РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Механізми психіки людини - Психологія - Реферати - Каталог статей

Механізми психіки людини Механізм – знаряддя, пристрій у людині, завдяки якому поєднуються у цілісність її органи і системи для передачі і перетворення енергії та інформації в процесах її діяльності. І.М.Сєченов 1878 році відводив поняттю “механізм” важливу роль у психології і стверджував: думка про машинність роботи мозку – скарб для натураліста. А О.О.Ухтомський цю думку конкретизував: тіло людини не є єдиним, одноманітним механізмом, і не монотонною машиною, але є множиною машин і механізмів, котрі калейдоскопічне змінюючи одна одну залежно від умов роботи у кожен окремий момент. Виходячи з цього можна визначити і склад механізмів психіки людини, А саме: відображення – проектування - опредметнення Психічне відображення характери-зується системою функцій як регулятора діяльності людини. По-перше, психічне відображення має активний характер, пов'язане з пошуком та відбором адекватних умовам середовища способів дій. По-друге, психічне відображення має випереджальний харак-тер, забезпечує функцію передбачення в діяльності та поведінці. По-третє, кожний психічний акт є результатом дії об'єктивно-го через суб'єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накла-дає відбиток своєрідності на її психічне життя. По-четверте, в процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється й розвивається. Проектування. Основною функцією проектування - впорядкування і гармонізація змістів відображення відповідно меті дій чи діяльності людини. Процес проектування - сукупність і послідовність розумових чи психомоторних дій, в наслідок яких створюються образи, схеми чи знакові системи - теорії будови матеріальних предметів чи дій машин, споруд, їх вузлів, а також власних дій, що ведуть до розв’язання теоретичних чи практичних завдань. Але перед людиною відкривається можливість конструювати, будувати і розглядати предмети і явища з елементів відомого і усвідомленого – в межах потенційної здійсненності. Опредметнення. Опредметнення – елемент свідомої і доцільної діяльності людини. Ця діяльність має три основні форми: 1) матеріальну: виробництво, фізична праця тощо, робота, якою людина перетворює і втілює себе в довкілля; 2) психічну – виробництво та інтерпретація змісту відображення, добір цінностей, розумові операції і переживання тощо, які виступають конструктивними елементами будь-якого виробництва; 3) творіння себе самого – розвій душевних і духовних потенцій, а також усувати різні форми відчуження. Таким чином, опредметнення – процес перетворення і втілення людських душевних сил і здатностей із форми живої активності в образ застиглої предметності. Завдяки цьому процесові, вироблений людиною предмет, - стає людським предметом. Недарма Протагор засвідчив: міра всіх речей – людина. А те, що створене людиною потім В.І.Вернадський назве ноосферою – сферою людського розуму. Психічне життя людини - складне явище й має багато форм свого існування. Психічні явища — це своєрідні переживання, суб'єктивні образи відображуваних (усвідомлюваних і не усвідомлюваних) явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й різно-манітності. Психічне життя людини виявляється: 1. В активності, що існує суб’єктивно, внутрішньо; 2. В активності, що виявляється у ставленні до довкілля; 3. В активності, що виявляється, втілює відображене і перетворене (образ, думку чи почуття) зовні - предмет чи явище. Активність людини, що існує суб’єктивно включає в себе її відображаючу діяльність — відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уяву. Активність, що виявляється у ставленні до довкілля виявляється у формі емоційно-вольовій діяльності різноманітні почуття, переживання, а також прояви волі — вольові якості. Важливим аспектом психічного життя є спонуки до активності — потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо. Особливу групу психічних явищ складають індивіду-ально-психологічні властивості особистості — здібності, темпера-мент, характер та її психічні стани — піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість та ін. Значення психіки в житті та діяльності людини винятково важливе. Знання природи психічних явищ та їхніх закономірнос-тей має велике значення для керування психічним розвитком особистості та її діяльністю. Психіка і свідомість У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об'єктивної дійсності розвивалася залежно від умов жит-тя того чи того виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищий рівень її розвитку - людська свідомість. Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним способом буття людей і трудовою діяльністю, що спричинила й розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки. Поряд з біологічними мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникали вищі "духовні" мотиви та пот-реби, вищі форми поведінки, які засадово зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосередніх впливів середовища. Разом з двома джерелами поведінки — спадково закріпленою програмою та власним досвідом самого індивіда — виникало третє джерело, що формує людську діяльність, — передача та засвоєння суспільного досвіду. У задоволенні цієї важливої соціальної потреби одним з вирішальних чинників була мова, що стала формою існування свідомості. Характерними структурними компонентами свідомості є: 1) знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень свідомості перебуває в прямій залежності від рівня засвоєння знань і досвіду особистості. В процесі суспільно-історичного ро-звитку у людини розвинулася потреба в знаннях, яка є головною її спонукою, мотивом пізнавальної діяльності; 2) виокремлення людиною себе в предметному світі як суб'єкта пізнання, розрізнення суб'єкта — "Я" та об'єкта — "не Я", протиставлення себе як осо-бистості іншому об'єктивному світові. Характерним стосовно цього є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей; 3) цілеспрямованість, пла-нування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, їх перебудові, у змісті стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини; 4) ставлення до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Ставлення осо-бистості до свого оточення виявляється в його оцінці та самок-ритиці, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера. Виокремлення та протиставлення людиною себе предметам - світові, природі і суспільним явищам, і також пережи-вання свого ставлення до об'єктивної дійсності та самої себе - засадові функції самовиховання людини. Завдяки свідомості та самосвідомості людина стає суб'єктом вихо-вання, тобто сама ставить перед собою виховні цілі й досягає їх. Свідомість людини характеризується активністю. В процесі відображення дійсності інформація, що надходить до людини, не механічно відображається, а свідомо переробляється відповідно до мети, завдання та її досвіду. Рівень розвитку й виявлення свідомості у людини залежить від нагромаджених знань і виробленого світогляду, її ідейних і моральних переконань, ставлення до інших людей і до самої себе. Самосвідомість людини — усвідомлення за допомогою мови себе самої, своїх відносин до природи і до інших людей, своїх дій і вчинків, своїх думок, переживань і різноманітних психічних якостей. Розвиток самосвідомості людини виявлявся у: 1) самоспостереженні, 2) критичному ставлення до самої себе, 3) оці-нці своїх позитивних і негативних сторін, 4) самовладанні і 5) відповідальності перед за свої вчинки. Людині властиві також і неусвідомлені форми психічної діяльності (інстинктивні та автоматизовані дії, потяги тощо). Але несвідоме включається в свідоме й завдяки цьому воно може контролюватися людиною. Вивчаючи форми психічної діяльності, треба мати на увазі, що психічне життя, свідомість та діяльність людини завжди постають в їх єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, в її ставленні до інших і до самої себе, в її різноманітних пізнавальних, емоційних та вольових реакціях. Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісний ор-ганізм. Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної нервової системи — корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує (об'єднує) в собі всю діяльність ор-ганізму й керує нею.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (18.11.2014)
Просмотров: 285 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: