РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Мислення в психології - Психологія - Реферати - Каталог статей

Поняття про мислення. Розумові дії та операції. Форми мислення. Мислення — соціально обумовлений, нерозривно пов'язаний з мовою психічний процес пошуків і відкриття істотно нового, процес узагальненого й опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу. Мислення виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання й виходить далеко за його межі. Мислення — процес опосередкованого узагальненого пiзнання предметiв та явищ матерiального свiту, їх найбiльш суттєвих властивостей та вiдносин. Це — друга і вища ступiнь пiзнання і засiб перетворення дiйсностi. Мислення вiдображає дiйснiсть опосередковано, тому що: фiзiологiчно ґрунтується на діяльності кори головного мозку, яка в свою чергу здiйснюється шляхом взаємодiї 1-ї та 2-ї сигнальних систем; завдяки мисленню людина пiзнає не лише те, що може бути прямо i безпосередньо сприйняте органами відчуття, але й те, що приховане вiд прямого сприйняття, і те, що може бути сприйнятим якісно по-іншому за допомогою ряду операцiй мислення внаслідок аналiзу, порiвняння, узагальнення; процес та результат мислення дорослої людини завжди здійснюються за допомогою мовного вiдображеня. Матерiальною оболонкою думок, засобом обмiну думками є мова із її граматичною, логiчною будовою та словниковим запасом. Основні характеристики мислення Глибина — уміння проникнути у сутність складних процесiв i явищ об’єктивного свiту, передбачити наступний розвиток подiй, знайти правильнi шляхи i потрiбнi рiшення, не звертаючись за допомогою до iнших. Самостiйнiсть — здатнiсть до залучення і використання особистих мислительних, вольових та iнтелектуальних ресурсiв для вирiшення поставленого завдання, без запозичення (плагiату) чужих iдей. Критичнiсть — умiння об’єктивно оцiнювати свої і чужi думки і дiї. Гнучкiсть — умiння змiнювати встановлений план рiшення задачi у відповідності зi змiнами оточуючого середовища. Послiдовнiсть — стрункiсть. Швидкiсть — швидкiсть перебiгу процесiв мислення. Цiлеспрямованiсть. Продуктивнiсть. Операції мислення Аналiз — здатність подумки роз’єднувати образ на складові частини, елементи, із видiленням тих чи інших його сторін, властивостей, зв’язків, стосунків. Синтез — здатність до об’єднання подумки окремих елементі і частин, виділених аналізом, і створення цілісного образу. Порівняння — знаходження тотожності та вiдмiнностi мiж об’єктами, спираючись на минулий досвід. Абстрагування — здатність уявляти властивості об’єктів, відволікаючись від самих об’єктів чи від певних їх деталей, спрощуючи таким чином і схематизуючи дійсність. Узагальнення — видiлення загального, головного, характерного для певного кола явищ, із виключенням другорядного. Конкретизацiя — перехiд вiд абстракцiї та узагальнення до окремих предметiв чи явищ дiйсностi. Класифікація — здатність до групування об’єктів та явищ у класи. Систематизація — здатність подумки розташовувати класи, предмети та явища у певній послідовності. Форми мислення Поняття — узагальнене мовне вiдображення в думках найбiльш суттєвих ознак предмета чи явища, певних зв’язкiв і вiдносин мiж предметами і їх властивостями. Поняття подiляють на конкретнi та абстрактнi. Найбiльш абстрактнi поняття називають категорiями. Найважливіша властивість понять та, що вони грунтуються не тiльки на особистому досвiдi, але й містять у собі досвiд попереднiх поколiнь, закрiплений за допомогою мови. Саме тому опанування мови сприяє засвоєнню знань, накопичених людством. Судження — це думка, в якiй стверджується чи заперечується дещо стосовно чогось, тобто вiдображається тотожнiсть чи вiдмiннiсть мiж предметами чи явищами. Умовивід — такий засiб мислення, внаслідок якого із деякого вихiдного знання утворюється нове заключне знання, тобто висновок iз одного чи декiлькох суджень (посилань). Розрізняють простi і складнi умовиводи. Основнi засоби умовиводiв: iндукцiя, дедукцiя, аналогiя. Мислення як процес розв’язання задач Поняття «задача» уперше застосуване у вюрцбурзькій школі мислення. Будь-яка задача має об'єктивну й суб'єктивну (психологічну) сторони. Об'єктивно задача містить: набір певних умов; вимогу, якої потрібно досягти, дотримуючись умов. У психологічній структурі задачі вимогам відповідає суб'єктивно поставлена мета, а умовам — засіб її досягнення. Процес вирішення задачі — це процес досягнення вже поставленої суб'єктом психологічно визначеної мети, процес пошуку необхідних для цього засобів в об'єктивно даних умовах. Повне визначення мислення у вузькому значенні (як процесу вирішення задач) вимагає ряду уточнень: Треба розрізняти прийняте рішення як продукт і вирішення — як процес, мислення — процес вирішення задач. Наявність або відсутність у минулому досвіді суб'єкта готових засобів вирішення. Якщо такі засоби є, то ситуація не буде для суб'єкта проблемною і її вирішення зведеться до використання сформованої розумової навички, до репродукції наявних знань і умінь — це репродуктивне мислення, що не вважається мисленням у повному розумінні. Задача з поставленою метою і відсутністю засобів її досягнення називається творчою, а мислення слід визначити тепер як процес вирішення творчих задач. Уточнення до поняття мети. Мета може бути точно визначена, коли прийняття поставленої вимоги не потребує додаткових зусиль суб'єкта. Однак в інших випадках саме перетворення об'єктивної вимоги на суб'єктивну мету стає для суб'єкта самостійною проблемою. Мислення виступає не тільки як процес вирішення, а і як процес постановки задач. Отже, психологія розглядає мислення як процес вирішення творчих задач, проиес постсшовки задач конкретним індивідом, суб'єктом. Схема послідовного вирішення мислитель них завдань Умови (мотив) для виникнення процесу мислення — проблемнi ситуацiї протягом процесi практичної дiяльностi. Джерелом та основою є вiдчуття, сприйняття, уявлення. Вiдповiдь — виникнення процесу мислення (задум). Прийоми мислення — аналiз, синтез, порiвняння та iн., реалiзуються методами iндукцiї, дедукцiї, аналогiй за законами формальної логіки — тотожностi, виключення третього, достатнiх основ. Будуються рiзні гiпотези вирiшення проблеми. Конструктивнi засоби рiшення мислительного завдання не тiльки дозволяють знайти вiдповiдь швидше, але є і умовами розумового розвитку людини, і являють собою: пасивне використання алгоритму; цiлеспрямована трансформацiя умови завдання; активне використання алгоритму; евристичні засоби рішення завдання. Види мислення за ступенем новизни i оригiнальностi: Репродуктивне – застосовуються шаблони думок із попереднього досвiду. Використовується для вирiшення стереотипних завдань. Продуктивне — творче мислення. Потреба в ньому виникає щоразу, коли людина стикається з необхiднiстю рiшення нетривiальних задач, потрапляє у новi умови. Наслідок — продукти мислення. Реалiзуються у формi понять, суджень, умовиводiв у вигляді внутрiшньої мови, — що має вiдповiдний змiст, але є згорнутою та граматично аморфною. Надалі думка кодується у словесні смисловi символи. Перевірка правильності результатів мислення — зовнiшня (експресивна) мова, руховий акт (вчинок). Методи мислення: індукція, дедукція, аналогія. Якiсть мислення залежить вiд емоцiйно-вольових особливостей особи. Позитивнi емоцiї, що виникають внаслiдок глибокої зацiкавленностi, пiдвищують продуктивнiсть, цiлеспрямованнiсть і швидкiсть мислення, однак можуть зменшити критичнiсть і глибину. Енергетичним ресурсом процесу мислення є вольовi функцiї людини: його бажання і прагнення до пiзнання. Мислення людини у нормi завжди має цiлеспрямованний характер, оскільки спрямоване на вирiшення вiдповiдної задачi, i є вiдповiддю на запитання, яке так чи iнакше виникає у нашiй свiдомостi. Чим бiльше є знань у людини, чим досконалiший досвiд розумової дiяльностi, тим бiльше видно невирiшенних проблем, частiше виникають у свiдомостi мислительні задачi, що потребують вирiшення. і навпаки, при нерозвиненому розумові, низькому рiвнi знань, питань не виникає. Мислительні задачi можна вирiшити рiзними способами, в залежностi вiд стилю розумової дiяльностi i доступності змiсту задачi. Спосiб «спроб та помилок» є найменш продуктивним, оскільки не містить достатньо чiткого усвідомлення задачi, побудови та цiлеспрямованої перевiрки рiзних гiпотез. Зазвичай, вiн не призводить до накопичення досвiду i не створює умов для розумового розвитку людини. Види мислення (наочно–дійове, наочно–образне, абстрактно-теоретичне) Виділяють три основних рівні розвитку мислення: наочно-дійовий; наочно-образний; словесно-логічний. Кожний із цих рівнів визначається двома критеріями. Першим із них (перші частини назв) служить та конкретна форма, у якій потрібно пред'явити суб'єкту об'єкт чи ситуацію, щоб ними можна було успішно оперувати: а) об'єкт як такий у своїй матеріальності й конкретності: б) зображений на малюнку, схемі, кресленні; в) описаний у тій чи іншій знаковій системі. Уміння виконувати практичні, наочні, вербальні задачі служить найбільш простим показником відповідних рівнів розвитку мислення. Оперування об'єктами, поданими в усе більш віддалених від конкретності узагальнених формах, вимагає як освоєння нових розумових засобів, так і продуктивного розвитку пізнавальної сфери в цілому. Другий критерій виділення рівнів мислення (другі частини назв) відповідає тим основним формам чи способам, за допомогою яких сама людина уявляє й пізнає навколишній світ: через практичну дію з об'єктом; за допомогою образних уявлень; за допомогою логічних понять й інших знакових Наочно-дiйове мислення характеризується рiшенням завдань мислення безпосередньо в дiї шляхом реального, фiзичного перетворення ситуацiї, апробування якостей об’єктiв. У дитини наочно-дiйове мислення утворює першу ступiнь розвитку мислення, у дорослого — спiвiснує із конкретно-образним i словесно-логiчним мисленням. Конкретно-образне мислення — це оперування iснуючими в пам’ятi тими образами предметiв і явищ (уявленнями), якi в минулому були у практичній діяльності людини, а також конкретними поняттями. За допомогою такого мислення найбiльш повно вiдтворюються усi рiзноманiтнi фактичнi характеристики предмета, може бути зафiксовано одночасно декiлька точок зору на предмет. Важливою особливiстю конкретно-образного мислення є можливiсть встановлення незвичних «неймовiрних» сполучень предметiв i їх властивостей: у цiй якостi мислення практично не вiдрiзняється вiд уяви (синонiм — фантазiя) — це процес створення образiв предметiв i явищ, ґрунтуючись на особистому досвiдi. Уява може бути довiльною i вiльною, творчою i репродуктивною. Абстрактно-логiчне мислення — вища ступiнь діяльності мислення, коли оперують поняттями судженнями, умовиводами та iншими вiдповiдними категорiями. Таке мислення грунтується на особливостях другої сигнальної системи (мовних засобiв) i є найбiльш пiзнiм етапом iсторичного i онтогенетичного розвитку мислення. Мова — це система знакiв спiлкування людей із обмiном думками, що опосередкована словом. Мова включає в себе процеси вiдображення i сприйнятття дiйсностi з метою спiлкування, регуляцiї, контролю особистої діяльності. Вона є засобом вiдображення самосвiдомостi, передаванням i зберiганням iнформацiї в поколiннях (суспiльного досвiду). Вона перебуває в тiсному взаємозв’язку з мисленням, свiдомiстю, пам’яттю, емоцiями тощо. Розрiзняють мову внутрiшню, усну та письмову. Внутрiшнє промовляння - «мова про себе», зберiгає структуру зовнiшньої мови, але не має фонацiї (промовляння звукiв) i є типовим для рiшення мислительних завдань у затруднених умовах. Письмова мова — це вербальне (словесне) узагальнення за допомогою письмових текстiв. Усна мова — це вербальне вiдображення за допомогою мовних засобiв, якi сприймаються на слух. Із 2 до 4 рокiв переважає наочно-дійове, з 4 до 7-8 рокiв — конкретно-образне мислення, а з 8 до 16 рокiв конкретне мислення витiсняється бiльш досконалим абстрактно-логiчним. Однак цi межi є умовними i показують лише вiковi переваги того чи iншого типу асоцiацiй. Захворювання та iншi негативнi чинники, у тому числi соцiально-психологiчнi, можуть призвести до дисгармонiї i затримки розумового розвитку. У деяких випадках у дiтей спостерiгається ранньо-вiковий тип мислення, якому сприяють життєвi ситуацiї. На особливостi стереотипу мислення впливає i професiйна пiдготовка. У похилому та старечому вiцi вiдзначається сповiльнення швидкостi процесiв мислення, їх iнертнiсть, загострення уваги на несуттєвих деталях, зниження творчих можливостей. В мовi розрiзняють фонетичну i змiстову сторони.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (09.11.2014)
Просмотров: 690 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: