РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Методи вікової і педагогічної психології - Психологія - Реферати - Каталог статей

Методи вікової і педагогічної психології План 1. З історії вікової і педагогічної психології 2. Методи вікової і педагогічної психологи 3. Класифікація методів. Загальне знайомство з методами психології відбулося в курсі загальної психології. Зупинимося більш детально на методах дослідження, які використовуються у віковій і педагогічній психології, звернувши особливу увагу на специфіку їх застосування в роботі з дітьми. Класифікація методів. У психології виділяється чотири групи методів. До першої групи методів, які називаються організаційними, відносяться: порівняльний, лонгітюдний і комплексний. Порівняльний метод у наш час широко застосовується в загальній психології (співставлення різних груп піддослідних), в соціальній психології (співставлення різних типів малих груп), в патопсихології і дефектології (порівняння хворих із здоровими). У дитячій психології і психології дорослих порівняльний метод виступає у вигляді методу вікових, або "поперечних" зрізів. Порівняльно-віковий метод являє собою співставлення окремих особливостей за віком з метою виявлення динаміки психічного явища, яке вивчається. Одним з таких досліджень є робота О.О. Смирнова і його співробітників з проблем пам'яті, де співставляються особливості деяких процесів мислення у дошкільників, школярів і дорослих людей. Паралельно із порівняльним методом у віковій психології розроблявся лонгітюдний метод. Він передбачає багаторазове обстеження одних і тих же осіб протягом тривалого відрізку часу, що вимірюється іноді десятками років. Безпосереднім підсумком застосування цього методу є індивідуальна монографія про хід психічного розвитку. Наприклад, французький психолог Р. Зазю протягом багатьох років досліджував одні й ті ж пари однояйцевих близнюків, що дозволило пояснити формування особистісних відмінностей між ними впливом соціального середовища. У сучасних умовах психологічні дослідження все частіше включаються в комплексні дослідницькі програми, в яких беруть участь представники інших наук. Ці програми створюються, як правило, для вирішення масштабних завдань. При комплексному дослідженні одного об'єкта має місце розділення функцій між окремими підходами. Такого роду дослідження дозволяють встановити зв'язки і залежності між явищами різного роду (наприклад, фізичного, фізіологічного, психологічного, соціального розвитку особистості). До другої, самої широкої групи методів належать емпіричні методи одержання наукових даних. До цієї групи відносяться: методи спостереження і самоспостереження, експериментальні методи, психодіагностичні методи (тести, анкети, запитальники, соціометрія, інтерв'ю і бесіда), аналіз процесів і продуктів діяльності (учнівських робіт різного роду), біографічні методи (аналіз подій життєвого шляху людини, документації, свідчень І Т.Д.). Третю групу складають методи обробки даних. До цих методів відносяться кількісний (статистичний) і якісний (диференціація матеріалу за групами, варіантами, опис випадків, що найбільш повно виражають типи і варіанти або є винятками) аналізи. Четверта група — інтерпретаційні методи. Сюди відносяться генетичний і структурний методи. Генетичний метод дозволяє інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні моменти становлення психічних новоутворень. Він встановлює "вертикальні" генетичні зв'язки між рівнями розвитку. Структурний метод встановлює "горизонтальні" структурні зв'язки між всіма вивченими характеристиками особистості. Розглянемо більш детально емпіричні методи дослідження, які можуть і повинні використовуватись в практиці вчителя. Метод спостереження. Науково-психологічне спостереження вимагає певних знань і підготовки. Щоб успішно вивчати психічне життя дітей, потрібно виробити вміння точно спостерігати всі зовнішні прояви (дії, рухи, мову, міміку), а головне — навчитися правильно тлумачити психологічне значення цих зовнішніх проявів. Недостатньо помітити зміну у виразі обличчя, потрібно зрозуміти, шо вона означає. Вивчення психіки дитини не повинно зводитись до випадкових спостережень окремих дій, висловлювань. Тільки систематичне, ретельно продумане вивчення ряду вчинків і висловлювань може виявити дійсні особливості психіки людини, встановити закономірності розвитку і зміни. Спостереження проводиться в природних умовах, без втручання в хід діяльності дитини. Вчинки і слова дітей детально записуються, а потім піддаються аналізу. Записи можуть бути суцільними і вибірковими. Суцільні записи використовуються, наприклад, при вивченні індивідуальних особливостей даної дитини, її поведінки протягом дня. Ці записи оброблюються після ретельного аналізу та узагальнення і служать матеріалом для складання характеристики дитини. Вибірковий запис використовується там, де потрібно знати лише окремі прояви психічної діяльності. В даному випадку зошит для записів розділяється на графи: в одній записується все, що показує ставлення до однолітків, в другій — ставлення до старших, в третій — ставлення до сім'ї і т.д. Педагогу для пізнання дітей необхідна спостережливість. Досвідчений педагог за незначними зовнішніми показниками може визначити психічний стан учня. Спостерігаючи зовнішні прояви, вчитель в деякій мірі здатний передбачити поведінку дитини. Приведемо приклад схеми щоденника спостереження (табл. 1.1): Таблиця 1.1. Прізвище та ім'я учня \| Ситуація, в якім відбулося спостереження \| Опис фактів поведінки учня \| Аналіз фактів поведінки учня \| Психолого- педагогічні висновки Цінний матеріал дають щоденники батьків, що відображають розвиток дитини. Щоденник, що систематично заповнюється, дає відносно повну історію розвитку дитини. Інші методи не можуть дати такої повної картини розвитку, в якій можна було б простежити формування психічних якостей, виникнення і розвиток окремих психічних процесів і т.д. Однією із різновидностей спостереження є самоспостереження. Це вивчення психіки на основі спостереження за власними психічними явищами. Самоспостереження — один із допоміжних методів психології. Воно використовується як компонент інших методів у вигляді словесного звіту піддослідного. Експериментальний метод. Експеримент — вивчення психічного явища, умови виявлення і розвитку якого створюються штучно, спеціально. Експерименту, як правило, передує вироблення гіпотези, за допомогою якої визначається задум експерименту і його мета. Порівнюючи експериментальний метод з методом простого спостереження, можна виділити певні переваги експерименту. 1. В експерименті дослідник не очікує випадкового виявлення психічних процесів, що його цікавлять, а сам створює умови, щоб викликати ці процеси у піддослідних. 2. В експерименті дослідник може цілеспрямовано змінити деякі з умов, в яких протікає психічний процес, і спостерігати, до яких це приведе наслідків. Тим самим він може змінити перебіг психічних процесів. 3. В експериментальному дослідженні має бути обов'язковий суворий облік умов перебігу експерименту. 4. Один і той же експеримент можна провести з великою кількістю піддослідних. Це дозволяє встановити загальні закономірності розвитку психічних процесів. Залежно від того, наскільки умови проведення експерименту є природними, він ділиться на лабораторний і природний. Лабораторний експеримент довгий час застосовувався як єдиний експериментальний метод, коли дослідження психічних процесів відбувається в штучних умовах, в лабораторіях, із застосуванням спеціальних приладів. Природний експеримент вперше був запропонований на І Всеросійському з'їзді з експериментальної педагогіки в 1910 році А.Ф. Лазурським і потім одержав широке розповсюдження у віковій і педагогічній психології. Піддослідний ставиться в раніше підготовлені, але звичні для нього умови. Залежно від ступеня втручання в протікання психічних явищ експеримент можна розділити на констатуючий і формуючий. Констатуючий експеримент в процесі природної, але спеціально організованої діяльності виявляє певні психічні особливості і дає попередній матеріал про рівень розвитку відповідної якості. Формуючий експеримент передбачає цілеспрямовану дію на учня з метою формування у нього певних якостей. В експериментальних дослідженнях дитячої психології певне значення мас "близнюковий метод". Як відомо, однояйцеві близнюки мають одну і ту ж спадковість. Вони являють собою ніби два екземпляри одного й того ж організму. У випадках, коли потрібно перевірити деякі умови і можливості розвитку, проводять дослідження на близнюках. Близнюковий метод — це порівняльне вивчення умов розвитку і навчання близнюків. Суть його полягає у співставленні особливостей їхнього розвитку та успішності у засвоєнні ними знань. Зважаючи на те, що монозиготні (однояйцеві) близнята мають однаковий генетичний код, різниця в їхньому розвитку і поведінці дає підставу для висновку про роль впливу певних факторів середовища, зокрема навчально-виховних, на розвиток психічних функцій. Цей метод був використаний, наприклад, в роботі О.Р. Лурія і Ф.Я. Юдович. Дослідники довгий час спостерігали двох близнюків, у яких було помічено значне відставання в розвитку мови. Результати дослідження показали, що одним з факторів, що заважає розвитку повноцінної мови, є те, що спілкування цих близнюків один з одним не створювало об'єктивної необхідності у розвитку правильної, цілісної мови. Іншим фактором була схильність до затримки мови. Тоді дослідники провели спеціальний формуючий експеримент. Вони помістили близнюків в різні групи дитячого садка, створивши цим об'єктивну необхідність в спілкуванні з іншими дітьми, а також ввели в експеримент додаткову умову: з одним з близнюків (більш слабим) почали спеціальні мовні заняття з метою розвинути У дитини краще розрізнення звуків, виробити кращу вимову і т.д. У результаті були одержані дані про розвиток мови і всього психічного розвитку близнюків під впливом необхідності в спілкуванні, виявлена різниця в їх мові і мисленні в зв'язку з тим, що один з них систематично навчався мови. Залежно від того, що є завданням експерименту — якісна чи кількісна характеристика психічного явища чи одержання даних для характеристики певної особи (групи осіб), експеримент поділяється на дослідницький і випробувальний. Випробувальний експеримент називають тестом. Тести — це короткі експериментальні прийоми, які застосовуються для виявлення рівня психічного розвитку особистості. Вперше термін "тест" ввів американський психолог Ф. Гапьтоном, а одержав він широке розповсюдження завдяки дослідженням Д. Кеттела. Французький психолог А. Біне ввів новий вид експерименту —синтетичний експеримент, який став зразком тесту. В 1896 р. А. Біне надрукував свою першу серію тестів для вивчення особистості. Але ці дослідження були недостатніми, оскільки процеси вивчались ізольовано один від одного. Окрім того тести мають ще ряд недоліків. Так, в них не обґрунтовується, чому для дослідження взяті саме ці якості, а не інші. Іншим їх недоліком є відсутність психологічного, якісного аналізу відповідей учнів. Анкета — метод збору статистичного матеріалу шляхом прямого опитування піддослідних. Дитині пропонують дати відповідь на ряд запитань. Анкета може бути розрахована також на одержання матеріалу, що стосується інших осіб. Цінність матеріалу, який отримують при анкетуванні, знаходиться в прямому зв'язку із ступенем природності умов, в яких відбувається опитування. Для успішної роботи необхідний інтерес і відсутність упередженості до дослідження, довір'я до дослідника. При складанні анкети виникають особливі проблеми. За змістом анкета повинна охоплювати тільки певну область. Кожне питання обов'язково супроводжується додатковим питанням, що стосується мотивів висловлювання. Додаткові питання краще всього формулювати словами: "чому саме так?" Це необхідно для того, щоб при обробці даних можна було відповідати тільки "так" чи "ні", підкреслити чи викреслити те чи інше місце в анкеті. Такі дані не піддаються ніякій обробці, крім кількісної (такі питання називаються закритими). При анкетуванні слід враховувати, що людська думка, висловлена у формі запитання, завжди має той чи інший навіювальний вплив на опитуваного, тому потрібно максимально відмежувати його від навіювання. Надзвичайно важливою у методичному відношенні е проблема формулювання запитання. Можна виділити декілька форм запитань. Більший навіювальний вплив мають запитання-припущення ("Які телевізійні передачі ти любиш дивитися?"), очікувальні запитання ("Чи не любиш ти дивитись телевізійні передачі?"), не зовсім розділові запитання ("Любиш ти дивитись телевізор чи кіно?"). Меншу міру навіювання мають повністю розділові запитання ("Любиш ти дивитись телевізор чи ні?"). Найбільш сприятливою формою запитання с визначальні запитання ("Чим ти любиш займатися у вільний час?"). Перед масовим анкетуванням необхідно провести пробні досліди з анкетами-проектами. Після цього анкети піддаються остаточній редакції. Для визначення зв'язків і відносин дітей в групі використовуються соціометричні методи. Учням дається завдання: "Вкажи, з ким би ти хотів товаришувати, з ким би ти хотів сидіти за однією партою". Або: "Тебе вибирають в комісію з організації класного вечора. З ким би ти хотів працювати?". Як правило, на допомогу дітям розробляється запитальник, який допомагає конкретизувати свої ставлення. Запитання можуть мати такий вигляд: 1. мій найкращий товариш; 2. мої товариші; 3. не товариші, але хороші хлоп'ята. Досліджуваному потрібно поставити відповідний ранг навпроти прізвища учня. Результати соціометричного опитування оформляються у вигляді таблиці: Таблиця 1.2. № \| Піддослідні \| 1 \| 2 \| 3 \| 4 \| 5 1 \| К. \| X \| + \| + \| + \| 0 2 \| П. \| + \| X \| 0 \| + \| + 3 \| Р. \| 0 \| + \| X \| 0 \| 0 4 \| С. \| + \| + \| + \| X \| + 5 \| Т. \| 0 \| 0 \| + \| + \| X Умовні позначки: (+) означає вибір, (0) байдужість. По вертикалі можна простежити, кого вибрав учень, а по горизонталі — хто вибрав його (наприклад, з табл. 1.2. піддослідного К. вибрали 2, 3, 4, а він вибрав 2 і 4). Схема дає можливість визначити, хто найбільш популярний в класі, хто— менш, а хто — ізольований. У ході соціометричного дослідження будується соціограма — графічне вираження математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно показує складне сплетіння взаємних симпатій та антипатій, присутність соціометричних "зірок" (яких обирає більшість опитуваних), "паріїв" (від яких всі відмовляються) та ієрархію проміжних ланок між цими полюсами. Соціограма також дає змогу представити структуру відносин у групі, зробити припущення про стилі лідерства, міру організованості групи в цілому. При побудові соціограми користуються поняттями: вибір, взаємний вибір, очікуваний вибір, відхилення, взаємне відхилення, очікуване відхилення., Референтометрія — один із соціометричних методів, спрямований на виявлення референтності кожного з членів групи. Референтометрія включає дві процедури: попередня (допоміжна) являє собою з'ясування за допомогою опитувального листка позиції (оцінок, відносин, думок) кожного члена групи з приводу значущого об'єкта, події або людини. Друга процедура виявляє особистостей, позиція яких відображена в опитувальному листку, є найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослідних. Даний метод дає змогу виявити мотиви міжособистісних відносин та вибору, переваг у групі. Дані, отримані за допомогою референтометрії, опрацьовуються математично і можуть бути виражені графічно. Бесіда і вивчення продуктів діяльності. Для вивчення учнів часто використовують бесіду, яка може дати цінний матеріал для пізнання дитини. Успішність бесіди залежить від міри її підготовленості (наявності чіткого плану бесіди, врахування вікових та індивідуальних особливостей учня і т.д.) та від відвертості відповідей. Важливу роль відіграє бесіда з учнями, під час якої розкриваються умови їх життя, вплив на них дорослих, художньої літератури та ін. Такий матеріал дозволяє з'ясувати особливості формування особистості учнів: їх характеру, темпераменту, інтересів і здібностей. Об'єктивність повідомлених в бесіді даних багато в чому залежить від такту вчителя, його вміння з'ясовувати різні обставини. Наприклад, для виявлення моральних почуттів учнів можна провести бесіду про героїв переглянутого фільму чи прочитаної книги. Другим варіантом бесіди, що отримала широке розповсюдження в дитячій психології, є клінічна бесіда, розроблена видатним швейцарським психологом Ж. Піаже. Вона є своєрідним поєднанням бесіди з експериментом. Дитину ставлять в умови, які вимагають від неї вирішення спеціально підібраних задач і ' відповідей на поставлені запитання. Наприклад, експериментатор дає дитині грудку глини і просить зробити іншу такого ж розміру і форми. Після того як дитина виконала завдання, експериментатор змінює форму кусків або ділить їх на декілька частин, а потім ставить дитині ряд запитань для з'ясування того, чи вважає дитина ці куски однаковими за масою і об'ємом. В системі методів психологічного дослідження суттєве місце займає вивчення продуктів діяльності. Аналіз продуктів діяльності — метод опосередкованого емпіричного вивчення людини через розпредмечування, аналіз, інтерпретацію матеріальних та ідеальних (тексти, музика, живопис і т.д.) продуктів діяльності. Цей метод широко використовується в педагогічній практиці у формі аналізу учнівських переказів, творів, конспектів, коментарів, виступів, малюнків і т.д. Проте з метою наукового дослідження метод аналізу продуктів діяльності передбачає певну мету, гіпотезу і способи аналізу кожного специфічного продукту (наприклад, тексту, малюнка, музичного твору). Пізнанню психічних особливостей дитини допомагає і біографічний метод — збір та аналіз даних про життєвий шлях особистості. Знаючи основні періоди життя дитини, можна зрозуміти, в результаті яких обставин сформувались ті чи інші риси характеру. Література Ананьев Б.Г. Психология и проблемы человекознания.— М., Воронеж: НПО "МОДЕК", 1996.— 384 с. Анастази А. Психологическое тестирование.— М., 1982. Кн. І. 2. Бех І.Д. Від волі до особистості.—; К.: Україна-Віта, 1995.— 202 с. Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения: В 2-х т— М: Педагогика, 1979. Бодалев А. А.. Столин В.В. Практикум по психодиагностике.— M. 1980. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте.— М., 1968. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка.— К.: Радянська школа, 1976.— 269 с. Выготский Л.С. Вопросы детской психолог ин. Собр. соч., т. 4.— М.: І Ісдагогика, 1984.— 432 с. Цосспгданлер Р. Основы психологического эксперимента.— №. 1982. Давыдов В.В. Виды обобщения в общении — М.: Педагогика. 1972.— 423 с. Дьяченко М.И.. Кандыбович Л.А. Психология высшей школы.— Минск. 19*0. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. К.: Радянська школа, 1989.— 608 с. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. 3-є изд.— М., 1972. гл. 111. Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження.— К.: НДПУ. 1990.— 239 с. Мельников В.М.. Ямпольский Л.Т. Введение в экспериментальную психологию. личности.— М., 1985. Менчинская Н.А. Развитие психики ребенка: Дневник матери. 2-е изд.— М., 1957. . Метод педагогического исследования / Под. ред. В.И.Журавлева.— М., 1972. Мухина B.C. Дневник матери: Первоклассники.—. №, 1977. Психолого-педагогічна наука і сучасна ідеологія / Гол. ред. В.Г. Кремінь.— К.: Гнозис, 1998.— 605 с. Романець В.П. Історія психології епохи Просвітництва.— К : Виша школа, 1993.— 568 с. Рибалко Е.Ф. Возрастная и дифференциальная психология: Учебн. пособие — Л.: ЛГУ, 1990 — 252 с. Скрипченко О.В., Лисянська Т.М.. Скрипченко Л.О. Довідник з педагогіки і психології. Навчальний посібник для викладачів, аспірантів та студентів педагогічних навчальних закладів.— К : НПУ імені М.П. Драгоманова. 2000 — 216 с. Смирнов А.А. Избранные психологические труды. Т. 2.— М.: Педагогика, 1987._ 339 с. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: От деятельности к личности.— М., 1995.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (06.12.2014)
Просмотров: 481 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: