РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Етноестетика і психологія ритуально-побутової поведінки особистості - Психологія - Реферати - Каталог статей

ЕТНОЕСТЕТИКА І ПСИХОЛОГІЯ РИТУАЛЬНО-ПОБУТОВОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ В статті здійснюється соціально-психологічний аналіз ритуально-побутової поведінки особистості, яка є складовою повсякденності і сприяє естетичній соціалізації учасників ритуалізованих ситуацій. Останні є похідними від обрядів та ритуалів, що виражають міфологічне світобачення. Ключові слова: ритуал, ритуально-побутова поведінка, етноестетика, естетична соціалізація, етнічна соціалізація, соціальні уявлення. Розвиток особистості в макросоціальному контексті сучасності, яка виступає як “доба постмодерну” чи “епоха зрілого модерну” (Е. Гідденс) [2], став предметом дослідження не лише соціології й культурології, але й соціальної психології. Сучасності властиве тісне переплетення та взаємовплив інституційних змін та особистісних трансформацій, розширення спектру аспектів соціалізації (віковий, гендерний, етичний, естетичний, екологічний тощо). У цьому зв’язку актуальною постає проблема взаємодії усталених та нових психосоціальних механізмів соціалізації, запобігання деформацій у процесі їх взаємодії. Йдеться про традиційну та інноваційну поведінку, про традиції, обряди, ритуали, з одного боку, а з іншого про інноваційні стилі й стратегії поведінки особистості. Метою нашої розвідки є соціально-психологічний аналіз ритуально-побутової поведінки особистості як складової повсякденності. Розгляд цієї форми поведінки у вимірі естетичної соціалізації дозволяє з’ясувати її важливу роль в міжпоколінній трансмісії естетичних, а також етичних та релігійних цінностей, окреслити наслідки деформацій ритуальної та ритуалізованої поведінки в житті мешканців міста та села. Засоби естетичної соціалізації попри їх розмаїтість вслід за В. Москаленко розглядаємо як традиційні (через сім’ю), інституційні – через певні інститути (дошкільний заклад, школа, засоби масової інформації), міжособистісні (спілкування з суб’єктивно значущими особами через такі механізми як імітація та ідентифікація), рефлексивні (почуття сорому й провини), стилізовані – діють в рамках певної субкультури [7]. Водночас, повсюдне повсюдне звуження репертуару ситуацій, зокрема фольклорних, ритуалізованих, в яких дитина реалізує етноестетичну активність, особливо в умовах міста, викликано зменшенням побутування засобів естетичної соціалізації, якою виступає ритуально-побутова поведінка. У процесі дослідження ми спиралися на корпус історичних джерел та застосовували прийоми реінтерпретації окремих результатів культурантропологічного та соціокультурологічного пошуку, а також попередніх досліджень в галузі української етнографії, етнічної психології та психології мистецтва. Розглядаючи ритуально-побутову поведінку особистості звернемося насамперед до поняття “ритуал”, який як протиставляють, так і ототожнюють обряду. Приміром з позицій етнографів “ритуал є кульмінацією обряду, його катарсисом, під час якого емоційні стани максимально загострюються…ритуал має на увазі індивідуальну участь кожного у колективній обрядовій драмі, що передбачає особисте відчуття священного”[12, с. 100]. Досліджуючи проблеми психології релігії В. Москалець аналізує ритуал як складову релігійного культу, що являє собою “строго регламентований комплекс символічних дій, які виражають і утворюють певні духовні цінності” [8, с. 237]. І хоча найбільш ґрунтовно проблематика ритуалів й ритуальних дій висвітлюється в працях з культурної антропології чи психології релігії, застосування окремими дослідниками міфологічного та екосоціального підходів дозволяє більш глибоко осягнути механізми функціонування ритуалів та його похідних форм як засобів соціалізації в сучасному суспільстві, а також їх світоглядні, комунікативні та компенсаторні функції. Опираючись на ідеї видатних соціологів минулого століття Е. Дюркгайма та Г. Зіммеля вітчизняний дослідник М. Юрій здійснив детальний аналіз сутності ритуалу й ритуалізму, типів ритуалів, явища ритуалізації поведінки, дифузних її форм у річищі міфологічного підходу [14, с. 162-190]. В шерезі визначень ритуалу вчений зауважує евристичний потенціал дефініції В.Фукса. Ритуал, за визначенням останнього, це “соціально регульоване колективно здійснювана послідовність дій, що не породжують нової предметності і не змінюють ситуацію у фізичному розумінні, а переробляють символи й ведуть до символічної зміни ситуації”[Там само, с. 167]. Спираючись на широке, соціологічне тлумачення сутності ритуалу, М. Юрій доходить висновку, що ритуали здійснюються скрізь, де є символічні системи, проте в сучасному суспільсві простежується стрімка деритуалізація, виникають дифузні форми ритуальної поведінки [Там само, с. 178]. Таким чином, ритуали відображають не лише анімістично-магічні чи релігійні уявлення, але й етнічну та естетичну картину світу певного народу, його світобачення, розуміння світобудови, яке має насамперед символічний зміст та міфологічне забарвлення. Похідні від ритуалів ритуально-побутові форми поведінки відображають естетичні та етичних цінності народу, етносу, етнографічної групи, субкультури. Розмаїта ритуально-побутова поведінка призводить до накопичення естетичного та етичного досвіду особистості, сприяє досягненню нею соціальної адекватності в різноманітних життєвих ситуаціях, частина з яких має яскравий чи прихований естетичний зміст, є елементами повсякденності, що дотичні до фольклорного середовища. Етноестетика розуміється як система притаманних тому чи тому етносу естетичних уподобань і детермінант діяльності, що “…виступає “наявним буттям” естетичного в світі, а етноси (на індивідуально-груповому рівні) являють собою суб’єкти естетичної діяльності, є носіями непересічної естетичної свідомості”[9, С. 13]. В межах етнокультури етноестетичний смак тісно взаємодіє з уявленнями народної моралі. Інтеграція загальнолюдських моральних цінностей й “національно-специфічних уявлень та норм, особливостей відбиття в них взаємолюдських моральних вимог” є предметом етноетики [10, с. 8]. Розробляючи концепцію етноетики В. Пазенюк твердить: “виявляючи архетипові джерела моральних поглядів, звичаїв, норм, етноетика фіксує певні моральні константи, вирізняє інваріантні моральні цінності різних народів… ”[Там само]. Етноестетика як надзвичайно стала система нерозривно пов’язана з повсякденною практикою, звичаями й укладом життя народу, сезонними та добовими побутовими ритуалами. За результатами етнографічних студій, зазначає Т. Орлова, чітко “простежується зв’язок аграрно-побутових традицій, етнічних ритуалів українців з праслов’янською стадією культури. Спадкоємність як семантики, так і знаковості естетичних уявлень періоду початку етногенезу можна виявити в художній образності навіть сучасного українського мистецтва. Вона присутня в системах виразності майже всіх його видів: у мелосі, ритміці, композиційних структурах, пропорціях, колориті тощо”[9, с. 15]. Важливим компонентом етноестетичної системи є, на нашу думку, етноестетичні уявлення, які виступають варіантом соціальних уявлень. Тому етноестетичні уявлення виконують, окрім власних, специфічних функцій, низку не менш важливих соціально-психологічних функцій, істотно впливаючи на соціалізацію особистості тої чи іншої епохи. Соціальні, зокрема етноестетичні уявлення, характеризують етнічну ментальність, усталюються в рисах національного характеру й вдачі. Це стосується й української ментальності. Про споглядальність світобачення українців, їх любов до краси, до пісні йдеться в багатьох історичних джерелах. Так, про це згадується у подорожніх нотатках купців, політиків і науковців, які в минулому побували в Україні. У книзі В. Січинського «Чужинці про Україні» наводяться записки релігійного діяча ХVІІ ст. П. Алепського, в яких докладно описуються різьба й малювання іконостасів в Києві та інших містах, звертається увага на замилування українців до мистецтва [11, с. 200]. У ХІХ ст. Гакстгавзен (1792-1866 рр.) у своїх «Студіях» переконливо говорить про розвиненість естетичного сприймання в українців. Він зазначав: «українці це поетичний, багатий уявою нарід і тому легко собі уявити, яка сила народних пісень, казок і переказів у них збереглася. Вони мають великий хист до мистецтва, а до співу створений у них дзвінкий голос, чутке вухо і пам’ять… Вони мають талант до рисунків і малярства…»[Там само]. Розгляд ритуально-побутової поведінки у світлі етноестетичного аналізу вказує на можливості зближення міфологічної та художньої картин світу в уявленнях людини, їх взаємопроникнення. Міф виступає як оповідь про певну актуальну подію, яка може бути пов’язана з магічно-анімістичною дією, релігійними обрядами і ритуалами. Участь в ритуальному дійстві, пов’язаному з переживанням міфологічних подій, передбачає у його слухачів-виконавців особливий спосіб осмислення навколишньої дійсності. Він опирається на систему бінарних опозицій (чоловіче-жіноче, сире-приготоване, верх-вниз, вправо-вліво, схід-захід тощо). Відомо, що тісне поєднання у світобаченні українців-землеробів елементів міфологічної й релігійно-християнської картин світу надавало етичним цінностям й нормам виразного етноестетичного забарвлення, дозволяло оцінювати поведінку у сфері трудової моралі, родинної етики, культури спілкування не лише з погляду добра, але й краси. Нині міф й ритуал втрачають свій безпосередній наочний зв’язок, зміст міфологічних уявлень збіднюється й деформується, а релігійно-ритуальна поведінка, зазвичай, відокремлюється від ритуально-побутової форми. Тому йдеться радше про окремі елементи міфологічної картини світу в індивідуальній свідомості чи про різновиди ритуальної поведінки особистості (участь в релігійних ритуалах, дотримання норм етикету, взірців моди тощо), яка повсякчас реалізується в узвичаєному ритмі й укладі життя, звичаях, в ритуально-побутовій поведінці. Проте найважливіша ознака, що свідчить про відображення ритуалом міфу властива й ритуально-побутовій поведінці. Мовиться про їх спільний знаменник – тілесність, циклічність, споглядальність, про естетичне баченням простору й сприйманням часу і здатність особистості трансформувати на їх основі соціальний час спільноти, ритми мистецького середовища у психологічний час як учасника фольклорного дійства, ритуалу, обряду, у естетичну координату свого життєвого світу. З погляду темпоральної психології соціальний та психологічний час можуть бути розглянутий в межах двох основних концепцій – циклічної та лінійної. Окрім того час охоплює три основні модальності (соціальне та психологічне теперішнє, минуле, майбутнє). Розвиваючи причинно-цільову концепцію психологічного часу особистості Є. Головаха зауважує, що циклічна концепція часу переважає в культурі аграрних цивілізацій і генетично є однією з найбільш давніх форм розуміння часу (як вічного коловороту), а лінійна концепція часу розвивається в умовах індустріалізації та домінування міського способу життя [3, с. 55]. Циклічний час є складовою звичаю, традиції, ритуалу, основний смисл яких – залишатися постійними у часі і, в решті решт, узгоджувати активність людини й спільноти з ритмами довкілля загалом. Ритуально-побутова поведінка особистості розгортається передусім у циклічному часі доби, тижня, пори року. Лінійний час набуває пріоритету в епоху модерну, яка найбільшою мірою характеризує життєвий шлях окремої особистості, її індивідуальну активність в процесі розв’язання різноманітних життєвих проблем Циклічність відтворення естетичної активності не лише в житті однієї людини як члени вікової когорти, а й у процесі динаміки поколінь, опирається на міжпоколінні зв’язки, які забезпечують збереження досвіду певної спільноти, її почуття “Ми” у взаємодії з довкіллям. За допомогою циклічного часу й колективної пам’яті покоління, яке існує в межах конкретних соціальних зв’язків і певних історичних подій, тобто в часі, конструюється реальність “світу прекрасного”, яка опирається на соціальні уявлення. Фольклорне середовище – це певним чином організоване довкілля, яке має яскраво виражені циклічні часові і просторові параметри. Його аналіз викликає нині неабиякий інтерес як у митців, так і у мистецтвознавців та етнографів. Так, у працях С. Грици обгрунтовується оригінальний підхід до розуміння просторово-часової детермінації пісенного фольклору, позаяк часопростір (хронотоп) має, на думку вченої, фундаментальне значення для формування фольклорних стилів, розвитку фольклору загалом. Дослідниця розрізняє “у фольклорі два часопростори: сонячно-біологічний-природно-раціональний та культурно-історичний, у стосунку до яких увесь фольклор у макромасштабах можна поділити на рефлексійний і нарративний” [4, с. 167]. До речі, сучасні етномистецтвознавчі студії свідчать, що сприймання фольклору значною мірою пов’язане з типами виконавського спілкування, ознаки якого вчені знаходять не лише в житті українців, а й у культурі інших народів. З-поміж них слід згадати такі: 1) “самоспілкування” (тип особистісної імпровізації); 2) рапсодичне, яке передбачає аудиторію; 3) змагального типу (коломийки); 4) артільне (тип пісенної хорового колективного музикування); 4) обрядово-ігрове (тип святково-синкретичного спілкування) тощо [6]. Із сказаного випливає, що фольклорний соціум забезпечує активне залучення до художнього спілкування членів малих та великих груп в ситуаціях безпосередньої, повсякчасної, повсякденної взаємодії, які мають виражений символічний й обрядовий характер. Значне місце тут посідають обряди, які узгоджені з віковими формами розвитку й допомагають особистості шляхом осмислення та осягнення цілої множини фольклорних образів постійно знаходити в стані духовного діалогу з образами героїв, які уособлюють славу предків, батьків і тому майже безкризово вступити до наступного періоду свого життя. Оскільки за цих обставин значущими виявляється не лише сімейні традиції, а й громадська обрядовість, то фольклорний соціум опирається на народну навчально-виховну практику. Цей досвід є здобутком не окремої особистості, а громади й складає колективне знання у цій сфері. Він передається дитині насамперед міжпоколінно, різними агентами соціалізації, носіями етноестетичного досвіду: старшими членами сім’ї, а також родичами, сусідами, односельцями. Таким чином, етноестетичні уявлення особистості найбільш повно сприймаються й реалізуються не в умовах керованого освітнього простору, а розкриваються в умовах повсякденного життя, яке наповнені ситуаціями естетичного споглядання й перетворення довкілля та безпосередньо дотичні до фольклорного середовища, що відповідає самій сутності етноестетики. Таким естетичного наповненим довкіллям є, насамперед, сімейне середовище, екосоціальне довкілля проживання родини. Водночас в умовах мегаполісу, внаслідок монотонності міських ландшафтів та аестетизації стилю життя, відбувається збіднення ритуально-побутової поведінки, десимволізація повсякденного життя, що призводить до заповнення його символами-ерзацами, а отже до труднощів естетичного самовираження особистості. Перед сучасними вченими постає завдання психолого-історичної реконструкції умов розвитку етноестетичної компетентності мешканця великого міста з тим, щоб на цій основі створювати локальні художньо-естетичні середовища, зокрема в умовах загальноосвітньої школи чи сім’ї, які здатні забезпечити розвиток хоча б окремих елементів етноестетичних уявлень сучасних дітей на грунті ритуально-побутової поведінки. Загалом, внаслідок деритуалізації соціальної активності особистості етноестетична активність збіднюється, а етноестетична компетентність особистості видається надто рідкісним явищем в шерезі численних компетентностей особистості. Слід зауважити, що у структурі соціокультурної ідентичності особистості інформаційного суспільства дедалі більшої ваги набувають ті компетентності, що зорієнтовані насамперед на професійно-ділову сферу [13, с.160]. Проте з погляду історіогенезу особистості етноестетична компетентність, яка опирається на етноестетичний досвід та ритуально-побутову поведінку є тою стрижневою здатністю, яка, в умовах неадекватності міфологічної картини світу нинішньому соціальному середовищу, а тому часткової втрати або консервації цієї картини, стає гарантом гармонізації взаємодії особистості з екосоціальними умовами проживання етносу, тобто залишається одним з важливих шляхів досягнення її життєздатності, збереження духовного та психічного здоров’я. ЛІТЕРАТУРА 1. Андреева Г.М. Социальная психология и социальные изменения // Психологический журнал. – 2995. – №5. – С. 5 – 15. 2. Гідденс Е. Соціологія. – К.: Основи, 1999. – 726 с. 3. Головаха Е. И., Кроник А. А. Психологическое время личности. – К.: Наукова думка, 1984. – 207. 4. Грица С. Й. Час і простір фольклорі, його стратифікація у зв’язку з етнографічним регіонуванням України // Українська художня культура / За ред. І. Ф. Ляшенка. – К.: Либідь, 1996. – С. 156-176. 5. Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя: Тотемна система в Австралії. – К.: Юніверс, 2002. – 424 с. 6. Земцовский И. Теория восприятия и этномузыковедческая практика // Советская музика. – 1986. - №3. – С. 62 – 69. 7. Москаленко В. В. Соціальна психологія: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 624 с. 8. Москалець В. П. Психологія релігії: Посібник. – К.: Академвидав, 2004. 0 240 с. 9. Орлова Т. Етноестетика в поняттєвому контексті сучасного мистецтвознавства // Українська народна творчість в поняттях міжнародної термінології (примітив, фольклор, аматорство, наїв, кіч) Колективне дослідження / Відп. ред. М Селівачев. – К.: Музей Івана Гончара, “Родослав”. – 1995. – 13 –18. 10. Пазенюк В. Культура та етноетика Часопис Прикарпатського університету імені Василя Стефаника: Збірник науково-теоретичних статей. Гуманітарні науки / Головний редактор В.І. Кононенко. – Івано-Франківськ: Плай. – №1. – С. 7–15. 11. Січинський В.Чужинці про Україні. – Київ, Фірма “Довіра”, 1992. – 255 с. 12. Темченко А. Моделювальні властивості обряду в системі архаїчного світосприйняття // Народна творчість та етнографія. – 2004. – № 4. – С. 98 – 104. Титаренко Т. Життєвий світ особистості : у межах і за межами буденності. – К.: Либідь, 2003. – 376 с. 13. Флиер А. Я. Культурная компетентность личности: между проблемами образования и национальної политики // Общественные науки и современность. – 2000. – № 2. – С. 151 –165. 14. Юрій М.Ф. Соціологія культури: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. – 302 с.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (02.12.2014)
Просмотров: 473 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: