РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Аналіз зарубіжних теорій розвитку особистості - Психологія - Реферати - Каталог статей

Аналіз зарубіжних теорій розвитку особистості Виховання — один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини. Якщо середовище переважно стихійно впливає на роз-виток людини, то виховання завжди є цілеспрямованим, тому його результати передбачувані. Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій роз-вивається і формується особистість; підбирає зміст навчан-ня і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості; усуває впливи, які можуть негативно позна-читися на розвитку і формуванні особистості; ізолює осо-бистість від несприятливих для її розвитку та формуван-ня умов, які неможливо усунути. Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і при-родних задатків та набуття нових рис і якостей, що фор-муються впродовж життя людини. Звісно, воно не може змінити кольору шкіри чи конституції тіла, успадкованих особистістю, але може зробити її фізично здоровою, вит-ривалою, загартованою. Виховання не може докорінно пе-ребудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збіль-шує силу й динамічність нервових процесів. Успадковані людиною задатки розвиваються тільки у процесі її виховання: правильне виховання сприяє розвит-кові навіть дуже слабко виражених задатків, неправиль-не — гальмує його. Виховання не лише визначає розвиток, а й само зале-жить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте головне його завдання — йти попереду розвитку, просувати його й зумовлювати в ньому ново-утворення. Таку ідею висунув психолог Л. Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у роз-витку особистості. Суть її в тому, що в розумовому розвит-ку дитини простежуються два рівні: перший — рівень ак-туального розвитку як наявний рівень підготовленості уч-ня, що визначається тим, які завдання він може викона-ти самостійно; другий, вищий рівень — «зона ближнього розвитку», — охоплює завдання, які дитина не може ви-конати самостійно, але впорається з ними за невеликої до-помоги. Те, що сьогодні дитина робить за допомогою до-рослих, завтра робитиме самостійно. За таких умов, вва-жає Л. Виготський, навчання викликає у неї інтерес до життя, пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку. Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визрі-ли, але перебувають у стадії становлення. Виготський Лев Семенович (1896—1934) — російський психо-лог, автор культурно-історичної теорії розвитку людини, відомий теоретик психології. Його праці мали значний вплив на розвиток суміжних з психологією наук — дефектології, мовознавства, етнографії та ін. Ефективність розвитку і формування особистості під-вищується за умови, що вона стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання. Тільки ті виховні впливи, які вира-жають потребу самої дитини і спираються на її активність, цінні як виховні й забезпечують її розвиток. Прикладом такого підходу до організації навчально-ви-ховного процесу може слугувати діяльність педагогічного колективу Севастопольського гуманітарно-технічного лі-цею. Тут з метою врахування вчителями індивідуальних особливостей учнів психолог підготував психологічні кар-ти на кожного гімназиста, в яких зібрано необхідні для ро-боти відомості. Так, у психологічній карті гімназистки Ні-ни записано, що вона прагне дружнього спілкування, але природна підозрілість змушує її триматися від одноклас-ників оддалік. Схильна до аналізу, проте ця її риса може перерости у критиканство. Докладає чимало зусиль для досягнення успіху в навчанні, зневажливо ставиться до невдах. Психолог радить учителям тримати її «в рамках», у її присутності наголошувати на позитивних якостях інших гімназистів. Можна запропонувати дівчині стати організа-тором, контролюючи при цьому виконання нею своїх обов'язків. Скільки дітей — стільки й порад. Отримавши відповід-ні орієнтири, педагоги виводять учнів на оптимальний ре-жим навчання, і ті швидко адаптуються до нових обста-вин. Діяльність як чинник розвитку особистості Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розви-ток особистості здійснюється в діяльності. Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни. Основними компонентами діяльності є: 1) суб'єкт з його потребами; 2) мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність; 3) засіб реалізації мети; 4) результат діяльності. У роки навчання школяр бере участь в ігровій, нав-чальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. «Тільки та діяльність дає щастя душі, — писав К. Ушинський, — зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, на-скільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяль-ності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до са-мостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед». Важливою умовою ефективності розвитку особистос-ті у вищезгаданих видах діяльності є її активність, здат-ність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра ці-леспрямованого, планомірного перетворення навколиш-нього середовища й самої себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активно-сті називають самовихованням. Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі. Навчання характерне для школяра, але навчаються також дорослі люди. Праця — вид діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принци-пом, що маленькі діти граються, школярі — навчаються, а дорослі — працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віково-му етапі превалює певний вид діяльності. Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному роз-витку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу ці-кавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї Інтерес до знань. В. Сухомлинський з цього приводу пи-сав: «Лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у нав-чанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитич-ного існування». Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, готує до майбут-нього професійного самовизначення. Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в ко-лективі, вчить її підкорятися і керувати іншими. Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній ак-тивності є потреби. Завдання педагога — відкрити вихо-ванцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів ді-яльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих. У зарубіжній педагогіці та психології домінують погля-ди, що люди народжуються добрими або злими, чесними або брехливими, що людині від природи властива агресив-ність, жорстокість та інші негативні моральні якості (М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічерліх). Такої позиції дотримуються представники біологічного напря-му в педагогіці. Представники соціологічного напряму (Ж.-Ж. Руссо, К,-А. Гельвецій, Д. Дідро та ін.) вважали, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є сере-довище, а головним — вплив домашнього середовища. Йдеться про те, що школа нічого не може вдіяти, якщо дитина живе в несприятливих домашніх умовах. За оцінками прибічників біологічного напряму, вплив спадковості на розвиток особистості становить 80—90 %; вплив середовища, за оцінками представників соціологіч-ного напряму — 90%. Представники біосоціологічного напряму (конверген-ції) дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та ін.) мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності особистості формують-ся як явище соціальне. Зокрема, англійський психолог Д. Шаттлеворт вважає, що на розумовий .розвиток особи-стості біологічні та соціальні чинники впливають у таких співвідношеннях: 64% чинників — спадковість; 16 — від-мінності в рівнях домашнього середовища; 3 —відмінно-сті у вихованні дітей в тій же сім'ї; 17% — змішані фак-тори (взаємодія спадковості та середовища)1. Залежно від поглядів на роль спадковості чи середови-ща в розвитку особистості, представники цих педагогічних теорій відводять і різну роль процесові виховання в роз-витку особистості: від визнання його цілковитого безсилля (за несприятливих умов середовища) і пасивного пряму-вання за розвитком (Ж. Піаже) до активного втручання в поведінку людини (жорстка «поведінкова інженерія Б. Скіннера). Народна педагогіка про розвиток особистості: Вплив середовища: 3 ким поведешся, від того й набе-решся. З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким. Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся. Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття. Роль спадковості: Яке коріння, таке й насіння. Яке зіллячко, таке й сім'ячко. Від лося — лосенята, від сви-ні — поросята. Яка гребля, такий млин, який батько, та-кий і син. Роль виховання: Як бавитимеш дитя, так воно й виро-сте. Бурчання наскучить, приклад научить. Вікові особливості: Звички трирічного зберігаються до 80 років. Від п'ятирічного до дорослої людини — один крок, а від новонародженого до п'ятирічного — велика відстань. Відображення вікових періодів до п'яти років: народженятко, сідунчик, ходунчик, брехунець, бігунець, товкунець. Література Галузинский В. М. Индивидуальньїй подход в воспитании учащихся. — К., 1982 Гуревич К. М. Индивидуально-психологические особенности школьников. — М , 1988. Конюхов Б. В., Пашин Ю. В. Наследственность чєловека. — М , 1971 Костюк Г. С. Учебно-воспитательньїй процесе й психологическое развитие личности. —К., 1989 Паламарчук В. Ф. Школа учит мыслить. — М., 1986.
1 2 3 4 5 Категория: Психологія \| Добавил: DoceNt (28.11.2014)
Просмотров: 511 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: