнозу-вати її. Виходячи із вищезазначеного, систему психологічних на-ук та місце у ній юридичної психології ми розглядаємо не як механічну суму психологічних знань, що належать до різно-манітних сфер людської діяльності, а як процес, що має «внутрішню» логіку розвитку — поділ психології на галузі або виникнення галузей на межі психології та інших сфер науки і практики. Юридична психологія — це наука, що має «внут-рішню» логіку розвитку, під якою розуміють закономірну ди-наміку її принципів, категорій, методологію, єдину для всіх га-лузей психологічної науки. Об'єктом юридичної психології є особистість як свідомий індивід, що має певний соціальний статус і виконує конкретні соціальні функції в системі «люди-на — право». Предмет юридичної психології — психологічні зако-номірності і механізми правового опосередкування ді-яльності особистості та груп у сфері правової діяльності. Із розглянутих відправних позицій витікає, що юридична психологія включає наступні напрями: 1) правову психологію, що досліджує психологічні аспек-ти правотворчості і змісту права, його інститутів, принци-пів вини і відповідальності, їх меж, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування правосвідо-мості (суспільної та індивідуальної) та суб'єктів правовід-носин; 2) психологію правоохоронної та правозастосовної ді-яльності — процесуальної (слідчої, судової, арбітражної, адвокатської та ін.) та непроцесуальної (оперативно-роз-шукової, управлінської та ін.) і психологію учасників цих різновидів діяльності; 3) кримінальну психологію, у тому числі — психологічні закономірності виникнення і динаміки протиправних ус-тановок, мотивів учинення злочинів, психологічних особ-ливостей злочинної поведінки; психологію формування злочинних груп, конкретних чинників і умов, що сприя-ють груповим злочинним проявам; форми і способи діяльності щодо попередження асоціальних тенденцій, корекції причин і умов формування антисуспільних орі-єнтацій об'єктів професійної діяльності (особи, групи, на-товпу тощо); 4) пенітенціарну психологію — система адаптації і ресо-ціалізації особистості, виправлення і перевиховання засу-джених, заходи профілактичного впливу на особистість після її звільнення з установ виконання покарань; 5) психологічні аспекти професійного відбору і пси-хологічної підготовки осіб для здійснення юридичної діяльності, розробка наукових і практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності професійної діяльності; 6) судово-психологічну експертизу та інші форми вико-ристання спеціальних психологічних знань в юрисдикцінному процесі (кримінальному, цивільному, адміністра-тивному). Визначені галузі і напрями юридичної психології пов'я-зані між собою спільністю психологічного змісту соціально-правових реалій, що являють інтегровану схему. Будь-який інший акцент або вступає у протиріччя з самим собою, при-писуючи зазначеній науці напрями, не сумісні з правом, або ж характеризується неповнотою розгляду її юридичних ас-пектів. Методологічними засадами юридичної психології як сис-теми є три базисні елементи: 1) загальнонаукові (фундаментальні) принципи, що визнача-ють відправні положення у сфері людинознавства в ціло-му; 2) принципи психології та права; 3) методи, що використовуються для вирішення завдань юри-дичної психології. Загальнонаукові принципи можна визначити як сукуп-ність відправних позицій — єдність діалектики, логіки і теорії пізнання, детермінізму, причинної (каузальної) зумовленості явищ, коли одне з них за певних умов обов'язково призво-дить до іншого, а також дотримання вимог об'єктивності, ці-лісності, історизму, динамічності розвитку. Зазначені прин-ципи визначають використання загальнонаукових методів: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, порівняння, сис-темно-структурний та функціональний, логічний, математич-ний тощо. До другої групи відносяться принципи розвитку, взаємо-зв'язку об'єктивного та суб'єктивного, єдності свідомості, пси-хіки і активності особи (поведінки і діяльності, оскільки ні перше, ні друге поза свідомістю не існують) та ін. Наука не може розвиватись, якщо не буде постійно по-повнюватися все новими фактами. Правильний та успішний її розвиток можливий лише в тому випадку, коли вона вико-ристовує для накопичення фактів науково обгрунтовані мето-ди. Обґрунтування ж конкретних методів полягає у встанов-ленні зв'язків між методологією та методикою науки. Сто-совно психології це положення означає, що філософське тлумачення психіки визначає головні вимоги до методів дослідження, до їх побудови, організації та аналізу результатів. Вибір того чи іншого методу зумовлюється предметом та зав-даннями дослідження. 2. Методи юридичної психології Методи юридичної психології можна поділити на дві ос-новні групи: 1) методи наукового дослідження; 2) методи пси-хологічного впливу на особистість. 1. Методи наукового дослідження. За допомогою цих методів вивчаються психологічні закономірності суб'єктив-них відносин у сфері права, розробляються науково обгрун-товані рекомендації для оптимізації професійної діяльності. До них належать, зокрема, психодіагностичні методики виз-начення рівня розвитку професійно важливих якостей працівників, встановлення психологічних характеристик особистості правопорушника та ін. 2. Методи психологічного впливу на особистість. Деякі з цих методів реалізуються працівниками правоохорон-них органів при боротьбі зі злочинністю. У цьому контексті вони орієнтовані на цілі розкриття і розслідування злочинів, встановлення їх причин, ресоціалізації засуджених, адаптації їх до відповідного соціального середовища. Цим методам притаманна обмеженість діапазону застосування рамками за-конодавства та професійної етики. Методи психологічного впливу можуть також застосовуватись для формування, роз-витку і тренінгу відповідних професійно важливих якостей працівників правоохоронних органів. Основними методами наукового вивчення психіки є спос-тереження, експеримент, вивчення продуктів (результатів) ді-яльності, тестування (анкетування) та експертне оцінювання. Спостереження — цілеспрямоване вивчення особистості на основі сприймання її дій та вчинків за різних умов життє-діяльності. Дуже важливо, щоб люди, за якими здійснюється спостереження, не знали цього, тому що інакше може зникну-ти природність їх поведінки. Наприклад, при проведенні до-питу слідчий чи дізнавач, окрім з'ясування фактів у справі, фік-сує особливості поведінки та проявів психіки допитуваного. Експеримент — метод збирання фактів за спеціально створених умов, які забезпечують активний прояв психічних явищ, що вивчаються. Створюючи певні умови, юрист чи пси-холог дістає можливість чітко окреслити ті фактори, які діяли в момент виникнення та перебігу психічного явища; устано-вити причини психічних явищ за рахунок розкриття впливу тієї чи іншої умови; повторювати дослід і, таким чином, накопичувати кількісні показники, на основі чого можна дійти висновку про випадковість або типовість явища. Зокрема, при допиті експериментальною умовою є повідомлення допитува-ному невідомих йому слідчих матеріалів, варіювання тактики допиту. Вивчення продуктів (результатів) діяльності — нако-пичення фактів при аналізі матеріальних результатів психіч-ної діяльності. Використовуючи цей метод, юрист чи психо-лог має справу не з самою людиною, а з матеріалізованими продуктами її психічної діяльності, що дозволяє неодноразо-во до них повертатись, порівнювати результати, отримані у різний час або за різних умов діяльності. Тестування (анкетування) — це метод, за якого на основі виконання людиною певних завдань або відповідей на кон-кретні запитання робиться висновок про її психіку. Напри-клад, перевірка можливості здійснювати ті чи інші вчинки — це синтез методу тестування та експерименту. Тактично спря-мовані запитання слідчого на допиті також дають уяву про метод анкетування. Метод експертних оцінок полягає в одержанні відомо-стей про особисті (психічні) якості людини від осіб, які мо-жуть досить повно змалювати ці якості та особистість взагалі. Наприклад, реалізацією експертного оцінювання є одержан-ня відомостей про способи вчинення злочину, ймовірного злочинця, ознаки його поведінки за допомогою опитування потерпілого, свідків, співробітників, рідних. У якості відправної позиції системного підходу у юри-дичній психології виступає дослідження взаємозв'язку струк-тури особистості (її системи) із системою права, що дозволяє достатньо глибоко аналізувати взаємодію цих структур, з'ясу-вати основні психологічні закономірності та надати достат-ньо повний опис усіх елементів даної системи у динаміці з врахуванням процесу їх зміни та розвитку. Слід зазначити, що психологічні і юридичні атрибути об'єктів дослідження значною мірою співпадають, хоча й роз-глядаються з різних сторін. Це викликає невиправдані утруд-нення, оскільки існують різні терміни для визначення одного й того ж поняття. Наприклад, «особистість» — «самостійний суб'єкт права», «правова поведінка» — «законослухняність» то-що. Тому понятійний аппарат юридичної психології повинен орієнтуватись як на власне психологічні категорії, так і на юридичні дефініції. Останні своєрідно відображають узагаль-нені, найбільш типові форми прояву людської активності, що потребують правової регуляції («злочин», «делікт», «угода») і визначають сутність правовідносин, які при цьому виникають. У праві є поняття, що пересікаються і не мають аналогів у ін-ших науках. Так, у кримінальному праві йдеться про «групи осіб, що вчинили злочин за попередньою домовленістю» та «організовані групи», хоча останні не можуть існувати без по-передньої домовленості, разом із тим — характеризуються і іншими ознаками (згуртованістю, розподілом ролей, сталіс-тю). Кримінальне законодавство передбачає відповідальність за злочинні дії (бездіяльність) і поведінку, що фактично скла-дається із низки дій. Перелік можна продовжувати, але зро-зуміло, що автоматичне перенесення психологічних понять у правову дійсність, і навпаки, може призвести до непорозумінь. Таким чином, системне уявлення про юридичну психоло-гію, її принципи і методи, проблеми (явища, процеси і зако-номірності, що вивчаються), дозволяє розглядати її як єдине ціле у вигляді неподільних психологічних і юридичних ас-пектів явищ, що вивчаються. Розробка теоретичних і методо-логічних проблем юридичної психології не є самоціллю. Теорія повинна забезпечувати практичне застосування отри-маного знання. Теорія юридичної психології (виходячи, з двоєдиного характеру цієї науки) забезпечує приріст науко-вого знання завдяки саморозвитку юридичної психології як науки, а також завдяки трансформації через неї знань інших галузей психологічної науки. У чистому вигляді теоретичні знання цих наук у правоохоронній та правозастосовні прак-тиці використані бути не можуть. Необхідною ланкою між ними є юридична психологія. Використана література 1. Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-Пб., 1997. 2. Жалинский А. Э. Основы профессиональной деятельности юрис-та. — Смоленск, 1995. 3. Коновалова В. Е. Правовая психология. — Харьков, 1997. 4. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методоло-гические и теоретические проблемы. — К., 1990. 5. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 1995. 6. Розин В. М. Психология для юристов. — М., 1997.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (02.11.2014)
Просмотров: 483 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: