РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Дії уміння і саморозвиток людини - Психологія - Реферати - Каталог статей

Дії уміння і саморозвиток людини План 1. Дії уміння і саморозвиток людини 2. Будова дій учіння 3. Наслідування Поняття про уміння. Наші дослідження праці довели, що і діти і деякі дорослі інтуїтивно в своїй роботі одночасно користуються трьома основними видами діяльності — грою, учінням і працею. Активність людини народжується злиттям: а) дії-гри; б) дії-учіння; в) дії-праці. Створюючи цілісність, вони започатковують творчий процес, а людина оволодіває способами діяльності. При цьому вона здатна наймонотонніший процес перетворювати на цікаву для себе гру, глибоко пізнавати невідоме і виробляти продукти праці з особливими естетичними властивостями. Граючи з матеріалом або сировиною, людина пізнає їх властивості, а виробляючи предмет, матеріалізує в ньому свої здібності. І в цей момент істини ми відкриваємо велич цієї людини - творця! У чіння може бути і стихійним процесом - досвідом практики. Воно — продукт дій, які не були визначені свідомою метою, як у шкільному або інститутському навчанні. Людина діє і в цій дії самостійно виявляє своє мислення - вчиться мислити, почувати - вчиться розвивати їхню потужність, а передбачаючи кінцевий стан продукту дій, розвиває уяву, психомоторику і нарощує цими самими діями свою енергію. При організації способів гармонізації діяльності людини треба враховувати наявність декількох самостійних, генетично пов'язаних між собою, рівнів учіння і їх продуктів - здібностей. Сенсорна наученість людини дає змогу їй розрізняти в широкому діапазоні властивості предметів і явищ, впізнавати знайомі властивості там, де вони дійсно існують, тощо. Тобто мати високий рівень загальної чутливості. Сенсомоторна наученість - здатність регулювати психомоторні дії і рухи, спритно і безпомилково користуватися образами сприйнятої ситуації або доцільно діяти, керуючись уявленнями. Психомоторна наученість дає змогу об'єднувати рухи тіла і думок, почуттів і уяви в цілісні образи - регулятори доцільних дій, а також тонко і точно диференціювати, генералізувати і систематизувати інформацію і енергію для розв'язання задач. І все це відбувається безпосередньо в процесі психомоторної дії - від початку до її завершення. Розумова наученість дає можливість подумки діяти з предметом, не торкаючись його руками. Користуючись розумовими здібностями, людина може успішно знаходити в образі дії суттєві властивості і зв'язки між ними, виявляти оптимальні варіанти розв'язання задачі, передбачає можливі помилки до того, як вони стануть дійсними. Розумові здібності людини виявляються в точності створення найближчої і віддаленої в часі мети дій і діяльності і образу бажаного майбутнього, себе самої в майбутньому. Розумові здібності діють також поза межами сфери дії. Будова дій учіння Без перебільшення можна сказати: учіння, з-поміж інших видів діяльності, ближче за сутністю до процесу праці, але не тотожне їй. Як учіння, так і праця створюють певні продукти: учіння - у формі здобутків минулої активності - досвіду, який людина носить завжди в собі; а праця - те, що людина виробила. Праця регулюється свідомою метою (власною або чужою), а учіння - мимовільно створює продукт - способи своєї активності без спеціальної мети і зіткнення свідомих і підсвідомих смислів. Повернемося до складових учіння, щоб засвоїти його смисл. Навчання. Навчання — свідомий цілеспрямований процес - елемент учіння, система дій людини під керівництвом учителя і протягом багатьох років. На уроці людина одержує дозовану частину інформації в педагогічно опрацьованій формі. А зміст освіти в навчанні визначається: а) рівнем досягнень науки; б) соціальним досвідом людства і в) можливостями майстерності вчителя. Отже, активна і законодавча сторона навчання — учитель. Від учня вимагається сумлінне виконання завдань, передбачених навчальною програмою. Активність людини тут визначається складністю вимог програми і натхненням учителя, яке надихає учня опановувати максимум інформації з мінімальною енергією і в стислі строки. Навчання займає жорстко визначений віковий період життя: від 6 до J 7-18 років - загальна середня освіта, а далі - вища. Питома вага навчання - роботи людини під керівництвом учителя - на її життєвому шляху не перевищує 12-13 тис. годин. Сподівання на те, що людина, яка склала понад 20 іспитів у школі, і студент, склавши екзамени при набуванні освіти, мають повну картину світу і ноосфери - марне. Насправді вона в них - мозаїчна: білі камінці спотворюють її зображення і роблять з неї строкату суміш різнорідних частин. Недарма випускнику вузу на виробництві кажуть: забудь те, чого тебе вчили, і починай спочатку. Цілеспрямованість навчання передбачає і розв'язання задач розвитку в учневі прагнень і вмінь: самостійно без учителя і без примусу ззовні - протягом усього життя - набувати нових знань, досвіду. Але ця частина мети навчання не завжди здійснюється. Чому? Ми ще раз констатуємо факт: відбулася підміна мети. Учіння замінили навчанням, домінуючим стало передавання - одержання знань, умінь та навичок. Система навчання в школі розбудувала навчально-виховний процес у формі праці, виробництва знань, умінь та навичок. Ніхто не скаже, що таке "виробництво" погане. Але якою ціною воно досягається? Науку змусили обґрунтовувати практику школи: життєдіяльність людини розклали на складові: гру, учіння, працю - і кожну вивчали окремо без врахування взаємного зв'язку. Справді, науку цікавлять питання: "що?" і "чому?". Вона старанно їх вивчає. А процес розвитку - "як?" і "заради чого?" - залишався на другому плані науки. Водночас, педагогічна технологія запозичила в науки її метод - аналітичний - і побудувала на його засадах свій процес: все і вся розривалося на частини з інтуїтивним сподіванням, що синтез частин у цілісність відбудеться сам собою. Можливо, в цьому і причина нарікань на психологію і її малу ефективність. На жаль, так сталося, що гру, учіння і працю не лише вивчали нарізно, а й розподілили за періодами онтогенетичного розвитку людини. Знову спрацювала аналітична тенденція науки. Гра стала першою діяльністю дошкільняти. Учіння в формі навчання - дітям, підліткам і студентам. На законах навчання - дій людини під безпосереднім керівництвом учителя — стали будувати процес підготовки до самостійного життя. Причому в найцікавіший відрізок життєвого шляху, пов'язаний з пошуком свого покликання, ствердженням себе суверенною і самодостатньою людиною не словами, а продуктами справ. Нарешті, дорослим залишилось останнє - лише праця, І установка: жити у вируючих хвилях роботи, роботи, роботи... Сталося так, що з нашого життя вилучена гра і учіння: замість учіння - безперервного життєвого процесу — впроваджена короткострокова процедура підвищення кваліфікації або удосконалення нас як спеціалістів. А душа? А духовність? А наша тілесна культура? Отож, при переході в іншу вікову групу — дорослість — досвід і здібності, набуті в грі і учін-ні, припиняють своє функціонування, втрачаються, а людина позбавляється умов розвитку. Що ми, дорослі, втрачаємо, зрозуміти не важко: 1) переживання глибоких почуттів, збагачених продуктивною уявою, народжених вільною діяльністю - грою; 2) напруження почуттєвих і розумових процесів, які тренують пам'ять і створюють картину світу - учіння. А до чого веде домінант-ність праці - однієї праці - теж легко усвідомити. Це: а) мінімізація енергетичних витрат на дію і максимізація їх протягом дня; б) праця автоматизує навички, уміння і природно перетворює людину на виконавця; 3) творчість через створення в праці суто механічного процесу, автоматизованих робочих дій, якими вже давно розв'язані задачі виробництва. Розподіляючи діяльність, зокрема: гру - дітям, учіння - підліткам і юнакам, працю - дорослим, ми підштовхуємо їх до спотворення потреб і разом з ними мотивів життєдіяльності. Чому мотивів? Мотиви виникають при зустрічі з невідомим — задачею, а в навчанні переважає передача знань, умінь та навичок і людина прив'язується до їх передавання-одержання силою примусу. Прикрощі навчання виникають тому, що із мотивації людини: а) вилучається бажання уявляти схему наступних дій — створення системи думок, які є їх безпосередніми регуляторами; б) зникають переживання почуттів дії і їх продукту, створеного власноручно; в) уповільнюється забігання уявою і думками наперед дій, які виконуватимуться не лише в найближчому, а й у віддаленому майбутньому. Отож, треба завжди пам'ятати, що природна життєдіяльність людини - неподільна на частини органічна цілісність; з неї неможливо вибірково вилучити жодного елемента. Те саме з навчального процесу — гри, учіння і праці - в противному разі цей процес буде спотворений, а то й зруйнований; порушення цілісності і гармонії діяльностей призводить до руйнування гармонії душі не тільки дитини, а й дорослого. Де ж вихід з такого становища? Передусім слід переглянути наукові і традиційні погляди на життєдіяльність людини; повернутися до людини і зрозуміти її як органічну цілісність, у якій вона і всі її види діяльності сплетені в один-єдиний клубок. Нарешті - дослідити і усвідомити технологію поєднання гри, учіння і праці в цілісність і будувати їх цілісно, щоб ця цілісність стала для дітей і дорослих обов'язковою умовою, невід'ємною якістю, стилем мислення. У такому разі кожен елемент-засіб буде мати можливість природного розвитку. І для цього небагато треба: 1) підтримувати сталість потреб дитини з урахуванням потенційних сил гри, учіння і праці, спроможних розбудити і виховати, незалежно від віку, творчі можливості механізмів психіки; 2) глибоко усвідомити, що учіння - не важка і малоприємна робота над собою і навчальним предметом, а найцікавіша гра духовних і психомоторних сил людини на фоні позитивних почуттів, величезного вдоволення - розумової і м'язової радості; 3) зрозуміти, що ціле, цілісність - це сплав, в якому всі складові з'єднуються у визначеній природою пропорції; видимо існує і оптимальне сполучення, єдине, що гарантує найбільш повне самовизначення людини. Суперечності в навчанні. Криза діяльності людини - перевантаження навчальним матеріалом. Так, учні молодших класів працюють У класі чотири - п'ять годин і вдома - стільки ж. Змагання з часом на межі можливостей організму втомлює механізми росту тіла, змінює мотиви, і людина втрачає уявлення про цінність своєї праці, радість, а від навчання зазнає лише сталих страждань... Подивіться на цих самих хлопчаків в інших умовах - у вихідний день вони виходять надвір відразу після сніданку і ганяють м'яч до темряви. І не втомлюються. Дівчатка можуть грати в "скакалки", чергуючи десятки фігур, вигадуючи все нові й нові, - доки їх не загонять додому. І вони не втомлюються. Виходить: в одних умовах діяльності - навчанні - діти втомлюються і захищаються від нього всіма можливими способами і прийомами, а в грі — ні. Роботу, яку вони виконують тут і там, — важко зіставити. Але відповіді на перше питання поки що немає. Розглянемо іншу ситуацію: навчання-гру. Якщо поставити людину в умови навчання-гри — стикне-мося з парадоксом. Виконуючи за сутністю одні й ті самі розумові дії, одну й ту саму роботу, якої вони уникали раніше, - у навчанні-грі працюють активно, цілеспрямовано і продуктивно. Зрозуміло, діяльність підсилюється енергією почуттів, які народжуються грою: розумовою або психомоторною. Монотонність діяльності зникає і перетворюється на поліфонічну активність, захоплюючу, приємну і радісну. Цей парадокс - явище є повсюди. Про це свідчить такий експеримент. Учням давалось украй монотонне завдання: постаратися надзвичайно довго писати звичайні палички. Або перекладати палички з купи до коробочки поодинці. Ось вам результати. Одні діти швидко перенасичуються роботою і оцінюють її як нудне і безглузде заняття — і відмовляються від експерименту. Зовсім інакше працювали діти, схильні захоплюватися, - пристрасні. Вони виконували ту саму роботу з насолодою, винахідливо і без психічного напруження. Чому таке стається, не секрет: це безглузде завдання творча людина перетворює на смислову діяльність, усвідомлену і цілісну - привабливу для себе фу. Задана монотонність стає поліфонічною роботою. Якого ж смислу набуло писання звичайних паличок? Незвичайного! Писання паличок стало засобом створення смислових конструкцій. Палички зображали огорожу, паркан навколо будівлі, а будівля створювалась з привабливих візерунків, які змінювали один одного в композиції. І все це з тих самих паличок! Перекладання паличок перетворювалося в уявну гігантську лісорозробку! У перевезення "велетенських дерев" фантастичними тракторами. А дії дитини ставали діями, сповненими почуттями і міркуваннями. Зовнішня картина дій тут залишалась украй одноманітною, а внутрішня - стала надзвичайно багата, забарвлена розмаїтою грою думок, почуттів та уяви, які реалізовувались у створюваних конструкціях. Научування. Научування - неусвідомлюване набуття людиною в процесі життя: а) психомоторних і сенсомоторних здібностей, б) нових форм поведінки і в) соціальних якостей. Довільний процес у складі учіння — засвоєння. Він починається від моменту народження і різноманітними шляхами здійснюється протягом усього життя. 1 тому є умовою і способом розвитку душі й тіла. Мета засвоєння змісту природи і ноосфери - в самому процесі оволодіння ними. Але процес научування — лише елемент більш потужного явища в житті людини - учіння. Роки учіння передують рокам майстерності. Бо учіння - це стійкі зміни діяльностей, які виникають завдяки використанню попередніх знань. Засвоєння. Між засвоєнням і оволодінням існують відмінності. Засвоєння - центральний процес шкільного навчання, сприймання, осмислювання і запам'ятовування навчального матеріалу. Що при цьому придбає людина? Вона знайомиться з предметом, не маючи можливості доторкнутися до нього руками, створює його загальні контури, схему дій з ним. Осмислює його на рівні слів і понять. Головна ж мета засвоєння навчального матеріалу - точність словесного відтворення, за яке ставлять оцінку, видають атестат про рівень освіченості. Оволодіння - здатність користуватися заученим матеріалом у практичній дії, матеріалізувати його в предметні конструкції- речові або знакові системи. Тобто в такому процесі оволодіння засвоєний матеріал стає часткою міри людини, частиною її душі; воно працює, щось продукує - і тим самим створює найцінніше в людині - прагнення до подальшого розвитку себе власними силами, тобто бажання саморозвитку. Те саме стосується і психомоторних здібностей. Оволодіння психомоторикою виявляється в тому, що людина, незалежно від умов дії, може діяти стабільно, точно, координовано, спритно, ритмічно і з пластичними рухами. У цих видах праця учня, його дії мотивуються зовнішніми впливами. Ініціатива діяти виходить не від нього. Проте не є винятком і такі поодинокі випадки, коли людина діє від свого імені, за власними бажаннями: "Я хочу!" Звідси і випливають задачі експериментів: визначити умови, завдяки яким зовнішня, чужа мотивація перетворюється на свою внутрішню, а людина стає спроможною діяти самостійно. На відміну від навчання, робота учня під керівництвом учителя являє собою процес і як мета дитиною не усвідомлюється. Бо засвоєння — продукт будь-якої діяльності; воно як шлях, який залишається за спиною пішохода, — що пройшов, те і знаєш; засвоєння — живий наслідок роботи. Зокрема, засвоєння — продукт роботи з предметами науки, мистецтва, техніки і технології, спілкування з людьми, взаємин і дій з соціумом і природою. Оволодіння передбачає наступні практичні дії. Діючи з предметами навчання або праці, людина відкриває діями в цих предметах для себе невідоме і засвоює його, робить його власним здобутком - предметом перетворення, а здібності - новоутвореннями. Вправляння. Спеціально організовані вправляння — частина учіння. Вправляючись, людина цілеспрямовано (але не завжди доцільно) виконує ряд завдань. Тренується, набуваючи певних усталених прийомів дій, вузьколокальних навичок, рис характеру тощо. Що значить локальних? Усі ці вправи штучні. Ними щось конкретне закріплюється, виправляються попередні помилки, які стали навичками - автоматизованими діями або операціями в складі більш складних навичок і умінь. На жаль, навички стримують подальший розвиток людини, а їх матеріалізація вимагає зусиль і часу. Сподівання на те, що вправляння - це підготовка до навчання більш складним діям - себе не виправдовує, не призводить до спроможності людини добре і швидко працювати, мати спритні руки і досконало володіти заученим матеріалом. Чому? Захоплення вправами веде до автоматизації їх як окремих і самостійних дій, а застосування їх як елементів у новій системі створює інтерференції, які і руйнують цілісність образів, системи, думок і почуттів, всередині їх точиться боротьба за домінантність. Тут працює закон цілісності: ціле містить у собі дещо більше, ніж сума навіть найдосконаліших елементів. Здібності і механізм таланту вирощуються, а не складаються з окремих, нехай і найдосконаліших, елементів. Наприклад, перевага сил уяви над іншими механізмами робить людину бездіяльним мрійником. Ось звідки скутість, закріпачення думок і рухів, навіть "боротьба мотивів". Свідома і підсвідома імітація дій, рис характеру, рухів, манер поведінки та ідеалів - далеко не повний перелік продуктів особливого елемента учіння — наслідування. Завдяки цьому механізму душі людина успадковує все навколишнє, майже не витрачаючи на цю величезну роботу свою енергію. Моделювання. Тепер розглянемо види і зміст моделювання як досить жорсткого і регламентованого ззовні наслідування. Подивимося, як складаються ті шляхи, якими людина може вростати в культуру людства, поєднуючи в цілісність і чужий, і власний почуттєвий досвід. Головне в моделюванні як наслідуванні те, що регуляторами дій, поведінки або діяльності, в тому числі дій розумових і психомоторних, стають стандартизовані і чужі: а) образи, б) почуття, в) думки, які без опору з боку людини надходять від зовнішніх зразків, продуктів творчої діяльності. Але моделювання не завжди продуктивне. Оскільки наслідування дітей і підлітків асимілятивне. Здатність до моделювання розвиває, поширює і поглиблює можливість до самосуду і вироку не лише зовні сприйнятому взірцю, ай- що особливо цінне — власному бажанню їм наслідувати... Іноді людині стають зрозумілими мотиви спонукання, джерела енергії для навчальних дій. Звідки виникають її потреби до навчання - зсередини себе або надходять ззовні як чужа воля; чим учень обґрунтовує свої бажання виконувати навчальні завдання; в чому сенс його діяльності і домінуюча позиція, точка зору на учіння. Процес учіння - універсальний, всебічний, всеосяжний і загальний для людини. Бо учіння - форма засвоєння людиною здобутків минулої діяльності, стан свідомості і підсвідомого, які постійно збагачуються цілісною життєдіяльністю — її досвідом. Учіння - механізм життєдіяльності, завдяки якому через циклічне повторення будь-яких дій, діяльності, життєвих ситуацій відбувається перетворення їх змісту на емпіричне знання, а також усього того, з чим взаємодіє людина, - у власність, придатну для подальшого користування. Але ця чудодійність механізму учіння - його універсальність форми, - часто підмінюється однією з форм учіння - навчанням, а всі інші, не менш продуктивні, залишаються поза увагою або просто придушуються: переважно від необізнаності в цьому механізмі психіки. Наслідування Наслідування - процес і продукт дій. Наслідування - універсальний спосіб засвоєння чужого досвіду, здатність мимовільно відтворювати рухи і дії, поведінку, манери діяльності. Але цим не може обмежитися наслідування. Більше того, наслідуючи навіть неусвідомлено, людина може відтворювати пережиті напливи почуттів, хід думок, збуджувати нові образи силою своєї уяви. Тобто відтворювати те, що переживали і відобразили у своїх творах таланти - і генії. Наслідування — привілей дитячий. Особливого розвитку воно набуває в період грації. Це не означає, що дорослі не користуються наслідуванням, але воно в них стає більш усвідомленим, тобто регулюється мірками розуму. У наслідуванні дітей зароджуються творчі потенції і паростки особистої культури. Саме культура оточуючого середовища є тим неоціненним матеріалом, що живить і виховує талант. От і уявіть собі, яку велетенську роботу виконує маленька людина, підкоряючись нсусвідомлсному потягу, спонуці до наслідування; як продукти наслідування збуджують внутрішню роботу душі і як усім цим керує не свідомість і воля, а безпосереднє почуттєве відображення: образи, думки, почуття. До того ж -чужі спочатку і перетворені згодом силами душі на власні здобутки. У цілому наслідування — асимілятивний процес. Чому наслідування асимілятивне? Воно працює не на критеріях істини, добра і краси, до яких у дитини ще довгий шлях, не на симпатії -співчуванні, інтересі, зацікавленості, а на примушуванні діяти так, а не інакше, - а стандартно. Тому і уподібнення себе іншому відбувається не у всьому тому, що викликає позитивні почуття. Симпатія до дії створює образ дії або схему поведінки і забезпечує їх великою кількістю енергії. А ви вже знаєте, що від образу або думки один крок до дії, втілення їх у реальні способи самовизначення людини. Бо пристрасне бажання - проект дії, який без опору і навмисних зусиль реалізується в дійсність. Біда, що діти неспроможні оцінювати якість (моральну і естетичну) взірців, яким наслідують асимілятивно, неусвідомлено. Наслідуванням дітей треба вміло керувати, слід спрямовувати уподібнення кращим взірцям дій, поведінки, діяльності - особливо взірцям, створеним талантами і геніями людства і наповненими глибокими думками, потужними почуттями і силою уяви. Здатність до оцінки того, що наслідують - бажаного, у дітей створюється, коли критичність мислення (після 13 років) вийде вперед інших механізмів таланту. Тоді почнеться оцінка взірця за критеріями істини, добра і краси того, що подобається, що справляє приємне враження, бо відповідає справжньому естетичному почуттю, а не є даниною моді або спотвореному смаку масової культури. Психомоторне наслідування. У п'ятирічному віці своїми рухами діти випромінюють граціозність, красу, пластичність. Ці рухи і дії у віці грації здійснюються за взірцями, що існують у думках, почуттях та уяві Вони — доказ того, що в людини немає бездумних рухів, що пересування в просторі - це оволодіння простором, а існування в координатах часу - оволодіння часом. Це вміння володіти собою, своїми рухами і діями, самим собою. І не просто володіти, а ще й створювати певне враження - естетичне, користуватися джерелом насолоди - м'язовою радістю. Головне ж у психомоторному наслідуванні те, що рухи і дії супроводжуються, стверджуються і випереджаються образною думкою, яка, подібно штурману, прокладає шлях до мети і переживається всією системою почуттів, що народжуються власними силами людини. Процес і механізм наслідування починаються дуже рано: вже дошкільнятко — п'яти-шестирічна дитина - міцно засвоїла і може: а) відрізняти гармонійні рухи і дії від їм протилежних - незграбних; б) впізнавати гармонійні предмети і явища серед менш досконалих - непривабливих своїми естетичними і моральними властивостями; в) досить точно розрізняти в психомоторних діях - своїх і чужих - ритм, темп, координованість і пластичність - їхні властивості, а також довільно змінювати їх за бажанням. Людина дуже рано починає свідомий вибір предметів для наслідування, але й наслідує, відтворюючи чужі образи, думки (образу) і почуття - протягом всього життя — неусвідомлено. Наслідування опредметненням почуттів. Ця форма наслідування стосується дій з неодухотвореними предметами і явищами. Дитина, граючись з лялькою, переносить свої почуття на неї і переживає їх як такі, що існують насправді і випромінюються іграшкою. Таким чином вона переживає додаткові почування, які і стають живим джерелом пізнання і усвідомлення особистих почуттів. Діти психологізують неодухотворені предмети. Зрозуміло, одушев-лення неживих предметів - продукт дитячої уяви, спосіб тренування своїх почуттів, осягнення їх розмаїття. А оскільки дитина вірить, що риси, відчуття, почуття, думки, втілені нею в ляльку, насправді існують, то в усе те, з чим дитина діє, вона вдихає душу, оживляє. Можливо, таке наслідування — природний для людини механізм — і створило безліч антропоморфізмів. Наслідування буквальне. Це процес, система дій, що відтворюють зовнішній взірець. Дитина обмальовує живі істоти або предмети, розфарбовує їх. Малює портрети, автопортрети, особисті рухи і дії, дивлячись на себе нібито збоку, масові сценки. Про що це свідчить? Дитина прагне пізнати себе зовні, створити стійке уявлення "тілесної схеми" себе самої, простору свого Я, почуття пропорцій, яким вона наслідує, виконуючи ці та інші дії. Особливо таке наслідування характерне періоду грації - з 5 до 8-10 років. Пізніше буквальне наслідування відбувається через копіювання дій товаришів або дорослих. Що ж людина копіює? Жести, міміку, пантоміміку, голос улюбленого співака, птахів, тварин тощо. Це свідчить про те, що підліток впевнено користується чужими образами і відповідно до них регулює свої рухи і дії. Можливо, з цього дитячого наслідування і створився імітаційний жанр естрадного мистецтва. А те, що для людини в буквальному наслідуванні не виключається перекривляння чиїхось рухів, міміки мовлення, свідчить про дієвість почуттів гумору, іронії і навіть нищівного сарказму. Зображення учнем дій оточуючих людей у навмисно спотвореному, смішному вигляді тощо - моральна оцінка або відплата тому, хто вчинив йому неприємність, порушив правові норми або звичаї. Якщо для дорослих імітаційний жанр естрадного мистецтва і карикатура нібито дозвільна, захоплива розвага пристрасних наслідувачів, то для учнів ті самі дії - перші кроки до самостійної творчості. Спонтанне наслідування. Або відстрочене копіювання. Попередні форми наслідування відбуваються під впливом безпосереднього сприймання дій і їх причин. Вони реактивно відтворюються в тому або іншому вигляді, а спонтанне наслідування діє тривалий час, при відсутності взірця. Іноді справляється враження, що воно довільне - наслідок внутрішніх причин. Так або інакше ми ототожнюємо себе, свої дії, поведінку з тими, хто поряд з нами і подобається нам. Вони і стають взірцями, еталонами, навіть кумирами для нас - особливо для отроків. Усі їхні властивості (позитивні - добре, негативні - дуже погано) реалізуються ними бездумно: почуттєве відображення з минулого керує сучасним, реалізую-чи потребу, яка звільняє людину від дискомфорту. Часто це відбувається без критичного аналізу наслідків; людина, осліплена привабливим образом, діє як сліпа, позбавлена здатності бачити, куди прямує. У неї почуття (чужі) беруть верх над мисленням, тому все виконується без урахування умов ситуації - навмання, бездумно. Мимовільне наслідування переважно веде до негативних наслідків. Чому? Кожна окрема людина, навіть авторитетна, не може прирівнятися до рівня ідеалу — вищої досконалості, бо в ній уживаються протилежності - позитивні і негативні риси. А діти і підлітки ще не можуть точно розрізняти їх, і тому вилучають із взірця те, що яскраве, строкате і незвичне, що полонить їхню душу і стає регулятором поведінки. Більш цінний напрям спонтанного наслідування- примірювання. Воно- позитивне, навіть украй необхідне в процесі навчання і освітлення душі чужим досвідом. Цінність його не в тому, що запозичені образ і почуття (дій, поведінки), а в тому, що цей спосіб регуляції, проходячи крізь особисті почуття і мислення, фільтрується, осмислюється і засвоюється в позитивних формах — гармонійних утвореннях — власними силами розумового синтезу. Тобто замість механічного, сліпого копіювання - активність сприймання, критичність мислення і дій під контролем почуттів. Це вже процес творчий. А отже — і плідний. Розумове наслідування або опредметнення знань. Взірцем для відтворення тут є матеріал знакових систем — засобів спілкування, зокрема, символів, понять, формул або правил діяння з ними. Вони містять у собі відображення предметного світу в абстракціях: властивості або ознаки предмета - основні і найзагальніші. У результаті - спрощене відображення - схема предмета, його абрис. Абстрактне відображення визначається переважно умовними позначеннями, які в свою чергу вимагають розумових зусиль для розшифровування знаків, що замінюють слова, словосполучення або поняття. Засвоєння голих абстракцій мало що дає людині. Чому? Бо думки в абстрактних формах - теоретичне ставлення до предметів, а людина поки що живе в світі практичного, дійового ставлення до конкретних предметів, зв'язок з якими встановлюється образами і почуттями, тобто вона почуттєво-практична особа. Розумове наслідування - оживлення абстрактної думки. Абстрак-ція-думка перетворена на образ предмета і насичена енергією почуттів, спонукає втілювати її смисл у матеріальні конструкції. Так, дитина, яка не один раз бачила, як користуються сірниками, ножем тощо, думає, що нібито усвідомила цю технологію. А взявши до рук ці предмети, опиняється в безпорадному стані: ножем врізається, вогнем обпалюється. Лише згодом, за допомогою особистого досвіду -почуттєво-образного - і знання, оволодіває ситуацією: стає спроможною спритно користуватися сірниками і ножем, не замислюючись над тим, як це робиться. Взаємодія абстракції і дії породжує новий тип знання - почуттєво-образне. Рука і голова стають не відокремленими органами діяльності, а одним - універсальним органом; рука втілює в предмет знання, почуття і образи, які переживає людина, те, про що думає і чого бажає. Усе це впорядковується головою і стає змістом діючої людини. Творче наслідування. Творче наслідування - особлива форма суто людського наслідування. Цей механізм починає діяти у віці отрока, особливо у вундеркіндів. У чому його сутність? У звичайному суперництві з талантами, це спроба власними силами зрозуміти, як і заради чого вони творили. Наслідуючи процеси відкриттів і винаходів, підлітки не повторюють продукти діяльності талановитих людей - мистецькі твори, а беруть з процесу їхньої творчості ті способи, які їм до вподоби. Тому творче наслідування не є крадіжкою; навпаки, воно - студіювання майбутнього таланту. Твори вундеркіндів зовні справді схожі на зліпок з прекрасного художнього або ремісничого твору. Але сутність твору в іншому: вундеркінд пройшов шлях розв'язання складної задачі, зрозумів процес реалізації запозиченої ідеї. У творчому наслідуванні підліток шукає невловимі течії почуттів, думок та уяви і пропускає їх крізь свою душу, тобто переживає майже все те, що відчували їх автори. Його не минає і драма боротьби протилежних почуттів, біг думок, зіткнення ідей. Усе це його захоплює не менше, ніж сам процес творчості. Діти, не схильні до наслідування, захоплюючись ним, мають можливість піднятися до рівня переживань, які відповідають величі зразків прояву людського Духу у творчості. Якщо звичайна дитина все оцінює у двоїстій системі: добре - погане, приємне - неприємне і таке інше, то вундеркінд робить те саме з більшою точністю, користуючись мірками гармонії - власним естетичним почуттям. Наведемо шкалу його мірок: а) переживання стану піднесеного — активність, пов'язана з по- шуком гармонії в неповторній новизні, несподіваною особливістю предмета або явища, яка вражає уяву: при цій зустрічі дитину охоплює здивування, вона захоплюється, а іноді і лякається, коли почуття пред- мета не зовсім виразне; б) переживання прекрасного — в предметі знайдена гармонія, і він сприймається як досконалість форми, симетрії, ритму, його впорядкованості; в) почуття комічного — відображення дій і вчинків людини з втраченою гармонією, але вона претендує на повноцінність і досконалість і використовує негідні засоби досягнення своєї мети; г) почуття трагічного- відображення загибелі гармонійного, перемога недосконалості внаслідок конфлікту між ними; д) почуття потворного — свідчення відсутності гармонії в предметах і явищах, що переживається як невдоволення, антипатія, огида. Вундеркінд у своїх діях, користуючись мірками станів гармонії - прекрасного, піднесеного, комічного, - самотужки створює нові предмети і явища. Бере в руки інструменти (слюсарні, теслярські, музичні тощо) або перо і пензлик, співає або йде до балетної школи, займається спортом, - і все це, щоб втілити свої задуми в матеріальні конструкції. Від процесу його роботи (а не від її продуктів) у спостерігача створюється враження, що ця дитина - творець. Насправді ж усе це лише підготовка до творчості. Головне — потяг до творчості йде від дитини, це потреба виявити свій духовний світ, себе і створити щось важливе. Хобі. Це - захисна від монотонності життя активність людини. Хобі неусвідомлено захоплює вас у вільний час; воно не просто захоплення або пристрасть. Це - спосіб компенсації негативних зовнішніх впливів, що заважають нормально, із задоволенням жити; а ідеал - це коли хобі і повсякденна робота стають продовженням одне одного, підсиленням, нагромадженням у вільний час додаткової енергії. Тоді це не є компенсацією і нейтралізацією стресогенних впливів, а навпаки — протидіє їм захисною силою нагромадженої енергії. Види дій учіння - їх система повинна організовуватися в гармонійну цілісність — єдину і неподільну. Порушення гармонії дій гри, учіння і праці - обмеження їх кількості, наприклад, у дошкільнят— грою, в учнів — навчанням, а в дорослого—працею, — призводить до того, що людина потрапляє у стан монотонності життя. Воно спотворюється до не-впізнання: гра перетворюється на азартне явище, дозвілля - на безтямне "вбивання" вільного часу, наслідування - на підкорення своїх бажань і дій випадковим або занадто модним для свого часу стилям поведінки. Виходячи з уявлення про природу гармонійної цілісності, дослідимо: за яких умов гармонія створюється, чим регулюється і як вона впливає на розвиток людини, її уміння правильно жити. Література 1. Айзенк Г. Проверьте ваши способности. - М.: Мир, 1972. 2. Асеев В. Г. Возрастная психология: Учеб. пособие. - Иркутск, 1989. 3. Блейхер В. М., Бурлачук Л. Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. - К.: Вища школа, 1978. 4. Загальна психологія / За ред. С. Д. Максименка. - К.: Форум, 2000. 5. Казанкова В. Г. Метод незаконченных предложений при изучении отношений личности // Вопр. психологии. - 1989. -№ 3. 6. Клименко ВВ. Психологические тесты таланта. — Харьков: Фолио, 1996. 7. Максименко С. Д. Методологічні аспекти психологи навчання // Психологія. -1988. Вил. 31. 8. Максименко С. Д. Методологічні проблеми вікової та педагогічної психології// Психологіля. - 1982. Вип. 21. 9. Максименко С. Д. Проблема метода в возрастной и педагогической психологии // Вопр. психологин. - 1989. — № 4. Максименко С. Д. Проблема метода в науке. - К.: Знание, 1982. 10. Максименко С. Д. Психолого-педагогичеекие аспекты учебного процесса в школе. - К..* Рад. школа, 1983. 11. Максименко С. Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. - К.: Укрвузтшграф, 1996. 12. Максименко С Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 1. Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Форум, 2002. 13. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.] Т. 2. Моделювання психологічних новоутворень. - К.: Форум, 2002. 14. Методы социальной психологии / Под ред. Б. С. Кузьмина, В. Б. Семенова. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1990. 15. Немов Р. С. Психология. - М.: Просвещение, 1995. 16. Общая психология / Под ред. С. Д. Максименко. - М.: Рефл-бук; К.Ваклер 1999. 17. Общая психология / Под ред. Д. В. Петровского. - М.: Просвещение,-1977. 18. Основи загальної психології / За. ред. С. Д. Максименка. - К.: НПЦ. "Перспектива", 1998. 19. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (08.11.2014)
Просмотров: 248 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: