РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Формування стратегії національної консолідації - Психологія - Реферати - Каталог статей

Формування стратегії національної консолідації Процес формування нової держави, нового суспільства, насамперед, повинен спиратися на об’єднавчу ідею, яка б консолідувала усі здорові сили всього суспільства, і очевидно, що в поліетнічній державі, якою є Україна, вона повинна сприйматися усіма її громадянами, незалежно від їх етнічних відмінностей. В контексті цього складного процесу, події, що відбуваються в окремих регіонах України, відіграють безперечно, важливу роль. Для аналізу цієї ситуації, розглянемо підхід, який на нашу думку, є найбільш конструктивним і враховує, передусім, відмінності між Західним і Східним регіонами. Ці відмінності не вичерпуються лише домінуванням української мови на Заході, а російської - на Сході. Вони набагато складніші і глибші. Насамперед, вони торкаються типів виробництва (відповідно, землеробство і торгівля - індустрія), світогляду (індивідуалізм - колективізм), віросповідання (католицизм - православ’я). Україна - як і більшість сучасних держав є країною гетерогенною як в етнічному, так і в мовному відношеннях. Однак, рубежі між етносами і їх мовами далеко не спвпадають. Ця гетерогенність сучасної України визначається багатьма факторами, серед яких слід виділити три основні: 1) Культурно-етнографічний: по якому територію України можна розділити на дві основні частини: 1) етнографічно українські області Центра і Заходу (із значними відмінностями між середньоєвропейськими і західними областями); 2) зона колонізації - Схід і Південь України. Особливе місце займає Крим, де росіяни складають більшість населення, але зберігся і корінний народ - кримські татари. 2) Социально-історичний: по цьому критерію також можна виділити дві групи областей України: 1) області, які тривалий час входили до складу держав Центральної та Південно-Східної Європи, таких як Австро-Угорщина, Польща, Угорщина, Румунія, Чехословаччина ( Закарпаття, Галичина, Волинь, Буковина), і ті, які входили до складу Російської імперії і СРСР до 1939 року (області Східного, Центрального і Південного регіонгів, включаючи Крим). 3) Конфесійний фактор: за яким, найбільш суттєвою є грань між православними і греко-католиками (уніатами) перед усім двох західних регіонів України Закарпаття і Галичини1. У відповідності до цих трьох критеріїв, вже можна уявити складність мозаїчної картини ступеней близкості і відносної відчуженості різних територій України, а також їх мов і культур. Перед усім, в цьому плані вирізняються західні області від інших регіонів України, що утворили УРСР в кордонах перед другою світовою війною. Та навідь самі західні території можна також чітко розділити на чотири різні регіони, в яких спостерігаються слідуючі яскраво виражені характеристики: 1) Закарпаття - органічна приналежність до кола народів і держав Дунайсько-Карпатсько-Центральноєвропейского регіону - (греко-католицизм); 2) Буковина (Чернівецька область) - входженння в Карпато-Дунайське культурне коло - (православ’я); 3) Галичина (Львівська, Тернопільска, Івано-Франківська області) - традиційно сильні економічні і культурні зв’язки з Польщею - (греко-католицизм); 4) Волинь (Волинська, Рівненська області) - те ж саме, що і для Галичини, але - православ’я2. Слід відмітити, що у вище згаданих регіонах Західної України націоналістичні настрої найбільш характерні для Галичини, потім для Волині, помірковані на Буковині і не характерні для Закарпаття. Зазначимо також, що західний регіон в цілому є україномовним (при анклавній присутності угорців у Закарпатті, румун на Буковині, поляків у Галичині, незначному поселенні росіян у містах), хоча місцеві діалекти (особливо в Карпатах і Закарпатті), суттєво віддалені від української літературної мови. В більш загальному формулюванні Західна Україна - це «генератор национальнох ідеї», зорієнтованої на Європу, а Східна - «економічний базис», історично орієнтований на Росію. Таким чином історично склалося так, що Україна - це перехрестя світових цивілізацій які об’єднують у собі різні етнічні і регіональні субкультури, що на думку деяких авторів (С.Хантінгтон) несе в собі потенціальний конфлікт аж до конфлікту культур, націй і цивілізацій3. Та реалії засвідчують і інші приклади. Будучи перехрестям культур, мов і цивілізацій такий регіон України як Закарпаття, демонструє приклад моделі взаимодії західної і східної субкультур в рамках одного регіону. Відмітимо слідуючі характеристики регіону: * Населення Закарпаття поліетнічне. Згідно перепису населення 1989р. в Закарпатській області проживає 976,7тис. (78,4%) українців, 155,7тис. (12,5%) угорців, 49,5тис. (4%) росіян, 29,5тис.(2,3%) румун, 12,4тис.(1,0%) циган, 7,4тис. (0,6%) словаків, 3,5тис. (0,3%) німців, 2,4тис.(0,2%) євреїв, всього представників більше 70 національностей. * Міжетнічні відносини в Закарпатті виділяються своєю традиційною толерантністю, яка багато в чому обумовлена історичними умовами. За останні 100 років населення Закарпаття почергово опинялося у складі п’яти різних державних утворень (Австро-Угорщини, Чехословаччини, Республіки А.Волошина - Карпатскої Укрїни, Радянського Союзу, незалежної України). У звязку з цим етнічна історія регіону характеризується періодами, коли питома вага одних етнічниих груп зростала, інших - зменшувалася, що, в свою чергу, відзеркалювалося на відтсутності історичного домінування одного з етносів. Саме тому толерантність межетнічних стосунків саме в цьому регіоні України дає унікальну можливість для аналізу поліетнічного середовища, майже в повністю втрачену в таких регіонах як Югославія, Чечня, Близький Схід. * Геополітичне положення. Закарпаття розташоване не тільки на межі чотирьох кордонів (Угорщина, Словаччина, Польща, Румунія), але і двох цивілізацій - західної і слов’яно-православної, виконуючи своєрідну роль моста між Європою та Азією. Особливість регіону в тому, що на стику двох цивілізацій «прогресуючий прагматизм Заходу», при взаємодії з героїчною культурою східних слов’ян утворюють тут особливу буферну зону, яка демонструє шлях на співробітництво, взаємовплив і взаємозбагачення націй, релігій і культур. Саме тут спостерігається мирне співіснування етносів, в тому числі і росіян, з титульною нацією в межах Закарпатської області, оскільки регіон відрізняється специфічними транскордонними умовами, які накладають свій відбиток і на культурно-лігвістичну ситуацію. Національна самосвідомість тут має багатогранні коріння. Найбільш очевидний її показник - використання «титульної мови» іншими етносами. Характерно, що «меншини», як і українське населення області, поряд з рідною та державною мовою, володіють, як правило, ще і іншими мовами. В школах, вищих навчальних закладах існує можливість користуватися як рідною мовою, так і вибрати мову іншої національної меншини (угорську, словацьку, румунську), що знімає потенційну міжнаціональную напруженість. У Закарпатській області функціонують 122 загальноосвітні школи з мовами навчання національних меншин, в тому числі 68 - з угорською, 3 - з російською, 11 - з румунською, 29 - з українсько-угорською, 2 - з російсько-угорською, 2 - з російсько-румунською, 2 - з українсько-словацькою мовами навчання, в яких навчається 30,9тис. учнів. Крім того 9,1тис. учнів вивчають угорську мову факультативно: 95 - словацьку, 30 - німецьку. В області працюють 3 єврейські недільні школи. В 100 групах дошкільних закладів виховання ведеться на мовах національних меншин, у тому числі 90 - на угорській, в 7 - на російській, 2 - на румунській, в 1 - на німецькій. Слід відмітити, що Ужгородський державний університет (УжДУ) на сьогодні є єдиним в Україні, вищим навчальним закладом, де представники національних меншин складають вступні іспити на рідній мові (угорській, російській, румунській, словацькій). В УжДУ функціонують угорське, румунське, словацьке, німецьке відділення. Крім того, в Мукачівському педагогічному училищі підготовка вчителів початкових класів для шкіл з національною мовою навчання ведеться на угорській мові. У 1996 році на Закарпатті відкрито Закарпатський угорський педагогічний інститут в м.Берегово, в якому зараз навчається 114 студентів. На угорській мові здобувають фахову освіту в окремих групах Мукачівськогго державного аграрного технікуму, Ужгородського училища культури та Берегівського медичного училища. Закарпаття відрізняє і мозаїка культур. У місцях компактного проживання національних меншин працює 98 клубних закладів, при яких діє 520 колективів художньої самодіяльності. Серед клубних закладів 82 обслуговують угорців, 7 - румун, 6 - словаків, 3 - німців. Там же працюють 123 бібліотеки з книжковим фондом в 4,4 млн. примірників, в тому числі 3,9 млн. прим. На російській, 435 тис. - на угорській, 13,5 тис. - на румунській, 6,1 тис. - на словацькій, 4,9 тис. - на німецькій мовах. В області діють російський драматичний театр у м. Мукачево (єдиний в західному регіоні) та угорський у м.Берегово (єдиний в Україні), в яких працює 74 творчих працівників. Щорічно проводяться обласні свята і фестивалі угорської, російської, єврейської, румунської, німецької, словацької, вірменської, циганської культур. За останні шість років в області споруджено і встановлено 45 пам’ятників і пам’ятних знаків на честь відомих діячів культури і важливих історичних подій національних спільнот. В облатсті ведуться теле- та радіопередачі на угорській, румунській, німецькій, словацькій мовах.. На мовах національних меншин виходить 13 газет, 4 журнали, в т.ч. 6 газет та 4 журнали на угорській і 3 газети на російських мовах. В області діє 25 громадських об’єднань етнічних груп, в тому числі 8 угорської, 2 російської, 1 польської, 1 вірменської, 3 русинської, 1 румунської, 2 словацької, 1 німецької, 1 єврейської та 5 циганської. Відмітимо також, що представники національно-культурних товариств краю є членами Дорадчої Ради при Голові обласної державної адміністрації, а ряд з них - членами Комісії з питань мовної політики обласної державної адміністрації. Такий постійний діалог дозволяє разом обговорювати і вирішувати виникаючі міжнаціональні питання. З великою мірою упевненості можна ствержувати, що на Закарпатті не існує суттєвих протиріч в галузі культури, традицій і менталітету серед населення яке традиційно проживаеє на цій території, хоча кожна етнічна група зберегла свої рельєфно виражені культурні традиції. Що торкається безпосередньо росіян, то в цьому регіоні вони ніколи не домінували як нація, навіть при Радянській владі, оскільки у дорадянську епоху тут не було духовно-культурної «мікроцивілізованої єдності», а в радянський період, якщо така єдність і існувала, але вона була розпорошена в більш широкому понятті «радянський народ» і не базувалася на етнічній національній самосвідомості. Говорячи про роль російського етносу в регіоні, ні в якому разі не слід принижувати значення інших етнічних груп і їх культур, оскільки саме ця мозаїка складає унікальність і багатство як регіону, так і всієї України. Через це, важливо відмітити, що ідеєю, яка може об’єднати взаємовідношення представників не тільки різних етносів, мов, культур і цивілізацій в Україні, повинна стати ідея побудови громадянського суспільства. В рамках процесу консолідації українського суспільства, на прикладі Закарпаття, росіяни, як і інші національні меншини, вповні можуть не відчувати свою «інородність», а навпаки, усвідомлювати «спільність долі» з українським етносом. Однак основою для такого развитку процесу може бути тільки формування громадянського суспільства і поглиблення демократизації, тим більше, що членство України в європейських структурах до цього зобов’язує. І Закарпаття, є одним з регіонів України який демонструє приклади європейських норм співіснування націй, мов, культур і цивілізацій. Ключовим принципом при формуванні етнополітики України, на нашу думку, є визнання поліетнічності та полікультурності українського суспільства і розгляд даного факту як цінності. Культурне, релігійне і мовне різномаїття суспільства має бути визнаним за позитивний фактор, що забезпечує його духовне багатство, а національні меншини повинні розглядатися як невід’ємна частина суспільства. Разом з цим, грунтуючись на факті полікультурності суспільства, слід визнати, що нормальне, мирне, спокійне життя потребує дотримання додаткових умов. Вони полягають у наступному. Громадянська єдність, загальна політика інтеграції країни - в соціальному, етнічному, регіональному, правовому планах; створення клімату терпимості та міжкультурного діалогу. Завдяки цим принципам кожна етнічна група збереже свою ідентичність, розвине її, збереже свою культуру, мову і традиції, і разом з цим зробить свій внесок в інтеграцію суспільства, в формування єдиної нації. Література: 1. Ю.Н.Пахомов, С.Б.Крымский, Ю.В.Павленко «Пути и перепутья современной цивилизации». - Киев,1998. - с.311-312. 2. S. Huntington The Clash of Civilizations ? // Foreign Affairs. 1993. Summer. - р.22,39
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (05.11.2014)
Просмотров: 242 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: