РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Гештальт та структурна психологія - Психологія - Реферати - Каталог статей

Гештальт та структурна психологія План 1. Структурна психологія 2. Психоаналіз 3. Психологія установки 4. Запитання для самостійної роботи 5. Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю Німецькі психологи (Вертгеймер, Келлер, Коффка, К. Левін) на підставі спеціальних досліджень висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур - гештальтів (образів, форм). Образ і форма відображеного предмета - функціональна структура, яка відповідно до дії її законів упорядковує розмаїття окремих відображених явищ. Гештальти - образи первинні щодо своїх компонентів. Було доведено, що внутрішня, системна організація цілого (образу, форми) предмета визначає властивості і функції частин, що утворюють це ціле. Ідея примату цілісності над структурою спростовувала уявлення про принцип розчленування свідомості на елементи і побудову на цих елементах за законами асоціацій або творчого синтезу складних психічних феноменів. Застосування принципу цілісності в психологічних дослідженнях дало змогу вивчити важливі психічні властивості відображення і його продуктів (образів), а саме: константність, структурність, залежність сприймання образу предмета ("фігури") від його оточення ("фону") тощо. Була вивчена роль сенсорного образу в організації рухової дії, а побудова цього образу здійснювалася через особливий психічний акт-"інсайт" - миттєве охоплення відношень у відображуваній ситуації. Важливим досягненням гештальт-психології було відкриття законів образів: а) тяжіння частин до створення симетричного цілого; б) групування частин за принципом максимальної простоти, рівноваги; в) "прегнантності" - прагнення психічного феномену набути визначеної, чіткої і завершеної форми. Вивчаючи процеси мислення людини, дослідники головним чином зосереджувалися на перетворенні образу (реорганізація, нове центрування тощо), що надає йому продуктивного характеру, на відміну від формально-логічних операцій, алгоритмів тощо. Структурна психологія Структурна психологія головним принципом вважає вивчення структури свідомості. Поняття структури свідомості передбачає наявність у ній елементів і зв'язку між ними, тому зусилля психологів були спрямовані на пошук складових і способів їх структурування. Вважалося, що психологія має розв'язати три питання: "що?", "як?" і "чому?". Тому процедури всіх досліджень були побудовані так, щоб відповісти на запитання: з яких елементів побудований предмет, що досліджується, як ці елементи комбінуються і чому виникає така, а не інша комбінація елементів. У структурі свідомості розрізнялись три елементи: відчуття - найпростіший елемент, його якість, інтенсивність, чіткість і тривалість; образ і почуття в його елементарній формі. До того предметний характер сприйняття відкидався і вважався помилкою стимулу, що призводило до підміни самого відчуття знанням про стимул, який його спричинив. Ця цілісність - не сума окремих психічних процесів, а своєрідна структура із притаманними їй специфічними властивостями, які не випливають із властивостей окремих елементів психічного життя. Навпаки, властивості цілого визначають властивості окремих частин. Психоаналіз Дослідження в галузі психопатології та психіатрії зумовили потребу вивчення ролі і дій неусвідомлюваних чинників, що визначають потреби й потяги особистості, її поведінку. Так утворився психоаналітичний напрям у психології (3. Фрейд). Концепція 3. Фрейда про підсвідоме увібрала в себе багато різноманітних відомостей, здогадів і припущень. Були використані і народні прикмети, забобони. Наприклад, вчення про підсвідоме зустрічається в І. Гербарта; про психічну енергію - у Г. Т. Фехнера; про те, що тіло людини заряджене енергією нескінченно великого потенціалу - у І. Сікорського; поняттям "витіснення" з однієї сфери в іншу — у А. Шопенгауера; "едипів комплекс" широко описаний у літературних творах, зокрема у Дідро в "Племіннику Рама". Психоаналіз тісно пов'язаний з теорією 3. Фрейда про переважання в психічній діяльності особистості підсвідомих, інстинктивних потягів. У структурі особистості 3. Фрейд виокремлює три компоненти: 1) ід (воно) - осередок сліпих інстинктів, сексуальних або агресивних потягів, що мусять негайно вдовольнитися, незалежно від стосунків людини з оточенням. Ці прагнення, проникаючи з підсвідомого у свідомість, стають джерелом активності людини, своєрідно спрямовують її вчинки та поведінку. Особливого значення психоаналітики надають сексуальним потягам; 2) его (Я) — регулятор, який сприймає інформацію оточення і стан власного організму, зберігає її в пам'яті і організує дії в інтересах самозбереження; 3) супер-его (над-Я) — сукупність моральних стандартів, заборон і заохочень, засвоєних особистістю здебільшого неусвідомлено, впродовж виховання. На думку 3. Фрейда, всередині людини постійно відбувається таємнича війна між прихованими в глибинах свідомості неусвідомленими психічними силами і необхідністю вижити у ворожому людині соціальному середовищі. Заборони з боку соціального середовища — "цензура" свідомості -стикаючись з неусвідомлюваними потягами, призводять до душевних травм, придушують енергію прагнень. Вимоги до его з боку ід, супер-его і соціуму, до якого індивід мусить пристосуватися, спричинюють величезне внутрішнє напруження. Внаслідок таємничої війни всередині особистості (головним її рушієм є сексуальні потяги - лібідо) вона неминуче постійно перебуває в стані конфлікту із собою і соціальним оточенням. Але ця енергія нікуди не зникає і змушена відшукувати шляхи виходу назовні. Внаслідок зіткнень і боротьби компонентів особистості виникають невротичні симптоми, сновидіння, помилкові дії (обмовки, описки тощо), забування неприємного. 3. Фрейд створює поняття про механізми захисту особистості від руйнування. До цих механізмів він відносить:— компенсацію — механізм відшкодування браку або дефекту якихось фізичних або психічних якостей;— витіснення небажаного у сферу підсвідомого;— раціоналізацію - спробу усвідомлення Пояснення або виправдання підсвідомих мотивів;— ідентифікацію себе з іншою особою, яка має, на думку суб'єкта, якості, яких бракує в неї самої;— сублімацію - трансформацію неусвідомлюваних сексуальних імпульсів у творчість (мистецтво, науку);— регресію - повернення до подоланих стадій розвитку (зрозуміло, що всі стадії розвитку в психоаналізі пов'язані лише з виявом первинної сексуальної енергії - лібідо);— механізми егоцентризму, дисоціації, нарцисизму тощо. Отже, завдання психотерапії - виявити переживання, що травмують людину, і звільнити від них особистість шляхом пригадування, свідомого аналізу витіснених потягів, розуміння причин неврозів. Справді, 3. Фрейд торкнувся найважливіших складових психіки людини. Питання про мотиви як реальний чинник регуляції поведінки, структури особистості, динаміки відношень між її різними (усвідомлюваними і неусвідомлюваними) компонентами він висунув наперед. Але пояснення отриманих фактів призвело до того, що мотивація тлумачилася як психічна енергія, яка циркулює в організмі і має один вектор - спрямованість на розсіювання і розряджання. Послідовники вчення 3. Фрейда особливу увагу приділяють вивченню проблеми "Я" як автономного утворення, що має власні енергетичні сили і вільне від конфліктів. Але неофрейдисти відкидають вихідну тезу 3. Фрейда про споконвічність асоціальної природи людини, природжену агресивність та провідну роль інстинктів, зокрема сексуальних потягів, у людини. Згідно з теорією А. Адлера (1870-1937) провідним мотивом діяльності людини є природжене прагнення до зверхності, до влади. Витоки цього прагнення - почуття неповноцінності, притаманне кожній людині, і намагання компенсувати свої слабкості і розвивати неповноцінні функції. Щоб подолати почуття неповноцінності, людина прагне піднести себе в очах оточуючих і у власному уявленні про себе. Структура особистості, за А. Адлером, складається в ранньому дитинстві (до 5 років) і переживається як "стиль життя", який визначає увесь наступний психічний розвиток. Цілі життя складаються із усвідомленого почуття неповноцінності, спроб Його подолання і самоствердження. Якщо у особистості реалістична мета - її життя нормальне, а якщо навпаки - особистість стає невротичною і асоціальною. А ці стани активізують механізми компенсації і гіперкомпенсації. Активність людини спрямовується на досягнення особистої влади над іншими, зверхності і супроводжується відхиленнями поведінки від соціальних цінностей і норм. Тому завдання психотерапії - допомогти людині усвідомити, що її цілі і прагнення нереальні, і спрямувати сили на компенсування у творчих актах, самовдосконаленні, вияві себе в науці, філософії, мистецтві. К. Юнг (1875-1961) стверджує, що ступені розвитку, які подолала людина, є змістом неусвідомлюваиої сфери людської психіки - архети-пів. Вони зовні виявляються як сновидіння, міфи і вірування. К. Юнг започатковує уявлення про будову психіки: системи "Самість", "Персона", "Тінь", "Аніма" і "Анімус", які складно взаємозумовле-ні. Так, "Персона" - соціальна оболонка особистості - може підміняти, придушувати "Самість", обмежуючи свободу розвитку особистості. За умови, коли Персона стає вираженням справжньої Самості людини, досягається стан психічного здоров'я. Система "Тінь"- сукупність темних потягів, спонукань, що суперечать загальній спрямованості особистості. Окремо існує "Аніма" (Душа) - аналог бачення людиною образу матері, "Анімус" - батька - і неусвідомлене - особисте і колективне. Загальнопоширена юнгівська концепція типів особистості: екстравертів та інтровертів. Перші всі свої сили й інтереси спрямовують назовні, причому речі зовнішнього світу впливають на людину як магніти, що і спричинює відчуження від самої себе. Другі — інтроверти - всю енергію спрямовують на себе, на свою психіку. Різниця між екстравертами та інтровертами визначається відмінностями в станах афективного напруження особистості. Високе напруження емоцій інтроверта обумовлюється тривалістю і яскравістю вражень, якими він живе. У екстраверта емоційна насиченість зовнішніми враженнями швидко зникає, не залишаючи сліду. І лише постійна новизна вражень і зміна предметів і явищ навколишнього світу спроможні викликати емоції, що швидко згасають. Особистості обох типів мають певні вади. Слабка спрямованість екстравертів на свій внутрішній світ обумовлюється, за Юнгом, інфантильністю і архаїчністю сфери їх неусві-домлюваної психіки і виявляється в егоцентризмі, егоїзмі, пихатості, прагненні створити враження на оточуючих і в експансії у поведінці. Інтроверти — особистості, що мають зовсім протилежний вигляд і спрямованість. Психологія установки Психологічна установка - теорія, розроблена грузинським психологом Д. М. Узнадзе. Вона розкриває закономірності неусвідомлюваної регуляції психічних станів, що забезпечують людині готовність діяти, виконувати певну діяльність задля вдоволення власних потреб. У класичному варіанті установки людини - це первинна неусвідомлювана реакція на ситуацію, в якій вона усвідомлює і розв'язує завдання. Отже, основною умовою створення актуальної установки є: а) потреби, б) ситуації і в) процес вдоволення потреби або вирішення завдання. У разі виникнення одних і тих самих умов установка спроможна закріплюватися, і тоді створюється фіксована установка, яка звільняє свідомість людини від прийняття рішення діяти так, а не інакше. Залежно від того, на який компонент діяльності спрямована установка, виділяють три рівні регуляції діяльності людини: смислові установки, коли їх предметом стає мотивація діяльності; цільові установки - усвідомлення продукту, який має бути створений внаслідок діяльності; операційні установки — здатність здійснювати регуляцію діяльності відповідно до умов її виконання. Функції установки, її ефекти і зміст розкриваються в саморегуляції діяльності: по-перше, установка визначає сталий, послідовний, цілеспрямований процес здійснення дій, тобто є механізмом стабілізації, який зберігає їх спрямованість у безперервно змінних умовах діяльності; по-друге, фіксована установка звільняє свідомість людини від необхідності приймати рішення і довільно контролювати дії в стандартних і відомих умовах; по-третє, установка може стати фактором, що обумовлює інертність, задубілість, скутість дій, призводить до труднощів у пристосуванні до нових умов виконання діяльності. Вітчизняна психологія розглядає механізми установки як вихідну позицію принципу цілісності психічного життя особистості, взаємозв'язку психічних процесів і властивостей, розвитку особистості в процесі навчання та виховання, соціальної зумовленості психічного життя людини. Запитання для самостійної роботи 1. Що є предметом психології? Які головні групи психічних явищ вона вивчає? 2. Які головні завдання розв'язує сучасна психологія? 3. Якими є головні принципи наукового вивчення психіки? 4. Чим зумовлена поява психіки у живих істот? 5. Що таке психічне відображення? Як ви розумієте це явище? 6. У чому полягає активний характер психічного відображення? 7. Як треба розуміти твердження, що психічні явища є суб'єктивним образом об'єктивного світу? 8. У чому суть рефлекторної природи психіки? 9. Які головні закономірності психічної діяльності? Поясніть їх. 10. Якими є функції психіки? 11. Що таке свідомість і які її ознаки? 12. Що таке несвідоме і як воно пов'язане із свідомістю? 13. Що є об'єктом вивчення в біхевіористичній психології? 14. На яких вихідних принципах ґрунтується структурна психологія? 15. У чому суть концепції психоаналізу? 16. У чому сутність матеріалістичного підходу до розуміння психічних явищ? Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю 1. Чи згодні ви з твердженням, що всю різноманітність психічного життя людини можна звести до трьох груп психічних явищ? 2. Чи можна стверджувати, що головним завданням психології як науки є встановлення психологічних закономірностей у психічній діяльності? 3. Чи всі методологічні принципи наукового вивчення психічних явищ зазначені: принцип детермінізму, принцип єдності психіки та діяльності, принцип розвитку психіки в діяльності? 4. Чи згодні ви з твердженням, що тільки півкулі головного мозку можуть бути органом психічної діяльності? 5. Чи можна стверджувати, що психічна діяльність виникла як механізм активного відображення дійсності живими істотами? 6. Чи правильно названі головні функції психіки: відображу вальна, регулятивна, пристосувальна? 7. Чи завжди психічний факт (уявлення про об'єкт переживання) можна розглядати як суб'єктивне бачення об'єктивного світу? 8. Чи правильно наведена характеристика безумовного рефлексу: природжений, незмінний, забезпечує пристосування організму до постійних умов середовища? 9. Чи всі умови утворення умовного рефлексу названі: об'єктивна актуальність для організму безумовного подразника, збіг у часі дії умовного та безумовного подразників, кількість повторень таких збігів, сила безумовного та умовного подразників, якість умовного подразника? 10. Чи згодні ви з твердженням, що необхідною фізіологічною умовою вдосконалення будь-якого рефлексу, його спеціалізації є диференціальне гальмування? 11. Чи правильною буде думка, що головною фізіологічною передумовою системності роботи великих півкуль головного мозку є взаємна індукція процесів збудження та гальмування? 12. Чи достатньою є така характеристика свідомості: свідомість — це вища форма психіки, що сформувалася в процесі суспільно-історичного розвитку людини? 13. Чи правильним є твердження, що несвідоме в діяльності людини ніяк не пов'язане із свідомістю? 14. Чи можливий перехід несвідомого у свідоме і навпаки? 15. Чи можна стверджувати, що недооцінка біхевіористами свідомого в психічній діяльності людини позбавляє особистість можливості бути активним суб'єктом діяльності? 16. Чи правомірно вважати, що структурна психологія розглядає психіку за механізмами її функціонування як замкнену в собі систему? 17. Чи можна вважати, що ідеї психоаналізу як напряму в психології є більш плідними для з'ясування психологічних механізмів відхилень у психічній діяльності людини, ніж для обґрунтування закономірностей внормованого психічного життя? Завдання та проблемні ситуації 1. Що дає дослідникові (практикові) керування в пізнанні психічних явищ принципами детермінізму, єдності свідомості та діяльності, розвитку психіки в діяльності? 2. Чим принципово відрізняється підхід до вивчення і пояснення психічних явищ представників біхевіоризму, психоаналізу, гештальтпсихології та матеріалістичного напряму? 3. Поясніть з точки зору закономірностей вищої нервової діяльності явища повсякденного життя:— людина, що опановує якесь уміння, на початку робить багато зайвих рухів;— у відповідальний момент людина може забути те, що добре знала;— на зауваження, які постійно роблять, підвищуючи голос, дитина перестає реагувати. 4. Що є спільного та відмінного в діяльності мозку та електронно-обчислювальної машини? Порівняйте та проаналізуйте. Література 1. Балл Г. О. Костюк Г. С. и его методологические уроки // Психологический журнал, т. 21. - 2000 № 3. 2. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. -М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. 3. Загальна психологія / За ред. С. Д. Максименка. - К.: Форум, 2000. 4. Ильясов И. И., Орехов Н. Н. О теории и практике в психологии // Вопр. психологии. - 1989. - № 4. 5. Лурия А. Р. Эволюционное введение в психологию. - М.: Изд-во Моск. ун-та., 1975. 6. Максименко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посібник. - К.: НПЦ "Перспектива", 1998. 7. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т.1. Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Форум, 2002. 8. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 2. Моделювання психологічних новоутворень. - К.: Форум, 2002 9. Немов Р. С. Психология. - М.: Просвещение, 1995. 10. Общая психология / Под ред. С. Д. Максименко - М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1999. 11. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Просвещение, 1996. 12. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (07.11.2014)
Просмотров: 562 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: